Постанова від 12.06.2025 по справі 280/10419/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 280/10419/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 жовтня 2019 року (день після звільнення з військової служби) по 18 липня 2022 року (день до внесення зміни до статті 117 КЗпП України) та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місячний термін для обрахування середнього заробітку, встановлений Законом № 2352-ІХ);

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 308180,88 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в сумі 60817,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та був звільнений з військової служби з 21.10.2019. Зазначає, що під час звільнення з військової служби відповідачем не було проведено з позивачем повного розрахунку. Вказує, що 28.10.2024 відповідачем на виконання рішення суду проведено повний розрахунок з виплати грошового забезпечення. За таких обставин, позивач вважає, що в силу положень статті 117 Кодексу Законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 308180,88 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в сумі 60817,52 грн. Просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 жовтня 2019 року по 19 січня 2023 року.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 20000,00 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в сумі 60819,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 20000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник вказує, що оскільки виплата вищезазначених коштів відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь календарний період затримки такого розрахунку (з 22 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року). Проте судом першої інстанції без належних підстав вирішив зменшити суму середнього заробітку з 3305040,92 грн. на 20000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповіді на відзив відповідача, позивач заперечив проти його доводів.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 21.10.2016 по 21.10.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ, а з 21.10.2019 звільнений з військової служби.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі №280/1900/24 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме вирішено:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 21 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року в належному розмірі;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати на виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з 21 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 59 117,65 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч сто сімнадцять гривень 65 коп.) з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 01 березня 2018 року по 21 жовтня 2019 року включно відповідно до абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з 01 березня 2018 року по 21 жовтня 2019 року включно, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, в розмірі 87 823,27 грн (вісімдесят сім тисяч вісімсот двадцять три гривні 27 коп.), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі №280/1900/24 набрало законної сили 29.07.2024.

28.10.2024 ВЧ НОМЕР_1 , на виконання зазначеного рішення суду, проведено з позивачем остаточний розрахунок шляхом перерахунку коштів в розмірі 58180,89 грн. та 86455,93 грн.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати йому середнього заробітку за період затримки у розрахунку за період з 22.10.2019 по 19.01.2023, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, а також правові висновки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем в частині відмовлених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Щодо аргументів скаржника про безпідставне зменшення розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця(постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 році у справі №260/348/19 щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, вказує на те, що сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, застосувавши принцип співмірності.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з військової служби наказом від 21.10.2019.

28.10.2024 ВЧ НОМЕР_1 , на виконання зазначеного рішення суду, проведено з позивачем остаточний розрахунок шляхом перерахунку коштів в розмірі 58180,89 грн. та 86455,93 грн.

Будь яких інших доказів щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем за сумами передбаченими ст. 116 КЗпП України матеріали справи не містять, відповідач обставини наявності заборгованості не визнає, а сам факт наявності спору у суді між позивачем та відповідачем не свідчить про зворотне, поки судом не прийнято рішення з цього приводу.

Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що остаточний розрахунок всіх сум, що передбачені ст. 116 КЗпП України та підлягають виплаті позивачу при звільнені відповідачем здійснено 28.10.2024.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 330,54 грн. (20162,74 грн. г/з за два місяці перед звільненням / 61 день).

За період з 22.10.2019 по 18.07.2022 минуло 1000 календарних днів, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 330540,00 грн. (330,54 грн. х 1000 днів).

Також, судом встановлено, що сума несвоєчасного розрахунку при звільненні становить 146940,92 грн.

Істотність частки заробітної плати в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає 0,44 (146940,92 грн. / 330540,00 грн.).

Отже, сума затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати 145437,60 грн. (330,54 грн. х 0,44 х 1000).

Разом з тим, при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

За період з 22.10.2019 по 18.07.2022 минуло 1000 календарних днів, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 330540,00 грн. (330,54 грн. х 1000 днів).

Водночас розмір несвоєчасно виплаченої при звільненні суми становить 146940,92 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд апеляційної інстанції, не заперечуючи того, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, вважає за необхідне вказати, що у спірних відносинах як позивач має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, так і інтереси відповідача як роботодавця повинні бути враховані, тобто повинен бути дотриманий розумний баланс між інтересами обох сторін спору.

Як вбачається з матеріалів справи тривалість затримки стягнення з відповідача недоплачених при звільненні сум, пов`язана, зокрема, з пасивною поведінкою позивача.

Так, позивач звільнившись зі служби 21.10.2019 та не погодившись з сумою отриманих виплат, звернувся до суду з позовом щодо стягнення з відповідача на його користь індексації грошового забезпечення, лише у березня 2024 року, тобто більше ніж через чотри роки, що свідчить про те, що на день звільнення позивача спір з відповідачем з приводу належних йому сум був відсутній.

Тобто, зазначене зволікання у виплаті відповідних сум мало місце також і у зв`язку з пасивною поведінкою позивача. Вказане має значення для визначення розміру суми середнього заробітку в порядку ст. 117 КЗпП України.

Так, враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні, дату звернення позивача до суду з цим позовом та розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 330540,00 грн за несвоєчасну виплату заборгованості було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром середнього заробітку як відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 22.10.2019 по 18.07.2022 є сума у розмірі 20 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров