Рішення від 12.06.2025 по справі 610/1186/25

Справа № 610/1186/25

провадження № 2-о/610/41/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2025 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Тімонової В.М.,

за участю: секретаря судового засідання Черепахи А.А.,

заявниці ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 610/1186/25 (провадження № 2-о/610/41/2025) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - виконавчий комітет Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_11, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

14.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Балаклійського районного суду Харківської області із заявою, у якій просить: встановити факт, що вона та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який визнається зниклим безвісти з 19.07.2023, проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування заяви зазначила, що вона з 2001 року проживала разом із ОСОБА_2 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу, оскільки не вбачали у цьому потреби. За час проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, облаштовували житло, піклувались одне про одного, виховували та забезпечували сина, разом купляли предмети домашнього побуту, проводили час відпочинку та сімейні свята. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 . Разом із ОСОБА_2 вони проживали в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Сповіщення № 14 від 13.02.2025 повідомили її як дружину про те, що ОСОБА_2 19.07.2023 зник безвісти в районі - н.п. Лиман Перший Харківської області. Під час перебування на військовій службі вони обмінювались смс-повідомленнями, перераховував їй кошти на особистий рахунок.

Встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявниці необхідне для оформлення права на отримання грошових виплат та користування пільгами, які передбачені законодавством для членів сім`ї зниклих безвісти військовослужбовців.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 17.04.2025 прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання; залучено до участі у справі, як заінтересовану особу: ІНФОРМАЦІЯ_11.

27.05.2025, через «Електронний суд», представником заінтересованої особи Міністерства оборони України подані письмові пояснення, у яких просив залишити заяву без розгляду та вказав, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Таким чином, від встановлення факту визнання заявниці членом сім`ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, даний факт повністю заперечується заінтересованою особою Міністерством оборони України. Таким чином, у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 28.05.2025витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію про наявних осіб (членів родини) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рахується зниклим безвісти з 19.07.2023, котрі мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ПКМ України №168 від 28.02.2022 року.

В судовому засіданні заявниця заяву підтримала та просила її задовольнити. Вказала, що з ОСОБА_2 почали проживати разом з 1999 року. Оскільки він не мав паспорту громадянина України, тому сину оформили свідоцтво про народження у в 2001 році.

Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України у письмових поясненнях просив розгляд справи проводити без їх участі.

Від представника заінтересованої особи виконавчого комітету Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області до суду надійшла заява, у якій просить розглядати справу без їх участі.

Вислухавши заявницю, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 у сел Савинці Балаклійського району Харківської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта, серії НОМЕР_1 та витягу з реєстру Савинської територіальної громади від 07.04.2025.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 06 лютого 2021 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Уди Золочівського району Харківської області, що убачається з копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 .

З копії акту складеного 09.04.2025 за участю свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 убачається, що ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживав з 2001 року за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_1 та сином ОСОБА_3 , вів з ними спільне сумісне господарство, утримував та займався вихованням сина.

Вказане підтверджується довідкою виданою 07.04.2025 старостою Веселівського старостинського округу Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області.

З виписки по рахунку ПриватБанку ОСОБА_1 убачається, що на її рахунок ОСОБА_2 періодично перераховував кошти.

З копій письмових поясненнях сусідів заявниці ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 убачається, що ОСОБА_1 з 2001 року проживала разом із ОСОБА_2 та їх сином ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.

Крім того, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується роздруківкою листування з месенджера, з якого вбачається спілкування відбувалось між заявницею та ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки, та суду надані копії фотографій на яких зображені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_13 разом.

З листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 4530 від 09.06.2025, наданого на виконання ухвали суду від 28.05.2025, убачається, що на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 19.07.2023 рахується безвісти зниклим, є наступні члени родини: батько - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_8 ), мати - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати спільної дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до копії Сповіщення сім`ї № 14 від 13.02.2025, на ім`я ОСОБА_1 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець-номер обслуги 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_4 окремого штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_5 зник безвісти 19.07.2023 в районі АДРЕСА_3 під час виконання бойового завдання при виконанні службових обов`язків. Дане сповіщення було адресоване заявнику ОСОБА_1 , як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові в інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом стрів України.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство у період з 2001 року по день зникнення безвісти ОСОБА_16 .

У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положення ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також охоронюваних законом інтересів судом.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За приписами ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Таким чином, предметом доказування у спорі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є такі обставини, що мають матеріально-правове значення: чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов`язків.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Аналогічні висновки, висловлені Верховним Судом в постанові від 18.07.2018 у справі №544/1274/16-ц та в постанові від 12.02.2020 у справі № 207/3371/17.

Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

У Віснику Верховного Суду України № 8 (144) за 2012 р. викладені правові позиції Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, термін спільного проживання (не менше п`яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).

У Постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №361/4744/19 зазначено, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 по справі №524/10054/16.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно вимог ч.4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та статті 315 ЦПК України.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Також, у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, зазначила, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на неефективність підходу до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення(ч.2 ст. 315 ЦПК України).

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76 ЦПК України).

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Colder v. theUnitedKingdom ), п. п. 28 - 36. Series A №18). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення «спору судом».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до вищевказаних вимог, позивачем на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 надано низку доказів, які у повному обсязі підтверджують обставини спільного проживання однією сім`єю у період з 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт спільного проживання однією сім`єю заявниці ОСОБА_1 з зниклим безвісти ОСОБА_2 , як подружжя без реєстрації шлюбу, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

Надані докази та показання свідків підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2001 року по 19.07.2023, виникнення між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, піклування чоловіка та жінки один про одного.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про встановлення факту того, що заявниця та ОСОБА_2 проживали в період з 2001 року до 19.07.2023 однією сім`єю як чоловік та дружина, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Доводи представника Міністерства оборони України про те, що існує спір про право, є необґрунтованими та не відповідають усталеній судовій практиці Верхового Суду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для залишення заяви без розгляду. Також, незгода з доводами заявниці не свідчить про наявність між ними спору про право, оскільки ОСОБА_1 має намір реалізувати передбачене законом право на отримання одноразової грошової допомоги. Доказів того, що на таку допомогу та кошти претендують інші особи, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 315 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 19 липня 2023 року, однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Заінтересована особа: виконавчий комітет Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області, місцезнаходження: 64270, Харківська область, Ізюмський район, сел Савинці, вул. Соборна, буд. 49.

Заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_11, місцезнаходження: АДРЕСА_5

Повний текст рішення складено 18 червня 2025 року.

Головуючий В.М. Тімонова