Рішення від 12.06.2025 по справі 907/325/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/325/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,

Хустської окружної прокуратури, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради, м. Хуст Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне об`єднання «Тиса», м. Хуст Закарпатської області

про стягнення 670 007,15 грн,

представники:

від прокуратури - Роман М.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

від позивача (в режимі відеоконференції) - Бредіхіна Н.О., в порядку самопредставництва

від відповідача - Товкан Е.С., керівник

ВСТАНОВИВ

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Хустська окружна прокуратура звернулась з позовом в інтересах держави в особі Хустської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне об`єднання «Тиса» про стягнення 670 007,15 гривень.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/325/25 визначено головуючого суддю Худенка А.А., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025.

Ухвалою від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання 28.04.2025, в якому оголошено перерву до 27.05.2025.

У ході підготовчого провадження відповідач скористався наданим процесуальним правом та подав суду 18.04.2025 відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 27.05.2025 прокурор, представники позивача та відповідача вказали, за можливе закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.06.2025.

12.06.2025 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора

В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на те, що згідно дозволу на початок виконання будівельних робіт від 14.01.2019 ЗК112190141177 ТОВ «Проектно-будівельне об`єднання «Тиса» отримало право на початок виконання будівельних робіт на об`єкті: «Нове будівництво чотири-поверхового багатоквартирного житлового будинку за адресою: Закарпатська область, Хустська територіальна громада, м. Хуст, вулиця С. Бандери (Шкільна), б. 6.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132-ІХ), якими з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону №3038- VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону №132-ІХ та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Так як договір про пайову участь з ТОВ «Проектно-будівельне об`єднання «Тиса» не укладався, в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. Позивач вважає, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038- VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-ІХ) чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Тому прокурор просить стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТНО- БУДІВЕЛЬНЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТИСА на користь Хустської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Хустської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 670 007,15 грн.

Позиція позивача

Позивач письмових заяв чи клопотань до суду не подав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав прокурора в повному обсязі.

Позиція відповідача

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову прокурора.

Вказує, що відповідно до підпункту 5 пункту а ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21,05.1997 (із змінами), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (із змінами), виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Отже, вирішення питання щодо укладення договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Хуста (до 01.01.2020) та надання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва (із 01.01.2020) належить до компетенції виконавчих органів ради, зокрема, Виконавчого комітету Хустської міської ради. Вказане підтверджується також Положенням про порядок залучення пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Хуст, що затверджене рішенням VIII сесії Хустської міської ради VII скликання № 1198 від 31.10.2018, відповідно до якого замовник звертається до виконавчого комітету Хустської міської ради із заявою про укладення Договору про внесок замовників (абзац 2 розділу II Положення). Вказане Положення оприлюднене на офіційному веб-сайті Хустської міської ради.

Відповідно до абзацу 2 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» № 157-УІІІ від 05.02.2015 (із змінамй) юридична особа - виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - виконавчих комітетів відповідних сільських, селищних, міських рад територіальних громад, що об`єдналися, з дня затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою, персонального складу її виконавчого комітету.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить про те, що Хустська міська рада (код ЄДРПОУ 34005221) та Виконавчий комітет Хустської міської ради (код ЄДРПОУ 04053714) є різними суб`єктами владних повноважень та різними юридичними особами.

На виконання пунктів 3, 4 Прикінцевих Та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019 (далі - Закон № 132-ІХ) та до моменту прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію 16.12.2024, Товариство звернулося до в.о. міського голови Хустської міської ради із Заявою про визначення розміру пайової участі № 80 від 14.11.2024. За результатами розгляду вказаної заяви Виконавчий комітет Хустської міської ради Листом № 3548/02-14 від 20.11.2024 повідомив Товариство, що ЗакономУкраїни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" повністю скасована сплата пайової участі у розвиток Інфраструктури під час будівництва, у зв`язку з чим відсутні підстави, як для укладення відповідного договору, так і для сплати коштів пайової участі.

Таким чином, Товариство зі свого боку виконало всі необхідні дії з метою виконання вимог Закону № 132-ІХ, а саме: своєчасно, до моменту прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію звернулося до компетентного органу влади Із заявою про визначення розміру пайової участі, однак отримало відмову уповноваженого органу місцевого самоврядування - Виконавчого комітету Хустської міської ради, що повністю виключає факт порушення з боку Товариства.

Що стосується заявленого розміру пайової участі на суму 670007, 15 грн., то відповідач також не погоджується із відповідним розрахунком, оскільки прокурор застосував основні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на дату прийняття об`єкта в експлуатацію 16.12.2024 у розмірі 19676, 00 грн. (з ПДВ) за 1 кв.м., що не передбачено Законом № 132-ІХ..

За змістом п.п. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ буквально зазначено наступне: установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

-1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):-

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як видно з наведеної норми права, формулювання «на дату прийняття об`єкта в експлуатацію» у ній відсутнє, як відсутня і будь яка інша прив`язка основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України саме до дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, у даному випадку можуть бути застосовані виключно основні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України за 2020 рік, оскільки після виключення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, обов`язок перераховувати до місцевого бюджету кошти пайової участі був передбачений тільки на 2020 рік, саме на цей рік міститься пряме посилання щодо сплати пайової участі у тексті п, 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ. Тим більше, що обов`язок замовників будівництва сплачувати пайову участь повністю скасований вказаним Законом із 01.01.2021, а відтак застосування відповідних показників за 2024 рік є помилковим та нелогічним._

Правильність такого підходу також підтверджується порівняльним аналізом наказів Міністерства розвитку громад та територій України № 151 від 26.06.2020 та № 1168 від 23.10.2024, якими затверджено основні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України. Зокрема, у преамбулі наказу за 2020 рік міститься пряме посилання на Закон № 132-ІХ, натомість у наказі за 2024 посилання на вказаний закон відсутнє, що повністю виключає будь які правові підстави для застосування відповідних показників за 2024 рік до спірних правовідносин, які виникли саме на підставі Закону № 132-ІХ. При цьому відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 151 від 26.06.2020 опосередкована вартість спорудження житла у Закарпатській області складає 11250, 00 грн. за 1 кв.м.

З огляду на зазначені обставини, правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів як пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відсутні, а відтак у позові необхідно відмовити.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

З 14.01.2019 по 11.09.2024 ТОВ «ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНЕ ОБ`ЄДНАННЯ «ТИСА», згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14.01.2019 ЗК112190141177, виконало будівництво об`єкта: «Нове будівництво чотири-поверхового багатоквартирного житлового будинку за адресою: Закарпатська область, Хустська територіальна громада, м. Хуст, вулиця С. Бандери (Шкільна), б. 6.

Відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Акт готовності вказаного об`єкта до експлуатації у редакції від 11.12.2024 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ АС01:8103-2788-3481-2821).

Згідно з вказаним Актом код об`єкта за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1122.1 - Будинки багатоквартирні масової забудови.

Пайова участь Відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ).

Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Відповідачу сертифікат від 16.12.2024 ІУ122241211995, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

У витягу щодо видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта підставою для звільнення замовника будівництва від сплати пайової участі зазначено пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 року.

Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

-розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):.

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених

центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

-замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

16.12.2024 позивач звертався до в.о. міського голови Хустської міської ради із Заявою про визначення розміру пайової участі додавши власний розрахунок розміру пайової участі.

За результатами розгляду вказаної заяви Виконавчий комітет Хустської міської ради Листом № 3548/02-14 від 20.11.2024 повідомив Товариство, що ЗакономУкраїни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" повністю скасована сплата пайової участі у розвиток Інфраструктури під час будівництва, у зв`язку з чим відсутні підстави, як для укладення відповідного договору, так і для сплати коштів пайової участі.

Згідно з даними сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 16.12.2024 ІУ122241211995, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 1702,6 м. кв.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 23.10.2024 №1168.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Закарпатської області становила 19676 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 670 007,152 грн (1702,6 м.кв. х 19676 грн = 33 500 357,6 грн; 33 500 357,6 грн х 2% = 670 007,15 грн).

Про наявність правових підстав для стягнення такої суми зазначено у висновках Верховного суду у справі №914/2145/23 (постанова Верховного Суду від 15.08.2024) розрахунок пайової участі у зв`язку із будівництвом відповідачем другої черги об`єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ, з врахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва другої черги (згідно з актом готовності об`єкта будівництва (друга черга) до експлуатації від 20.04.2021) та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об`єкта в експлуатацію.

Так, зі змісту рішення суду касаційної інстанції вбачається наступне: - відповідач у справі (№914/2145/23) 20.04.2021 отримав акт готовності об`єкта будівництва (друга черга) до експлуатації, а 11.05.2021 відповідний сертифікат; - застосовані у розрахунку прокурора показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 №311, діяли до 20.05.2021, тобто на час прийняття об`єкта будівництва (друга черга) до експлуатації (втрата чинності наказу від 16.12.2020 №311 відбулася на підставі наказу цього ж Міністерства від 20.05.2021 №119).

З цим розрахунком (постанова Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23) суд касаційної інстанції погодився, оскільки він відповідав приписам абз. 2 п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ, які підлягають застосуванню і до спірних правовідносин.

Схожа правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22, в якій розмір пайової участі розраховано відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151 (діяв із 26.06.2020 до 16.12.2020), тобто саме станом на момент закінчення відповідачем будівництва (27.10.2020) та прийняття об`єкта в експлуатацію (17.11.2020), а не станом на дату видачі дозволу на виконання будівельних робіт (13.08.2019).

Окрім цього, розглянувши 03.12.2024 подібну справу №910/6226/23, Верховний Суд зазначив про наступне. Так, у постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Варто зауважити, що, направляючи справу №910/6226/23 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 вказав на необхідності здійснення перевірки розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об`єктів будівництва до експлуатації.

Таким чином те що 16.12.2024, позивач звертався до в.о. міського голови Хустської міської ради із Заявою про визначення розміру пайової участі не спростовує проведення розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об`єктів будівництва до експлуатації.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі Закон №3038-VI) визначено правові та організаційні основи містобудівної діяльності, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

На підставі ч. 1 ст. 2 Закону №3038-VI планування і забудова територій діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Так, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Проте, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

Означеним пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Приписами пунктів 3, 4 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-IX також визначено, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до підпунктів 14.1.129 та 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації) (далі - ПК України) об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію, і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23).

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

При цьому, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №909/1402/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23.

З аналізу вищевикладеного випливає, що обов`язок відповідача в частині сплати коштів пайової участі за будівництво виник із дати повідомлень про початок виконання будівельних робіт.

Водночас строк внесення коштів пайової участі сплинув з дати введення вказаних об`єктів в експлуатацію.

За встановлених судом обставин даної справи, відповідач не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної шляхом перерахування до місцевого бюджету означеного населеного пункту коштів пайової участі.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, та Верховного Суду, викладеної в постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, замовник будівництва зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, частина 1 якої передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними і допустимими доказами не спростованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України Про прокуратуру, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Хустської міської ради право якої було порушено та на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з стягненням несплаченої орендної та розірвання договору оренди відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

На думку суду у постановах Верховного Суду від 17.12.2024 у cправі №903/283/24, від 19.02.2025 у справі №903/468/24, від 20.02.2025 у справі №914/3777/23, від 20.02.2025 у справі №918/618/24 та від 20.03.2025 у справі №903/601/24 які є релевантними до справи яка розглядається, Верховний Суд дійшов висновків наявності у ради та прокурора в особі відповідної ради (в порядку представництва інтересів держави в суді) повноважень на звернення до суду саме з позовом про стягнення із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету з аналогічних підстав (неперерахування коштів пайової участі до місцевого бюджету всупереч наявному обов`язку, передбаченому приписами абз. 2 п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ).

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав представництва прокурором інтересів Хустської міської ради, оскільки, на його думку, належним позивачем у спірних правовідносинах Виконавчий комітет означеної міської ради, як необґрунтовані з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання. Разом з тим, місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України). Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів. Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування. Ненадходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до бюджету розвитку місцевого бюджету безперечно порушує права відповідної територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний орган місцевого самоврядування. Крім того, несплата коштів пайової участі відповідачем призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Хуст. Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. На території Хустської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Хустська міська рада. З указаних норм матеріального права вбачається, що Хустська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету Хустської ОТГ, контролю за його виконанням, в тому числі, в частині забезпечення його дохідної частини.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що право позивача на одержання сум безпідставно збережених коштів порушено відповідачем, тому позов належить задовольнити в повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 10 050,11 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТНО- БУДІВЕЛЬНЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТИСА (90400, вул. Львівська, 247, м.Хуст, Закарпатська обл. код ЄДРПОУ 03584183) на користь Хустської міської ради (ЄДРПОУ 34005221, вул. 900-річчя Хуста, 27 м. Хуст, Хустського району Закарпатської області, 90400) для зарахування в дохід місцевого бюджету Хустської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 670 007,15 грн (шістсот сімдесят тисяч сім гривень 15 коп).

4. Стягнути з із Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОЕКТНО- БУДІВЕЛЬНЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТИСА (90400, вул. Львівська, 247, м.Хуст, Закарпатська обл. код ЄДРПОУ 03584183,) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а м. Ужгород, Закарпатська область (код ЄДРПОУ: 02909967) суму 10 050,11 грн (десять тисяч п`ятдесят гривень 11 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2025

Суддя А.А. Худенко