Рішення від 26.05.2025 по справі 925/1550/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року м.Черкаси Справа № 925/1550/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом Дочірнього підприємства "Агрофірма "Іскра", Черкаська область, Золотоніський район, с.Броварки

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", м.Черкаси, вул.Смілянська,144/1

про визнання недійсними окремих умов договору,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: Пустовойтов Д.М. - адвокат за ордером, в режимі ВКЗ;

від відповідача: Пидорич Т.А. - адвокат - за ордером.

Дочірнє підприємство "Агрофірма "Іскра" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сід Корп" з вимогами про:

визнання недійсними умов статті 22 "Строк; припинення" договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, укладеного між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Іскра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", в частині фраз: "якщо і доки він не буде припинений відповідно до цього пункту 22", "за винятком випадку, коли одна сторона надала іншій стороні письмове повідомлення про припинення за 1 (один) ("Повідомлення про припинення"). Дата припинення договору, визначена в повідомленні про припинення повинна бути між 31 липня та 01 листопада. Для уникнення сумнівів, повідомлення про припинення може бути надане раніше 31 липня 2024 року ("строк"), "у разі виникнення будь-якої сторони суттєвого порушення будь-якої із сторін своїх зобов`язань за цією угодою, сторона, яка не порушує ("сторона, що не порушує"), може надіслати письмове повідомлення ("повідомлення про невиконання зобов`язань") про порушення іншій стороні ("сторона, що порушує"), яке визначає кожне порушення та надає шістдесят (60) днів з моменту отримання стороною, що не порушує, повідомлення про невиконання зобов`язань для виправлення порушення ("період виправлення"). Якщо порушення не були усунені до закінчення періоду виправлення, сторона, що не порушує право, може припинити дію договору негайно";

визнання недійсним пункту 2.2 статті 2 "Предмет договору" договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, укладеного між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Іскра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", в частині фраз: "у разі, якщо потреба клієнта в послугах в будь-якому виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, визначену вище, клієнт зобов`язується повідомити виконавця про це до 01 грудня року, що передує новому виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що клієнт не буде задіювати, як визначено нижче: (і) виплатити виконавцю 700 доларів США за гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати, та продовжити термін дії цього договору ще на 12 місячний період, або (іі) виплатити виконавцю 2000 доларів США за гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати;

а також про відшкодування судових витрат в загальній сумі 156056,00 грн (зокрема: 6056,00 грн сплаченого судового збору, 150000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

24.12.2024 ухвалою суду відкрито провадження у справі та проведення підготовчого засідання призначено на 11.02.2025.

11.02.2025 в підготовчому засіданні оголошена перерва до 05.03.2025.

05.03.2025 закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду на 01.04.2025.

Ухвалою суду від 01.04.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 07.04.2025.

В судовому засіданні 07.04.2025 позивач відмовився від частини позовних вимог - щодо визнання недійними фраз: "якщо і доки він не буде припинений відповідно до цього пункту 22", "за винятком випадку, коли одна сторона надала іншій стороні письмове повідомлення про припинення за 1 (один) ("Повідомлення про припинення"). В решті вимог позову - без змін.

У судовому засіданні 07.04.2025 суд з`ясував обставини справи, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та перейшов до дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У зв`язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання у режимі відеоконференції, виникла необхідність відкладення розгляду справи на іншу дату - до 28.04.2025.

У судове засідання 28.04.2025 надійшла заява відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою повноважного представника - вх.суду №6509/25 від 28.04.2025.

У судове засідання 28.04.2025 надійшла заява позивача про долучення доказів до матеріалів справи - вх.суду №6506/25 від 28.04.2025. Повідомлено про задоволення позову у справі №925/1349/24 про стягнення з ДП "АФ "Іскра" на користь ТОВ "Сід Корп" неустойки 29027409,60 грн (рішення суду від 11.04.2025 не набрало законної сили).

Проведення судового засідання 28.04.2025 відкладено на 12.05.2025.

У судовому засіданні 12.05.2025 суд оголосив про перехід до підготовки та проголошення судового рішення на 26.05.2025.

За результатами судового розгляду у судовому засіданні 26.05.2025 проголошено та приєднано до матеріалів справи вступну та резолютивну частину рішення відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 ГПК України.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

05.05.2022 Дочірнє підприємство «Агрофірма «Іскра» (Позивач, Замовник, Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сід Корп»

(Відповідач, Виконавець, Боржник) уклали письмовий двосторонній договір №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до умов п. 2.1 договору №54 Клієнт (або афілійована особа клієнта) передає Батьківські Лінії (згідно з п.1.6. договору це насіння батьківських ліній (форм) гібридів кукурудзи, належні клієнту або його афілійованій особі, що зазначені в додатку 2) Виконавцю, а Виконавець приймає Батьківські Лінії насіння кукурудзи, здійснює їх висів, суворо дотримуючись визначеної клієнтом інструкцій та технологій, здійснює збирання та доробку сировини насіння кукурудзи, здійснює її доробку на насіння, що відповідає встановленим стандартам якості (надалі разом «Послуги») і передає в повному обсязі насіння Клієнту, а Клієнт приймає послуги та оплачує їх вартість на умовах, визначених цим договором.

В пункті 2.2. договору передбачено, що виробничі сезони 2023-2024 року повинні включати наступні мінімальні площі вирощування: 2023 рік - 450 га, 2024 і після -350 га, запланована врожайність сировини насіння кукурудзи у виробничому сезоні 2022 буде наступною: РЖТ Ліпеккс референтна врожайність в мішках по 50 тисяч зерен з га - 220, РЖТ Інедіккс- 220, РЖТ Гімалаяккс- 220, Макксалія- 220.

Під час виконання договору №54 сторони уклали додаткові угоди №1 та №2 до Договору (без дати підписання), що набули чинності з 25.04.2023 (у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 631 ЦК України), якою сторони дійшли згоди і змінили умови визначення базової ціни послуг, річний план обсягу послуг на виробничий сезон 2023 року та мінімальні площі вирощування зерна кукурудзи.

В додатковій угоді №2 відповідач та позивач погодили збільшення до 500 гектар мінімальної площі вирощування на 2024 виробничий рік і після, а на 2023 залишили 450 га посівних площ.

В пункті 3 додаткової угоди №2 встановлено, що базова ціна за послуги за кожен мішок сертифікованого насіння становить 22,07 Євро, за умови що така ціна на послуги може бути скорегована в залежності від коливань ціни на зернову культуру на умовах, визначених в цьому Додатку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами пп. 1.6, пп. 1.10 ст. 1 та п. 2.1. договору відповідач зобов`язався на власний ризик виконати роботи з вирощування на власних ділянках гібридизації сільськогосподарської продукції - насіння батьківський ліній (форм) гібридів кукурудзи задля отримання позивачем сертифікованого у відповідності до встановлених в Україні вимог гібридного насіння кукурудзи першого покоління (F-1), обробленого або не обробленого агрохімікатами, упакованого в Мішки та промаркованого (як готова продукція), яке відповідає наступним якісним показникам: схожість не менше 92% (згідно результату сертифікаційних випробувань відповідної лабораторії державного органу та згідно результату на «теплого тестування»); вологість 13,5%; фізична чистота не менше 99%; cортова (генетична) чистота не менше 95%; маса 1000 насінин не менше 220 г; вільне від карантинних хвороб або рослин; інші показники якості - згідно Державного стандарту України.

Позивач (замовник, клієнт) зобов`язався прийняти ці роботи та оплатити їх вартість.

Позивач розцінює взаємовідносини сторін як відносини підряду, незважаючи на безпосереднє отримання замовником результатів виконання робіт виконавцем.

Відповідно до загальних положень про підряд, закріплених у главі 61 ЦК України,за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).

Роботи за договором підряду можуть виконуватися як з матеріалу підрядника та його засобами, так і з матеріалу замовника (статті 839, 840 ЦК України).

За змістом положень ч.1 та ч.3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, яка включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 - 2 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналізуючи наведені норми матеріального права та умови укладеного між відповідачем та позивачем правочину №54 від 05.05.2022, позивач робить висновок, що відносини, які виникли між сторонами та які були предметом регулювання в п. 2.1. не мають ознак, притаманних відносинам у сфері надання послуг, оскільки він не містить умов щодо надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а містить умови здійснення виготовлення, обробки та переробки сільськогосподарської продукції з переданням її результату замовникові, тобто укладений правочин є договором підряду.

Упродовж строку дії договір №54 від 05.05.2022 на думку позивача виконувався сторонами саме як договір підряду, що підтверджується відповідними актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) з виробництва насіння гібридної кукурудзи різних марок на загальну суму 258718918,76 грн, та платіжними інструкціями позивача щодо їх повної оплати.

В той же час, договір №54 від 05.05.2022 містить елементи правочину щодо надання послуг, які передбачають можливість виконання відповідачем додаткових робіт, що не охоплюються підрядом, а також супутніх послуг на замовлення позивача, які визначені в статтях 5-7 (пакування, палетизація, зберігання, складські послуги, розвантаження, перепакування, повернення, інші послуги згідно з додатком №1 до договору).

В статті 22 «Строк; припинення» договору сторони передбачили таке: з урахуванням підпункту 2.2. Договір починає діяти з початку виробничого сезону 2022 року (кожен відповідний сезон - "Виробничий сезон"), буде продовжуватися у Виробничих сезонах 2023-2024, якщо і доки він не буде припинений відповідно до цього пункту 22. Для цілей Договору "Виробничий сезон" означає період, протягом якого Батьківське насіння висаджується, вирощується і Сировина насіння, вироблена з нього, збирається та Доробляється. Виробничий сезон починається 15 лютого 2022 року і закінчується 30 квітня 2023 року. Після 2024 Виробничого сезону цей Договір буде автоматично продовжений на той самий строк за винятком випадку, коли одна Сторона надала іншій Стороні письмове повідомлення про припинення за 1 (один) («Повідомлення про припинення»). Дата припинення Договору, визначена в Повідомленні про припинення, повинна бути між 31 липня та 01 листопада. Для уникнення сумнівів, Повідомлення про припинення не може бути надане раніше 31 липня 2024 року («Строк»).

Згідно з пунктом 22.2. договору: Дострокове припинення. (і) У разі виникнення будь-якої сторони суттєвого порушення будь-якою із Сторін своїх зобов`язань за цією Угодою, Сторона, яка не порушує ("Сторона, що не порушує"), може надіслати письмове повідомлення ("Повідомлення про невиконання зобов`язань") про порушення іншій Стороні ("Сторона, що порушує"), яке визначає кожне порушення та надає шістдесят (60) днів з моменту отримання Стороною, що порушує, Повідомлення про невиконання зобов`язань для виправлення порушення ("Період виправлення"). Якщо порушення не були усунені до закінчення Періоду виправлення, Сторона, що не порушує право, може припинити дію Договору негайно.

Отже, відповідач та позивач визначили строк початку договору та його дію протягом трьох виробничих сезонів (2022, 2023, 2024) з постійним автоматичним продовженням на невизначений строк з можливістю припинення тільки за двох окремих умов: 1) направлення повідомлення про припинення за один (без конкретизації терміну чи строку) в період між 31 липня та 01 листопада, але не раніше 31 липня 2024 року; 2) якщо одна із сторін договору суттєво порушить свої зобов`язання перед іншою стороною, а остання направить письмове повідомлення про порушення, надасть 60 днів з моменту отримання Стороною, що порушує, для виправлення порушення, а порушення не будуть усунені.

В ч. 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Позивач вважає, що в спірному договорі №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022 між позивачем та відповідачем не визначено строку, після закінчення якого його дія припиняється, тобто він за своєю суттю є безстроковим, а наявна в ст. 22 договору правова конструкція щодо його припинення не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, де визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і він визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і він визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Наразі між сторонами виник спір щодо умов припинення дії договору - протягом 2024 року позивач неодноразово намагався відмовитися від договору, проте відповідач постійно вимагав посилаючись на умови правочину виплатити компенсацію за таку відмову в сумі 2 000 доларів США за гектар щодо тієї частини мінімальної площі полів вирощування яку клієнт не буде задіювати, що підтверджується наведеної далі перепискою між сторонами спору.

03.04.2024 позивачем направлено лист відповідачеві, яким було проінформовано про можливість забезпечити використання не більше 100 га мінімальних площ вирощування гібридних культур та запропоновано укласти додаткову угоду, якою визначити договір припиненим невідкладно або після надання послуг у 2024році.

Відповідач у відповідь направив лист за вих.№268 від 12.04.2024, яким не прийняв вказану пропозицію та зіслався на положення п.п.2.2. договору щодо необхідності та умов сплатити грошову компенсацію за зменшення площ використання, а також зазначив про необхідність їх сплати для погодження зменшення площі виробництва насіння на посівних полях.

19.04.2024 позивач направив лист відповідачеві за вих.№70 від 15.04.2024, яким було запропоновано зменшити розмір штрафних санкцій за не використання посівних площ вирощування та встановити їх в сумі еквівалента 700 чи 350 доларів США/1 га невикористаної площі - залежно від припинення договору чи перенесення невикористаної площі на 2025 рік.

Відповідач у відповідь надав лист за вих.№289 від 30.04.2024, яким не прийняв запропоновані суми зменшення штрафних санкцій та наполягає на суворому дотриманні положень 2.2. договору, які передбачають сплату штрафу позивачем залежно від продовження чи не продовження терміну договору ще на 12 місячний період.

23.05.2024 позивач направив відповідачеві чергового листа за вих.№1-21/05-24 від 21.05.2024, яким було запропоновано нову пропозицію щодо врегулювання сплати штрафних санкцій за не використання посівних площ вирощування шляхом їх зменшення до суми, еквівалентної 800 доларів США чи 400 доларів США/1 га невикористаної площі у 2024 році - залежно від припинення договору чи перенесення невикористаної площі на 2025 рік без подальшої пролонгації на 2026 рік.

29.05.2024 відповідач надав відповідь за вих.№375 та не прийняв нові пропозиції щодо зменшення сум сплати штрафних санкцій і наполягає на суворому дотриманні положень пункту 2.2. договору щодо сплати штрафних санкцій позивачем.

04.07.2024 відповідач направив лист вих.№463 та виставив позивачу рахунок №169 від 04.07.2024 (надалі - рахунок) на оплату компенсації за незадіяну у вирощувані площу відповідно до п. 2.2. (іі) договору в розмірі 399 га на суму 32256400,20 грн (без ПДВ), виходячи з ціни за одиницю 81519,80 грн. Тобто виконавець (відповідач) заявив про необхідність виконання обов`язку замовником (позивачем) сплатити суму компенсації за незадіяні Замовником 399 га площі у Виробничому сезоні 2024 та непродовження терміну дії договору ще на 12 місячний період.

Позивачу виставлено до сплати вимогу про неустойку, яка по суті складається з двох штрафів: в сумі 700 доларів США за 1 гектар площі щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати у Виробничому сезоні, та в сумі 1300,00 Доларів США (різниця в грошовому еквіваленті між штрафом визначеним в пп. (i) та пп. (іi)) від зазначеного об`єкту обрахування за відмову від договору, що полягає в непродовженні терміну його дії ще на 12 місячний період.

З метою підтримки високої ділової репутації компанії позивач пропонував добровільно розглянути відповідачем (ТОВ) доступні для них варіанти компенсації в меншому розмірі через дію обставин непереборної сили (неможливість придбання необхідної кількості батьківського насіння, різке істотне погіршення безпекової, та як наслідок економічної ситуації в Україні, - різка негативна динаміка у загальнодержавних економічних процесах тощо).

На підтвердження обставин профіциту виготовленого насіння на загальнодержавному ринку посівного матеріалу у 2023 році, які стали наслідком низького попиту на послуги з вирощування насіннєвої кукурудзи у 2024 році, позивач додатково надає відповідь Міністерства аграрної політики та продовольства України за вих.№21-1335-10/30472 від 03.12.2024, якою було повідомлено про скорочення видачі сертифікатів, які засвідчують сортові якості посівів насіннєвої кукурудзи звичайної з 34 882,2 га у 2023 році до 19 824,2 га у 2024 році (станом на 02.12.2024 року). Тобто загальні посівні площі насіннєвої кукурудзи звичайної в Україні скоротилися у 2024 на 43,18% у порівнянні з 2023 роком.

Позивач направив відповідачеві черговий лист за вих.№149 від 24.07.2024, яким було відмовлено у сплаті вказаної штрафної санкції та рахунку, оскільки вважає такі санкції незаконними.

Відповідач надав відповідь за вих.№492 від 06.08.2024 та повідомив про істотне порушення умов договору №54 позивачем, про право на одностороннє розірвання цього договору, однак не вказав, що таким правом скористається та договір №54 розриває на майбутнє.

16.08.2024 позивач направив відповідачу на його електрону пошту скановану копію листа вих.№1/15-08/24 від 15.08.2024, яким було повідомлено, що він не визнає свого обов`язку із сплати грошової компенсації за договором №54.

15.08.2024 відповідач разом з листом за вих.№508 направив позивачу проект додаткової угоди №3, яка раніше не була погоджена сторонами. Вказаний проект Додаткової угоди пропонує зменшити штрафні санкції до 700 доларів США та викласти положення договору щодо його дії на сезони виробництва 2022 - 2025 років з автоматичним продовженням на той самий строк, та неможливості надання повідомлення про припинення договору раніше 31 липня 2026 року.

Позивач в листі від 27.08.2024 за вих.№1/27-08/24 проінформував відповідача про невідповідність проекту Додаткової угоди №3 погодженій редакції та неприйняття її умов.

02.10.2024 позивач направив відповідачу лист вих.№1/30-09/24 від 30 вересня 2024 про припинення дії Договору у порядку п. 22.1. Договору та непродовження дії договору на наступні роки.

За твердженням позивача сторони мали неодноразові особисті зустрічі на рівні керівників та телефоні перемовини щодо виплати відповідачеві передбаченої договором компенсації за невикористання посівних площ та визначення строку припинення договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, однак сторони не досягли згоди щодо таких юридично значимих дій.

Позивачем підтверджується існування спору між сторонами справи щодо а) розміру виплати штрафу на користь відповідача за відмову від договору та б) порядку припинення дії договору №54 від 05.05.2022.

Щодо компенсації, яку вимагає сплатити на свою користь відповідач в своїх листах та виставленому рахунку, позивач зазначає, що згідно з умовами п. 2.2 договору, у разі, якщо потреба КЛІЄНТА в послугах в будь-якому Виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, визначену вище, КЛІЄНТ зобов`язується повідомити ВИКОНАВЦЯ про це до 01 грудня року, що передує новому Виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що КЛІЄНТ не буде задіювати, як визначено нижче: (i) Виплатити ВИКОНАВЦЮ 700 доларів США за 1 гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку КЛІЄНТ не буде задіювати, та продовжити термін дії цього Договору ще на 12 місячний період, або (підпункт ii пункту 2.2) Виплатити ВИКОНАВЦЮ 2000 доларів США за 1 гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку КЛІЄНТ не буде задіювати.

Позивач вважає, що в підпункті (іі) наведеного пункту договору №54 сторони встановили неустойку для позивача, яка по суті складається з двох штрафів: в сумі 700 доларів США за 1 гектар щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати, та в сумі 1300,00 доларів США від зазначеного об`єкту обрахування (різниця в грошовому еквіваленті між штрафом визначеним в пп. (i) та пп. (іi) п.2.2 договору) за відмову від договору, що полягає в не продовженні терміну його дії ще на 12 місячний період.

Позивач вважає, що неустойка за відмову від договору №54, який ще й не має строку закінчення дії, не відповідає положенням частини першої статті 627 ЦК України щодо свободи договору, та положенням ч. 4 ст. 849 ЦК України (Гл.61 Підряд), яка встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов).

01.11.2024 через систему "Електронний суд" в Господарський суд Черкаської області надійшов окремий позов ТОВ "СідКорп", який в подальшому був змінений, з вимогами примусового стягнення на свою користь із ДП "Агрофірма"Іскра", зокрема, суми компенсації за площу вирощування, яку клієнт (АФ "Іскра") не буде задіювати за договором №54 від 05.05.2022 на підставі наведеного вище пп. (іі) пункту 2.2. договору в розмірі, еквівалентному 798 000, 00 доларів США (2000 х 399), що у перерахунку в українську гривню за курсом НБУ на дату виставлення рахунку становить 39 031680,24 грн, на підставі абзацу 7 пункту 2.2 Договору із припиненням Договору №54 після завершення Виробничого сезону 2024 року.

Відповідно до ухвали Господарського суду Черкаської області від 19.11.2024 прийнято позовну заяву ТОВ «СідКорп» до розгляду та відкрито провадження у справі №925/1349/24.

В зміненій (уточненій) позовній заяві ТОВ "СідКорп" на сторінці 9 в абзаці 3, серед іншого, зазначено, що «зобов`язана сторонам має взаємні права відмовитися від виконання договору або часткової відмови від договору у строк до 01 грудня року, що передує виробничому сезону, із обов`язковою сплатою суми компенсації на користь управленої сторони Договору».

Відповідні нарахування вимоги зроблені в розділі 2 уточненої позовної заяви - «обґрунтування стягнення суми забезпечення виконання зобов`язання за договором», а на сторінці 9-10 представником ТОВ «СідКорп» зазначено про те, що вірність застосування суми компенсації саме у еквіваленті 2000 доларів США за 1 гектар підтверджена письмово замовником у листах на адресу виконавця, де раніше висловлене усне бажання припинити договір - закріплено письмово.

Тобто заявлена у позові ТОВ "СідКорп" компенсація стягується з ДП "АФ "Іскра" як сума забезпечення виконання зобов`язання саме за відмову позивача від договору №54, що також свідчить про існування відповідного спору між сторонами та порушення прав позивача у цьому спорі щодо визнання недійсним умов договору №54.

Деталізація правових підстав та обґрунтування вимог позивачем:

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору (ч. 7).

Стаття 181 ГК України передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Позивач зазначає, що правова конструкція ч.1-3 ст. 615 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість

реалізації права сторони на одностороннє розірвання договору. Така дія може бути передбачена законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Позивач зазначає, що за змістом ч.ч. 2, 3, 4 ст. 849 глави 61 «Підряд» ЦК України (права замовника під час виконання роботи), якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі №909/240/19, з аналізу ст.849 ЦК України вбачається, що вказана стаття встановлює три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Так, частинами 2- 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Натомість ч.4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь - яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Позивач підтримує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.11.2024 у справі №912/335/24, де в п. 8.46. зазначено, що відмова позивача від договору є безумовним правом замовника, яке надає відповідачу потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків, за умови доведення відповідних обставин.

Позивач зазначає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Позивач посилається на правові висновки, викладені в п. 138 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №911/1766/22 принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Позивач звертає увагу на висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №569/16256/19, що «тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом); якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 ч.3 ст. 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту». «…За загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони».

Окрім того, ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належне виконання зобов`язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.

Ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

На думку позивача обов`язкова та постійна пролонгація договору з можливістю його розірвання не раніше 31 липня 2024 року в період між 31 липня та 01 листопада за умови надання стороні письмового повідомлення за 1 (один), та не зазначення строку чи терміну припинення його дії, не тільки не відповідає змісту ст.ст. 251, 252, 631 ЦК України та ч.3 ст.180 ГК України як вказано в розділі І цього позову, а й суперечить порядку припинення зобов`язання, не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, порушує принцип свободи договору, а також суперечить ч.4 ст.849 ЦК України, яка встановлює безумовне право замовника підрядних робіт у будь-який час відмовитися від договору (без будь-яких причин, пояснень та умов).

Позивач вважає, що умови статті 22 «Строк припинення» договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, викладені в таких фразах: в п. 22.1. - «якщо і доки він не буде припинений відповідно до цього пункту 22»; «за винятком випадку, коли одна Сторона надала іншій Стороні письмове повідомлення про припинення за 1 (один) («Повідомлення про припинення»). Дата припинення Договору, визначена в Повідомленні про припинення повинна бути між 31 липня та 01 листопада. Для уникнення сумнівів, Повідомлення про припинення не може бути надане раніше 31 липня 2024 року («Строк»)»; пп.(І)п.22.2. повністю - суперечать вимогам Цивільного та Господарського кодексів України

На думку та переконання позивача суперечать вимогам актів цивільного законодавства і умови п. 2.2 укладеного договору №54 про те, що у разі, якщо потреба клієнта в послугах в будь-якому виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, клієнт зобов`язується повідомити виконавця про це до 01 грудня року, що передує новому виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що клієнт не буде задіювати, в сумі на обрахунок якої впливає юридичний факт щодо продовження чи не продовження позивачем терміну договору на 12 місячний період.

За твердженням позивача такі умови спірного правочину (договору №54) щодо альтернативи продовження термінів дії договору в залежності від площ вирощування - мають бути визнанні недійсними судом на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

Самостійною та окремою підставою для визнання недійсними окремих умов договору щодо нарахування компенсації є їх суперечність сутності неустойки та положенням законодавства щодо забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з умовами п. 2.2 договору №54, у разі, якщо потреба КЛІЄНТА в послугах в будь-якому Виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, КЛІЄНТ зобов`язується повідомити ВИКОНАВЦЯ про це до 01 грудня року, що передує новому Виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що КЛІЄНТ не буде задіювати, як визначено нижче: (i) Виплатити ВИКОНАВЦЮ 700 доларів США за 1 гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку КЛІЄНТ не буде задіювати, та продовжити термін дії цього Договору ще на 12 місячний період, або(ii) Виплатити ВИКОНАВЦЮ 2 000 доларів США за 1 гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку КЛІЄНТ не буде задіювати та продовжити термін дії цього договору ще на 12 місячний період, або (ii) Виплатити ВИКОНАВЦЮ 2 000 доларів США за 1 гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку КЛІЄНТ не буде задіювати.

На підтримання своєї тези позивач посилається на правові висновки постанови ОП КГС Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22: « 7.23. …Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

7.24. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань».

Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання,

стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція, тобто при визначенні розміру неустойки слід керуватися принципами розумності і справедливості, а неустойка не може бути засобом збагачення (висновки з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №303/2408/16-ц).

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Позивач вважає, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №204/5406/17.

Виходячи з компенсаційного характеру неустойки та того, що вона може бути у певній, визначеній грошовій сумі, в пункті 2.2 Договору №54 сторони передбачили відповідальність саме у вигляді штрафу, яку найменували компенсацією, і він встановлений для позивача в сумі яка по суті складається з двох штрафів: в сумі 700,00 доларів США за гектар щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати, та в сумі 1300,00 Доларів США (різниця в грошовому еквіваленті між штрафом визначеним в пп. (i) та пп. (іi)) від зазначеного об`єкту обрахування за відмову від договору, що полягає в не продовженні терміну його дії ще на 12 місячний період.

Порядок застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1).

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч. 1 ст. 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ч.1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Положеннями статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3)сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Позивач в обґрунтування вимог посилається на правовий висновок, викладений в постанові ОП КГС Верховного Суду від 19.01.2024 у справі

№911/2269/22:

« 7.8. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

7.9. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків…

Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор,

обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання».

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи викладене, в частині встановлення зазначеного штрафу умови укладеного договору суперечать сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання, зокрема у правовідносинах які виникли між сторонами на підставі ч. 4. ст. 849 ЦК України, або односторонню відмову від договору, адже вона за своєю суттю є одностороннім правочином з якого виникають цивільні права та обов`язки, а не зобов`язанням яке підлягає виконанню в натурі.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №552/3453/19, де вказано, що по своїй суті «неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в §2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як "забезпечення зобов`язання" зобов`язання", "порушення зобов`язання". Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору".

Також такий правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду від 21.04.2021, справа №552/6997/19.

Окрім того, аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №591/3176/17: «у оспорюваному пункті 2.6 фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору; оспорюваний пункт 2.6 суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту».

За твердженням позивача наведені вище умови правочину (договору №54) щодо виплати компенсації мають бути визнані недійсними на підставі ч.1ст.203 та ст.215 ЦК України.

Відповідно до частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ч.1 ст.217 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 в справі №281/129/17 зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

Позивач вважає, що п. 22 договору "Строк припинення" суперечать ЦК та ГК України:

- ч.4 ст.849 ЦК України, яка встановлює безумовне право замовника підрядних робіт у будь-який час відмовитися від договору підряду (без будь-яких причин та умов);

- ст. 251, 252, 631 ЦК України та ч. 3 ст. 180 ГК України, адже в договорі не визначено строку, після закінчення якого його дія припиняється, тобто він за своєю суттю є безстроковим, а за відмову від нього, без дотримання умов визначених в договорі, позивач має сплатити неустойку;

- ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України, де визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК України або іншими законами;

- пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України, та ч. 3. ст. 509 ЦК України, адже не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, та порушує принцип свободи договору, який, серед іншого, надає будь - якій особі права на власний розсуд реалізувати можливість утриматися від укладення договору чи продовження його дії на новий строк.

Відповідно суперечать вимогам актів цивільного законодавства і умови п. 2.2 укладеного договору №54 від 05.05.2022 про те, що у разі, якщо потреба клієнта в послугах в будь-якому виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, клієнт зобов`язується повідомити виконавця про це до 01 грудня року, що передує новому виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що клієнт не буде задіювати, в сумі на обрахунок якої впливає юридичний факт щодо продовження чи не продовження позивачем терміну договору на 12 місячний період.

Позивач вважає, що на підставі ч. 1 ст. 203 та. ст. 215 ЦК України такі умови правочину мають бути визнанні недійсними за рішенням суду (оспорюваний правочин).

Окрім того, самостійною та окремою підставою для визнання недійсними умов договору щодо нарахування відповідної компенсації є те, що вона суперечить сутності неустойки та положенням законодавства (ст. 546, 549, 552, 611 ЦК України, ст. 217,218, 230, 231 ГК України) щодо забезпечення виконання зобов`язання, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання, зокрема у правовідносинах які виникли між сторонами на підставі ч.4. ст. 849 ЦК України, або односторонню відмову від договору, адже вона (відмова) за своєю суттю є одностороннім правочином з якого виникають цивільні права та обов`язки, а не зобов`язанням яке підлягає виконанню в натурі.

У постанові Верховного Суду від 27.01.2020 в справі №761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Позивач підтверджує існування спору між сторонами щодо розміру виплати штрафу позивачем на користь відповідача за відмову від договору та порядку припинення його дії наведенням сукупності доказів, в тому числі листування сторін, уточнена позовна заява ТОВ «СідКорп» в іншому провадженні, рахунок відповідача на оплату №169 від 04.07.2024 тощо.

Відповідно, визнання вказаних положень договору №54 від 05.05.2022 недійсними покликана відновити права позивача на відмову від договору підряду в односторонньому порядку, та не допустити порушення права позивача шляхом стягнення з нього неустойки на користь відповідача на підставі пп. (іі) пункту 2.2. в розмірі еквівалентному 798 000, 00 доларів США (2000 х 399), на підставі абзацу 7 пункту 2.2 договору із припиненням його строку після завершення виробничого сезону 2024.

На думку позивача, порушення інтересів ДП "Іскра" на справедливе розпорядження результатами господарської діяльності, дотримання рівноваги господарського інтересу учасників договору та неможливість відновлення в позасудовому порядку порушених інтересів ДП "Іскра" на справедливий розрахунок та перспективне планування своєї господарської діяльності є підставою звернення в Господарський суд Черкаської області за захистом порушеного права, визнання окремих умов і пунктів договору ПОСЛУГИ №54 від 05.05.2022 недійсним (щодо застосування компенсацій за невикористання посівних площ) за вимогою позивача.

Позивач обґрунтовує вимоги позову з посиланням на приписи ст.ст.203, 215, 216 ЦК України щодо недійсності правочину.

Позивач намагається ввести суд в оману та підмінити поняття (правові конструкції): "розірвання договору", "припинення договору" та "відмова від договору".

Відповідач вимоги заперечив та вказав на дотримання ними вимог законодавства України щодо законності, обґрунтованості та підставності укладення та виконання господарського договору №54 від 05.05.2022. Подано письмовий відзив на позов (т.1 а.с.236-251, т.2 а.с.1-10). Відповідачем в судовому засіданні заявлено про необхідність застосування судом Доктрини заборони суперечливої поведінки до спірних правовідносин. Відповідач вказує на належне погодження істотних умов спірного договору №54, дотримання зобов`язань за договором та стягнення грошових компенсацій з замовника робіт за невикористання зарезервованих посівних площ.

Відповідач вказує на проведення повного та належного розрахунку за надані послуги вирощування насіння кукурудзи на замовлення позивача сезону 2023-2024 років.

Відповідач заявляє про необхідність сезонного планування робіт підприємством, сівозміни та площ посівів під технічні культури (кукурудза) та справедливе очікування для себе позитивних результатів ризикованої сільськогосподарської сезонної діяльності в даному регіоні (отримання прибутку та мінімізація поточних втрат).

Відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю з мотивів відсутності порушеного права позивача та його намагання ухилитись від примусового стягнення присудженої судом грошової компенсації за невикористання посівних площ (у справі №925/1349/24 про стягнення з ДП "АФ "Іскра" на користь ТОВ "Сід Корп" неустойки 29027409,60 грн (рішення суду від 11.04.2025 не набрало законної сили).

Інших доказів, документів, пояснень у справу не надано.

Позиція відповідача (волевиявлення на виконання та розірвання спірного договору №54) позивачем у належний спосіб не спростована.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно г ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Позивач звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом до відповідача про визнання недійсними окремих пунктів виконаного договору №54 від 05.05.2022, укладеного між ДП "АФ "Іскра" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сід Корп" (виконавець):

визнання недійсними умов статті 22 "Строк; припинення" договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, укладеного між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Іскра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", в частині фраз: "якщо і доки він не буде припинений відповідно до цього пункту 22", "за винятком випадку, коли одна сторона надала іншій стороні письмове повідомлення про припинення за 1 (один) ("Повідомлення про припинення"). Дата припинення договору, визначена в повідомленні про припинення повинна бути між 31 липня та 01 листопада. Для уникнення сумнівів, повідомлення про припинення може бути надане раніше 31 липня 2024 року ("строк"), "у разі виникнення будь-якої сторони суттєвого порушення будь-якої із сторін своїх зобов`язань за цією угодою, сторона, яка не порушує ("сторона, що не порушує"), може надіслати письмове повідомлення ("повідомлення про невиконання зобов`язань") про порушення іншій стороні ("сторона, що порушує"), яке визначає кожне порушення та надає шістдесят (60) днів з моменту отримання стороною, що не порушує, повідомлення про невиконання зобов`язань для виправлення порушення ("період виправлення"). Якщо порушення не були усунені до закінчення періоду виправлення, сторона, що не порушує право, може припинити дію договору негайно";

визнання недійсним пункту 2.2 статті 2 "Предмет договору" договору №54 про надання послуг Україна 2022-2024 роки від 05.05.2022, укладеного між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Іскра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", в частині фраз: "у разі, якщо потреба клієнта в послугах в будь-якому виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, визначену вище, клієнт зобов`язується повідомити виконавця про це до 01 грудня року, що передує новому виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що клієнт не буде задіювати, як визначено нижче: (і) виплатити виконавцю 700 доларів США за гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати, та продовжити термін дії цього договору ще на 12 місячний період, або (іі) виплатити виконавцю 2000 доларів США за гектар згідно з обмінним курсом Національного банку України на дату оплати щодо тієї частини мінімальної площі вирощування, яку клієнт не буде задіювати;

а також про відшкодування позивачеві судових витрат в загальній сумі 156056,00 грн (зокрема: 6056,00 грн сплаченого судового збору, 150000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Суд враховує, що предмет спору, межі доказування та перелік доказів на обґрунтування вимог визначив позивач в межах своїх процесуальних прав відповідно до приписів ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Умови змішаного договору №54 від 05.05.2022 (том 1 а.с. 17-41 - з додатковими угодами) про надання послуг Україна 2022-2024 роки - охоплюються приписами гл.63 Цивільного кодексу України: "Послуги. Загальні положення" з елементами відносин підряду - гл.61 Цивільного кодексу України. Укладений між позивачем ДП "АФ "Іскра" (замовник) та відповідачем ТОВ "Сід Корп" (виконавець) двосторонній, оплатний, строковий, консенсуальний договір надання послуг є чинним, не розірваний в установленому порядку, не визнаний судом недійсним, але заперечується позивачем (замовником) з мотивів застосування відповідачем неустойки за невикористання замовлених оброблюваних посівних площ для вирощування гібридного насіння кукурудзи першого покоління.

Суд вважає, що сторонами договору досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Суд враховує презумпцію правомірності правочину - приписи ст.204 Цивільного кодексу України.

З урахуванням режиму воєнного стану та ймовірності повітряної тривоги в місті Черкаси у господарському суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).

Статус сторін в процесі: позивач ДП "Агрофірма "Іскра" (код ЄДРПОУ 31214624) є самостійно юридичною особою, суб`єктом господарювання з присвоєнням ідентифікаційного коду, реєстрацією видів господарської діяльності та внесенням даних в ЄДРПОУ.

Відповідач ТОВ "Сід Корп" (код ЄДРПОУ 42929056) є суб`єктом господарювання на ринку послуг України, є самостійною юридичною особою, з присвоєнням ідентифікаційного коду, визначенням видів господарської діяльності, з внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ

Застосування судом законодавства України до спірних відносин:

Суд враховує, що між сторонами укладався строковий оплатний договір №54 від 05.05.2022 про надання послуг Україна 2022-2024 роки і такий документ в письмовій формі виконаний як єдиний документ (т.1 а.с.14-41 з додатковими угодами). Тобто сторони даного спору перебувають в договірних правовідносинах за нормами ГК та ЦК України. Повноваження сторін та їх волевиявлення на настання певних юридичних наслідків при укладенні спірного договору - не поставлені під сумнів.

Суд враховує презумпцію правомірності правочину - приписи ст. 204 ЦК України.

Господарські суди з огляду на зміст та умови договору (а не назву договору) мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

Аналізуючи зміст спірного Договору, суд відзначає, що для позивача (замовника за Договором), інтерес становить упредметнений результат виконаних робіт/наданих послуг (насіння гібридів кукурудзи у мішках, власність замовника на будь якому етапі виробництва). Водночас договір передбачає надання супутніх послуг, які споживаються у процесі надання (спостереження оцінка врожайності, зрошення площ вирощування, внесення добрив, засобів захисту, приймання, зберігання насіння, послуга із відбору зразків для сертифікації насіння, подача заявок інше… (Додаток 1 договору «Послуги що входять у базову ціну для виробництва під ключ»). Очевидно, спірний договір поєднує в собі окремі елементи договору підряду та договору надання послуг, тобто має змішаний характер.

Виконавець взяв на себе зобов`язання надати послуги з вирощування та доробки на заводі насіння гібридів кукурудзи. За результатами комплексної діяльності виконавця вирощено сировину насіння та дороблено її на заводі до кондиційного посівного стану в об`ємі посадкової одиниці (готового мішка). Отже ці послуги, які надавались, споживались в процесі їх виконання, досягали результату в інтересах позивача, який виконувався на користь замовника. Оплаті підлягав результат виконання робіт, а не процес їх виконання.

За своєю правовою природою правочин здебільшого є тотожним поняттю "договір", який відповідно до статті 11 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правочином, відповідно до статті 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України:

ст.11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. 1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події;

ст.13. Межі здійснення цивільних прав. 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. 2. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. 3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. 6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;

ст.203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

ст.215. Недійсність правочину. 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд враховує положення розділу Цивільного кодексу України стосовно укладання договору (Глава 53):

ст.638. Укладення договору. 1. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;

ст.650-1. Запевнення щодо договору. 1. Сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору. 2. Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов`язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв`язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором.

Позивач обґрунтовує вимоги позову у справі, що розглядається, з посиланням на приписи ст.ст.203, 215, 216 ЦК України щодо недійсності окремих пунктів правочину - №54 від 05.05.2022.

При прийнятті рішення у даній справі суд враховує концепцію Доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) в практиці Європейського суду з прав людини та її застосування Верховним Судом (як джерело права).

Доктрина venire contra factum proprium в цивільному праві передбачає добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та заборону суперечливої поведінки як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17). Вперше про застосування доктрини заборони суперечливої поведінки зазначала колегія КГС ВС у постанові від 17.11.2018 у справі №911/205/18, а саме у пунктах 60 та 61: "/…/ суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд при прийнятті рішення критично оцінює висновки та обґрунтування позивача ДП АФ "Іскра" щодо недійсності окремих пунктів договору №54 після виконання відповідачем замовлення на посів та обробіток доробку гібридного зерна насіння кукурудзи на полях та насіннєвому заводі виконавця, проведення розрахунку позивача за виконані для нього роботи та отриманий позивачем посівний матеріал результат послуги у вигляді затарованих мішків (об`ємів посівних одиниць) насіння за результатами сезону сезонів 20232022-2024 років.

Суд вважає, що є неприпустимою поведінка сторони із зловживанням правом, що прямо заборонено приписами ст. 13 ЦК України.

Суперечливою є поведінка сторони договору, яка належно виконувала договір, приймала належне виконання іншої сторони, не звертався до іншої сторони із пропозиціями до змін чи відмови від договору, а звернувся до суду про визнання договору недійсним, тільки після пред`явлення до нього позову про стягнення штрафних санкцій за вказаним договором, а тому не вважає, що така поведінка відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Отже доводи позивача спростовуються обставинами справи. Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2025 № 910/3758/24

Надаючи оцінку суперечливій поведінці сторони кредитного договору Верховний суд посилається на постанову Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №405/4719/16-ц де зазначено, що, встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману. (пункт 91 Постанови від 02.04.2025 № 199/4657/18 Верховного Суду Касаційний цивільний суд)

Адже реалізувавши своє волевиявлення на настання певних юридичних наслідків, підписавши двосторонній договір №54 та узгодивши всі істотні умови, сторони взяли на себе зобов`язання по належному добровільному виконанню умов за цим договором послуги №54 (приписи ст.ст. 4, 11 ЦК України).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини першої статті 3, частини друга та третя статті 13 ЦК України).

18.2.4. Конституційний Суд України у рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині третій статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

18.2.6. Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

18.2.7. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

18.2.8. Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків. Так, підписання додаткової угоди про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування стосовно нього можуть підтверджувати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди. (Велика Палата ВС у постанові від 29.11.2023 справі №513/879/19)

Суд враховує, що сторони належно виконували договір №54 тривалий час.

п. 2.2 договору №54 про надання послуг 2022-2024 абз. 7 містить умову «що у разі, якщо потреба клієнта в послугах в будь - якому Виробничому сезоні менша за мінімальну площу вирощування, визначену вище, клієнт зобов`язується повідомити виконавця про це до 01 грудня року, що передує новому Виробничому сезону, і виплатить компенсацію за таку площу вирощування, що КЛІЄНТ не буде задіювати...».

А сторони, натомість уклали Додаткову угоду №1 та Додаткову угоду №2 до договору, якими змінили умови договору, а саме ціну за послуги та збільшили мінімальну площу, яку буде задіювати сторона замовника із 350 до 500 гектарів.

Відповідно, сторона Відповідача правомірно покладалась у 2024 році на попередні дії Позивача, які свідчили про визнання умов договору повністю.

Отже, наступні дії позивача, - вимоги про недійсність Договору про надання послуг 2022-2024 розцінюються судом як зловживанням правом із боку Позивача.

Суд враховує, що Відповідач ТОВ "Сід Корп" звернувся з окремим позовом до позивача ДП "АФ "Іскра" з вимогами стягнення неустойки та збитків за порушення умов договору №54. Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/1349/24 (суддя Зарічанська З.В.) присуджено до стягнення з ДП "АФ "Іскра" неустойку на суму 29027409,60 грн та збитки на суму 14216467,50 грн (упущена вигода та недоотримані прибутки) - на користь ТОВ "Сід Корп".

Відповідно до ст.ст.74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Згідно з вимогами ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Суд також зазначає, що позивачем використано неналежний спосіб захисту свого порушеного чи оспорюваного права чи інтересу відповідно до приписів ст.ст.15-16 ЦК України, оскільки знаходження майна на балансі Відділу не породжує жодних прав Відділу міської ради на це нерухоме майно.

Об`єднана палата ВС/КГС у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У суду відсутні правові підстави для спростування презумпції правомірності правочину для та задоволення позовних вимог, оскільки вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах договору чи закону та відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями сторін щодо належного виконання договору послуги №54 від 05.05.2022 та порушенням прав позивача умовами договору щодо погодження строків посівів та посівних площ його істотних умов.

Враховуючи те, що позивач не довів порушення своїх прав саме відповідачем, в задоволенні позову належить відмовити з мотивів необґрунтованості, недоведеності, безпідставності та суперечливої поведінки сторони договору №54 та замовника робіт.

Суд вважає, що позивач намагається порушити принцип сталості суспільних відносин та меж господарського інтересу, та ревізувати господарські відносини за вже виконаним та оплаченим господарським договором №54 від 05.05.2022 надання послуг - що є неприпустимим.

Суд враховує належне узгодження та подальше виконання сторонами істотних умов договору №54.

Судом встановлено та перевірено доказами дотримання відповідачем умов надання послуг позивачеві за його замовленням, тривалість господарських відносин та рівновагу господарського інтересу сторін

Обґрунтування належності способу захисту у спірних правовідносинах

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Водночас під ефективним засобом (способом) захисту порушеного права слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Суд при прийнятті рішення також враховує та розділяє правові висновки, викладені в Постанові КЦС ВС від 21.08.2024 №462/7300/20 (61-3945св24): виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності, розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "PLACUIT IN OMNIBUS REBUS PRAECIPUUM ESSE IUSTITIAE AEQUITATISQUE QUAM STRICTI IURIUS RATIONEM" яка означає "у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляд кожної конкретної справи.

Суд враховує правові висновки постанови КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21 (61-8693св), що цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів а також правдивості твердження заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Суд вважає, що позивач даним позовом переслідує мету свого ухилення від виконання рішення Господарського суду Черкаської області у справі №925/1349/24 (суддя Зарічанська З.В.) про стягнення неустойки на суму 29027409,60 грн та збитків на суму 14216467,50 грн (упущена вигода та недоотримані прибутки) та створення нових доказів, а не захисту свого ймовірно порушеного права за договором №54 від 05.05.2022, дія якого припинена належним виконанням та проведенням повного розрахунку між сторонами за вирощування та доробку гібридного насіння кукурудзи на посівних площах відповідача.

Суд вважає, що позивач намагається порушити принцип сталості суспільних відносин та меж і рівноваги господарського інтересу, та ревізувати рішення суду від 11.04.2025 у справі №925/1349/24 на вказані вище суми - що є неприпустимим.

За вказаних обставин і сукупності доказів, перевірених судом, суд вважає, що позивачем використано неналежний спосіб захисту свого непорушеного права, що не передбачено приписами ст.ст.15-16 Цивільного кодексу України, тому в задоволенні позову належить відмовити з мотивів безпідставності, необґрунтованості та недоведеності вимог.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача та не стягуються.

Суд в даному судовому засіданні не вирішує питання розподілу понесених витрат відповідачем, про які заявлено у відзиві на позов, оскільки представником відповідача не заявлено у відзиві про це, але та не надано у справу первинних документів про об`єм виконаних робіт та понесені витрати на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Дочірнього підприємства "Агрофірма "Іскра", Черкаська область, Золотоніський район, с.Броварки, код ЄДРПОУ 31214624, номер рахунку в банку невідомий

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сід Корп", м.Черкаси, вул.Смілянська,144/1, код ЄДРПОУ 42929056, номер рахунку в банку невідомий

про визнання недійсними окремих умов договору №54 від 05.05.2022 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 12.06.2025

Суддя Г.М.Скиба