Рішення від 10.06.2025 по справі 926/1108/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/1108/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю Волинь НП, Закарпатська обл.

про стягнення заборгованості в сумі 71641,88 грн.

представники сторін:

від позивача Марусяк М.В.

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Волинь НП про стягнення заборгованості в сумі 71641,88 грн., з яких: 66854,04 грн збитки за невиконання договірних умов (за неотриманий товар), 4787,84 грн пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (постачальник) укладено договори поставки №СК5/278 від 04.12.2023 та №СК5/332/156 від 17.10.2024, згідно умов яких, постачальник зобов`язався поставити та передати у власність замовника дизельне паливо, бензин А-95, ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти, шляхом передачі талонів/скретч-карток на отримання палива, а покупець, у свою чергу, зобов`язався прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначені цими договорами.

Відповідно до умов вищевказаних договорів, замовником було сплачено кошти за товар в повному обсязі на загальну суму 73419,04 грн, а постачальником було передано товар талони/скретч-картки на отримання палива, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами.

Однак, в подальшому, позивачу було відмовлено на автозаправних станціях у придбанні палива за талонами постачальника, внаслідок чого, частину талонів/скретч-карток на суму 66854,04 грн не можливо використати.

10.02.2025 на адресу відповідача було направлено претензію №6902-736/6916 з вимогою щодо повернення коштів за невикористані талони/скретч-картки, однак, дана претензія залишена відповідачем без будь-якого реагування, у зв`язку з чим, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 справу №926/1108/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Суд зазначає, що з позовної заяви вбачається, що в ній об`єднано вимоги про стягнення боргу за двома договорами, а саме, за договором поставки №СК5/278 від 04.12.2023 та договором поставки №СК5/332/156 від 17.10.2024.

Таким чином, підставами даного позову є дві окремі господарські угоди, укладені з відповідачем, за якими позивач нарахував заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

За приписами ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 18.03.2023 у справі №910/21280/21).

За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Порушенням правила об`єднання вимог, є об`єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги про стягнення суми боргу за двома аналогічними договорами, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви, судом має бути досліджено два окремих договори, обставини виконання кожного з яких сторонами підтверджується схожими доказами та крім того, при вирішенні спору судом мають бути оцінені на предмет документального підтвердження та відповідності чинному законодавству заявлені позивачем до стягнення суми основної заборгованості за двома різними договорами.

Отже, підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен із яких, має однаковий суб`єктний склад та правову природу, породжує схожі взаємні права та обов`язки, які є подібними, хоча і стосуються виконання окремих обсягів наданих послуг.

Суд зазначає, що хоча позов подано на підставі двох договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку та перевірити порядок здійснених розрахунків щодо стягнення заявленої позивачем заборгованості, спільний розгляд заявлених вимог не перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін,

В даному випадку, під час розгляду справи підлягають встановленню обставини щодо виконання відповідачем кожного договору окремо, є необхідним з`ясування чи відповідають дійсності та підтверджуються відповідними доказами вимоги, що виникли по кожному договору, з`ясування обставин щодо належного/неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами, наявності підстав для стягнення заборгованості за кожним з договорів окремо; судом має бути надана правова оцінка договорам з точки зору правової природи укладених договорів, настання строку виконання зобов`язання, і в свою чергу при вирішенні вимог, що виникли з договорів, суд має надати оцінку договірним відносинам сторін по двом договорам, визначити строк їх дії, встановити чи є обставини, на які зроблені посилання про наявність порушення відповідачем своїх зобов`язань підставою вважати їх такими, що виникли з договорів тощо.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості, стосуються одних і тих самих сторін, ці вимоги за своєю правовою природою є пов`язаними між собою, оскільки ґрунтуються на аналогічних угодах (договорах поставки).

При цьому, факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, дає можливість суду вирішити питання щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кожним договором окремо.

Одночасно суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №912/2185/16 (912/3192/17) зазначив, що одним з основоположних принципів господарського судочинства є принцип процесуальної економії - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши матеріали позовної заяви, керуючись принципом процесуальної економії, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок неналежного виконання зобов`язань відповідачем за договором поставки №СК5/278 від 04.12.2023 та договором поставки №СК5/332/156 від 17.10.2024, є такими, що пов`язані один з одним підставами виникнення, поданими доказами в їх обґрунтування, пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, що не порушує положення статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві, отже, сумісний розгляд цих вимог не перешкоджатиме з`ясуванню природи взаємовідносин сторін та не ускладнить вирішення спору.

Ухвалою від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 29.04.2025.

Ухвалою від 29.04.2025 відкладено розгляд справи на 22.05.2025.

Судове засідання 22.05.2025 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 14.05.2025 по 26.05.2025.

Ухвалою від 27.05.2025 призначено розгляд справи на 10.06.2025.

У судовому засіданні 10.06.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 27.05.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 27.05.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача.

Довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).

Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

04.12.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю Волинь НП (відповідач, постачальник) та Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (позивач, покупець) укладено договір поставки №СК5/278.

17.10.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю Волинь НП (відповідач, постачальник) та Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (позивач, покупець) укладено договір поставки №СК5/332/156.

Відповідно до п. 1.1.-1.6. договорів поставки постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність Товари, а Покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний Товар. Найменування Товару: ДК021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти дизельне паливо, бензин А-95. Одиниця вимірювання: літр. Кількість: згідно накладних на товар. Відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997. Продаж товару здійснюється відповідно Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України "Про публічні закупівлі та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору. Якість Товару повинна відповідати дійсним на дату отримання Товару ДСТУ (п. 2.1.-2.2. договорів поставки).

Ціна 1 літри товару: згідно накладних на товар (п. 3.1. договорів поставки).

Загальна сума договору поставки №СК5/278 від 04.12.2023 42420,00 грн (п. 3.2.).

Загальна сума договору поставки №СК5/332/156 від 17.10.2024 30999,04 грн (п. 3.2.).

Згідно п. 4.1.-4.4. договорів поставки умови оплати: оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладній на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки. Оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити. При ненадходженні оплати у термін, вказаний в п.4.1 Договору, Постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за Товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови Покупця отримати товар за новими цінами, Постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок Покупця, а Договір з такої дати вважається розірваним. Постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику Покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника Покупця та печаткою Покупця та при наявності в нього паспорту.

Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі) товарів: Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці. Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за Договором, у разі неотримання Покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. У разі поставки товару два та більше разів на місяць, Постачальник складає зведену податкову накладну (п. 5.1.-5.5. договорів поставки).

Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари, приймати товар згідно умов даного договору. Покупець має право достроково розірвати цей Договір у разі невиконання Постачальником своїх зобов`язань за договором, повідомивши про це Постачальника за 5 календарних днів до його розірвання, контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим Договором. Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором, забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього Договору. Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари, у разі невиконання зобов`язань Покупцем Постачальник має право достроково розірвати цей Договір повідомивши про це Покупця за 5 календарних днів до його розірвання (п. 6.1.-6.4. договорів поставки).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 10.1. договорів поставки).

Договір поставки №СК5/278 від 04.12.2023 діє до 31.12.2023, договір поставки №СК5/332/156 від 17.10.2024 діє до 31.12.2024 (п. 10.2.).

Видатковими накладними №0005/0000031 та №0005/0000032 від 04.12.2023 підтверджується відпуск товару (дизпаливо) по договору поставки №СК5/278 від 04.12.2023 на загальну суму 42420,00 грн в кількості 840,00 літрів та згідно платіжних інструкцій №3058 та №3059 від 06.12.2023 здійснено оплату товару по зазначеному договору в сумі 42420,00 грн.

Видатковою накладною №0005/0001892 від 17.10.2024 підтверджується відпуск товару (дизпаливо) по договору №СК5/332/156 від 17.10.2024 на загальну суму 30999,04 грн в кількості 640,00 літрів та згідно платіжної інструкції №4617 від 22.10.2024 здійснено оплату товару по зазначеному договору в сумі 30999,04 грн.

У судовому засіданні 10.06.2025 представник позивача зазначив, що у видаткових накладних №0005/0000031 та №0005/0000032 від 04.12.2023 помилково зазначено договір №СК5/164 замість договір №СК5/278.

10.02.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією №69-02-736/69-16 в якій зазначив, що у грудні 2024 року та в січні 2025 року заявлені Постачальником АЗС, що розташовані на території Чернівецької області, відмовились отоварювати наявні скретч-картки без надання будь-яких аргументованих письмових пояснень щодо причин відсутності пального, зважаючи на що просив вирішити питання щодо отоварювання скретч-карток на дизельне паливо в кількості 1350 літрів або повернути сплачені кошти в сумі 66854,04 грн.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без реагування.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зважаючи на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності укладених між сторонами договорів, суд вважає їх належними у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України підставами для виникнення та існування обумовлених таким договорами прав і обов`язків сторін.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом підписання накладних, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

При підписанні покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦКУ).

Відповідно до положень ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що документів, які б підтверджували отримання позивачем пального по скретч-карткам або повернення відповідачем попередньої оплати позивачеві у розмірі 66854,04 грн матеріали справи не містять.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Так, 10.02.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією №69-02-736/69-16 в якій зазначив, що у грудні 2024 року та в січні 2025 року заявлені Постачальником АЗС, що розташовані на території Чернівецької області, відмовились отоварювати наявні скрейч-картки без надання будь-яких аргументованих письмових пояснень щодо причин відсутності пального, зважаючи на що просив вирішити питання щодо отоварювання скрейч-карток на дизельне паливо в кількості 1350 літрів або повернути сплачені кошти в сумі 66854,04 грн.

Проте, претензія залишена відповідачем без будь-якого реагування, відповідач не забезпечив отримання позивачем пального по невикористаним скретч-карткам, кошти не повернув.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки оплаченого товару по скретч-карткам надає позивачу право на законне очікування, що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії, Пономарьов проти України, Агрокомплекс проти України).

З огляду на вищевикладене, позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували передачу товару по скретч-карткам чи повернення попередньої оплати не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 66854,04 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 4787,84 грн пені, суд зазначає наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили виконання взятих на себе зобов`язань за договором та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором. За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення (п. 7.1.-7.2. договорів поставки).

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені за період з січня 2025 по березень 2025 на загальну суму 4787,84 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 4787,84 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Руїз Торіха проти Іспанії вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування вірогідності доказів, який на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 71641,88 грн., з яких: 66854,04 грн збитки за невиконання договірних умов (за неотриманий товар), 4787,84 грн пеня.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, Закарпатська обл., Ужгородський р-н., с. Сторожниця, вул. Молодіжна, 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (58018, м. Чернівці, вул. Сергія Скальда, 1А, код ЄДРПОУ 38595868) заборгованість в сумі 71641,88 грн. (з яких: 66854,04 грн збитки за невиконання договірних умов (за неотриманий товар), 4787,84 грн пеня) та 3028,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.06.2025.

Суддя С.О.Миронюк