Ухвала від 04.06.2025 по справі 496/2914/25

Номер провадження: 11-сс/813/1040/25

Справа № 496/2914/25 1-кс/496/856/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.05.2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025162250000397, від 16.05.2025 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.05.2025 задоволено клопотання слідчого відділу Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_10 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .

Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14.07.2025 року в межах строку досудового розслідування.

Визначено розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_8 обов`язків, передбачених КПК України у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 757000 гривень.

Рішення слідчого судді мотивоване наявністю обґрунтованої підозри, ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із прийнятим слідчим суддею рішенням захисник підозрюваного ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу.

Доводи обґрунтовує тим, що жодний з ризиків передбачений ст. 177 КПК України слідчим не доведений.

Розмір застави визначений слідчим суддю є непомірним для підозрюваного та його родини.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний не пов`язаний з триманням під вартою.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши: суддю-доповідача, захисника, яка підтримала апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Мотиви апеляційного суду.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст. 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинене щодо кількох осіб та за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред`явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст. 87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.

У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».

З огляду на те, що в апеляційній скарзі не оспорюється обґрунтованість підозри ОСОБА_8 , апеляційний суд не переглядає оскаржену ухвалу слідчого судді в цій частині.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Апеляційний суд також зазначає, що ризик переховування підозрюваного від суду підтверджується також обізнаністю ОСОБА_8 з відомостями про перетин кордону, що у даному випадку може допомогти особі використати власні джерела інформації на користь переховуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком слідчого судді про наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що орану досудового розслідування не вдалось встановити місце зберігання отриманих ОСОБА_8 грошових коштів за переправлення осіб через державний кордон України, а тому не виключено, що останній, з метою уникнення кримінальної відповідальності може знищити або сховати грошові кошти, котрі отримав внаслідок переправлення осіб через державний кордон України, адже вказані грошові кошти будуть слугувати як речовий доказ у вказаному кримінальному провадженні.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_8 на свідків, з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Так, ризик незаконного впливу на свідків об`єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

Враховуючи також те, що підозрюваному при ознайомлені з матеріалами кримінального провадження стануть відомі анкетні дані свідків, які в подальшому, будуть допитуватися безпосередньо судом, у випадку направлення обвинувального акту до суду, крім того сторона обвинувачення зазначає, що на теперішній час у кримінальному провадженні не допитано усіх свідків, покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, підтверджує існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги відомості, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 знаходиться у віці 45 років, народився в с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області, має вищу освіту, є директором охоронної фірми «Стех», має місце реєстрації та проживання, раніше не судимий.

Разом з тим, на переконання апеляційного суду, зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.

Обставини, передбачені ч. 2 ст. 183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.

Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Крім того, слідчий суддя під час розгляду питання про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відносно доводів апеляційної скарги про визначення ОСОБА_8 непомірного розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому в абзаці 2 ч. 5 ст. 182 КПК України зазначено, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні тяжкого злочину з корисливих мотивів, обставин інкримінованого злочину, а саме того факту, що останній підозрюється у вчинені організації незаконного переправлення осіб через державний кордон під час дії воєнного стану в державі, зокрема мав переправити 2 осіб, які мали сплатити йому грошові кошти у розмірі 10000-12000 доларів США кожен, з огляду на майновий стан підозрюваного, встановлені ризики, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.

Апеляційний суд зазначає, що застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.

Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та зменшення розміру застави, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Частиною 3 ст. 407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.05.2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025162250000397, від 16.05.2025 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4