Рішення від 02.06.2025 по справі 915/526/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року Справа № 915/526/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,

представника позивача: Гольонко М.М. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АТ-ЕНЕРДЖІ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія БУДАЛЬЯНС ГРУП,

про: стягнення 5723075,15 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ-ЕНЕРДЖІ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП» грошові кошти в загальному розмірі 5723075,15 грн, з яких: 3104284,80 грн - основний борг за договором №0711/22 від 07.11.2022 купівлі-продажу нафтопродуктів, 1256863,06 грн - пеня, 896328,40 грн 20% річних, 465598,89 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 08.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.05.2025.

Ухвалою суду від 08.04.2025 позивачу відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 07.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2025.

Відповідач явку повноважного представника у судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи щоразу повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал до його електронного кабінету, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Господарським судом також враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 02.06.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 02.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

07.11.2022 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №0711/22 (далі Договір), за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця нафтопродукти (надалі іменується - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.3 Договору, вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру, кількість та ціна товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, датою поставки товару та переходу права власності на товар є дата підписання уповноваженими особами сторін товаросупровідних документів на товар, а саме: видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.

Згідно п.4.1 Договору, ціна на товар (з урахуванням всіх податків, транспортних та інших витрат) зазначається в специфікації та/або рахунках на оплату, наданих продавцем та підтверджених відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними.

Відповідно до п.4.4 Договору, загальна сума даного договору складається із вартості всіх партій товару, що були поставлені покупцю протягом строку дії цього договору.

На виконання зобов`язань за Договором продавцем у період з 15.11.2022 по 19.02.2024 було передано, а покупцем прийнято товару на загальну суму 43017378,56 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками з обох сторін без жодних зауважень відповідними специфікаціями, видатковими та товарно-транспортними накладними (а.с.10-90).

Відповідно до п.5.1 Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу на 35 (тридцять п`ять) календарних днів з моменту прийняття покупцем товару, що підтверджується підписанням сторонами відповідної видаткової накладної, якщо інші умови оплати не передбачені в специфікаціях до даного договору.

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що покупець здійснив оплату переданого продавцем товару лише на загальну суму 39913093,76 грн, що підтверджується банківською випискою від 26.03.2025 по рахунку позивача та листом вих.№13/04 від 13.04.2023.

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що покупцем прострочено оплату товару переданого за видатковими накладними №28 від 13.10.2023 на суму 242677,80 грн, №29 від 17.10.2023 на суму 1785119,0 грн, №2 від 20.02.2024 на суму 1076488,0 грн, тобто, заборгованість відповідача за Договором становить 3104284,80 грн.

У зв`язку із невиконанням обов`язку покупця щодо своєчасної та повної оплати за переданий по Договору товар, позивач 05.12.2024 надіслав на адресу відповідача претензію №1 (вих.№6 від 03.12.2024) щодо сплати заборгованості в сумі 3104284,80 грн, яка, за твердженням позивача, залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом слід задовольнити частково, виходячи з наступного

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами п.1 ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України, передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору купівлі-продажу.

За приписами ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковий для виконання сторонами.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Відповідачем всупереч вказаних норм ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача, а також доказів на підтвердження сплати позивачу в сумі 3104284,80 грн боргу за переданий по спірному договору за видатковим накладним №28 від 13.10.2023, №29 від 17.10.2023, №2 від 20.02.2024 товар, з огляду на що, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 20% річних, суд дійшов наступних висновків.

В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості та заявлено до стягнення з відповідача 465598,89 грн інфляційних втрат за період з грудня 2023 року по лютий 2025 року включно.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат, та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В пункті 6.2 Договору сторони встановили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу продавця сплачує останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення; 20% річних та інфляційні втрати (ст.625 Цивільного кодексу України). Нарахування пені, річних та інфляційних витрат починається з наступного дня за днем граничного строку оплати та припиняється в день фактичного виконання грошового зобов`язання в повному обсязі. При цьому термін позовної давності відносно пені, річних та інфляційних складає три роки.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 896328,40 грн 20% річних за загальний період з 20.11.2023 по 01.04.2025 включно.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок 20% річних, та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Як вже було вказано вище, умовами спірного договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені, збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 20% річних.

Разом з тим, судом враховано, що за ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.8 спірного договору поставки, положень ст.611 та ч.3 ст.692, ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі №902/417/18.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, які за розрахунком суду становлять 134449,27 грн та підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості та заявлено до стягнення з відповідача загалом 1256863,06 грн пені за загальний період з 20.11.2023 по 01.04.2025 включно в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Як вже було вказано вище, умовами спірного договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені, збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 20% річних.

Судом також враховано, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Керуючись вказаними нормами права, господарський суд взявши до уваги невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, та оскільки жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобов`язання у такий період, стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки, вочевидь не відповідає критерію співмірності. Отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені на 50% до 628431,53 грн.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 134449,27 грн - 3% річних, 465598,89 грн інфляційних втрат та певної суми неустойки у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язань.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми 3% та пені.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія БУДАЛЬЯНС ГРУП (54055, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Слобідська сьома, буд.70/8; ідент.код 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТ-ЕНЕРДЖІ (01011, м.Київ, вул.Мирного Панаса, буд.11, офіс 1/27; ідент.код 44907970) 3104284,80 грн основного боргу, 134449,27 грн - 3% річних, 465598,89 грн інфляційних втрат, 628431,53 грн пені та 68676,90 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 16.06.2025.

Суддя М.В.Мавродієва