Рішення від 17.06.2025 по справі 331/2034/25

17.06.2025

Справа № 331/2034/25

Провадження № 2/331/1779/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Жукової О.Є.

за участю секретаря -Мироненко О.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Запорізької обласної прокуратури-Галагуз М.О.

розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства і прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 499354,84грн. та стягнути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 14800,00грн.; стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00грн. та судові витрати по справі.

В обругрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.02.2017 слідчим слідчого відділення Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080020000530 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

24 січня 2018 року було складено слідчим, погоджено із прокурором повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України , яке вручено ОСОБА_2 21 березня 2018 року складено слідчим, затверджено прокурором та направлений до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017080020000530 від 17.02.2017.

17 вересня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя відносно ОСОБА_2 винесено виправдувальний вирок у звинуваченнях, що були висунуті відносно нього в рамках вказаного кримінального провадження, який ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05.04.2023 залишено без змін.

Крім того, 13.09.2023, за наслідками розгляду касаційної скарги прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05.04.2024 року, Верховним Судом винесено постанову, якою ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05.04.2023 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Отже судовим рішенням, що вступило в силу, було підтверджено безпідставність висунутих відносно Позивача звинувачень, а тому і незаконність дій та рішень правоохоронців, якими були обмежені його права.

Таким чином, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 2 та п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_2 набув право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та прокуратури, що призвело до його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та якими порушувались та обмежувались права Позивача.

Кримінальне переслідування ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження № 12017080020000530 та судової справи № 331/2911/18 тривало з 24.01.2018 (момент повідомлення про підозру) по 05.04.2023 (момент вступу в силу виправдувального вироку), тобто 62 місяці та 13 днів (понад 5 років).

Вважає, що враховуючи час перебування позивача під слідством та судом, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 незаконними діями рішеннями органів досудового розслідування та прокуратури, становить: 8 000 грн. х 62 місяці + 8 000 грн. х 13/31 днів = 499 354, 84 грн. (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 84 копійки).

У зв`язку з необхідністю надання правової допомоги для захисту від необґрунтованого звинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, позивач був змушений звернутись до адвоката щодо захисту своїх порушених прав.

Правову допомогу на стадії досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження здійснювали адвокати Адвокатського бюро «БПанченко і Партнер», що підтверджується змістом судових рішень в справі №331/2911/18.

Так, згідно платіжних квитанцій, що додаються до позову, позивач сплатив Адвокатському бюро «БПанченко і Партнер» за юридичні послуги 14 800 гривень.

Враховуючи викладене, позивач вважає за необхідне стягнути з з Державного бюджету України матеріальну шкоду в розмірі 14 800, 00 (чотирнадцять тисяч вісімсот) гривень.

Також, згідно акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 21.03.2025 року загальна вартість наданої адвокатом Кацюбою М.В. професійної правничої допомоги, пов`язаної із підготовкою цього позову, склала 9 000,00 гривень.

Враховуючи викладене, позивач вважає за необхідне стягнути з Запорізької обласної прокуратури витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.

Ухвалою суду від 11 квітня 2025 року провадження по справі відкрите .

Представник відповідача Державної казначейської служби України Бойко У.Р. 28.04.2025 надав суду відзив на позов, в якому в задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обгрунтування заперечень зазначив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в пункті 44 постанови від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-н, висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 07.09.2022 по справі № 641/4272/19, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи його територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Крім того, згідно з матеріалами справи та змісту позовної заяви досудове розслідування у відношенні позивача здійснювалось працівниками національної поліції (складено повідомлення про підозру, тощо), а також працівниками органу прокуратури, якими також здійснювалось досудове розслідування у відношенні позивача та які представляли сторону обвинувачення у суді.

В свою чергу, позивачем не залучено до участі у цій справі в якості відповідача - Головне управління Національної поліції в Запорізькій області.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про підозру у відношенні позивача складено 24.01.2018. В свою чергу, до позову, на підтвердження зазнання позивачем моральної шкоди, надано документи, зокрема, копії щоденників лікаря кардіолога Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТАЦЕНТР та Протокол від 31.05.2019 № 1597/5 Рішення лікарсько-консультаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТАЦЕНТР, в яких зазначається що позивач страждає артеріальною гіпертензією 8 років та в 2012 році переніс ішемічний інсульт, що свідчить лише про те, що позивач ще задовго до дати повідомлення йому про підозру страждав на певні захворювання, у зв`язку з чим надані документи, не є належним доказом і не можуть братись до уваги.

Також, позивачем не надано жодного документа щодо звернення до суду із захистом своєї ділової репутації, яка, на його думку, була порушена, у зв`язку з чим ствердження позивача про її порушення, у відповідності до положень ЦПК України, є лише припущенням.

Крім того, представник відповідача Державної казначейської служби України Бойко У.Р. у відзиві зазначив, що оскільки в матеріалах справи наявні лише платіжні документи без додавання всіх, передбачених законодавством документів для підтвердження понесення відповідних витрат, то не може підлягати задоволенню вимога щодо стягнення матеріальної шкоди.

В.о. керівника Запорізької обласної прокуратури Михальчук Я.В. 28.04.2025 надав відзив на позов, в якому зазначив, що з обставин кримінальної справи вбачається, що період перебування позивача під кримінальним переслідуванням з 24.01.2018 (дата повідомлення про підозру) по 05.04.2023 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням) становить повних 62 місяці та 12 днів.

Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 499200,00 гри (62 місяці х 8000 грн = 496000 грн; 12 днів = 12 * 8000 / 30 = 3200,00 грн).

Разом з тим, позивачем неправильно обраховано період незаконного кримінального переслідування у 62 місяці та 13 днів, що призвело до невірного обрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 499354,84 грн.

Ураховуючи зазначене, позивачем помилково збільшено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на суму у розмірі 154,84 грн.

Також, па підтвердження позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні позивач надав лише платіжні інструкції.

Одночасно з тим, відсутні документи, що свідчать про надання правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, документи, що підтверджують фактичне виконання адвокатом робіт, документи на підтвердження участі адвоката у судових засіданнях у кримінальному провадженні щодо обвинувачення позивача.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вважає, що витрати позивача на правову допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 14800,00 грн. документально не підтверджені, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також безпідставною є вимога про стягнення з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, понесених при розгляді даної цивільної справи, оскільки відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади (Запорізька обласна прокуратура, Держана казначейська служба України), а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (Державний бюджет України).

Ухвалою судувід 19травня 2025 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У вступному слові представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Запорізької обласної прокуратури підтримав наданий відзив на позов та просив врахувати його при розгляді справи.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи , до суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, в зв`язку з чим, на підставі ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, з урахуванням наданого відзиву.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що що слідчим слідчого відділення Олександрійського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12017080020000530 від 17.02.2017 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

У кримінальному провадженні № 12017080020000530 від 17.02.2017 ОСОБА_2 24.01.2018 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 1 Литвинчуком О.А. затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 366 КК України, який скеровано для розгляду до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2021 у справі № 331/2911/18, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05.04.2023, ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Постановою Верховного Суду від 13.09.2023 ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05.04.2023 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам учасників справи , суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародногопакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає увипадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених устатті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання провідшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ встановлено мінімальний розмір заробітної плати на місяць з 01 січня 8000 грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чинеоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

У вказаній справі встановлено , що внаслідок повідомлення про підозру, здійснення досудового розслідування було прийнято і вжито ряд рішень та дії, якими були обмежені права та свободи ОСОБА_2 , гарантовані Конституцією України.

Більш ніж 5 років позивача викликали до органів досудового слідства, прокуратури, суду з метою проведення за його участі різноманітних процесуальних (слідчих та судових) дій. За час досудового слідства та судового розгляду справи позивач вимушений був захищатися від незаконних дій органів прокуратури у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, доказувати свою невинність.

Вказані обставини призвели до того, що впродовж тривалого часу ОСОБА_2 був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. Як наслідок були порушені його нормальні життєві зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру морального відшкодування суд враховує обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом (62 місяці 12 днів), застосування щодо нього заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді приводу.

Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди , який слід визначити виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» на момент відшкодування (8 тис. грн).

З обставин кримінальної справи вбачається, що період перебування позивача під кримінальним переслідуванням з 24.01.2018 (дата повідомлення про підозру) по 05.04.2023 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням) становить повних 62 місяці та 12 днів.

Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 499200,00 гри (62 місяці х 8000 грн = 496000 грн; 12 днів = 12 * 8000 / 30 = 3200,00 грн), і вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

В даному випадку суд погоджується з доводами представника Запорізької обласної прокуратури , що позивачем неправильно обраховано період незаконного кримінального переслідування у 62 місяці та 13 днів, що призвело до невірного обрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 499 354,84 грн.

При цьому доводи представника Державної казначейської служби України , викладені у відзиві , суд не приймає, виходячи з наступного .

Органи державної влади, зокрема Державної казначейської служби України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі№ 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Державна казначейська служба України не є тим органом, діяннями якого позивачеві завдано моральної шкоди. Відповідачем є Держава Україна. Тому звернення ОСОБА_2 з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України не спростовує належності відповідача Держави України у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі№ 522/2493/18, від 27.03.2024 року у справі № 593/207/22, у справі № 495/10543/21, у справі № 757/59675/19-ц.

Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи в розмірі 14800,00 гривень.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17, провадження № 61-9263св19, Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, провадження № 61-10459св20, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, провадження № 61-3157св21, від 26 серпня 2024 року у справі № 932/10156/21, провадження № 61-26св24, та інших.

У вказаній справі представником позивача Коцюбою М.О. на підтвердження витрат на юридичну допомогу надано суду платіжні інструкції кредитового переказу коштів на загальну суму 14800 грн., з яких вбачається, що ФОП Дараган О.М. здійснив оплату Адвокатському бюро «БПанченко і Партнер» за юридичні послуги в 2020-2021 роках 14 800 гривень.

Жодних інших доказів представником позивача до позову не долучено.

Разом з тим, суд вважає , щонаданими представником позивача доказами не підтверджуються понесені саме ОСОБА_2 витрати на юридичну допомогу, оскільки з поданих доказів неможливо встановити, чи було ОСОБА_2 , як фізичною особою, укладено договір саме з АБ «БПанченко іПартнер» наздійснення захистуу кримінальномупровадженні за№ 12017080020000530за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.366КК України, які саме послуги були надані адвокатом у межах кримінального провадження, так як відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання юридичної допомоги на вказану суму.

Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат, понесених позивачем за юридичні послуги в сумі 14 800 гривень.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно ч.3ст.141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно ч.8ст.141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав: договір про надання правової допомоги від 03 лютого 2025 року , укладений між ним та адвокатом Кацюбою М.В., Додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2025 року , акт № 1 про прийняття-передачу наданих послуг від 21 березня 2025 року , згідно якого загальна вартість наданих послуг та робіт склала 9000,00 гривень: первинна правова консультація -1000,00 грн, вивчення копій матеріалів судової справи № 331/2911/18 4000,00 грн., підготовка та подання до суду позовної заяви з додатками 4000,00 грн..

Виходячи з встановлених обставин та норм процесуального законодавства, суд приходить до переконання, що надані позивачем докази про понесення ним судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи є достатніми, допустимими і достовірними.

Суд , приймаючи до уваги , що позовну заяву було задоволено частково на 97,09 % ( 499200 Х100/ 514154,84) приходить до висновку , що з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 8738,10 гривень пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі№ 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Керуючись ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Кацюба Максим Володимирович, до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства і прокуратури задовольнити частково.

Стягнути зДержавного бюджетуУкраїни накористь ОСОБА_2 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 499200 гривень 00 копійок.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути зДержавного бюджетуУкраїни накористь ОСОБА_2 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у сумі 8738 гривень 10 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повний текст судового рішення складений 18 червня 2025 року.

Суддя: