Рішення від 17.06.2025 по справі 640/24062/21

Справа № 640/24062/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальність «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» до Апарату Верховної Ради України визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва 28.08.2021 звернувся товариства з обмеженою відповідальність «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» до Апарату Верховної Ради України в якому просив суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України, яка полягає у відмові надати відповідь на запит на отримання публічної інформації ТОВ «Золота Середина» №87 від 23.06.2021;

2. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України надати ТОВ «Золота Середина» достовірну та повну відповідь на запит №87 від 23.06.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2021 повну заяву залишено без руху встановивши 10-денний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду оригіналу документу про доплату судового збору у розмірі 2270,00грн.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, визначено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Згідно із п. 1 «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16 вересня 2024 року №399 цей Порядок розроблено на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України.

У відповідності до п. 4 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2025 року справу №640/24062/21 передано на розгляд головуючому судді (судді-доповідачу): Скупінській О.В.

21.04.2025 ухвалою судді постановлено прийняти до провадження адміністративну справу; розгляд справи розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.10.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва та 12.05.2025 до Одеського окружного адміністративного суду від Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що бездіяльність у спірних правовідносинах відсутня.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» звернулось до Верховної Ради України із запитом на отримання публічної інформації від 23.06.2021 №87 (а.с.7) у якому, із посиланням на приписи ст.ст.5, 6, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації", ст.5, 6 Закону України «Про інформацію», просило повідомити:

1.До обов`язків яких посадових осіб чи інших працівників Верховної Ради України входять повноваження фіксувати факти порушень процедури особистого голосування народними депутатами.

2.Скільки порушень процедури особистого голосування народним депутатом ОСОБА_1 зафіксовано за період з 01 грудня 2019 року по даний час.

3.Які заходи впливу вживалися до народного депутата ОСОБА_1 для притягнення його до відповідальності за порушення процедури особистого голосування.

Апарат Верховної Ради України скерував на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» лист від 29.06.2021 №18/07-1091 (а.с.12-13) у якому зазначив, що оскільки підготовка відповіді на порушені запитання потребує аналітичної обробки великого обсягу інформації та створення нової інформації, лист за своєю суттю не є запитом на інформацію, а відтак не підлягає розгляду. Вказано, що лист передано до Головного управління документального забезпечення Апарату Верховної Ради України для опрацювання в порядку та у строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».

У подальшому, що не заперечується позивачем, Апарат Верховної Ради України скерував на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» лист від 08.07.2021 №06/07-2021/224548 (а.с.38-40) у якому зазначив, що статтею 47 Закону України «Про Регламент Верховної ради України визначено, що голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. Апарат Верховної Ради забезпечує відеофіксацію голосування народними депутатами під час пленарних засідань Верховної Ради. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування замість іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а в разі його відсутності повідомляє Верховну Раду про виявлений факт порушення вимог щодо особистого голосування і доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилася на голосування останньою. Після проведення повторного голосування головуючий надає доручення Апарату Верховної Ради невідкладно підготувати повідомлення про виявлене порушення народним депутатом вимог щодо особистого голосування. Таке повідомлення разом із протоколом, стенограмою відповідного пленарного засідання, а також його відеозаписом після його підготовки надається Голові Верховної Ради для направлення до Державного бюро розслідувань.

У разі виявлення на пленарному засіданні журналістом, акредитованим при Верховній Раді, факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування замість іншого народного депутата, такий журналіст має право подати заяву до Апарату Верховної Ради про виявлений факт разом з відповідними матеріалами фотозйомки або відеозапису.

Вказано, що 11, 18 грудня 2019 року та 15 січня 2020 року на засіданнях Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України були розглянуті доручення Голови Верховної Ради України Разумкова Д.О., Першого заступника Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О. щодо фактів та перевірки достовірності інформації стосовно неособистого голосування на пленарних засіданнях, зокрема і народним депутатом України ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що народний депутат України ОСОБА_1 не надав пояснення Комітету, не був особисто присутній на засіданні Комітету під час розгляду відповідного питання, а відтак факт неособистого голосування не було встановлено та підтверджено, Комітетом не було прийнято відповідного рішення.

Проте, вважаючи спірну бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи дану справу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Положення ст. 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових службових осіб цих органів, що зобов`язанні розглядати звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації», та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Положеннями ч. 1 - 4 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1)розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2)інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3)особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4)не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно встановлених обставин, підставою звернення позивача з цим позовом до суду слугувало те, що Апарат Верховної Ради України не надав (відмовив у наданні) на його запит від 23.06.2021 запитувану інформацію.

Аналізуючи положення законодавства вбачається, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

Розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18).

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.

На переконання суду, позивач звернувся із запитом, надання відповіді на який потребує проведення додаткового змістовного аналізу правових норм, тобто створення нової інформації на цей запит, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової.

Отже, звернення позивача за своєю суттю не є запитом на інформацію у розмінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не передбачає надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами.

Аналогічні висновки викладені у рішеннях Верховний Суду від 25.10.2021 у справі №9901/390/21, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2022, від 19.05.2022 у справі №9901/502/21.

Суд також враховує, що вирішуючи питання про те, чи мала місце, у даному випадку з боку відповідача бездіяльність, слід враховувати, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї обов`язків згідно із законодавством України. Для того щоб встановити факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень, необхідно в першу чергу визначити, які дії відповідно до закону він мав вжити, і не вжив, чи яке рішення мав прийняти, і не прийняв. Тільки після цього може йти мова про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно конкретної особи.

При чому, на звернення позивач отримано відповідь від 08.07.2021 №06/07-2021/224548 належного змісту.

У зв`язку із вищевикладеним суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальність «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» до Апарату Верховної Ради України визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальність «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» (08630, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б, код ЄДРПОУ 32611564);

Відповідач - Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5).

СуддяОлена СКУПІНСЬКА

.