Рішення

від 11.06.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.06.2025р. Справа №905/169/25 (235/6074/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ,

розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

представники учасників справи не з?явились, -

ВСТАНОВИВ:

У межах справи про банкрутство ТОВ КРАСНОЛИМАНСЬКЕ розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що надійшла до господарського суду на виконання ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 235/6074/24 від 03.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він працював у ТОВ «Краснолиманське» в період з 04.06.2018 по 13.05.2021, був звільнений за власним бажанням. Проте, всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідач з ним не провів остаточний розрахунок при звільненні, у зв?язку з чим він звертався до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі (справа № 235/838/24). Згідно судового рішення від 27.05.2024 у справі № 235/838/24 було стягнуто з ТОВ КРАСНОЛИМАНСЬКЕ на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але невиплаченої при звільненні заробітної плати в сумі 237469, 52 грн. (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів). Вказане судове рішення було виконано лише 17.07.2024 у виконавчому провадженні. Вважаючи свої права порушеними та посилаючись на приписи ч. 1 ст. 47, ст. 116 та ч. 1 ст. 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2024 (наступний день після подачі позову до суду у справі No 235/838/24) по 17.07.2024 (день фактичного розрахунку), що становить 123 робочих дні, у розмірі 55859,22 грн., виходячи з середньоденного заробітку у сумі 454,14 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (документ сформований в системі Електронний суд 19.08.2024) не визнає вимоги позивача, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Між іншим відповідач вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Якщо суд не розділяє думку відповідача, то він просить врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності, та зменшити розмір середнього заробітку пред`явленого позивачем, задля зменшення негативних наслідків загального спаду в економіці підприємства та зменшення надмірного тягаря для нього, виходячи з принципу розумності та справедливості.

У судовому засіданні 11.06.2025 сторони участі не приймали, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку, що підтверджується наявними доказами.

З огляду на приписи статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.

Більше того, позивач має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з`явились.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд задовольняє позовні вимоги з наступних підстав.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) працював у ТОВ «Краснолиманське» в період з 04.06.2018 по 13.05.2021, був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 135к від 13.05.2021, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .

Після звільнення відповідач з ним не провів остаточний розрахунок у порядку і строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2024 у справі № 235/838/24 (провадження № 2/235/548/24) позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника позивача Трун Ольги Валентинівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати в сумі 237469 (двісті тридцять сім тисяч чотириста шістдесят дев`ять) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів). Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднесені на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» стягнувши з відповідача на користь держави судовий збір в сумі в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок.

У цьому рішенні суд встановив, що згідно бухгалтерської довідки № 88 від 07.02.2024 року ТОВ «Краснолиманське» має заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з листопада 2019 року по травень 2021 року на дату складання довідки 237469,52 гривень. Відомості дослідженої бухгалтерської довідки позивачем не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано. За висновком суду, примусовому стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 підлягає сума 237469,52 гривень, з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.

Вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 27.06.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у рішенні від 27.05.2024 у справі № 235/6074/24 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.

З наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що згідно платіжної інструкції № 1034 від 17.07.2024 заборгованість у сумі 237469,52 грн. сплачена позивачу під час примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 75539513.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2024 по 17.07.2024 у сумі 55859,22 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, господарський суд зазначає таке.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Як свідчать матеріали цієї справи, до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з вимогами до ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що розглядається господарським судом в межах справи про банкрутство, позивач звернувся в системі «Електронний суд» 02.08.2024 (через 22 дні з дня примусового виконання судового рішення у справі № 235/838/24), тобто з дотриманням встановленого законом тримісячного строку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012.

Суд бере до уваги, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Як зазначає позивач, а відповідач не оспорює, час затримки розрахунку при звільненні починається з 29.01.2024 і закінчується 17.07.2024, та становить 123 робочих дні.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку у клопотанні (документ сформований в системі «Електронний суд» 19.02.2025), середній заробіток позивача за 1 робочий день становить 454,14 грн., а загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки за підрахунком позивача становить 55859,22 грн. (454,14 грн х 123 р.д.).

Згідно наданої ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» довідки № 558 від 13.08.2024, середньоденний заробіток ОСОБА_1 , таб.№ НОМЕР_3 , ІПН НОМЕР_1 , на дату звільнення (13.05.2021) склав 454,14 грн. Розрахунок середньоденного заробітку зроблено по тарифній ставці, тому що робітник з січня 2021 року по квітень 2021 року знаходився у цілозмінних простоях та черговій відпустці, відпрацьованих робочих днів немає (75,69 грн. (тар. ст.) * 6 год. = 454,14 грн.).

За правилами пункту 2 розділу II Порядку №100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. 3 п. 4 Порядку).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку суд визнає його методологічно та арифметично вірним.

Відтак, враховуючи викладене вище, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Клопотання відповідача про зменшення розміру пред`явлення до стягнення позивачем середнього заробітку суд відхиляє, оскільки наведені ним аргументи не підтверджені належними доказами.

Сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у сумі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 55859,22 грн. та відшкодування сплаченого судового збору в сумі 968,96 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 12.06.2025.

Суддя Н.В. Величко