Рішення від 16.04.2025 по справі 911/2679/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р. Справа № 911/2679/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача (в режимі відеоконференції): Мельник О. В. (адвокат ордер серії ВХ № 1083569 від 28.11.2024 р.);

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аква-Родос, (30000, вул. Козацька, 122 А, м. Славута, Шепетівський район, Хмельницька область)

до:

1) держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація)

2) Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація)

про стягнення 214 053 241, 80 грн збитків

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ „Аква-Родос звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до держави Російської Федерації, Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ про 1) стягнення солідарно 96 698 326, 41 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 2 644 299, 38 доларів США або 2 430 754, 39 Євро, реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; 2) стягнення солідарно 117 354 915, 39 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 3 209 171, 68 доларів США або 2 950 009, 44 Євро, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що відповідач-1, як держава-агресор, що вчинила неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Українського народу та Української держави шляхом окупації та розорення території України власними збройними силами, зокрема збройними силами якої в жовтні 2022 р. під час чергового масового ракетного обстрілу території України, всупереч законам і звичаям війни було вчинено ракетний обстріл на території с. Погреби, Броварського району, Київської області, у зв`язку із чим відбулось влучання ракет у нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ Інвест Протектед, - офісно-складське приміщення, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, Київська область, загальною площею 23 446,8 кв.м. та внаслідок чого було зруйновано, як частину офісно-складського приміщення площею 12 000 кв.м. - адміністративну складську будівлю, а також пошкоджено стіни самої адміністративної будівлі, так і було пошкоджено рухоме майно (матеріальні активи) позивача, - ТОВ „Аква-Родос, що знаходилось та зберігалось у вищезазначеному офісно-складському приміщенні згідно із договором № 3 від 01.12.2021 р. купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, укладеним між ТОВ Інвест Протектед та ТОВ „Аква-Родос в загальній кількості 288 770, 501 одиниць та загальною вартістю 137 917 433, 32 грн.

Щодо судового імунітету іноземної держави відповідача-1, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Згідно з ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 366 цього ж кодексу підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

2. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Статтею 79 Закону України „Про міжнародне приватне право визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 зазначив, що Закон України „Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі „Олєйніков проти Росії ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі „Цудак проти Литви (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов?язаних із завданням шкоди здоров?ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України „Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exception"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України.

Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.05.2022 р. у справі № 760/17232/20-ц зазначив, що у статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави" (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exception").

Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІХ про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичним особам громадянам України, а також юридичним особам, створених та зареєстрованих згідно з правом України.

Щодо правомірності пред`явлення позову до відповідача-2 - ДКР "ВЕБ.РФ", як до співвідповідача, а також щодо правомірності звернення стягнення суми на активи, які належали ДКР "ВЕБ.РФ", за боргами російської федерації, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/4210/20 зазначив наступне.

91. ДКР "ВЕБ.РФ" у відзиві на касаційну скаргу AT "Фондова біржа ПФТС" зазначає, що незаконна реалізація на AT "Фондова біржа ПФТС" акцій ПАТ "Промінвестбанк", власником яких є ДКР "ВЕБ.РФ", а не російська федерація, порушує права та законні інтереси ДКР "ВЕБ.РФ".

92. Верховний Суд відхиляє цей довід і звертає увагу ДКР "ВЕБ.РФ", що фактично суд першої інстанції при вирішення питання щодо законності звернення стягнення на майно ДКР "ВЕБ.РФ" за боргами російської федерації застосував доктрину "підняття корпоративної завіси" у формі "alter ego" (передбачає зворотнє підняття завіси - притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за її боргами).

93. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (зачиним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява № 5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява № 36480/07).

94. Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації.

96. У ст. 96 ЦК "Відповідальність юридичних осіб" вказано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

97. Відповідно до ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

98. У ст. 174 ЦК вказано, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. У ч. 2 ст. 176 ЦК вказано, що юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

99. При цьому держава несе відповідальність за діяльність державних органів (навіть якщо вони є формально відокремленими юридичними особами) відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК.

100. Верховний Суд вже застосовував доктрину підняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб`єктності юридичної особи, відокремленості її майна від майна учасників), зокрема, вирішуючи питання відповідальності за завдану шкоду (див. постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 826/11415/16, від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20, від 04.08.2021 у справі № 910/10900/19, від 15.06.2022 у справі № 905/671/19). Водночас застосування цього правила щодо юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку.

101. Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

103. Міжнародний суд ООН у справі Barcelona Traction (яка стосувалась можливості Бельгії надавати дипломатичний захист від втручання Іспанії в майнові права компанії, зареєстрованої в Канаді, акціонерами якої були піддані Бельгії) зробив застереження, що "форми інкорпорації та юридична особистість іноді застосовувались не тільки для цілей, для яких вони були призначені. Іноді корпоративна особа не могла захистити права тих, хто передав їй свої фінансові ресурси; тому виникли ризики зловживання, як і в багатьох інших інститутах права. Отже, тут, як і в інших випадках, право, діючи в рамках економічної реальності, мало надати захисні заходи та механізми в інтересах тих, хто знаходився всередині корпоративних осіб, так і тих хто був ззовні, хто взаємодіяв з ними: незалежне існування юридичних осіб не може вважатись абсолютним. В цьому контексті процеси "підняття корпоративної вуалі", або "зневажання юридичною особою" були визнані виправданими та справедливими в деяких обставинах та для деяких цілей. Практика, акумульована щодо цього питання на національному рівні вказує на те, що вуаль піднімається для запобігання зловживання привілеями юридичної особи, як у деяких випадках шахрайства, для захисту третіх осіб таких як кредитори або набувачі, або для запобігання уникненню юридичних вимог або обов`язків" (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited, Judgment, I.C.J. Reports 1970, p. 3 at p 33-34 paras. 38-39).

104. Поширеним є застосування концепції alter ego у практиці міжнародних інвестиційних арбітражів, під час розгляду справ яким виникає питання щодо статусу державних компаній: 1) коли трибунал має з`ясувати, чи є поведінка державної компанії такою, яку можна пред`явити державі-відповідачу; 2) коли трибунал має з`ясувати, чи є державна компанія-позивач частиною держави-учасника договору про взаємний захист інвестицій, що, як правило, позбавляє такого позивача прав інвестора за договором.

105. Зокрема, у справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).

106. При цьому у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.

107. Також у справі Ceskoslovenska Obchodni Banka, A. S. V. The Slovak Republic (ICSID Case no ARB/97/4, Decision on Objections to Jurisdictions, May 24, 1999), трибунал встановив, що факту володіння державою акцій у корпорації (більше 65% уряду Чехії і близько 24% уряду Словаччини) було недостатньо для ухвалення рішення, чи мав позивач по Вашингтонській конвенції статут юридичної особи держави-учасника, коли її діяльність за своєю природою була "не скільки державницькою, стільки комерційною". Приватна корпорація, діяльність якої спрямована на отримання прибутку, при виконанні по суті державницьких функцій, делегованих їй державою, за функціональним тестом може вважатись органом держави.

108. У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНІСТРАЛ у рішенні від 12.06.2016, визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.

109. У рішенні щодо прийнятності від 31.08.2001 у справі Salini Costruttori S.p.A. and Italstrade S.p.A. v. Kingdom of Morocco (ICSID Case no. ARB/00/4) трибунал визнав Національну компанію автошляхів Мороко органом держави, застосувавши структурний тест та зазначивши, що ця компанія, будучи товариством з обмеженою відповідальністю на, 77,79% належала державному казначейству (інша частина - приватним інвесторам) і те, що Міністр інфраструктури за посадою був також голово ради директорів компанії, яка направляла протоколи своїх засідань Прем`єр-міністру Мороко. Щодо функціонального тесту, то Трибунал врахував, що відповідно до статутних документів компанії її головна діяльність полягала в будуванні, підтриманні та забезпеченні функціонування шляхів великих розмірів, переданих державою.

110. У рішенні щодо відповідальності та видів збитків від 21.02.2017 трибунал у справі Ampal-American Israel Corporation and others v. Arab Republic of Egypt (ICSID Case no. ARB/12/11) визнав Єгипетську загальну паливну корпорацію ("EGPC") органом держави, оскільки: 1) відповідно до Закону Єгипту №20 від 1976 EGPC - це "публічна організація, яка є незалежною юридичною особою, задіяна у розвитку та належному використанні паливного багатства та поставкою для попиту країни різноманітних паливних продуктів"; 2) відповідно до зазначеного Закону організація буде підконтрольною Міністру палива, а її капітал будуть складати передані їй державне майно; 3) голова ради директорів призначається Президентом Єгипту, а члени ради Прем`єр-міністром за поданням Міністра палива; 4) протоколи засідання ради директорів направляються Міністру палива, який має скасувати або змінити будь-яке рішення ради; 5) відповідно до Декрету №164 від 2007 року Президент Єгипту визначив, що до ради директорів EGPC входять, зокрема п`ять міністрів.

111. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

112. Суд першої інстанції встановив, що позивач є державною корпорацією, створеною російською федерацією (ст. 2 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ").

113. У ч. 1 ст. 3 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" визначені цілі та завдання ДКР "ВЕБ.РФ", а саме: ДКР "ВЕБ.РФ" діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку російської федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення е енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності.

114. ДКР "ВЕБ.РФ" вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч. 1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР "ВЕБ.РФ" отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР "ВЕБ.РФ" і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч.1 цієї статті (ч. 2 ст.3 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ").

115. Тобто головною метою існування ДКР "ВЕБ.РФ" є сталий соціально-економічний розвиток російської федерації. При цьому підприємницька діяльність є додатковим видом діяльності і здійснюється лише для досягнення основної мети.

116. ДКР "ВЕБ.РФ" частиною 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду російської федерації відповідно до бюджетного законодавства російської федерації, в тому числі щодо представництва інтересів російської федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.

117. ДКР "ВЕБ.РФ" є ексклюзивним агентом російської федерації щодо зовнішнього боргу країни, а до його функцій належать ті, що за загальним правилом притаманні міністерствам фінансів або центральним банкам країн.

118. ДКР "ВЕБ.РФ" виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, його потрібно вважати держаним органом російської федерації.

119. З відповідних положень Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" вбачається, що уряд російської федерації фактично розглядає ДКР "ВЕБ.РФ" як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом російської федерації контролю за діяльністю ДКР "ВЕБ.РФ" мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно російської федерації і ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не російської федерації.

120. Тобто ДКР "ВЕБ.РФ" є по суті органом російської федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем російської федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно ДКР "ВЕБ.РФ", яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами російської федерації.

Отже, так як відповідач-1 - Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичним особам громадянам України, а також юридичним особам, створених та зареєстрованих згідно з правом України, а відповідач-2 по суті є органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), та майно Російської Федерації та ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації, суд вважає, що наявні всі підстави для застосування при вирішенні даної справи доктрини підняття корпоративної завіси у формі alter ego та залучення ДКР "ВЕБ.РФ", як співвідповідача при розгляді даної справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2024 р., керуючись положеннями ст. ст. 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, ст. 79 Закону України „Про міжнародне приватне право, вищевказані та інші висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відкрито провадження у справі № 911/2679/24 за позовом ТОВ „Аква-Родос до держави Російської Федерації, Державна корпорація розвитку „ВЕБ.РФ про стягнення 214 053 241, 80 грн збитків, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 04.12.2024 р.

04.12.2024 р. перед підготовчим засіданням через систему Електронний суд до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 04.12.2024 р. про долучення доказів, разом із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

04.12.2024 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 08.01.2025 р. Крім того, даною ухвалою суду постановлено, що у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), братиме участь повноважний представник позивача ТОВ „Аква-Родос адвокат Мельник Ольга Володимирівна.

16.12.2024 р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н від 05.12.2024 р. про долучення до матеріалів справи доказів, разом із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

25.12.2024 р. через систему Електронний суд до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 25.12.2024 р. про долучення доказів, разом із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

08.01.2025 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 22.01.2025 р. Крім того, даною ухвалою суду постановлено, що у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), братиме участь повноважний представник позивача ТОВ „Аква-Родос адвокат Мельник Ольга Володимирівна.

21.01.2025 р. через систему Електронний суд до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 21.01.2025 р. про долучення доказів, разом із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2025 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 26.02.2025 р.

26.02.2025 р. перед підготовчим засіданням через систему Електронний суд до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 25.02.2025 р. про долучення доказів, разом із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

26.02.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 19.03.2025 р.

19.03.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 16.04.2025 р.

16.04.2025 р. у судове засідання з`явився представник позивача.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи по суті спору не надав.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи по суті спору не надав.

Щодо належного повідомлення відповідача-1 та відповідача-2 про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні, крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно із відповідними Указами Президента України, що були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України „Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв?язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов?язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. „Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному вебсайті Акціонерного товариства „Укрпошта, у зв?язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ „Укрпошта припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до уповноваженого органу Російської Федерації із судовим дорученням про вручення документів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у процесі розгляду даної справи судом було забезпечено можливість реалізації відповідачем-1 права на захист своїх прав та інтересів у даній справі, так як всі процесуальні документи були оприлюдненні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, ухвала Господарського суду Київської області від 08.11.2024 р. про відкриття провадження у справі, ухвала Господарського суду Київської області від 04.12.2024 р. про відкладення розгляду справи, ухвала Господарського суду Київської області від 22.01.2025 р. про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, із нотаріально засвідченим перекладом на російську мову були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Республіці Польща, на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Сполучених Штатах Америки, на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Королівстві Данії, на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Турецькій Республіці та вручені одержувачу, - уповноваженій особі посольства Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, уповноваженій особі посольства Російської Федерації у Сполучених Штатах Америки, уповноваженій особі посольства Російської Федерації у Турецькій Республіці та перенаправлена Російською Федерацією на адресу посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, а інші листи були повернуті позивачу у зв`язку із відмовою від одержання поштового відправлення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у процесі розгляду даної справи судом було забезпечено можливість реалізації відповідачем-2 права на захист своїх прав та інтересів у даній справі, так як всі процесуальні документи були оприлюдненні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, ухвала Господарського суду Київської області від 08.11.2024 р. про відкриття провадження у справі, ухвала Господарського суду Київської області від 04.12.2024 р. про відкладення розгляду справи, ухвала Господарського суду Київської області від 22.01.2025 р. про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, із нотаріально засвідченим перекладом на російську мову були направлені позивачем на адресу місцезнаходження Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ в Республіці Індія, на адресу місцезнаходження Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ в Китайській Народній Республіці, на адресу місцезнаходження Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ в Об`єднаних Арабських Еміратах та вручені одержувачу, - уповноваженій особі Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ в Республіці Індія, а інші листи були повернуті позивачу у зв`язку із відмовою від одержання поштового відправлення.

Відповідно до ч. 9. ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За наслідками судового засідання судом ухвалено рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

У процесі розгляду справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інвест Протектед з 29.11.2019 р. є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221286401:01:025:0019 площею 3,9274 га, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вулиця Лісова, земельна ділянка 12, що підтверджується витягом № 190903435 від 29.11.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

Крім того, у процесі розгляду справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інвест Протектед з 29.11.2019 р. є власником офісно-складських приміщень, що розташовані за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вулиця Лісова, 12 на земельній ділянці з кадастровим номером 3221286401:01:025:0019, до складу яких входять: офісно-складське приміщення загальною площею 23446, 8 кв.м, будинок охорони загальною площею 85, 9 кв.м, котельня загальною площею 119,2 кв. м, ЕП (електропідстанція) загальною площею 6,7 кв. м та споруди, 1-6, I-V, що підтверджується витягом № 190903435 від 29.11.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

01.12.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвест Протектед (надалі Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Аква-Родос (надалі Покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 3 (надалі Договір), згідно з умов п. 1.1. 1.2.5. якого за цим Договором та у відповідності до пункту 1 статті 6 та статті 656 Цивільного кодексу України, Продавець зобов?язується передавати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти майнові права щодо володіння та користування Об`єктами нерухомого майна, визначеними в п.1.2. Договору, строком на 12 місяців (із 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2022 року включно) та здійснити своєчасну оплату Ціни Договору (п. 1.1.)

1.2. Об?єкти нерухомого майна включають:

1.2.1 Офісно-складське приміщення площею 23 446,8 м. кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

1.2.2 Будинок охорони площею 85,9 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

1.2.3 Котельня площею 119,2 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

1.2.4 ЕП (електропідстанція) площею 6,7 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

1.2.5 Земельна ділянка площею 3,9274 га під промисловість (кадастровий номер 3221286401:01:025:0019), розташована за адресою: Київська обл. Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12.

Відповідно до п. 2.1. Договору майнові права на Нерухоме майно є різновидом речових прав у відповідності до статті 190 Цивільного кодексу України, що включають право володіння та користування Нерухомим майном, зокрема, право передачі в оренду Нерухомого майна на користь третіх осіб без погодження із Продавцем у відповідності до статті 761 Цивільного кодексу

Пунктом 5.1. Договору визначено, що майновi права на Нерухоме майно за цим Договором передаються Продавцем Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачi майнових прав протягом 3 (трьох) календарних днів з дати підписання даного, Договору (надалi Акт прийому-передачі Майнових прав).

01.12.2021 р. між ТОВ Інвест Протектед (надалі Продавець) та ТОВ Аква-Родос (надалі Покупець) було підписано Акт прийому-передачі Майнових прав, зі змісту якого вбачається, що на виконання умов Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 3 від 01.12.2021 р., Продавець передав, а Покупець прийняв у власність майнові права щодо володіння та користування Об`єктами нерухомого майна у відповідності з умовами Договору, а саме:

1. Офісно-складське приміщення площею 23 446,8 м. кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

2. Будинок охорони площею 85,9 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

3. Котельня площею 119,2 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

4. ЕП (електропідстанція) площею 6,7 м.кв., розташовано за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12;

5. Земельна ділянка площею 3,9274 га під промисловість (кадастровий номер 3221286401:01:025:0019), розташована за адресою: Київська обл. Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12.

Крім того, між ТОВ Інвест Протектед та ТОВ Аква-Родос було підписано Акт № 1 від 01.12.2021 р. надання послуг з передачі майнових прав щодо володіння та користування об`єктами нерухомого майна, визначеними в п. 1.2 Договору з 01 грудня 2021 р. по 30 листопада 2022 р. на загальну суму 800 000, 00 грн

Указом Президента України від 24.02.2022 р. „Про введення воєнного стану в Україні, крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно з відповідними Указами Президента України „Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, які в подальшому були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.

Актом про пожежу від 10.10.2022 р., який складений комісією у складі Заступника начальника відділу ЗНС ГУ ДСНС України у Київській області полковника служби ЦЗ Богдановича Ю.В., Головного інспектора відділу ЗНС ГУ ДСНС у Київській області майора служби ЦЗ Кравця С.В., в присутності директора ТОВ Інвест Протектед Цибульської С.В., зафіксовано, що пожежею, яка виникла 10.10.2022 р. ймовірно через попадання ракет (боєприпасів) та їх уламків в ході ракетних ударів, знищено адміністративну складську будівлю на площі близько 12000 м2, товарно-матеріальні цінності, майно, а також пошкоджено стіни адміністративної будівлі.

14.10.2022 р. комісією з обстеження об`єкта офісно-складського приміщення, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3221286401:01:025:0019, за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вулиця Лісова, будинок 12, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яка діє на підставі розпорядження Зазимського сільського голови від 14.10.2022 р. № 57-01-08 Про створення комісії з обстеження об`єктів, зруйнованих і пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території Зазимської сільської територіальної громади, у присутності директора ТОВ Інвест Протектед Цибульської С.В., складений акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

На виконання наказу Директора ТОВ „Аква-Родос, - Петровського Г. І. № 1092/1 від 14.10.2022 р. Про проведення інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей, обладнання, основних засобів, що знаходяться за адресою; Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12, виявлених на день після ракетних обстрілів та спричиненої пожежі, матеріально відповідальною особою ТОВ „Аква-Родос ОСОБА_1 (Начальник відділу) було складено та оформлено звіряльні відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 14.10.2022 р. у кількості 2 шт., інвентаризаційні описи необоротних активів від 14.10.2022 р. у кількості 2 шт., акти списання групи основних засобів від 17.10.2022 р. у кількості 2 шт.; 2. матеріально відповідальною особою ТОВ „Аква-Родос ОСОБА_2 (Заступник Директора) було складено та оформлено - звіряльні відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 14.10.2022 р. у кількості 2 шт., інвентаризаційні описи необоротних активів від 14.10.2022 р. у кількості 2 шт., акти списання групи основних засобів від 17.10.2022 р. у кількості 2 шт.; 3. матеріально відповідальною особою ТОВ „Аква-Родос ОСОБА_3 (Директор фінансовий) було складено та оформлено - звіряльну відомість результатів інвентаризації необоротних активів від 14.10.2022 р., інвентаризаційний опис необоротних активів від 14.10.2022 р., акт списання групи основних засобів від 17.10.2022 р.

Крім того, за результатами проведеної інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей, обладнання, основних засобів, що знаходяться за адресою; Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12, виявлених на день після ракетних обстрілів та спричиненої пожежі, та на підставі вищевказаних документів, посадовими особами ТОВ „Аква-Родос було складено та оформлено наступні документи: 1. Акт списання № 1 від 17.10.2022 р.; 2. Звіряльна відомість результатів інвентаризації запасів від 17.10.2022 р. у кількості 3 (трьох) штук; 3. Інвентаризаційний опис запасів від 14.10.2022 р. у кількості 3 (трьох) штук; 4. Акт списання № 3 від 17.10.2022 р.; 5. Акт списання № 2 від 17.10.2022 р.

Бухгалтерською довідкою ТОВ „Аква-Родос № 1 від 17.10.2022 р. визначено, що у зв`язку з ракетним обстрілом та пожежею, яка виникла внаслідок ракетного обстрілу офісно-складського приміщення, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Погреби, вул. Лісова, будинок 12, було знищено/зіпсовано майно і товарно-матеріальні цінності, що знаходились в приміщенні. З метою фіксації наслідків вказаної події у період з « 14» жовтня 2022 року по « 17» жовтня 2022 року була проведена інвентаризація активів, які обліковувались в даних приміщеннях. Результати інвентаризації відображені в інвентаризаційних описах та встановлено, що станом на « 10» жовтня 2022 року на складі та в офісних приміщеннях за адресою Київська область, Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова 12 обліковувались активи загальною кількістю 288 770, 501 одиниць, загальною вартістю 137 917 433, 32 грн, а саме: основні засоби у кількості 60 одиниць загальною вартістю 2 829 567, 59 грн. Інші необоротні матеріальні активи у кількості 170 одиниць загальною вартістю 1 204 686,04 грн. Товарно-матеріальні цінності у кількості 288 531, 501 одиниць загальною вартістю 133 883 179, 69 грн. Згідно інвентаризаційних описів основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та товарно-матеріальних цінностей від « 14» жовтня 2022 року, внаслідок ракетних ударів та пожежі (яка виникла 10 жовтня 2022 року) визнано зіпсованими/знищеними активи у кількості 250 449, 501 одиниць загальною вартістю 96 186 727, 50 (дев`яносто шість мільйонів сто вісімдесят шість тисяч сімсот двадцять сім гривень 50 копійок), з них: основні засоби у кількості 69 одиниць загальною вартістю 2 829 567, 59 грн. Інші необоротні матеріальні активи у кількості 167 одиниць загальною вартістю 1 203 207, 04 грн. Товарно-матеріальні цінності у кількості 250 213, 501 одиниць загальною вартістю 92 153 952, 87 грн. Дані активи підлягають утилізації та списанню з балансу підприємства.

Постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 10.11.2022 р. встановлено, що Слідчим управлінням Головного управління Служби Безпеки України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022101110000404 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 10.10.2022 збройні сили Російської Федерації, порушуючи закони та звичаї війни, здійснили обстріл приміщень за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12 та приміщень ТЕЦ-6 по вул. Пухівська, а також постановлено визнати потерпілим ТОВ „Аква-Родос у кримінальному провадженні № 22022101110000404 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2022 р.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд солідарно стягнути з відповідача-1 - Російської Федерації та відповідача-2 - Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ на свою користь 96 698 326, 41 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 2 644 299, 38 доларів США або 2 430 754, 39 Євро, реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, а також 117 354 915, 39 грн, шо станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 3 209 171, 68 доларів США або 2 950 009, 44 Євро, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Додатково щодо юрисдикції даного спору суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов?язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов?язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об?єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову та розгляду даної справи судом, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об?єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX „Про Заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.

Дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України Російська Федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах Російської Федерації, фактично позбавляє таких осіб права на судовий захист, як такого.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:

- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;

- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);

- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом;

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд приходить до висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.

Отже, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі або юридичній особі, їх майну, здоров?ю, життю фізичної особи внаслідок збройної агресії російської федерації) російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Статтею 49 Закону України „Про міжнародне приватне право передбачено, що права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави.

3. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов`язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 1166 цього ж кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 цього ж кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

2. Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Положеннями пунктів 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Пунктом 6 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавала є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Абзацами 1-3 пункту 7 цього ж роз`яснення Вищого арбітражного суду України передбачено, що статтею 1192 ЦК України надає потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди. При розгляді спору про відшкодування шкоди шляхом покладення на особу обов`язку відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, полагодити пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) (стаття 623 ЦК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17 вказав, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй „Визначення агресії від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов?язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об?єднаних Націй.

Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 р. № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 р. № 182 зобов?язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України „Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача-1 є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача-1 з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл, пошкодження майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.

За змістом ст. ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1), від 8 червня 1977 року:

- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об?єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільні й воєнні об?єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів (ст. 48);

- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об?єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об`єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);

- цивільні об?єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об`єктами. Що стосується об`єктів, то воєнні об`єкти обмежуються тими об`єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об`єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об`єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).

Як було зазначено вище, актом про пожежу від 10.10.2022 р., який складений комісією у складі Заступника начальника відділу ЗНС ГУ ДСНС України у Київській області полковника служби ЦЗ Богдановича Ю.В., Головного інспектора відділу ЗНС ГУ ДСНС у Київській області майора служби ЦЗ Кравця С.В., в присутності директора ТОВ Інвест Протектед Цибульської С.В., зафіксовано, що пожежею, яка виникла 10.10.2022 р. ймовірно через попадання ракет (боєприпасів) та їх уламків в ході ракетних ударів, знищено адміністративну складську будівлю на площі близько 12000 м2, товарно-матеріальні цінності, майно, а також пошкоджено стіни адміністративної будівлі.

Крім того, як було зазначено вище, 14.10.2022 р. комісією з обстеження об`єкта офісно-складського приміщення, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3221286401:01:025:0019, за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вулиця Лісова, будинок 12, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яка діє на підставі розпорядження Зазимського сільського голови від 14.10.2022 р. № 57-01-08 Про створення комісії з обстеження об`єктів, зруйнованих і пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації на території Зазимської сільської територіальної громади, у присутності директора ТОВ Інвест Протектед Цибульської С.В., складений акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Згідно з Експертним висновком № І-693 від 31.10.2022 р., складеним експертом Герасимовою К. О. за наслідками проведення експертизи, завданням якої було проведення первинного фіксування зовнішнім оглядом стану пошкодженого/знищеного майна ТОВ „Аква-Родос внаслiдок бойових дій за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12. з фотофіксацією, надано наступний висновок: 14.10.2022 в офісно-складському приміщенні ТОВ Інвест Протектед за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова. 12, яке використовувалось ТОВ „Аква-Родос за Договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 01.12.2021 № 3 зовнішнім оглядом зафіксовано стан майна ТОВ „Аква-Родос, яке згідно з Бухгалтерською довідкою від 17.10.2022 № 1 та Інвентаризаційними описами від 14.10.2022 ТОВ „Аква-Родос обліковувалось та зберігалось в офісно-складському приміщенні станом на 10.10.2022. Офісно-складське приміщення повністю або частково зруйноване, майно повністю або частково знищене/пошкоджене пожежею внаслідок бойових дій, що підтверджується Актом про пожежу від 10.10.2022 ЗНС ГУ ДСНС України у Київській області.

Крім того, як було зазначено вище, постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 10.11.2022 р. встановлено, що Слідчим управлінням Головного управління Служби Безпеки України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022101110000404 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 10.10.2022 збройні сили Російської Федерації, порушуючи закони та звичаї війни, здійснили обстріл приміщень за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12 та приміщень ТЕЦ-6 по вул. Пухівська, а також постановлено визнати потерпілим ТОВ „Аква-Родос у кримінальному провадженні № 22022101110000404 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2022 р.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів використання ТОВ Інвест Протектед та позивачем зруйнованого майна, - офісно-складського приміщення, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, Київська область, загальною площею 23 446,8 кв.м у воєнних цілях, відтак, дії відповідача-1, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач-1 та відповідач-2 несуть солідарно повну відповідальність, як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача-1 та причинно-наслідковий зв`язок між цими діями відповідача-1 та завданою майну позивача шкодою.

Отже, як було встановлено судом в процесі розгляду справи, 10 жовтня 2022 року під час чергового масового ракетного обстрілу Збройними Силами Російської Федерації території України, всупереч законам і звичаям війни Збройними Силами Російської Федерації було вчинено ракетний обстріл на території с. Погреби, у зв`язку із чим відбулось влучання ракет (у кількості двох одиниць) у нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ Інвест Протектед, - офісно-складське приміщення, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, Київська область, загальною площею 23 446,8 кв.м. та внаслідок чого було зруйновано, як частину офісно-складського приміщення площею 12 000 кв.м. - адміністративну складську будівлю, а також пошкоджено стіни самої адміністративної будівлі, так і було пошкоджено майно (матеріальні активи) позивача, - ТОВ „Аква-Родос, що знаходилось та зберігалось у вищезазначеному офісно-складському приміщенні згідно із договором № 3 від 01.12.2021 р. купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, укладеним між ТОВ Інвест Протектед та ТОВ „Аква-Родос в загальній кількості 288 770, 501 одиниць та загальною вартістю 137 917 433, 32 грн, що підтверджується актом б/н про пожежу від 10.10.2022 р., який складений комісією у складі Заступника начальника відділу ЗНС ГУ ДСНС України у Київській області полковника служби ЦЗ Богдановича Ю.В., Головного інспектора відділу ЗНС ГУ ДСНС у Київській області майора служби ЦЗ Кравця С.В., в присутності директора ТОВ Інвест Протектед Цибульської С.В., актом б/н від 14.10.2022 р. комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, постановою слідчого б/н від 10.11.2022 р. Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, експертним висновком № І-693 від 31.10.2022 р., бухгалтерською довідкою ТОВ „Аква-Родос № 1 від 17.10.2022 р., іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно зі звіту про оцінку збитків завданих ТОВ „Аква-Родос внаслідок знищення необоротних активів, які обліковувалися на субрахунках 104, 105, 106, 1091, 1121, та інших оборотних активів, які зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12, складеним і проведеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ Гео Фінанс Груп, розмір реальних збитків, завданих позивачу внаслідок знищення майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме майна (матеріальних активів) ТОВ „Аква-Родос, що знаходилось та зберігалось у офісно-складському приміщенні ТОВ Інвест Протектед, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, станом на дату оцінки (31.03.2023 р.) становить 96 698 326, 41 грн або 2 644 299, 38 доларів США або 2 430 754, 39 Євро.

Отже, як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстрілу та пожежі було завдано шкоди майну, що належить позивачу, а саме майну (матеріальним активам) ТОВ „Аква-Родос, що знаходилось та зберігалось у офісно-складському приміщенні ТОВ Інвест Протектед, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, згідно із договором № 3 від 01.12.2021 р. купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, укладеним між ТОВ Інвест Протектед та ТОВ „Аква-Родос, і відповідно такі дії відповідача-1 є протиправними, оскільки обстріл та пошкодження майна (матеріальних активів) позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем-1 акту агресії всупереч законам і звичаям війни, а тому саме відповідач-1 є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідачів солідарного відшкодування збитків у розмірі 96 698 326, 41 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 2 644 299, 38 доларів США або 2 430 754, 39 Євро, що складають розмір реальних збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Згідно зі звіту про оцінку збитків упущеної вигоди від неодержаного ТОВ „Аква-Родос прибутку внаслідок знищення необоротних активів, які зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12, складеним і проведеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ Гео Фінанс Груп, розмір упущеної вигоди від неодержаного ТОВ „Аква-Родос прибутку внаслідок знищення необоротних активів, які зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12, станом на дату оцінки (31.03.2023 р.) становить 117 354 915, 39 грн, що еквівалентно 3 209 171, 68 доларів США або 2 950 009, 44 Євро.

Отже, як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстрілу та пожежі було завдано шкоди майну, що належить позивачу, а саме майну (матеріальним активам) ТОВ „Аква-Родос, що знаходилось та зберігалось у офісно-складському приміщенні ТОВ Інвест Протектед, яке розташоване за адресою: 07416, с. Погреби, вул. Лісова, буд. 12, Броварський район, згідно із договором № 3 від 01.12.2021 р. купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, укладеним між ТОВ Інвест Протектед та ТОВ „Аква-Родос, і відповідно такі дії відповідача-1 є протиправними, оскільки обстріл та пошкодження майна (матеріальних активів) позивача, був здійснений внаслідок реалізації відповідачем-1 акту агресії всупереч законам і звичаям війни, а тому саме відповідач-1 є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, у зв`язку із чим у позивача відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідачів солідарного відшкодування збитків у розмірі 117 354 915, 39 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 3 209 171, 68 доларів США або 2 950 009, 44 Євро, що складають розмір збитків, а саме неодержаного доходу від господарської діяльності, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна.

Отже, вимоги позивача про солідарне стягнення із відповідача-1 та відповідача-2 96 698 326, 41 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 2 644 299, 38 доларів США або 2 430 754, 39 Євро, реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та 117 354 915, 39 грн, що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 3 209 171, 68 доларів США або 2 950 009, 44 Євро, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, а саме судовий збір в дохід державного бюджету, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від його сплати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643), Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація; код ОДРН 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аква-Родос, (30000, вул. Козацька, 122 А, м. Славута, Шепетівський район, Хмельницька область, Україна; ідентифікаційний код 32065083) 96 698 326 (дев`яносто шість мільйонів шістсот дев`яносто вісім тисяч триста двадцять шість) грн 41 (сорок одна) коп., що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 2 644 299 (два мільйони шістсот сорок чотири тисячі двісті дев`яносто дев`ять) доларів США 38 (тридцять вісім) центів США, або 2 430 754 (два мільйони чотириста тридцять тисяч сімсот п`ятдесят чотири) євро 39 (тридцять дев`ять) євроцентів реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 117 354 915 (сто сімнадцять мільйонів триста п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн 39 (тридцять дев`ять), що станом на 31.03.2023 р. еквівалентно 3 209 171 (три мільйони двісті дев`ять тисяч сто сімдесят один) доларів США 68 (шістдесят вісім) центів США, або 2 950 009 (два мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч дев`ять) Євро 44 (сорок чотири) євроцентів, збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок, збройної агресії російської федерації проти України.

3.Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (Russian Federation, ru/rus 643), Державної корпорації розвитку „ВЕБ.РФ, (12009, вул. Воздвиженка, 10, м. Москва, Російська Федерація; код ОДРН 1077711000102) в доход Державного бюджету України судові витрати 2 568 638 (два мільйони п`ятсот шістдесят вісім тисяч шістсот тридцять вісім) грн 90 (дев`яносто) коп. судового збору.

4.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

13 червня 2025 р.