Рішення від 12.06.2025 по справі 120/3413/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 червня 2025 р. Справа № 120/3413/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1160 від 24.12.2024 в частині призову та направлення для проходження військової служби за мобілізацією. Так, позивач наголошує, що він є священнослужителем (дяиконом) з 2006 року релігійної організації "Релігійна громада Церква Євангельських Християн - Баптистів "Живе слово", має тверді переконання не використовувати зброю проти інших людей та не бути співучасником вбивства інших людей, що унеможливлює виконання ним військового обов`язку. В силу ч. 4 ст. 35 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" позивач не міг бути мобілізованим. Більш того, позивач відмовився проходити ВЛК, попри це у військову частину поступив з висновком про те, що здоровий, придатний до військової служби.

Ухвалою від 20.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.04.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву. Так, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є військовозобов`язаним, та на виконання п. 3.1 глави 3 розділу II наказу МОУ 402 йому було проведено медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 та рішенням, що оформлене довідкою (пр. № №298/5888 від 23.12.2024 р.) Позивача, було визнано придатним до військової служби. Також, відповідно до Картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_1 (Додаток 13 до Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України) чітко встановлюється, що Позивача було оглянуто всіма лікарями-спеціалістами у відповідності до вимог абзацу 4 пункту 3.2 глави 3 розділу II Положення №402. Це в свою чергу спростовує твердження Позивача, викладене в позовній заяві, про не проведення ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нього медичного обстеження з метою визначення придатності до військової служби.

Окрім того, відповідач зазначає, що ні Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" чи інший нормативно-правовий акт не визначають способу та порядку проходження альтернативної (невійськової) служби громадянами у випадку відсутності призову на строкову (базову) військову службу. Також не передбачена можливість альтернативної служби в умовах війни замість військової служби за призовом під час мобілізації.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали суд встановив, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

23.12.2024 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою проходження ВЛК.

Наказом від 24.12.2024 за № 1160 ІНФОРМАЦІЯ_6 "Про призов та відправку військовозобов`язаних під час проведення мобілізації" призваний та направлений для проходження військової служби.

З таким наказом позивач не погоджується, оскільки є священнослужителем (дяиконом) з 2006 року релігійної організації "Релігійна громада Церква Євангельських Християн - Баптистів "Живе слово", віровчення якої унеможливлює виконання позивачем військового обов`язку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Водночас статтею 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до норм статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Разом з тим не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України та відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Після цього воєнний стан неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Зміст правового режиму воєнного стану, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану визначаються Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII).

Відповідно до ст. 1 цього Закону воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", який затверджено Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Водночас правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військову службу і військовий обов`язок" (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою-третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає проходження військової служби: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу приписів ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Поряд з цим, як це передбачено частиною четвертою статті 1 Закону № 2232-ХІІ, громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначаються Законом України від 12 грудня 1991 року № 1975-XII "Про альтернативну (невійськову) службу" (далі ? Закон № 1975-ХІІ).

Статтею 1 цього Закону установлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За статтею 2 Закону № 1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону № 1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до статті 5 Закону № 1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок направлення на альтернативну службу регламентується Розділом II Закону № 1975-XII.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 9 значеного Закону для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Статтями, 10, 11, 12 Закону № 1975-XII визначено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації

Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори протягом чотирнадцяти календарних днів.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.

Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.

Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Направлення для проходження альтернативної служби видається громадянину після проходження призовної комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі ? Положення № 2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення № 2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Пунктами 5, 6 Положення № 2066 визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу особисто подає письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України.

Заява про направлення на альтернативну службу подається у довільній формі із зазначенням мотивів неможливості проходження строкової військової служби та підтвердженням істинності релігійних переконань громадянина. До заяви додаються документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, копія документа про освіту та довідка з місця роботи або навчання.

Заява про направлення на альтернативну службу приймається за наявності паспорта. Відсутність паспорта є підставою для відмови у прийнятті заяви.

За правилами, встановленими пунктами 8, 9 Положення № 2066, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації протягом календарного місяця вивчає заяву громадянина про направлення на альтернативну службу і у разі потреби в межах наданих повноважень перевіряє повідомлені заявником дані.

Про дату явки громадянина до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації, на якому розглядатиметься питання про направлення його на альтернативну службу, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації повідомляє письмово та пропонує громадянинові подати до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації у разі потреби додаткове підтвердження істинності релігійних переконань в документальній або іншій формі (зокрема запросити представників релігійної організації тощо).

Згідно з пунктами, 13, 14, 15 Положення № 2066 заява громадянина про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої держадміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина. У разі потреби до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації запрошуються представники релігійних організацій, громадськості та вживаються в межах законодавства інші заходи для встановлення належності громадянина до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, та істинності його релігійних переконань.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.

Інші причини не можуть бути підставою для відмови в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори.

Рішення місцевої держадміністрації про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п`яти календарних днів видається заявникові та надсилається у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому громадянин перебуває на військовому обліку.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає змогу зробити наступні висновки:

- Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов`язків перед державою, у тому числі обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань, але разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;

- порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом № 2232-XII та Положенням № 2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;

- рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;

- за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним;

- чинним законодавством України не передбачено можливість заміни альтернативною службою такого різновиду військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, так само як і не надано повноважень військовим адміністраціям на вирішення таких питань.

Так, суд звертає увагу, що позивач не звертався до військової адміністрації із заявою, в якій просив замінити для нього виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, посилаючись на те, що проходження дійсної військової служби суперечить його релігійним переконанням.

Водночас, слід наголосити, що за наслідками розгляду такої заяви рішення може бути прийняте місцевою державною адміністрацією виключно у разі вирішення питання щодо направлення громадянина на альтернативну службу замість проходження строкової (базової) військової служби, що виключає можливість прийняття такого рішення за наслідками розгляду заяви позивача, яка стосується прохання замінити альтернативною службою військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Відтак, на думку суду, позивач безпідставно стверджує про порушення його права, гарантованого статтею 35 Конституції України, на заміну виконання військового обов`язку альтернативною службою, адже за чинним на сьогодні законодавством формою реалізації даного права є можливість направлення громадянина на альтернативну службу замість проходження виключно такого виду військової служби, як строкова (базова) військова служба, а не військова служба під час мобілізації на особливий період в умовах військового стану.

Питання щодо направлення громадян на альтернативну (невійськову) службу не належить до компетенції територіального центру комплектування та соціальної підтримки, отже спірний наказ прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

Окрім іншого, суд зауважує, що наказ №1160 від 24.12.2024 є актом індивідуальної дії.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача, направлення його для проходження військової служби та зарахування до особового складу військової частини.

Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас відсутність порушеного права або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлені під час розгляду справи, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

За змістом положень статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року (пункт 29) статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, оцінивши ключові доводи сторін та дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення суду складено та підписано 12.06.2025.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна