Рішення від 18.06.2025 по справі 711/2331/25

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2331/25

Провадження № 2/711/1401/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Кошубінській Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іноземного підприємства «Артурс Бердянськ Курорт», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прогрес», представництва фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» про визнання трудових відносин припиненими, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Черкаський обласний центр зайнятості, -

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Іноземного підприємства«Артурс БердянськКурорт»,Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Прогрес»,представництва фірми«Медсен МенеджментЛімітед» , в якому просила:

1) розірвати трудовий договір, який укладений між ОСОБА_1 та Іноземним підприємством «Артурс Бердянськ Курорт» (ЄДРПОУ 34976456), за власним бажанням ОСОБА_1 згідно ст. 38 КЗпП України з 19.03.2025 року;

2) розірвати трудовий договір, який укладений між ОСОБА_1 та ОСББ «Прогрес» (ЄДРПОУ 32904919), за власним бажанням ОСОБА_1 згідно ст. 38 КЗпП України з 19.03.2025 року;

3) розірвати трудовий договір, який укладений між ОСОБА_1 та представництвом фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» (ЄДРПОУ 26573673), за власним бажанням ОСОБА_1 згідно ст. 38 КЗпП України з 19.03.2025 року.

В обґрунтуванняпозовних вимогв позовізазначено,що позивачкаперебувала засумісництвом утрудових відносинахз відповідачами.У 2022році внаслідокповномасштабного вторгненнявійськ рфв Україну,позивачка змушенабула покинутисвоє місцепроживання зметою уникненнянегативних наслідківзбройного конфлікту,окупації,і з15.04.2022року вонаперебуває наобліку,як внутрішньопереміщена особаза фактичниммісцем проживанняв м.Черкаси.Місцезнаходження відповідачівперебуває натериторії містаБердянськ Запорізькоїобласті,яке з 27.02.2022 року входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях та знаходиться на території не підконтрольній Україні. У трудовій книжці позивачки наявний запис про її звільнення з 25.07.2022 року з ІП «Артурс Бердянськ Курорт», але відсутні записи про припинення трудових відносин з ОСББ «Прогрес» та представництвом фірми «Медсен Менеджмент Лімітед». В той же час, жоден з відповідачів не подав до податкової служби звіт про звільнення. Також в облікових базах Пенсійного фонду України з 2022 року відсутні відомості про сплату страхових платежів за позивачку. Таким чином за наявною інформацією в електронних базах даних відсутні відомості про належне юридичне оформлення припинення трудових відносин позивачки з відповідачами, незважаючи на те, що фактично трудові відносини припинені. Зазначені обставини перешкоджають позивачці реалізувати право на перехід з одного виду пенсійного забезпечення (пенсія по інвалідності) на інший (пенсія за віком). 11.03.2025 року позивачка звернулась до Черкаського обласного центру зайнятості задля вирішення питання про припинення трудових відносин з відповідачами, проте їй було повідомлено, що в позасудовому порядку відповідне питання вирішити неможливо, оскільки позивачка досягла пенсійного віку і не може бути взята на облік як безробітня. Оскільки в позасудовому порядку позивачка не має можливості належним чином оформити припинення трудових відносин з відповідачами, то вона вимушена звертатись до суду з даним позовом.

Від відповідачів на адресу суду не надходило заперечень проти позову.

02.04.2025р. судом відкрито провадження у справі із визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, проте надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та ухвалити рішення про задоволення її позовних вимог.

Від представника третьої особи Горшкодер Н.Є., яка діє в порядку самопредставництва державної установи Черкаський обласний центр зайнятості, на адресу суду надійшла заява, в якій вона зазначила, що при вирішенні спору покладається на розсуд суду та просить розглядати справу без участі третьої особи.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст.280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.03.2011 року і дотепер має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання у м. Бердянську Запорізької області, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України /а.с. 5/.

З 15.04.2022 року позивачка перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа, внаслідок вимушеного переміщення для фактичного проживання на території м. Черкаси, що обумовлено окупацією території України військами Російської Федерації /а.с. 7/.

Згідно записів трудової книжки позивачка на момент переміщення до м. Черкаси працювала на посаді головного бухгалтера в Іноземному підприємстві «Артурс Бердянськ Курорт» з 02.05.2007р. звідки була звільнена 25.07.2022р. на підставі ст. 38 КЗпП (наказ про звільнення №17 від 25.07.2022р.) /а.с. 14/.

Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі Реєстр застрахованих осіб), окрім інших доходів, позивачка отримувала дохід у вигляді щомісячних виплат від ІП «Артурс Бердянськ Курорт» в період з травня 2007 по грудень 2021 року, від ОСББ «Прогрес» в період з травня по грудень 2021 року, а також від представництва фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» в період з червня 2004 року по грудень 2021 року, і з таких доходів сплачувались страхові внески, внаслідок чого відповідні доходи враховуються при обчисленні розміру пенсії. Починаючи з 2022 року відомості про отримання позивачкою доходів від відповідачів, а також про сплату відповідачами страхових внесків за позивачку, в Реєстрі застрахованих осіб відсутні, що підтверджується довідками ПФУ за формами ОК-5 та ОК-7 /а.с. 15-19/.

З 09.11.2022 року позивачка перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію по інвалідності (2 група інвалідності) /а.с. 6/.

18.02.2025 року позивачка звернулась до Пенсійного фонду України з заявою щодо зміни виду розрахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, проте рішенням ПФУ від 27.02.2025р. їй було відмовлено з посиланням на наявність розбіжностей в електронній пенсійній справі і наданих документах: трудовій книжці, а саме вказана дата звільнення в трудовій книжці не співпадають з фактом роботи в електронній пенсійній справі, заявник на дату звернення за матеріалами електронної пенсійної справи працює /а.с. 8/.

11.03.2025р. позивачка звернулась до Черкаського обласного центру зайнятості з заявою, в якій повідомила що перебувала у трудових відносинах за основним місцем роботи з ІП «Артурс Бердянськ Курорт» та за сумісництвом з ОСББ «Прогрес» та ПФ «Медсен Менеджмент Лімітед», з якими бажає розірвати трудові договори в односторонньому порядку про що надала відповідні заяви /а.с. 9-11/.

Листом Черкаського обласного центру зайнятості від 17.03.2025р. за вих. №13-13/698 позивачку було повідомлено про відсутність правових підстав для оформлення припинення трудових відносин позивачки з роботодавцями у порядку, передбаченому а. 2 ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», оскільки позивачка є пенсіонером, а відтак відсутні правові підстави для взяття її на облік як безробітної /а.с. 12/.

За таких обставин позивачка стверджує про наявність в неї перешкод для реалізації права на пенсійне забезпечення (перехід на інший порядок обчислення розміру пенсії), які обумовлені бездіяльністю відповідачів щодо належного оформлення припинення трудових відносин з позивачкою, внаслідок чого вона звернулась до суду з даним позовом.

Таким чином, в даному випадку спір виник з трудових правовідносин і стосується порядку регулювання оформлення припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем, що регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Статтею 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою (п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП).

Підстави припинення трудового договору визначені у ст. 36 КЗпП.

Варто звернути увагу, що положення КЗпП не регламентують форму оформлення розірвання трудового договору, як і форму оформлення припинення строку дії трудового договору, проте за загальним правилом відповідні дії мають здійснюватись у такій самій формі, як і укладання трудового договору.

Згідно ст. 48 КЗпП облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Таким чином, джерелом відомостей про облік трудової діяльності працівника є інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та у трудовій книжці.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивачка працювала на посаді головного бухгалтера в Іноземному підприємстві «Артурс Бердянськ Курорт» з 02.05.2007р. звідки була звільнена 25.07.2022р. на підставі ст. 38 КЗпП (наказ про звільнення №17 від 25.07.2022р.) /а.с. 14/.

Зазначені відомості частково підтверджуються і інформацією з Реєстру застрахованих осіб, оскільки в реєстрі наявні відомості про відповідну трудову діяльність позивачки в період до 31.12.2021р. При цьому, суд бере до уваги, що у Реєстрі застрахованих осіб взагалі відсутня інформація щодо позивачки за 2022 рік, а за період 2023-2024 роки відсутні відомості про відносини із відповідачами у даній справі, як страхувальниками загальнообов`язкового державного соціального страхування (суб`єктами нарахування доходів позивачці).

Таким чином доводи позивачки про те, що Іноземне підприємство «Артурс Бердянськ Курорт» не припинило з позивачкою трудових відносин у встановленому законом порядку та не оформило належним чином припинення таких трудових відносин є необґрунтованим. Посилання позивачки на положення Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №260 від 08.06.2001р., є помилковим, оскільки відповідний нормативно-правовий акт стосується трудових відносин між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, а відтак є незастосовним до трудових відносин між працівником та роботодавцем-юридичною особою.

Стосовно вимог до інших відповідачів - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прогрес», представництва фірми «Медсен Менеджмент Лімітед», то суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічне за змістом положення закріплене і у ч. 1 ст. 16 ЦК.

Згідно ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Аналіз вищенаведених норм процесуального законодавства свідчить, що передумовою ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог є наявність протиправних дій або бездіяльності з боку відповідача по відношенню до позивача, яка свідчить про порушення, невизнання або оспорення законних прав, свобод та інтересів позивача.

За обставинами даної справи судом встановлено, що підставою позову визначена неправомірність дій відповідачів, як роботодавців позивачки, яка полягає у протиправній бездіяльності, на думку позивачки, щодо оформлення припинення трудових відносин.

В цьому контексті суд зауважує, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Варто звернути увагу, що засади доказування у цивільному судочинстві свідчать, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові від 22.09.2021р. у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20 зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачкою не надано суду належних з точки зору достатності доказів того, що між нею та ОСББ «Прогрес», представництвом фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» існували трудові правовідносини, які дотепер не припинилися. В цьому контексті варто звернути увагу, що єдиним доказом, який наданий суду позивачкою в якості підтвердження наявності відповідних трудових відносин, є інформація з Реєстру застрахованих осіб /а.с. 15-19/. Натомість аналіз такої інформації дозволяє лише виснувати, що позивачка отримувала щомісячний дохід від ОСББ «Прогрес» (період з травня по грудень 2021 року) та від представництва фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» (період з 16.06.2004 по 31.12.2021 року), з якого сплачувались страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Проте суду не надано доказів про характер та правові підстави такого доходу, а також будь-яких доказів на те, що відповідні виплати здійснювались страхувальниками саме на умовах безстрокових трудових договорів, а не на підставі строкових контрактів, цивільно-правових угод чи з інших правових підстав. В той же час, у наданій суду копії трудової книжки позивачки відсутні будь-які записи про трудові відносини з ОСББ «Прогрес», представництвом фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» та характер таких відносин (підстава виникнення, строк, умови тощо).

Варто зауважити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення його строку дії, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється у зв`язку із закінченням строку його дії. Винятком із цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна зі сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення.

Беручи до уваги ненадання суду доказів на підтвердження існування трудових відносин між позивачкою та відповідачами ОСББ «Прогрес», представництво фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» і умов таких відносин, а також ту обставину, що відповідні відносини за твердженням позивачки фактично припинені з 2022 року, що додатково підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб, то доводи позивачки про порушення її законних прав та інтересів бездіяльністю відповідних відповідачів є необґрунтованими.

Окремо суд звертає увагу, що своє звернення до суду з даним позовом позивачка обґрунтовувала відмовою Пенсійного фонду України у здійсненні переведення позивачки з одного виду пенсії (за інвалідністю) на інший (за віком). Натомість зазначене свідчить про наявність спору між позивачкою та органами Пенсійного фонду України щодо порядку обліку трудової діяльності позивачки та можливості реалізації позивачкою права на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Проте відповідний суб`єкт (УПФУ) не є відповідачем у даному судовому провадженні і за загальним правилом спори з таким суб`єктом щодо реалізації ним повноважень у сфері пенсійного забезпечення відносяться до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу позивачкою не надано суду відомостей про оспорення нею рішення ПФУ про відмову у перерахунку пенсії від 27.02.2025р. Проте наявність спору між позивачкою та ПФУ не може вирішуватись за рахунок формального позову до інших суб`єктів цивільно-правових відносин, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства. В цьому аспекті слід зауважити, що недосконалість національного законодавства та прогалини в правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для обмеження права особи на пенсійне забезпечення та позбавлення її права на захист її порушених чи обмежених прав у порядку, встановленому законом.

Таким чином, виходячи із вищевказаних положень та встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачкою не надано суду доказів, які з точки зору достовірності, достатності та взаємозв`язку свідчили б про те, що відповідачами були вчинені дії чи бездіяльність, що обумовлені неналежним оформленням припинення трудових відносин з позивачкою, внаслідок яких завдано шкоди законним правам та інтересам позивачки, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, який підлягає сплаті за подання даного позову до суду. Натомість оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, то витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Іноземного підприємства «Артурс Бердянськ Курорт», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прогрес», представництва фірми «Медсен Менеджмент Лімітед» про визнання трудових відносин припиненими відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 18 червня 2025 року.

Головуючий: В.М. Скляренко