Постанова від 11.06.2025 по справі 520/16213/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 р.Справа № 520/16213/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16213/24

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України)

про визнання дій протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України), в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо застосування приводу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 .

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині призовну та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

- визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_2 , щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що позивач має стійкі релігійні переконання, які унеможливлюють проходження останнім військової служби, а тому на позивача розповсюджуються гарантії, встановлені ч.4 ст.35 Конституції України щодо необхідності заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно дост. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20 червня 2020 року належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Зазначене, зокрема, підтверджується довідкою № 104 від 01 січня 2024 року, виданою Релігійною організацією "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні".

Право Свідків Єгови на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою службою) визнано Державою. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066 затверджено перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, до вказаного переліку належать і Свідки Єгови .

Позивач зазначає, що має стійкі релігійні переконання, які унеможливлюють проходження ним військової служби.

10.05.2024 року приблизно о 16.15 годині, ОСОБА_1 , перебуваючи на АДРЕСА_1 був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 . Після цього в 18 годині привезли в поліклініку для проходження комісії. Приблизно о 21.30 годині привезли в ТЦК.

Перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , він повідомив cлужбовим особам зазначеного державного органу про те, що він належить до Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, і його релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу, а тому він не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованим мені ч. 4 ст. 35 Конституції України.

Позивач зазначає, що з метою виконання своїх громадських обов`язків перед державою, він просив про те, щоб йому замінили спосіб виконання його обов`язків з військового на невійськовий і він міг би виконувати альтернативну (невійськову) службу приносячи користь державі, однак службові особи ТЦК та СП залишили без уваги його звернення.

Також, на підтвердження правдивості своїх релігійних переконань він пред`явив службовим особам ТЦК та СП довідку про його приналежність до релігійної організації Свідків Єгови.

Однак, cлужбові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 повідомили Позивачу, що мають намір мобілізувати його попри те, що його релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу та попри його прохання направити на проходження альтернативної (невійськової служби). Таким чином, незважаючи на ясно виражену відмову Позивача від проходження військової служби з мотивів особистих релігійних переконань, його шляхом примусу було доставлено до військової частини № НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_3 .

Таким чином, на думку позивача, службові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 , діючи поза межами наданих їм повноважень, незаконно утримували Позивача та шляхом застосування емоційного тиску та примусу, змусили його проїхати до вищевказаної військової частини.

Також 10.05.2024 року дружина Позивача, ОСОБА_3 , звернулася на лінію 102 та повідомила, що по відношенню до її чоловіка вчинено протиправні дії (реєстраційний номер звернення - № 6456) та просила припинити вчинення щодо її чоловіка щодо зазначених вище злочинних дій з боку службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 , а також в подальшому засобами телефонного зв`язку був здійснений виклик працівників поліції з метою припинення вчинення щодо Позивача зазначених вище злочинних дій. Однак працівники правоохоронних органів належно не зреагували на вказане повідомлення та не припинили відповідні злочини.

Таким чином, позивач вважає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 протиправно утримували Позивача, незаконно позбавляючи його волі та шляхом примусу, проти сумління з порушенням конституційного права на свободу релігії, відправили Позивача до військової частини № НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_3 для проходження військової служби, де він дотепер незаконно утримується.

Прибувши до військової частини № НОМЕР_1 , Позивач зазначає, що неодноразово повідомляв як в усному так і у письмовому порядку, службовим особам військової частини, про свою належність до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, що його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу, одягати військову форму та приймати військову присягу, а також що він бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованим мені частиною 4 статті 35 Конституції України.

Незважаючи на це, Позивач по даний час, на його думку протиправно утримується на території військового об`єкту, а саме військової частини № НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_3 .

12.05.2024 року Позивач звернувся письмово до Начальника військової частини № НОМЕР_1 з проханням невідкладно відновити його конституційні права та обов`язки та свободи шляхом його звільнення з території військової частини, яка знаходиться у АДРЕСА_3 .

Через деякий час стало відомо від військовослужбовців військової частини № НОМЕР_1 , що Позивача зараховано до особового складу вказаної військової частини, для проходження в подальшому військової служби. Також, позивач зазначає, що у вказаній військовій частині, Позивача із застосуванням фізичної сили, військовий командуючий ОСОБА_4 , зняв цивільний одяг, та змусив одягти військову форму, та перед всіма розірвав раніше подані ним заяви про неможливість проходження військової служби. Та зазначив при всіх, що позивач вже не Свідок Єгови. Тобто, зі сторони вказаного командуючого, злісно та навмисно, на думку позивача, порушуються конституційні права Позивача.

Незважаючи на вищевикладене, Позивач не вважає себе військовослужбовцем та на підставі своїх глибоких і щирих особистих релігійних переконань, попри постійний моральний тиск службових осіб військової частини, продовжує відмовлятися від проходження військової служби, від прийняття військової присяги та носіння військової форми. У результаті чого керівництвом вказаної військової частини було проведено службове розслідування.

Таким чином, починаючи з 10 травня 2024 року Позивач: 1) неодноразово повідомляв службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 та іншим військовим службовим особам, що він належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні; 2) надав письмове підтвердження цього факту, а саме: довідку видану Релігійним Центром Свідків Єгови в Україні (№ 104 від 1 січня 2024 року); 3) чітко, заявив, що на підставі своїх релігійних переконань відмовляється від військової служби та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованою йому статтею 35 Конституції України; 4) незважаючи на примусове відправлення до військової частини, не приступив до проходження військової служби.

Позивач викладені дії Відповідачів вважає протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Зокрема не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку;

визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);

жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;

опікун особи, визнаної судом недієздатною;

які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю;

члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи;

жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова та інші члени Рахункової палати;

працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, апарату Міністерства внутрішніх справ України та експерти установ експертної служби Міністерства внутрішніх справ України;

дипломатичні службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України, а також особи, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол;

державні службовці, які готують висновки до проектів нормативно-правових актів, проводять їх фахову, наукову, юридичну експертизу та/або експертизу прийнятих нормативно-правових актів, державні службовці, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, роботи з розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних, впровадження та підтримки новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в органах, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:

здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури;

наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;

жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:

військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами;

жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Особи, зазначені в абзаці другому частини першої та в абзацах четвертому - дев`ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.

Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов`язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов`язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач посилається на те, що він є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та як свідок Єгови бере участь у проповідуванні доброї новини. Зазначає, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.

Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме "строкової військової служби". Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

З матеріалів справи вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин позивач є військовозобов`язаним та станом на 10.05.2024 перебував на військовому обліку.

Отже, у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи те, що позивач підлягає мобілізації на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.

Крім того колегія суддів зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації, станом на дату вручення повістки не мав відстрочки від призову на військову службу, а тому вручаючи позивачу повістку, приймаючи наказ "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" №114 від 13.05.2024, зокрема, яким військовозобов`язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України), відповідачі діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання таких дій та наказу №114 від 13.05.2024 протиправними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 по справі № 520/16213/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 16.06.2025 року