Постанова

від 12.06.2025 по справі 168/1390/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 168/1390/24 Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З. Провадження № 22-ц/802/692/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання в порядку спадкування за законом права на завершення приватизації та здійснення державної реєстрації права власності з отриманням витягу з Державного реєстру на земельну ділянку, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що після смерті баби позивача ОСОБА_2 , батька позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . Після смерті матері він є єдиним спадкоємцем.

Рішенням Любохинівської сільської ради від 13.02.1992 року було передано безоплатно у приватну власність спочатку ОСОБА_5 , а після її смерті ОСОБА_3 , а після його смерті ОСОБА_4 земельні ділянки (пашня) для ведення особистого підсобного господарства площею 0,61 га та 0,4948 га з відповідними змінами у земельно-кадастрову книгу колгоспу «ім. Карла Маркса» за 1992-2010 роки. ОСОБА_4 хоча і прийняла спадщину після смерті спадкодавців шляхом постійного спільного проживання, однак ні вона, ні попередні спадкодавці не отримали правовстановлюючих документів на землю, що унеможливило спадкування зазначених вище ділянок шляхом подачі відповідних документів нотаріусу. Рішення Любохинівської сільської ради від 13.02.1992 у Державному архіві Волинської області та оригінал земельно-кадастрової книги колгоспу «ім. Карла Маркса» за 1992-2010 роки не збереглися. Водночас копія земельно-кадастрової книги знаходиться у Дубечненській сільській раді та за необхідності може бути оглянута.

Окрім того, рішенням Любохинівської сільської ради від 01.04.1994 № 14/82 на підставі заяв було передано безоплатно земельні ділянки у приватну власність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 «Про приватизацію земельних ділянок». Відповідно до п. 1 даного рішення було безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність громадян села Любохини для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування будинку і господарських будівель відповідно до земельно-кадастрової книги. І хоча додаток (заяви) до вказаного рішення у архіві відсутні, відповідно до архівного витягу з рішення Любохинівської сільської ради Старовижівського району від 19.04.2000 № 10/5 попередній спадкодавець ОСОБА_3 мав право також на земельну частку (пай) під № 70. ОСОБА_4 , прийнявши спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , не отримала правовстановлюючих документів на землю, що унеможливило спадкування зазначених вище ділянок шляхом подачі відповідних документів нотаріусу.

З метою завершити приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яку не завершила ОСОБА_4 , позивач 12 серпня 2020 року звернувся до Любохинівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку в урочищі «За канавою» площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Любохинівської сільської ради від 31.08.2020 № 36/6 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» позивачу було надано відповідний дозвіл. У встановленому порядку позивач виготовив проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах села Любохини в урочищі «За канавою», на підставі чого вказаній ділянці був присвоєний кадастровий номер 0725082501:01:006:0033.

У подальшому, 21 листопада 2024 року позивач звернувся до Дубечненської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки для передачі йому у власність для ведення особистого селянського господарства у межах с. Любохини в урочищі "За канавою", площею 0,5378 га з кадастровим номером 0725082501:01:006:0033, однак відповідачем було відмовлено йому у затвердженні проекту землеустрою, з чим він абсолютно не погоджується.

Зазначив, що хоча підпунктом 5 п. 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України забороняється безоплатна передача земель у приватну власність під час дії воєнного стану, однак даний пункт не застосовується у його випадку, оскільки вищевказана земельна ділянка передавалася у приватну власність у користування до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2002 року. Крім того, дані зміни до п. 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України були внесені згідно із Законом України від 24.03.2022 № 2145-ІХ, який набрав чинності 07 квітня 2022 року. Водночас правовідносини між ним та Дубечненською сільською радою, яка є правонаступником Любохинівської сільської ради, виникли 31 серпня 2020 року після надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,55 га в урочищі «За канавою» села Любохини. За наведених обставин, а також беручи до уваги, що Закону України не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, вважає відмову Дубечненської сільської ради у затвердженні проекту землеустрою безпідставною.

Просить визнати за ним право на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності (отримання витягу з Державного реєстру речових прав) для здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725082501:01:006:0033 для ведення особистого селянського господарства в урочищі "За канавою" села Любохини Ковельського (раніше Старовижівського) району Волинської області у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Від сторони позивача, сторони відповідача та третьої особи надійшли заява про розгляд справи без участі сторони позивача, сторони відповідачів та третьої особи.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 12 червня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є сином ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.04.1966.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Позивач прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 шляхом звернення 08 липня 2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 79/2016, заведеної 08 липня 2016 року після смерті ОСОБА_4 та довідкою Старовижівської державної нотаріальної контори № 309/02-14 від 24.09.2019, які оглянуті судом першої інстанції, позивач є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_4 ..

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.10.2024 визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважає, що ОСОБА_4 розпочала приватизацію земельної ділянки площею 0,55 га з кадастровим номером 0725082501:01:006:0033, та не завершила у зв`язку її смертю, а відтак право на завершення приватизації перейшло до нього як спадкоємця, що прийняв спадщину.

На думку колегії суддів, такі твердження позивача є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права, які регулюють спірні правовідносини, та не підтверджені належними та допустимими доказами

Згідно з рішенням Любохинівської сільської Ради народних депутатів Старовижівського району № 17/82 від 01.04.1994 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 «Про приватизацію земельних ділянок» передано безоплатно земельні ділянки у приватну власність громадянам села Любохини для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування будинку і господарських будівель в розмірах згідно додатку. З листа директора Державного архіву Волинської області Волинської ОДА С. Карасюка № 2322/01-24 від 11.12.2024 вбачається, що додатки до рішення № 17/82 від 01.04.1994 відсутні ( а. с. 22). За відсутності даного додатку суд обґрунтовано зазначив про відсутність можливості встановити кому саме з жителів села Любохини було передано земельні ділянки та у яких розмірах.

Відповідно до архівного витягу з рішення сесії Любохинівської сільської ради Старовижівського району від 19.04.2000 № 10/5 затверджено додаток до Державного акта на право колективної власності на землю КСП «Любохинський», у зв`язку з чим ОСОБА_3 одержав право на земельну частку, пай. Однак, розмір земельної частки не вказано ( а. с. 23).

З копії Земельно-кадастрової книги колгоспу «ім. К. Маркса» за 1992-2010 роки вбачається, що у ОСОБА_4 перебували у користуванні земельні ділянки площею 0,98 га та 1,4748 га, в тому числі ріллі загальною площею 1,1048 га (земельні ділянки площею 0,61 га, та 0,4948 га). При цьому вказана копія земельно-кадастрової книги не містить інформації на підставі чого був здійснений даний запис.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав про те, що площі земельних ділянок, які вказані у земельно-кадастровій книзі відрізняються від площі земельної ділянки, право на завершення приватизації якої, просить визнати позивач. Позивачем до матеріалів справи не додано жодних доказів того, що площа даних земельних ділянок була у подальшому змінена шляхом їх поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками.

Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина восьма статті 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина десята статті 118 ЗК України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята статті 118 ЗК України).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З наявної у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 12.08.2020 установлено, що саме позивач звернувся до Любохинівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (по місцевості) у с. Любохини в урочищі «За канавою» у розмірі орієнтовано 0,55 га для ведення особистого селянського господарства, чим розпочав процедуру приватизації земельної ділянки ( а. с. 40).

Рішенням Любохинівської сільської ради № 36/6 від 31.08.2020 ( а. с. 40) надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,55 га, яка знаходиться у межах с. Любохини в урочищі «За канавою» з метою наступної передачі даної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ( а. с. 30).

Крім того, 12.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до директора ПФ «Реформатор», в якій просить виконати комплекс топографо-геодезичних та земельно-кадастрових робіт по виготовленню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах с. Любохини, урочище «За канавою» Старовижівського району Волинської області та стверджує, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території України не скористався та ознайомлений з ч.5 ст. 116 ЗК України ( а. с. 42 ).

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про початок процедури приватизації, який би був ініційований спадкодавцем, щодо земельної ділянки, яка зазначена позивачем у позовній заяві.

Окрім того, рішенням Дубечненської сільської ради від 20.12.2024 року (а. с. 62) відмовлено позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на надання у власність відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, оскільки не вказано про наявність земельних ділянок у користуванні згідно земельно-кадастрової книги за ОСОБА_4 , відсутність довідки про наявність у фізичної особи земельних ділянок за місцем фактичного проживання у зв`язку з невідповідністю намірів заявника вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів про безоплатну передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,55 га щодо якої позивач розробив проект землеустрою, а також того, що спадкодавиця ОСОБА_4 за життя із дотриманням вимог законодавства розпочала процедуру приватизації даної земельної ділянки, яка надавалась їй у власність чи користування, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що даний позов не може бути задоволений.

Окрім того суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що суд не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: