Рішення від 16.06.2025 по справі 910/3897/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2025Справа № 910/3897/25За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

про стягнення 49 314,60 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (надалі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 49 314,60 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.22, 993 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що позивачем, у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається саме на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/3897/25, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

09.04.2025 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).

17.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що в зв`язку з настанням страхової події - ДТП, у відповідача виник обов`язок відшкодувати завдану шкоду з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, суму якої в розмірі 34 769,70 грн і було сплачено 14.04.2025 на користь позивача. Також відповідач просив судові витрати повністю покласти на позивача оскільки ним не було дотримано вимог щодо попереднього звернення безпосередньо до відповідача про виплату страхового відшкодування в порядку вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2024 між позивачем (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нордік-Буд» (страхувальник) укладено договір №347002/4100/0000184 (надалі - договір), відповідно до п.4 предметом якого є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором.

Об`єктом страхування за договором є транспортний засіб «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску (п.15 додатку №1 договору).

Відповідно до п.12 вказаного договору строк його дії встановлено з 00 год. 00 хв. 27.12.2024 до 24 год. 00 хв. 26.12.2025.

03.01.2025 у місті Стрий, вулиця Галицька біля АЗС «ОККО», сталася дорожньо- транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Як убачається з матеріалів справи, водієм автомобіля «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 та водієм автомобіля Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_4 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 03.01.2025 (європротокол), згідно з яким ОСОБА_5 визнав свою вину в скоєнні ДТП.

Дослідивши зазначений європротокол, суд зазначає, що європротокол заповнений обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені в даному європротоколі.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 03.01.2025 (європротокол) є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль марки «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 .

04.01.2025 страхувальник транспортного засобу «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою №25356624433 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору.

Згідно рахунку №0000000018 від 06.01.2025, виставленого Приватним підприємством «Галич-Моторс», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 становить 49 314, 60 грн.

09.01.2025 позивачем на підставі страхового акту №25356624433 від 08.01.2025 було виплачено страхове відшкодування на рахунок Приватного підприємства «Галич-Моторс» у розмірі 49 314,60 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №008549 від 09.01.2025.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" (чинного на день укладення договору, тобто чинного до 01.01.2025) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч.1 ст.92 Закону України "Про страхування" (в редакцій чинній з 01.01.2025) страховик за договором страхування зобов`язаний:

1) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк;

2) у разі настання страхового випадку відшкодувати витрати, понесені страхувальником для запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків страхового випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування;

3) забезпечувати збереження інформації, що становить таємницю страхування, з урахуванням вимог цього Закону.

Статтею 94 Закону України "Про страхування" (в редакцій чинній з 01.01.2025) визначено, що страхова сума може бути встановлена за окремим об`єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому. Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об`єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи. У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком. Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування. Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування. Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України. Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування. Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, страхова виплата, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсну вартість майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно із статтею 108 Закону України "Про страхування" (в редакцій чинній з 01.01.2025) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 108 Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло в межах суми 49 314,60 грн право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 була застрахована відповідачем на підставі полісу № ЕР218802641 з лімітом відповідальності по майну в сумі 160 000,00 грн та франшизою 0 грн.

Так, 20.06.2024 набрав чинності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №3720-IX, який введений в дію з 01.01.2025.

Згідно пункту 6 Перехідних положень вказаного Закону договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.

На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.

Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).

Отже, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Volkswagen Passat» державний номер НОМЕР_2 була застрахована відповідачем на підставі полісу №ЕР218802641, який укладено в 2024 році, тобто до введення в дію Закону №3720-IX, а тому розрахунок виплати страхового відшкодування має здійснюватися відповідно до вимог Закону чинного до 01.01.2025.

Так, як установлено судом вище вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 згідно рахунку №0000000018 від 06.01.2025, виставленого Приватним підприємством «Галич-Моторс» становить 49 314, 60 грн.

09.01.2025 позивачем на підставі страхового акту №25356624433 від 08.01.2025 було виплачено страхове відшкодування на рахунок Приватного підприємства «Галич-Моторс» у розмірі 49 314,60 грн та саме вказану суму виплаченого страхового відшкодування позивач просить стягнути з відповідача.

Разом з тим після відкриття провадження в справі, відповідачем сплачено позивачу 34 769,70 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією №14152 від 14.04.2025.

Відповідно до п.2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи зазначене вище, оскільки відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 34 769,70 грн після відкриття провадження, суд закриває провадження в справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 34 769,70 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Також заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що позивачем розраховано розмір страхового відшкодування без врахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, що суперечить вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції до 01.01.2025, тобто чинній на дату укладення полісу.

Так, згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній до 01.01.2025) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, надалі - Методика).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С Свар X (1- Е 3), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С Свар - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е 3 - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 03.10.2018 №686/17155/15-ц, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.

Тому, пред`явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України.

Окрім того, відповідно до п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній до 01.01.2025) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи та у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Тобто, як визначено законодавцем, за полісом серії №ЕР218802641 відповідач повинен проводити виплати страхового відшкодування виключно за шкоду, обсяг та розмір якої повинен бути оцінений, включаючи в себе розрахунок зносу транспортного засобу «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 .

Однак додані позивачем до матеріалів справи рахунок №0000000018 від 06.01.2025, виставленого Приватним підприємством «Галич-Моторс», як і страховий акт не містить відомостей щодо розрахунку зносу транспортного засобу.

Згідно з пунктом 2.4. Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник в разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Також згідно з пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв`язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

Відповідно до пункту 8.3. Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Разом з цим, звітом №73-R/16/52 «Про величину фізичного знову транспортного засобу «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 від 01.04.2025, складеним оцінювачем ФОП Видута Д.Ю. на замовлення відповідача, встановлено, що значення коефіцієнта фізичного зносу вказаного транспортного засобу станом на 03.01.2025 складає 46,7%.

У даному випадку, під час дослідження автомобіля «Renault Dokker» державний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску, було встановлено, що вказаний автомобіль має фактичний пробіг - 238102 км, тобто вдвічі більший за нормативний, що у відповідності до підпункту «а» пункту 7.39 Методики, є підставою для нарахування зносу.

Отже, розмір відновлювального ремонту за транспортного засобу «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 34 769,70 грн.

При цьому, суд зазначає, що позивачем доводи відповідача щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу не спростовано.

Підсумовуючи наведене вище, за висновками суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в сумі 34 769,70 грн, яка вже сплачена відповідачем про що значено судом вище, в зв`язку з чим судом закривається провадження в цій частині. У іншій частині позов задоволенню не підлягає, з підстав наведених вище.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, суд прийшов до висновку про закриття провадження в справі в частині суми страхового відшкодування в розмірі 34 769,70 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині та про відмову в задоволенні іншої частини позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, відповідач заперечує щодо покладення на нього витрат на правову допомогу та по сплаті судового збору, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чим фактично позбавив відповідача права виконати грошове зобов`язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду з даним позовом.

Позивач вказує, що не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а обрав альтернативний спосіб захисту свого порушення права - шляхом звернення до суду із даним позовом.

Пунктом 35.1 статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут та надалі в редакції чинній до 01.01.2025) передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Отже, з огляду на норми статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що, в свою чергу, законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного із цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків; зазначений у підп. 37.1.4 ст. 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, від 03.10.2018 у справі № 753/5293/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 201/8286/16-ц, від 01.07.2019 у справі № 513/1275/14-ц, від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, а також Верховним Судом у постановах від 21.03.2019 у справі № 758/16132/16-ц, від 01.07.2019 у справі № 513/1275/14-ц, від 05.02.2020 у справі № 748/1893/18, від 22.04.2021 у справі № 754/5626/19, від 25.05.2020 у справі № 910/10075/19 та від 25.11.2021 у справі № 204/5314/18.

Поряд із цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

При цьому, дані приписи мають на меті надання можливості страховику за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів реалізувати закріплені в Законі права на отримання інформації та витребування документів задля встановлення всіх обставин страхового випадку, адже останній не є його учасником, а тим більше - суб`єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) (в тому числі, направивши на огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) свого працівника, аварійного комісара або експерта).

Виключно за наслідками вчинення вказаних дій, які зумовлюють початок перебігу встановленого законодавцем у положеннях статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку на прийняття страховиком рішення щодо відповідного страхового випадку, та у випадку нездійснення страхової виплати (неповної її виплати) за спливом такого строку чи повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування взагалі, може йтися про існування порушених прав потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання страхового відшкодування за договором (полісом), що підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі № 910/10075/19.

У статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

З огляду на наведені вище приписи законодавства та з урахуванням того, що спірна ДТП сталася 03.01.2025, позивач має право звернутись до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у строк до 03.01.2026.

За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обумовлене закінченням дев`яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання зобов`язання може бути встановлений як договором, так і законом.

У даному випадку п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування - 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування та документів, зазначених у статті 35 цього Закону.

Відтак законодавець, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів), мав на меті забезпечити можливість страховику (який, на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб`єктом правовідносин із виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО)) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку (наприклад, перевірити, чи не є такий випадок "страховим шахрайством") та перевірити правильність визначеного розміру шкоди.

Відповідачем здійснено страхове відшкодування матеріального збитку, завданого автомобілю «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_1 , внаслідок спірної ДТП, 14.04.2025, тобто в строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, як обґрунтовано зазначає відповідач, станом на дату розгляду даного спору права позивача не були порушені, а відповідачем не було прострочено виконання свого обов`язку із здійснення страхового відшкодування, оскільки ПрАТ "СК "Уніка" не зверталось до ПрАТ "УТСК" із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, позивач мав право звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, втім на момент такого звернення відповідачем не порушувалися, не не визнавалися та не оспорювалися права та законні інтереси позивача.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені, зокрема, положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №906/201/21 зазначено, що суд має застосовувати приписи частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Судом встановлено, що звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, а відповідачем не було порушено (прострочено) виконання своїх зобов`язань із виплати страхового відшкодування.

Водночас, якби ПрАТ «СК «Уніка» добросовісно виконувало покладені на нього ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язки в частині звернення із заявою про здійснення страхового відшкодування, відповідач (страховик за полісом) мав би можливість розпочати розслідування страхової події, за наслідками якого виплатити позивачу страхове відшкодування в позасудовому порядку. Відтак, оскільки позивачем не виконано покладених на нього Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язків, то саме він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Зокрема таким тягарем є понесення судових витрат за розгляд спору, в якому ініціатор спору недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 910/10548/24.

Отже фактично спір у справі №910/3897/25 виник внаслідок неправильних дій ПрАТ «СК «Уніка», а тому на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати позивача на оплату судового збору та правову допомогу на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в справі в частині суми страхового відшкодування в розмірі 34 769,70 грн.

2. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань