Рішення від 17.06.2025 по справі 927/203/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2025 року м. Чернігівсправа №927/203/25(927/108/25)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "КТ ТРЕЙДІНГ"

код ЄДРПОУ 45341629, 49010, м. Дніпро, вул. Лазаряна, 22

до відповідача: Фермерське господарство "Донбас-Агро"

код ЄДРПОУ 40107616, 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Овдіївська, б.9, кв.3

про стягнення 161903,72 грн

Учасники справи не викликались.

Приватним підприємством "КТ ТРЕЙДІНГ" подано позов до Фермерського господарства "Донбас-Агро" про стягнення 161903,72 грн, з яких 126962,64 грн боргу, 12525,42 грн інфляційних збитків, 2703,05 грн 3% річних, 16712,61 грн пені.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №477 від 17.04.2024 у частині своєчасної та повної оплати поставлених позивачем нафтопродуктів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13 лютого 2025 року (суддя Моцьор В.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасника справи процесуальні строки.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14 квітня 2025 року передано справу №927/108/25 за позовом Приватного підприємства "КТ ТРЕЙДІНГ" до Фермерського господарства "Донбас-Агро" про стягнення 161903,72грн Господарському суду Чернігівської області, у провадженні якого перебуває справа № 927/203/25 про банкрутство Фермерського господарства "Донбас-Агро".

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/23/25 від 15 квітня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №927/108/25, згідно п.12 рішення зборів суддів Господарського суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року та ухвали суду про передачу справи для розгляду в межах справи про банкрутство від 14.04.2025, відповідно до пункту п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 15 квітня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №927/108/25.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області 15 квітня 2025 року для розгляду справи визначено суддю Белова С.В.

Господарським судом враховано, що згідно ухвали Господарського суду Чернігівської області від 09.04.2025 (суддя Белов С.В.) ухвалено відкрити провадження у справі №927/203/25 про банкрутство Фермерського господарства "Донбас-Агро" (код ЄДРПОУ 40107616; вул. Овдіївська, б. 9, кв. 3, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600); ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; призначити розпорядником майна боржника Фермерського господарства "Донбас-Агро" (код ЄДРПОУ 40107616; вул. Овдіївська, б. 9, кв. 3, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600) Ушача Юрія Володимировича (свідоцтво №531 від 15 березня 2013 року, адреса: 14035, м.Чернігів, вул. Шевченка, 42, оф.105, РНОКПП НОМЕР_1 ).

09.04.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у даній справі про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів за №75738.

Заяви (позовні заяви) у спорах, стороною в яких є боржник, розглядають у межах справи про банкрутство за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, суд звертає увагу позивача на наступне: за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 ГПК України).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права на захист.

За змістом статті 12 ГПК України провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.

За правилами юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу.

Загалом, завдяки концентрації господарського процесу забезпечується його оперативність, яка відповідає динамічності господарського обороту та меті швидкого відновлення порушеного правового господарського порядку.

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначення юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц).

У розвиток цієї правової позиції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) звернуто увагу на те, що в разі коли наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

За змістом ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22 квітня 2025 року прийнято справу №927/108/25 до розгляду, присвоївши їй №927/203/25(927/108/25); ухвалено почати розгляд справи №927/203/25(927/108/25) спочатку; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи наведене вище, а також відповідні висновки Верховного Суду, суд у ухвалі від 22 квітня 2025 року роз`яснив позивачу його обов`язок (право) звернутися до Господарського суду Чернігівської області із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника - Фермерського господарства "Донбас-Агро" (код ЄДРПОУ 40107616) у сумі 161903,72 грн у порядку та строк, передбаченими ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала суду від 22 квітня 2025 року доставлена до Електронних кабінетів сторін 22.04.2025 о 13:14, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, у розумінні положень ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про слухання справи в суді, про встановлені строки для подання відзиву на позов, відзиву на позов, заперечень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк не скористався, відзиву на позов не надав, як і не надав жодних доказів у справі. Так само від відповідача не надходило клопотань (заяв) і щодо продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на забезпечену можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:

17 квітня 2024 року між Фермерським господарством "Донбас-Агро" (Покупець) та Приватним підприємством "КТ ТРЕЙДІНГ" (Постачальник) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №477.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця нафтопродукти (надалі іменується «Товар»), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах визначених цим Договором.

Пунктом 3.1. Договору перехід права власності на Товар відбувається після підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Згідно пункту 4.1. Договору ціна Товару визначається сторонами та відображається в рахунках-фактури, видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% (ста відсотків) за кожну партію Товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури Постачальника.

Позивач у позовній заяві зазначає, що свої зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів Приватне підприємство "КТ ТРЕЙДІНГ" виконало у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №РН-0001687 від 18 квітня 2024 року, №РН-0002279 від 28 травня 2024 року. Позивач зазначив, що на електронну адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1) направлялися рахунки-фактури №СФ0001159 від 18.04.2024 року, №СФ0001594 від 28.05.2024 року, у доказ чого до позовної заяви позивачем додано скрін-копію про направлення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідних документів.

Крім цього, факт виконання позивачем обов`язків та отримання товару відповідачем підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), а саме: №0000001688 від 18 квітня 2024 року, №0000002248 від 28 травня 2024 року.

Фермерським господарством «ДОНБАС-АГРО» у квітні 2024 року було здійснено часткову оплату за досягнутими домовленостями, що підтверджується платіжною інструкцією №91 від 19 квітня 2024 року на суму 94138,48 грн (з зазначенням призначення платежу «За ДП по рах. №СВ-0001159 від 18.04.2024 згідно дог № 477 від 17.04.2024 року, у т.ч. ПДВ 20% = 15689,75грн»).

Позивач у позовній заяві зазначає, що рахунку-фактурі №СФ0001159 від 18.04.2024 на суму 112966,18 грн відповідає видаткова накладна РН-0001687 від 18 квітня 2024 року на таку ж суму. З урахуванням наявної платіжної інструкції та призначення платежу, зазначеного в ній, позивач вважає, що товар поставлений 18.04.2024 та відповідна видаткова накладна РН-0001687 від 18 квітня 2024 року оплачені частково (на суму 94138,48 грн). А рахунку-фактурі №СФ0001594 від 28.05.2024 на суму 108134,94 грн відповідає видаткова накладна №РН-0002279 від 28 травня 2024 року на таку ж суму. Зазначена видаткова накладна не оплачена.

21 січня 2025 року позивачем на адресу відповідача надсилалася претензія на суму 126962,64 грн, про що свідчать докази направлення претензії у матеріалах справи. Відповіді на претензію позивачем отримано не було.

Крім того, у матеріалах справи міститься акт звірки станом на 22.01.2025. Відповідно до акту звірки станом на 22.01.2025 сума заборгованості Фермерського господарства «ДОНБАС-АГРО» за поставлений товар за договором №477 від 17 квітня 2024 року становить 126962,64 грн.

З наведеного вбачається, що відповідач свій обов`язок щодо належного виконання Договору у частині розрахунків виконав частково, сплативши позивачу 94138,48 грн за поставлений йому товар, що підтверджується копією платіжної інструкції №91 від 19 квітня 2024 року на суму 94138,48 грн, наявною у матеріалах справи /а.с. 22/, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 126962,64 грн.

Факт існування заборгованості за відповідачем у розмірі 126962,64 грн не спростовано відповідачем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач у свою чергу вартість отриманого ним товару позивачу у повному обсязі не сплатив, у результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 126962,64 грн.

Будь-яких претензій щодо якості та кількості товару від відповідача на адресу позивача не надходило та матеріали справи не містять.

Станом на день прийняття рішення відповідач заборгованість у розмірі 126962,64 грн не сплатив.

Суд звертає увагу на те, що накладні за якими передавався товар підписані та скріплені печаткою відповідача, що фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Більш того, слід зазначити, що відповідач сам визнав існування за ним заборгованості за отриманий ним товар, здійснивши часткову оплату товару. Крім того, відповідач визнав існування заборгованості у розмірі 126962,64 грн у підписаному та скріпленому печаткою відповідача та позивача акті звірки взаємних розрахунків станом на 22.01.25 /у матеріалах справи а.с. 24/.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що обов`язок відповідача здійснити оплату товару за укладеним між сторонами по договором та накладними зазначеними вище, є документально підтвердженим, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 126962,64 грн заборгованості за отриманий товар є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 12525,42 грн інфляційних збитків за періоди з травня 2024 по грудень 2024 та з червня 2024 по грудень 2024, а також 2703,05 грн 3% відсотків річних за періоди з 22.04.2024 по 07.02.2025 та з 30.05.2024 по 07.02.2025.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% (ста відсотків) за кожну партію Товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури Постачальника.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши подані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 12525,42 грн інфляційних збитків та 2703,05 грн 3% відсотків річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 16712,61 грн пені за періоди з 09.08.2024 по 07.02.2025.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Так, пунктом п.6.2 Договору сторони передбачили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу Постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши подані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 16712,61 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фермерського господарства "Донбас-Агро" (код ЄДРПОУ 40107616, 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Овдіївська, б.9, кв.3) на користь Приватного підприємства "КТ ТРЕЙДІНГ" (код ЄДРПОУ 45341629; 49010, м. Дніпро, вул. Лазаряна, 22) 126962,64 грн боргу, 12525,42 грн інфляційних збитків, 2703,05 грн 3% річних, 16712,61 грн пені, 3028,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 17 червня 2025 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/