Рішення від 13.06.2025 по справі 320/58423/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2025 року справа №320/58423/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, викладеної в листі №2693/29-01.1-11 від 22.07.2024;

- зобов`язати Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до діючого законодавства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), зокрема, брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Так, 05.03.2024 позивачеві встановлено другу групу інвалідності довічно, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 29.01.2024 №9911 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач зазначив, що за результатом розгляду його звернення до Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідач відмовив йому у наданні такого статусу у зв`язку з відсутністю доказів залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Позивач вважає вказану відмову протиправною та зазначає, що він виконував роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, про що були надані відповідні документи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За результатами повторного автоматизованого розподілу 11.03.2025 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідними передумовами надання особі статусу інваліда війни є її залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак, оскільки позивач не надав належних доказів залучення його до складу формувань Цивільної оборони, підстави для встановлення позивачеві статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни встановленого зразка у даному випадку відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується виданим Київською обласною державною адміністрацією 03.05.2024 посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 1).

Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1108191 від 18.03.2024, позивачу з 05.03.2020 призначено довічно ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 29.01.2024 №9911 захворювання позивача пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент його залучення до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 16.08.1986 по 30.08.1986 працював водієм в Таращанській госпрозрахунковій автоколоні, що підтверджується трудовою книжкою, випискою з наказу від 02.04.1991 №87, виданою Таращанською госпрозрахунковою автоколоною, довідкою про заробітну плату від 05.11.1992 №5.

Позивач звернувся до Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області із заявою про встановлення йому статус інваліда війни.

Управління соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області за результатами розгляду поданих документів листом від 22.07.2024 №2693/29-01.1-11 відмовило позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з підстав відсутності доказів залучення позивача безпосередньо до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вважаючи відмову відповідача у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.

При цьому, в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено таке: "з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.

Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.

За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".

Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Таким чином, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами по суті не заперечується.

У зв`язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.

Суд зазначає, що відсутність документів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, є істотною обставиною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-ХІІ та Закону №1770-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 у справі №278/1320/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855533), від 07.10.2019 у справі №676/1505/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84788067), від 03.10.2019 у справі №753/7304/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703667), від 07.08.2019 у справі №826/11163/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83513416), від 15.05.2019 у справі №816/851/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР-81759362), від 10.07.2019 у справі №360/2690/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82937827), від 10.10.2019 у справі №810/4584/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 84855878) від 27.02.2020 у справі №377/196/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87868485), від 10.06.2021 у справі №759/7715/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 97598002) та від 23.11.2023 у справі №810/4287/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 115146003).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи позивачем не було доведено його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.