Рішення від 16.06.2025 по справі 320/14198/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2025 року Cправа №320/14198/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕНЬ-НІЧ" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕНЬ-НІЧ" (далі позивач, ТОВ "ДЕНЬ-НІЧ", товариство) з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень у формі листа, затверджене наказом від 02.10.2024 №1007.

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:105:0001 для проектування об`єкта будівництва: «Реконструкція нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торговельними пунктами на вулиці Миколайчука Івана, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва».

В обґрунтування позову товариство вказує про необґрунтованість тверджень відповідача щодо невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період 202 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до територій вулиць та доріг.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» є користувачем земельної ділянки на вулиці Миколайчука Івана, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва на підставі рішення Київської міської ради №376/417 від 04.03.2021 «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕНЬ-НІЧ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Івана Миколайчука. 15/17 у Дніпровському районі міста Києва» відповідно до договору оренди земельної ділянки, посвідченого 05.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за №383. Речове право на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 255339957 від 05.05.2021. Згідно Договору цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:105:0001: 03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Посилаючись на ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості з Державного земельного кадастру, договору оренди земельної ділянки, правові висновки Верховного Суду у постанові від 30.10.2024 у справі №620/18833/21 стверджує, що враховуючи офіційне визначення цільового призначення земельної ділянки, остання має братись до уваги уповноваженим органом при видачі містобудівних умов та обмежень.

Вказуючи також на положення п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги» зазначає, що з огляду на вищевикладене, території вулиць і доріг фіксуються границями червоних ліній; території, які знаходяться за межами червоних ліній, не належать до території вулиць і доріг. Саме червоні лінії розділяють території забудови та території іншого призначення, зокрема території вулиць і доріг. Знаходження земельної ділянки поза межами червоних ліній підтверджується викопіюванням з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» зауважило, що намір товариства передбачений до реалізації на землі, яка відноситься до громадської забудови та відповідно узгоджується з положенням ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якого забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства та застосовуючи також висновки Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 у справі № 1540/3905/18, враховуючи цільове призначення земельної ділянки та права власника земельної ділянки, відмітив, що норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України мають переважне значення над містобудівною документацією місцевого рівня.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» вважає, що відсутні підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, відповідач зобов`язаний надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки відповідно до поданої заяви 19.09.2024 та документів.

Оскаржуваним рішенням порушуються права та інтереси позивача, а саме унеможливлюється забезпечення порядку проектування та відповідно подальша реалізація реконструкції будівлі.

Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача відзив до суду не надійшов.

За частинами 5 та 6 статті 165 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 рішення Київської міської ради від 04.03.2021 №376/417 Київська міська рада вирішила:

1. Затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 03.17), заява ДЦ від 23 вересня 2020 року №50104-005209540-031-03, справа № 619173988.

2. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року №806/3381 (зі змінами), виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 0,2083 га у Дніпровському районі м. Києва.

3. Передати ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕНЬ-НІЧ», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,2083 га (кадастровий номер 8000000000:90:105:0001, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 жовтня 2020 року № HB-0005758942020) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (код КВЦПЗ 03.17, для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення) на вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У процесі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі м. Києва отримано висновок Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №17-1045-В про погодження проекту землеустрою у формі листа №2853/0/12-4/09-18 від 12.04.2018, відповідно до якого Департамент містобудування та архітектури погоджує його і вважає за можливе використовувати в подальшому зазначену земельну ділянку для вищевказаних цілей.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» є користувачем земельної ділянки на вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва на підставі вказаного вище рішення Київської міської ради №376/417 від 04.03.2021 року «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕНЬ-НІЧ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва» відповідно до договору оренди земельної ділянки, посвідченого 05.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за №383.

Речове право на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 255339957 від 05.05.2021.

Відповідно до даних договору оренди та витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:105:0001 належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: 03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Речове право на земельно ділянку, цільове призначення земельної ділянки згідно договору оренди та відомостей із Державного земельного кадастру не оспорюється відповідачем.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» 19.09.2024 звернулось до відповідача за отриманням адміністративної послуги: «Надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки».

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» виявило має намір щодо здійснення реконструкції нежитлової будівлі, а саме здійснити реконструкцію нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торговельними пунктами на вулиці Миколайчука Івана, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва.

До заяви товариством додано викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» отримало відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на об`єкт будівництва: «Реконструкція нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торговельними пунктами на вулиці Миколайчука Івана, 15/17. у Дніпровському районі міста Києва» на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:90:105:0001, формі листа, затвердженого наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.10.2024 №1007 на заяву до ЦНАП №50371-008968243-013-22 від 19.09.2024.

Застосовуючи ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підставою для прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, зазначено:

невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до територій вулиць і доріг.

Спірним рішенням порушуються права та інтереси позивача, а саме унеможливлюється забезпечення порядку проектування та відповідно подальша реалізація реконструкції будівлі, та вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

У постанові від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 Верховний Суд зазначив таке:

«… у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) … критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинами справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права … невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності …».

Предметом спору є рішення відповідача, у формі листа, затверджене наказом від 02.10.2024 №1007 про відмову позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:105:0001 для проектування об`єкта будівництва: «Реконструкція нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торговельними пунктами на вулиці Миколайчука Івана, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва».

При прийнятті оскарженого рішення відповідач покликався на ч. 4 ст. 29 Закону 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI).

Підставою відмови зазначено:

невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до територій вулиць і доріг.

Суд зазначає, що Закон № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI визначено, що детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За приписами пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3038-VII управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування.

Водночас частиною другою статті 6 Закону № 3038-VII передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Закон України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» (далі Закон № 687-XIV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 687-XIV до уповноважених органів містобудування та архітектури належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Згідно із частиною п`ятою статті 13 Закону № 687-XIV органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

В свою чергу, Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із частинами першою, другою статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

За приписами підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону № 280/97-ВР та підпункту 1 пункту «б» частини 2 цієї статті до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та делеговані повноваження щодо надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно із пунктом 7 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, в розумінні вимог наведених норм, відповідач є суб`єктом владних повноважень до компетенції якого відноситься надання містобудівних умов та обмежень, які є предметом спору у цій справі.

Водночас Закон України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі також Закон № 2780-XII) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Згідно із статтею 1 Закону № 2780-XII містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

За приписами статті 5 Закону № 2780-XII до основних вимог містобудівної діяльності, зокрема, відноситься розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

За приписами частини першої статті 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За приписами статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Положеннями статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги».

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

За такого правового регулювання спірних правовідносин, колегія дійшла висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки.

Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 445/765/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 809/721/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 260/1499/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 813/52/13-а.

Відповідно до частини 4 статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Отже, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації.

Водночас, однією із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Як встановлено судом до заяви про надання містобудівних умов та обмежень від 19.09.2024 позивачем було подано топографо-геодезичний план М 1:2000.

Перелік поданих документів до заяви не є спірним у справі.

Відповідач спіним рішенням від 02.10.2024 №1007 відмовив у зв`язку із невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Суд враховує, що також не оспорюється відповідачем, що об`єктом оренди ТОВ «ДЕНЬ-НІЧ» відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради 255339957 від 05.05.2021 та Договору про передачу в оренду №376/417 від 04.03.2021 є земельна ділянка із наступними характеристиками:

кадастровий номер 8000000000:90:105:0001;

місце розташування: вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва;

належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови;

цільове призначення: 03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення;

вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі;

- розмір (площа) 0,2083 (нуль цілих дві тисячі шістсот вісімдесят три десятитисячних) га.

Відповідач застосовує Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, згідно якого спірну земельну ділянку за функціональним призначенням відносить до територій вулиць і доріг.

Відповідно, за змістом спірного рішенням відповідача, на земельній ділянці, яка згідно із Генеральним планом міста Києва за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг, позивач не вправі здійснювати реконструкцію вже існуючої на цій ділянці нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торгівельними пунктами.

Суд зазначає, що Закон України від 8 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги» (далі також Закон № 2862-IV) визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.

Відповідно до статті 1 Закону № 2862-IV автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.

За приписами статті 18 цього Закону, складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відповідно вбачається, що території вулиць та доріг фіксуються границями «червоними лініями» та території поза таких «червоних ліній» не є територією вулиць та доріг.

Позивачем до заяви було додано викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000, зауважень до якого відповідач не вказав, та з нього слідує підтвердження знаходження спірної земельної ділянки на якій знаходиться об`єкт реконструкції поза межами «червоний ліній».

В даній справі суд вважає необхідним зазначити, що за змістом статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до пунктів «а» та «г» частини першої статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За правилами пункту «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 1 Закону України 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 17.11.2022 у справі № 640/1636/19, від 14.11.2019 у справі № 344/10412/16-а.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Водночас поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане із поняттям «категорія земель».

Так, у статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Майданчики для занять спортом на відкритому повітрі, об`єкти фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості, можуть бути розміщені на земельних ділянках усіх категорій земель.

За частиною третьою статті 52 Земельного кодексу України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Частиною першою статті 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Означене визначення кореспондується з частиною першою статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.

Статтею 20 Закону № 3613-VI встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 640/1636/19, від 16.05.2023 у справі № 640/4844/22.

Отже, для вирішення справи по суті одним із ключових правових питань є питання співвідношення між функціональним призначенням території, визначеним містобудівною документацією певного рівня та цільовим призначенням орендованої земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 3038-VІ (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення ради) план зонування території розробляється у складі генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених функціональних зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 3038-VІ (в редакції Закону № 711-IX від 17.06.2020) зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Отже, законодавство розмежовує поняття «функціональне призначення територій» та «цільове призначення земельної ділянки» та не передбачає вимоги змінювати цільове призначення раніше сформованих земельних ділянок у разі визначення (зміни) функціонального призначення територій.

У постанові від 15.07.2021 у справі № 823/306/18 Верховний Суд зазначив, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а відтак не може бути підставою обмеження майнових прав власника або землекористувача.

Такий висновок в подальшому підтриманий в постанові Верховного Суду від 16.07.2024 року в справі №120/12935/21-а.

Також у постанові від 16.07.2024 у справі № 120/12935/21-а Верховний Суд сформував висновок щодо застосування статті 20 Земельного кодексу України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», згідно із яким під час оскарження містобудівної документації:

(1) власник чи користувач земельної ділянки має право на звернення до суду з позовом про визнання протиправною та визнання нечинною містобудівної документації, яка встановлює (змінює) функціональне призначення територій;

(2) встановлення (зміна) функціонального призначення території не покладає на власника або користувача земельної ділянки обов`язку змінювати цільове призначення раніше сформованих земельних ділянок, а також не обмежує прав власника або користувача земельної ділянки на використання земельної ділянки за попереднім цільовим призначенням.

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Також підлягає врахуванню правові висновки Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі № 344/10412/16-а, від 29.11.2019 у справі № 263/13201/15-а, від 23.12.2019 у справі № 813/2946/17, від 15.07.2020 у справі № 826/1419/18 в яких Суд підкреслив, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не вважається зміною її цільового призначення, не потребує проходження процедур, передбачених земельним законодавством України для зміни цільового призначення, зокрема розробки та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Застосовуючи вищезазначене суд вважає, що затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Генеральний План не покладає на позивача обов`язку щодо зміни цільового призначення та не обмежує його право на користування земельною ділянкою за чинним цільовим призначенням 02.17 - для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення; категорія земель землі житлової та громадської забудови.

Цільове призначення земельної ділянки підтверджується відомостями Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради 255339957 від 05.05.2021 та за висновком суду позивач і надалі може використовувати земельну ділянку за її чинним цільовим призначенням.

Також, враховуючи підстави відмови відповідача, суд зазначає, що враховуючи відомості з Державного земельного кадастру, суд зазначає в контексті вимог частини другої статті 73 КАС України, статей 19, 20 Земельного кодексу України, статей 18, 24 Закону України № 3038-VI предметом доказування у справі, що розглядається, є ,зокрема, категорія відповідної земельної ділянки, її цільове та функціональне призначення, які мають визначатись допустимими доказами, якими зокрема є Генеральний план та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Слід зазначити, що генеральним планом населеного пункту визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.

Суд знову наголошує, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Також суд зазначає, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI).

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 640/1636/19, від 16.05.2023 у справі № 640/4844/22.

За змістом частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 12 статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, серед іншого: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відповідно, надання позивачу у оренду земельної ділянки відповідно до договору оренди від 04.03.2021 строком на 10 років із застереженням щодо неможливості її використання не за цільовим призначенням, неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.

Суд враховує, що договір оренди земельної ділянки та рішення Київської міської ради, на підставі якого він був укладений, у судовому порядку не оскаржувались, є чинними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.

В свою чергу, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером має обмеження у використанні та про те, що така відноситься до території та доріг м. Києва.

Враховуючи вище встановлене та зазначене, застосовуючи також правові висновки, сформовані у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 823/306/18, від 16.07.2024 у справі №120/12935/21-а, від 16.07.2024 у справі № 120/12935/21-а, суд вважає, що у зв`язку із відсутністю детального плану території пріоритет має саме цільове призначення земельної ділянки, яке визначене у рішенні Київської міської ради та внесене до Державного земельного кадастру та функціональне призначення території у Генеральному плані не може самостійно змінювати чи обмежувати це право.

У висновку суду, відповідачем не враховано цільове призначення спірної земельної ділянки, положення діючого законодавства, що стало наслідком порушення права та інтересів позивача на забезпечення порядку проектування та подальшу реконструкцію нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торгівельними пунктами, що знаходиться на земельній ділянці по вул. Івана Миколайчука, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва за кадастровим номером 8000000000:90:105:0001, спірне рішення відповідача від 02.10.2024 №1007 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень є протиправним та підлягає скасуванню.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду сформованими у постанові від 13.03.2025 у справі № 320/20288/23.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).

Відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів правомірності прийнятого рішення.

Як наслідок, у разі відсутності підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, передбачених частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI, у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Відповідно, суд зазначає, що захист порушених прав позивача має бути належним, обраний судом таким чином, що в повній мірі захистити встановлені порушенні права та інтереси особи, уникнути в майбутньому нових порушень та підстав для звернення до суду.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Відповідно суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи рішень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пункті 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.

Відтак, перешкоди для надання позивачу містобудівних умов та обмежень відсутні, а тому суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача має бути здійснений шляхом зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Щодо відсутності дискреційних повноважень за даною справою, вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справа № 569/4122/16-а, від 17.06.2020 по справі № 826/3608/18.

Відповідно до частини першої та другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Судом відхиляються застосовані відповідачем висновки Верховного Суду як не релевантні до даної справи.

В свою чергу застосовані позивачем правові висновки визнані суду як такі що можуть бути застосовані за даними правовідносинами та останні не змінюють висновків суду в розрізі правового врегулювання спірних правовідносин та сталої судової практики.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 6056,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2025 №134.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 6056,00 грн, підлягають стягненню на його позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Інших витрат до розподілу суду не заявлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень у формі листа, затверджене наказом від 02.10.2024 №1007.

Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:105:0001 для проектування об`єкта будівництва: «Реконструкція нежитлової будівлі під рекреаційний заклад з пунктом громадського харчування та торговельними пунктами на вулиці Миколайчука Івана, 15/17 у Дніпровському районі міста Києва».

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНЬ-НІЧ» (код ЄДРПОУ 37387742, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Миколайчука Івана, будинок 15/17) судовий збір у розмірі 6056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.