Рішення від 03.06.2025 по справі 521/653/25

Рішення

ІмЕНЕм УкрАїни

справа № 521/653/25

провадження № 2/521/2452/25

03 червня 2025 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Михайлюка О.А.,

при секретарі Тарасюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 01 квітня 2024 року між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) укладено договір позики №1, за умовами якого Позичальник позичив, а Позикодавець передав 245000 (двісті сорок п`ять тисяч) доларів США.

Позивач вказує, що на підтвердження факту укладення договору позики та передання грошей було видано Позикодавцю ОСОБА_3 , а саме Договір позики №1 від 01.04.24 р. та розписку від 01.04.2024 р., що є Додатком №1 до даного Договору, яка посвідчує факт отримання у борг грошових коштів від ОСОБА_3 у розмірі 245 000,00 доларів США із зобов`язанням повернути позику в строк до 31.12.2024 року. Проте своїх зобов`язань належним чином Позичальник не виконав, вказану суму позики Позикодавцю у визначений договором строк не повернув. Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, складеного в письмовій формі 02.01.2025 р. між ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор), Позивач отримав право вимоги грошових коштів від Відповідача ОСОБА_4 , згідно договору позики від 01.04.2024 р., підтвердженого розпискою від 01.04.2024 року.

Відповідно до позовних вимог позивач просить суд стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики №1 від 01.04.2024 року в розмірі 289 100,00 доларів США (двісті вісімдесят дев`ять тисяч сто доларів США), з яких 245 000, 00 доларів США сума позики, 44 100,00 доларів США проценти.

03 червня 2025 року позивач та відповідач подали до суду заяву, в якій вказали, що вони зробили звірку заборгованості по Договору позики №1 від 01.04.2024 року та прийшли до взаєморозуміння, що станом на 20.05.2025 року розмір позики, з урахуванням повернутої суми, складає 100000 (сто тисяч) доларів США, про що укладено Додаткову угоду №1 від 20.05.2025 року до Договору позики №1 від 01.04.2024 року.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, відповідно до якої просив суд розглянути справу на стадії підготовчого провадження без його участі, позовні вимоги просив задовольнити в частині стягнення з відповідача суми у розмірі 100000 (сто тисяч) доларів США, в іншій частині просив залишити без розгляду.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, відповідно до якої просила суд розглянути справу на стадії підготовчого провадження без її участі, позовні вимоги визнала в частині стягнення з неї суми боргу по договору позики у розмірі 100000 (сто тисяч) доларів США, в іншій частині просила відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно із ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

За змістом ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 01 квітня 2024 року між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) укладено договір позики №1, за умовами якого Позичальник позичив, а Позикодавець передав 245 000 (двісті сорок п`ять тисяч) доларів США.

На підтвердження факту укладення договору позики та передання грошей було видано Позикодавцю ОСОБА_3 , а саме Договір позики №1 від 01.04.24 р. та розписку від 01.04.2024 р., що є Додатком №1 до даного Договору, яка посвідчує факт отримання у борг грошових коштів від ОСОБА_3 у розмірі 245 000,00 доларів США із зобов`язанням повернути позику в строк до 31.12.2024 року.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, статею 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625ЦК Україниборжник незвільняється відвідповідальності занеможливість виконанняним грошовогозобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, складеного в письмовій формі 02.01.2025 року між ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор), позивач отримав право вимоги грошових коштів від Відповідача ОСОБА_4 , згідно договору позики від 01.04.2024 року, підтвердженого розпискою від 01.04.2024 року.

18 грудня 2024 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

20 травня 2025 року ОСОБА_7 (Позичальник) та ОСОБА_1 (Позикодавець-1) підписали Додаткову угоду №1 до Договору позики №1 від 01 квітня 2024 року, відповідно до якої сторони після підрахунку повернутої суми боргу по Договору, прийшли до згоди змінити п.2.1 Договору та викласти його в наступній редакції: п.2.1.Розмір позики по Договору становить 100000 (сто тисяч) доларів США станом на дату підписання даної Додаткової угоди до Договору.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №1 від 01.04.2024 року в розмірі 100000 (сто тисяч) доларів США.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 193, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 541, 610, 612, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77, 89, 141, 265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики №1 від 01.04.2024 року в розмірі 100000 (сто тисяч) доларів США.

В задоволенні решти вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.Михайлюк

03.06.25