Рішення від 03.06.2025 по справі 910/2766/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2025Справа № 910/2766/25За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОМЕТАЛПАРК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНБУТПОСТАЧ»

про розірвання договору та стягнення 701 841,10 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОМЕТАЛПАРК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНБУТПОСТАЧ» (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- розірвати договір щодо поставки товару «Круг 32 ст.45 (Міра 6м)» на суму 700 000,00 грн;

- стягнути суму грошових коштів у розмірі 701 841,10 грн, з яких: 700 000,00 грн основний борг та 1 841,10 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.214, 530, 611, 615, 625, 655, 665, 693 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання в частині поставки оплаченого згідно рахунку №140 від 22.11.2024 товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

12.03.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2766/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.04.2025.

19.03.2025 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні призначеному на 09.04.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 задоволено заяву представника позивача - адвоката Козаченка В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановлено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні призначеному на 09.04.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 09.04.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольними ухвалами в порядку ст.74 Господарського процесуального кодексу України витребував у позивача виписку банку про рух коштів та продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 відкладено підготовче засідання на 06.05.2025.

15.04.2025 від представника позивача на виконання ухвали надійшло клопотання про долучення доказів.

23.04.2025 від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 задоволено заяву представника позивача - адвоката Козаченка В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановлено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні призначеному на 06.05.2025 та в усіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 06.05.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025.

У судове засідання 03.06.2025 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Так, представник позивача мав приймати участь в судовому засіданні призначеному на 03.06.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак зв`язатися з останнім суд не зміг. Приймаючи до уваги, що ухвалою від 24.04.2025 представник позивача був попереджений, що відповідно до ст.197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, учасники справи повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представників сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач 25.11.2024 ним, на підставі рахунку на оплату, що виставлений відповідачем від 22.11.2024 за №140, який містить найменування товару та його кількість, а саме: круг 32 ст.45 (Міра 6 м), 20 шт, ціну та загальну вартість - 700 000,00 грн, здійснено оплату за поставку товару в сумі 700 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №6140 від 25.11.2024.

16.12.2024 та 09.01.2025 позивач направляв на адресу відповідача листи, в яких просив забезпечити поставку товару, в строк 7 днів з дня пред`явлення вимоги, а у випадку неможливості товару повернути сплачені кошти. Направлення листів підтверджується описами вкладення в цінні листи №5141200029063 та №5141200031173, накладною та фіскальними чеками АТ «Укрпошта» від 16.12.2024 та від 09.01.2025 відповідно.

Лист від 16.12.2024 був отриманий відповідачем 30.12.2024, а лист від 09.01.2025 - 29.01.2025, що підтверджується відомостями з сайту АТ «Укрпошта».

Однак, як зазначає позивач відповідачем не поставлений оплачений товар.

Відповідей на листи матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що договір поставки, укладений в спрощений спосіб, підлягає розірванню, оскільки відповідачем не здійснено поставку оплаченого товару, а сума попередньої оплати в розмірі 700 000,00 грн підлягає поверненню позивачу. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 1 841,10 грн 3% річних.

Частинами 1, 2 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки рахунок №140 від 22.11.2024 містить найменування товару та його кількість, а саме: круг 32 ст.45 (Міра 6 м), 20 шт, ціну та загальну вартість - 700 000,00 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Отже, між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунку на оплату та оплатою його позивачем), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Матеріалами справи, а саме: платіжним дорученням №6140 від 25.11.2024, у якому зазначено призначення платежу оплата рахунку №140 від 22.11.2024, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати в розмірі 700 000,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку всього товару та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 700 000,00 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

16.12.2024 та 09.01.2025 позивач направляв на адресу відповідача листи, в яких просив забезпечити поставку товару, в строк 7 днів з дня пред`явлення вимоги, а у випадку неможливості товару повернути сплачені кошти.

Лист від 16.12.2024 був отриманий відповідачем 30.12.2024, а лист від 09.01.2025 - 29.01.2025, що підтверджується відомостями з сайту АТ «Укрпошта».

Разом з тим, доказів поставки оплаченого позивачем товару матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів суду не надано.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, як встановлено судом, поставку товару, в строк визначений позивачем у претензії, відповідачем здійснено не було, тому, відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України, має місце істотне порушення умов договору, що в свою чергу, є підставою для розірвання договору в судовому порядку у зв`язку з не поставкою товару, а тому зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.

Отже, в зв`язку з не поставкою товару та розірванням договору, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати в розмірі 700 000,00 грн, а строк його виконання настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 700 000,00 грн грошових коштів, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення зазначеної суми заборгованості.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 1 841,10 грн 3% річних нарахованих за період 07.01.2025 по 07.02.2025.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Дослідивши розрахунок 3% річних наданий позивачем у розмірі 1 841, 10 грн за період з 07.01.205 по 07.02.2025, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано відповідно до вимог закону та арифметично вірно, а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 841, 10 грн, слід задовольнити повністю в заявленому розмірі.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та розірвання договору і стягнення з відповідача на користь позивача 700 000,00 грн основного боргу, 1 841, 10 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір поставки укладений в спрощений спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНБУТПОСТАЧ» (02157, місто Київ, бульвар Гашека Ярослава, будинок 24, ідентифікаційний код 40528020) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОМЕТАЛПАРК» (51412, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Преображенська, будинок 1, ідентифікаційний код 40440512) щодо поставки товару «Круг 32 ст.45 (Міра 6м)» на суму 700 000,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНБУТПОСТАЧ» (02157, місто Київ, бульвар Гашека Ярослава, будинок 24, ідентифікаційний код 40528020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОМЕТАЛПАРК» (51412, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Преображенська, будинок 1, ідентифікаційний код 40440512) 700 000 (сімсот тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 1 841 (одну тисячу вісімсот сорок одну) грн 10 коп. 3% річних та 10 844 (десять тисяч вісімсот сорок чотири) грн 49 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 12.06.2025.

Суддя Я.А.Карабань