Рішення від 10.06.2025 по справі 910/498/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2025Справа № 910/498/25

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" (м. Київ)

до Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Київ)

про стягнення 660 338,31 грн

за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" (м. Київ)

про визнання недійсним пункту договору,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Анфьорова К.С.

Від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Жирна Я.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 660 338,31 грн, з яких: 9 348,00 грн штрафу, 498 268,61 грн інфляційних втрат та 116 721,70 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням відповідачем строків розрахунків за договором №504-А від 22.04.2019 та судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

28.01.2025 від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшло клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

28.01.2025 відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та відкликання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

30.01.2025 від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2025 клопотання відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про розгляд справи №910/498/25 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Призначено судове засідання з розгляду справи №910/498/25 на 06.03.2025.

04.02.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" про визнання недійсним пункту 4.2. Договору № 504-А про проведення огляду проміжної фінансової звітності від 22.04.2019 та застосувати реституцію в частині недійсності договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 прийнято зустрічний позов Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" про визнання недійсним пункту договору, до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом вимоги за зустрічним позовом. Розгляд справи №910/498/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 06.03.2025.

04.02.2025 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, зазначивши, що правовідносини, на які посилається позивач, мали місце у квітні 2019 року, а позовна заява про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій подана 15.01.2025 року, посилаючись, що строк позовної давності сплинув як до вимог по ст. 625 ЦК України частково, так і до вимог за ст. 231 ГК України. У письмовому відзиві відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просив суд застосувати строк позовної давності, звільнити його від сплати 3 % річних, інфляційних втрат та зменшити їх розмір.

11.02.2025 позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) подав письмову заяву та 12.02.2025 відповідь на відзив.

19.02.2025 від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшли заперечення на відповідь на відзив.

26.02.2025 відповідач (за зустрічним позовом) подав письмовий відзив на зустрічний позов та клопотання про надання оригіналів документів для огляду суду.

04.03.2025 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подав клопотання про опитування та відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

04.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" до суду подало заперечення (на відповідь на відзив).

06.03.2025 від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшли письмові заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" щодо зобов`язання надати копію повного тексту Акту ревізії Держаудиту від 11.11.2020 №604-21/24 та вимоги про усунення порушень, що встановлені ревізією, заперечення щодо надання оригіналів документів.

06.03.2025 до суду від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надійшло клопотання про встановлення факту зловживання відповідачем процесуальними правами.

06.03.2025 суд постановив протокольну ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 03.04.2025.

13.03.2025 позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) подав заперечення (на відповідь на відзив) відповідь (заперечення) на заяви АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 05.03.2025 р.

03.04.2025 Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подало заперечення на клопотання ТОВ "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" про встановлення факту зловживання відповідачем процесуальними правами.

03.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.05.2025.

06.05.2025 ТОВ "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" подало до суду клопотання про стягнення судових витрат.

15.05.2025 АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулося до суду з клопотаннями про опитування, клопотанням про залучення Державної аудиторської служби України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом. Окрім того, клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою палатою Верховного Суду справи №903/602/24.

За приписами частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд наголошує, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. При цьому зазначення на якій стороні (позивача чи відповідача) може вступити у справу третя особа залежить від того, з якою зі сторін у неї існує правовий зв`язок.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовив у залученні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - Державну аудиторську службу України, оскільки не вбачає, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Державної аудиторської служби України в контексті позовних вимог та правовідносин, що виникли у даній справі.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі суд зазначає, що частиною 3 статті 195 ГПК України встановлено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, у зв`язку з чим подане 15.05.2025 АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" клопотання не може бути задоволене не стадії розгляду справи по суті.

За таких обставин, протокольною ухвалою від 15.05.2025 суд відмовив у задоволенні вищевказаних клопотань АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 15.05.2025.

У судовому засіданні 15.05.2025 оголошувалась перерва до 03.06.2025.

Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 03.06.2025, не відбулось у зв`язку з відпусткою судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10.06.2025.

10.06.2025 від АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 10.06.2025 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) первісний позов підтримала та просила суд його задовольнити, проти зустрічного позову заперечувала. Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти задоволення первісного позову заперечувала та підтримувала зустрічні позовні вимоги.

10.06.2025 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

10.06.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення за первісним та зустрічним позовами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" (виконавець) та Акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) укладено договір № 504-А про проведення огляду проміжної фінансової звітності (далі - договір), за умовами якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим правочином, призначає, а виконавець - приймає на себе зобов`язання здійснити за плату огляд консолідованого балансу (звіту про фінансовий стан) Компанії станом на 31 березня 2019 року, 30 червня 2019 року та 30 вересня 2019 року, а також відповідних консолідованих звітів про фінансові результати (звітів про сукупний дохід), звітів про рух грошових коштів (за прямим методом), звітів про власний капітал, стислий огляд суттєвих облікових політик та приміток за періоди, що закінчуються зазначеними датами, відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності.

За умовою п.2.2 договору № 504-А огляд проміжної фінансової звітності передбачає виконання аудиторських процедур для отримання аудиторських доказів щодо сум і розкриттів у фінансової звітності. Оцінюючи ризики, аудитор розглядає ті аспекти внутрішнього контролю, що стосуються складання Компанією фінансової звітності для розробки аудиторських процедур, які відповідають обставинам, а не з метою висловлення думки щодо ефективності внутрішнього контролю Замовника.

В аудиторському звіті, що буде надано Компанії за результатами аудиторської перевірки, буде зазначено, чи забезпечують аудиторські докази, на думку аудитора, достатню та відповідну основу для висловлення аудиторської думки щодо фінансової звітності, зазначеної у пункті 1.1. даного правочину (п.2.4.);

Відповідно до п. 4.1 договору розмір винагороди за проведення огляду фінансової звітності визначається з врахуванням часу, який необхідний для якісного виконання завдання, належного рівня навичок, знань, професійної кваліфікації та ступеню відповідальності аудитора. Час, необхідний для виконання огляду, визначається через трудомісткість (в людино-годинах), а інші складові (рівень навичок, знань, професійної кваліфікації) - через вартість однієї людино-години роботи відповідної категорії персоналу Товариства. Розмір винагороди за аудиторську перевірку визначається як сума добутків трудомісткості аудиторської перевірки в розрізі категорій персоналу виконавця та вартості однієї людино-години роботи відповідної категорії персоналу виконавця, що становить: керівник групи (нагляд за виконанням завдання) - 208 людино-годин, вартістю 750,00 грн за одну людно-годину; аудитор (бухгалтер-експерт) - 864 людино-годин, вартістю 700,00 грн за одну людно-годину; контролер за якістю виконання завдань - 232 людино-годин, вартістю 750,00 грн за одну людно-годину.

Ціна цього договору згідно п. 4.2 станом на дату його укладення дорівнює загальній вартості послуг. Загальна вартість послуг за цим договором складається із вартості послуг, наданих в межах строку дії цього договору відповідно до предмету договору. Розмір винагороди за договором, обрахований у відповідності до основи для встановлення винагороди становить на дату набуття ним чинності 934 800,00 грн.

Зазначений у п. 4.2. розмір винагороди підлягає уточненню (збільшенню) шляхом прийняття (підписання) сторонами відповідної додаткової угоди до договору за письмовим мотивованим поданням виконавця після складання та документування ним загальної стратегії аудиту (п. 4.3.);

Зазначена у п. 4.1. винагорода підлягає оплаті в три етапи за кожне виконане завдання. Вартість одного етапу виконання завдання становить 311 600,00 грн (п. 4.4.).

Оплата за договором відповідно до п. 4.5 договору здійснюється замовником на поточний банківський рахунок виконавця.

За умовою п. 4.6 договору замовник зобов`язаний здійснити остаточний розрахунок (платіж) виконавцю протягом 3-х банківських днів з моменту фактичного надання послуг та від дати підписання сторонами акта приймання-передачі результатів робіт (послуг) і передачі всіх супроводжуючих і необхідних документів, або у термін, який визначається відповідно до пункту 5.9. договору.

Відповідно до п. 8.3 договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2019 року, а також до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 8.4.).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) зобов`язання з оплати вартості наданих послуг за договором № 504-А про проведення огляду проміжної фінансової звітності виконувалось неналежним чином, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/4020/23 стягнуто з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" 704 800 грн 00 коп. основної заборгованості та 10 572 грн 00 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 08.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №910/4020/23 залишено без змін.

Судом у справі № 910/4020/23 встановлено наступне:

На виконання умов договору позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надав відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) обумовлені вищевказаним правочином послуги на загальну суму 934 800,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів наданих послуг від 16 серпня 2019 року № 111 на суму 311 600,00 грн, від 31 травня 2019 року № 88 на суму 311 600,00 грн та від 29 листопада 2019 року № 154 на суму 311 600,00 грн. Дані акти підписані керівником позивача, головним бухгалтером відповідача, та затверджені підписом керівника Компанії та скріплені печатками юридичних осіб.

На оплату вищевказаних послуг позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) були виставлені відповідачу за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) рахунки: від 16 серпня 2019 року № 117, від 31 травня 2019 року № 93 та від 29 листопада 2019 року №161.

Рахунки від 31 травня 2019 року № 93 та від 29 листопада 2019 року № 161 були частково оплачені відповідачем на загальну суму 230 000,00 грн, що підтверджується копією бухгалтерської виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" за період з 01 січня 2019 року по 10 січня 2023 року.

Проте відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), у порушення умов договору, взяті на себе грошові зобов`язання у повному обсязі належним чином не виконав та не сплатив позивачу за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) в установлені строки у повному обсязі вартість отриманих послуг за вказаний період, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 704 800,00 грн.

За доводами відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) визначена в укладеному між сторонами договорі вартість аудиторських послуг у розмірі 934800,00 грн суперечить вимогам частини 3 статі 26 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", що преюдиційно підтверджується актом ревізії від 11 листопада 2020 року № 06-21/24.

При цьому, відповідно до пункту 7 Плану заходів по усуненню порушень, виявлені порушення під час ревізії усунуті, вважаючи підстави для стягнення коштів внаслідок завищення вартості договору у розмірі 410220,00 грн були відсутні.

Стосовно викладеного окрім іншого, під час розгляду справи № 910/4020/23 судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" (тут і надалі у редакції, чинній на момент укладання договору) якщо суб`єкт аудиторської діяльності протягом трьох і більше років поспіль надає підприємству, що становить суспільний інтерес, його материнській компанії та/або дочірнім підприємствам послуги, не пов`язані з обов`язковим аудитом фінансової звітності, крім тих, що зазначені у частині четвертій статті 6 цього Закону, сума винагороди за такі послуги не може перевищувати 70 відсотків середньої суми винагороди, що була отримана суб`єктом аудиторської діяльності протягом останніх трьох років поспіль за послуги з обов`язкового аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) від такого підприємства, що становить суспільний інтерес, його материнської компанії та/або дочірніх підприємств.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" термін "підприємства, що становлять суспільний інтерес" у цьому Законі вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, статтею 1 Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підприємства, які становлять суспільний інтерес, - це підприємства - емітенти цінних паперів, цінні папери яких допущені до торгів на регульованому ринку капіталу або щодо цінних паперів яких здійснено публічну пропозицію, банки, страховики, недержавні пенсійні фонди, інші фінансові установи (крім інших фінансових установ та недержавних пенсійних фондів, що належать до мікропідприємств та малих підприємств) та підприємства, які відповідно до цього Закону належать до великих підприємств.

При цьому, відповідно пункту 16 статті 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" обов`язковий аудит фінансової звітності - це аудит фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) суб`єктів господарювання, які відповідно до законодавства зобов`язані оприлюднити або надати фінансову звітність (консолідовану фінансову звітність) користувачам фінансової звітності разом з аудиторським звітом, що проводиться суб`єктами аудиторської діяльності на підставах та в порядку, передбачених цим Законом.

Предметом укладеного між сторонами договору є надання послуг з огляду проміжної консолідованої фінансової звітності замовника (відповідача) (пункт 2.1. договору), що не є обов`язковим аудитом фінансової звітності у розмінні вищевказаного Закону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Статтею 10 вказаного Закону передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:

- проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (п. 12 ч. 1);

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13 ч. 1).

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю..

Згідно з підпунктом 3 п. 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, інспектування (ревізії).

Відповідно до підпункту 23 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Акт ревізії Держаудитслужби не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором.

Акт ревізії складався з приводу наявності відповідних порушень підприємства та містить лише думку органу, який його склав, він не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені у акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договорів.

Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Таким чином, акт Державної аудиторської служби України від 11 листопада 2020 року № 06-21/24 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 1 вересня 2016 року по 30 червня 2020 року не може слугувати доказом на підтвердження завищення вартості договору на суму 410220,00 грн.

За вказаних обставин, ані акт ревізії Державної аудиторської служби України, ані встановлений вказаною службою план заходів по усуненню порушень, не є достатніми правовими підставами для звільнення відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) від оплати наданих йому послуг за встановленою в договорі ціною, зважаючи на чинність усіх положень такого правочину.

З урахуванням викладеного, судом відхиляються твердження відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) з приводу того, що до 08.10.2024 сума у розмірі 410 220,00 грн. за договором була не підтвердженою.

Отримавши копії звітів та актів, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не подав будь-яких заперечень у визначений пунктом 5.9. договору строк щодо якості та кількості відображених у них послуг та щодо результатів відповідних робіт (звітів).

Враховуючи положення договору та приписи чинного законодавства, строк оплати відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) наданих послуг за спірними актами настав.

Наведене, спростовує твердження відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) щодо відсутності доказів надання послуг за договором та не приймається судом до уваги.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт надання послуг за договором № 504-А про проведення огляду проміжної фінансової звітності від 22.04.2019, факт настання строку оплати за вказаним договором та факт наявності заборгованості відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) перед позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду у справі №910/4020/23 фактично було виконано відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) 06.12.2024.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно приписів п. 4.6. договору та ст. 530 ЦК України Замовник зобов`язаний був здійснити остаточний розрахунок (платіж) виконавцю протягом 3-х банківських днів з моменту фактичного надання послуг, тож, починаючи з 06.06.2019 (на суму 311 600,00 грн.) відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Втім, перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд не погоджується з його правильністю, оскільки ним допущено арифметичні помилки в періодах виникнення прострочення виконання у боржника грошового зобов`язання.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку № 1078 та Методики № 265.

Абзацом п`ятим пункту 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексація грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком №1078.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

За період з 06.06.2019 по 26.02.2020 мала місце дефляція, тому за означений період інфляційні нарахування задоволенню не підлягають.

Водночас, день фактичного виконання зобов`язання не включається в період прострочення виконання.

Окрім того, суд звертає увагу, що з долучених до матеріалів справи доказів, а саме банківської виписки від 06.12.2024 вбачається, що відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) рішення суду у справі №910/4020/23 виконано у повному обсязі 06.12.2024, тому починаючи з 06.12.2024 нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неправомірним.

Враховуючи наведені обставини та оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних, до стягнення з відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) підлягають 3 % річних в сумі 115 933,26 грн. та інфляційні втрати у розмірі 497 617,14 грн.

В іншій частині означені вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про пропуск позовної давності із заявленими вимогами суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховував 3 % річних та інфляційні втрати за періоди: з 06.06.2019 по 26.02.2020, з 27.02.2020 по 28.07.2020, з 29.07.2020 по 27.09.2020, з 28.09.2020 по 18.12.2024, з 22.08.2019 по 18.12.2024, тоді як звернувся до суду з вказаним позовом 15.01.2025.

Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.

Тож, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.

Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину.

При цьому, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у даній справі ТОВ "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" не пропущено.

Також, Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" просило зменшити нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

В постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних судом не встановлено.

Застосування позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин для необхідності зменшення нарахованих процентів річних.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

Оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають.

З урахуванням викладеного вище, відсутні підстави для зменшення нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 9 348,00 грн штрафу, суд зазначає наступне.

Господарським є зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина друга статті 193 ГК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина перша статті 216 ГК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно із частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 ГК України).

У справі, що розглядається, предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" про стягнення штрафу за прострочення виконання відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) зобов`язання з оплати наданих послуг.

Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, в тому числі передбачено у статті 7.2.4 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), статті 111 Кодексу європейського договірного права, є інститут астренту.

У правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere - примус, фр. l'astreinte - штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду.

Зміст договору надання послуг визначають два пов`язаних між собою зустрічних зобов`язання: 1) зобов`язання, в якому виконавець має надати певну послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) зобов`язання, в якому замовник має оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, що складається, зокрема, у правовідносинах, в яких праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Між сторонами у цій справі виникло зобов`язання з оплати наданих послуг за договором, тобто грошове зобов`язання, відповідальність за порушення якого регулюють приписи частини шостої статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено відповідальності у виді штрафу за порушення виконання замовником зобов`язань з оплати наданих виконавцем послуг за договором.

Отже, нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" 9348,00 грн штрафу за відсутності погодженого в договорі його розміру, не має правового підґрунтя. Тому позов в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягає.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. (стаття 326 ГПК України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 06 вересня 2007 року у справі "Моргуненко проти України" та від 27 листопада 2008 року у справі "Крутько проти України" зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Виконавче провадження за усталеною в правовій доктрині та в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.

Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих заходів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.

З урахуванням викладеного вище, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" підлягає частковому задоволенню.

Щодо зустрічного позову:

Як було уже зазначено 22.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" (виконавець) та Акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) укладено договір № 504-А про проведення огляду проміжної фінансової звітності.

Ціна цього договору згідно п. 4.2 станом на дату його укладення дорівнює загальній вартості послуг. Загальна вартість послуг за цим договором складається із вартості послуг, наданих в межах строку дії цього договору відповідно до предмету договору. Розмір винагороди за договором, обрахований у відповідності до основи для встановлення винагороди становить на дату набуття ним чинності 934 800,00 грн.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну суть договору даного виду.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В укладеному договорі сторони погодили всі істотні умови (предмет, ціну та строк дії).

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) зазначив, що 11.11.2020 Актом №06-21/24 ревізії Державної аудиторської служби України фінансово-господарської діяльності АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" за період з 01.09.2016 по 30.06.2020 року встановлено невідповідність ціни договору від 22.04.2019р. № 504-А вимогам частини 3 ст. 26 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", вважаючи завищену вартість договору про проведення огляду проміжної фінансової звітності від 22.04.2019р. № 504-А/548-11 на суму 410 220 грн.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Отже, сторони самостійно та на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Викладені в такому акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо оцінки актів ревізії у подібних правових відносинах викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 26.12.2019 у справі № 908/2711/18 та ухвалі від Верховного Суду від 03.10.2024 у справі №910/2274/24.

Так, згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст. 3 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (у постановах Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, №911/205/18).

Так, на виконання умов договору, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надав відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) обумовлені вищевказаним правочином послуги на загальну суму 934 800,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів наданих послуг.

Позивачем за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) надані послуги за договором №504-А від 22.04.2019 оплачені у повному обсязі.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) не доведено в контексті ст. ст. 203, 215, 216, 229 Цивільного кодексу України і ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, посилання на вказівки, зазначені в Акті ревізії не є підставою для визнання п.4.2 договору недійсним.

Так, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Суд наголошує, що позивачем за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) не доведено та не надано доказів наявності підстав для визнання пункту 4.2 договору недійсним, при тому договір виконувався обома сторонами та позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) не висловлював будь-яких заперечень під час його виконання.

Також суд зазначає, що в даному випадку поведінка позивача за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом), як сторони договору, є суперечливою, оскільки останнім виконувався договір, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" на протязі тривалого часу, тільки після пред`явлення до нього позову до Господарського суду міста Києва за вказаним договором (справа № 910/4020/23) що не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Проаналізувавши зміст укладеного договору, встановлення за згодою сторін в договорі погодженої ціни договору не суперечить приписам ст. 627 ЦК України.

Таким чином, врахувавши усі надані сторонами докази, суд не вбачає підстав для визнання пункту 4.2 договору недійсним та відмовляє у задоволенні зустрічного позову повністю.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за первісним та зустрічним позовом покладається Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51; ідентифікаційний код 31899285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 23; ідентифікаційний код 33100397) 115 933 (сто п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять три) грн. 26 коп. - 3 % річних, 497 617 (чотириста дев`яносто сім тисяч шістсот сімнадцять) грн. 14 коп. - інфляційні втрати та 9 203 (дев`ять тисяч двісті три) грн. 26 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Промислова аудиторська спілка" відмовити повністю.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 11.06.2025.

Суддя Т.М. Ващенко