Рішення від 09.04.2025 по справі 907/835/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/835/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Ужгородської районної ради, м. Ужгород

про стягнення 393 082,13 грн

За участю представників:

позивача Зінич І.І., представник в порядку самопредставництва

відповідача Фаркаш Г.М., представник в порядку самопредставництва

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської районної ради про стягнення 393 082,13 грн на відшкодування витрат, понесених позивачем на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/835/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.11.2024 на 10:00 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.

Ухвалами Господарського суду Закарпатської області підготовчі засідання відкладались з підстав наведених у них, останнє підготовче засідання відкладено на 06.03.2025 о 14:00 год.

За результатами підготовчого засідання 06.03.2025 за участю уповноважених представників позивача та відповідача судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/835/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2025.

В судове засідання від 09.04.2025 сторони з`явилися. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив підстав.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 09.04.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (далі також КНП, Лікарня, Підприємство) обґрунтовуються порушенням Ужгородською районною радою вимог частини 1 статті 43 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" шляхом неприйняття рішення щодо фінансового забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, яке здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України та вимог частин 6 та 9 статті 78 Господарського кодексу України, внаслідок невідшкодування витрат, понесених позивачем на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022.

Позивач зазначає, що до прийняття рішень Ужгородською районною радою від 10.12.2021 № 198 "Про вихід зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області" та Ужгородською міською радою від 03.02.2022 № 610 "Про КНП "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради" та внесених в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником КНП була Ужгородська районна рада (відповідач), що підтверджується діючою до 01.04.2022 редакцією статуту КНП (пункт 1.5 розділу 1 статуту Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області" (код за ЄДРПОУ 40835473), затвердженого рішенням 41 сесії сьомого скликання Ужгородської районної ради від 11.09.2020 № 724).

При цьому позивач посилається на акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП за період 01.01.2020 по 31.01.2023 від 02.05.2023 № 13-07-04/03, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області.

Зазначає, що ревізією дотримання законодавства при нарахуванні заробітної плати було встановлено залучення медпрацівників поліклінічного відділення Підприємства до роботи позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , утвореної наказами керівника Підприємства (від 24.03.2020 № 51, від 23.06.2020 № 95, від 01.10.2021 № 156, від 25.02.2022 № 50, від 04.03.2022 № 56, від 23.03.2022 № 67, від 06.06.2022 № 109, від 01.09.2022 № 144, від 22.11.2022 № 192, від 02.01.2023 № 10, від 23.01.2023 № 43) на виконання розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (від 21.02.2020 № 77, від 11.03.2020 № 99, від 01.06.2020 № 178, від 21.02.2020 №№ 9, 10, від 23.12.2022 № 106) та наказу Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 24.02.2022 № 225, наказу Управління охорони здоров`я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради від 11.04.2022 № 39, а також розпорядження Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області від 16.11.2022 № 85 для організації медичного огляду громадян, які підлягають строковій службі, громадян, які підлягають службі під час дії військового стану, резервістів та громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, кандидатів на навчання у вищі військово-навчальні заклади, яким здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати. А саме: членам позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії, яких звільнено від виконання обов`язків за основним місцем роботи на час роботи військово-лікарської комісії.

Позивач вказує, що з метою недопущення порушення вимог трудового законодавства в частині оплати праці, позивачем проводилася оплата праці членів військово-лікарської комісії за кошти отримані від Національної служби здоров`я України (далі також НСЗУ), оскільки засновник (відповідач) не перераховував кошти з місцевого бюджету. У зв`язку з чим ревізією встановлено, що позивачем недотримано вимоги частини 1 статті 43 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" в частині проведення оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за кошти отримані від НСЗУ, оплата послуг яких не входить до переліку медичних послуг визначених Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення (далі Порядок), затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65, від 15.02.2021 № 133, від 29.12.2021 № 1440, від 27.12.2022 № 1464, та пункту 5.1.2 Колективного договору в частині проведення витрат за невідпрацьований час, оскільки їх звільнено від виконання обов`язків за основним місцем роботи на час роботи комісії.

Водночас позивач зазначає, що відповідачем були проігноровані листи останнього, а саме: від 20.05.2020 № 158/2020, від 26.05.2020 № 171/2020, від 29.01.2021 № 95/2021, від 23.09.2022 № 263, від 29.01.2021 № 95/2021, від 28.03.23 № 115 та від 20.02.24 № 79 щодо виділення коштів на оплату праці членів військово-лікарської комісії, внаслідок чого відповідачем порушено:

- вимоги частин 6, 9 статті 78 Господарського кодексу України, оскільки у відповідь на листи позивача Ужгородська районна рада не відшкодувала комунальному унітарному підприємству позивачу збитки, які вона понесла за зобов`язаннями, на той момент власника, адже і законодавчо обумовлено і підтверджено актом ревізії, що саме Ужгородська районна рада зобов`язана була виділити кошти з місцевого бюджету на оплату праці членів військово-лікарської комісії, які були залучені наказом КНП до роботи у військово-лікарській комісії на виконання відповідних розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації (від 21.02.2020 № 77, від 11.03.2020 № 99, від 01.06.2020 № 178, від 21.02.2020 №№ 9, 10, від 23.12.2022 № 106) органу державної влади.

- вимоги статті 7 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку", відповідно до частини 3 якого з місцевих бюджетів фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення (не прийнято відповідні рішення на сесії Ужгородської районної ради ).

- частину 1 статті 43 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки відповідачем не прийнято рішення щодо фінансового забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, яке здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством (Ужгородською районною радою не прийнято відповідні рішення на сесії).

Позивач зазначає, що внаслідок наведених вище обставин змушений звернутися до суду з метою відшкодування відповідачем коштів, які позивачем було витрачено на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 в сумі 393 082,13 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Ужгородська районна рада у поданому суду відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач, посилаючись на положення пунктів 1.1, 4.7, 4.9, 5.8, 7.6, 8.3, 10.1 Статуту позивача, звертає увагу на те, що військово-лікарська комісія Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області (далі комісія) була утворена наказом керівника КНП, на підставі розпоряджень та рекомендацій Ужгородської районної військової адміністрації. При цьому Ужгородська районна рада як засновник, не зобов`язувала, не рекомендувала та не брала участі в утворенні військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області.

Водночас, посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, відповідач вказує, що останнім не заборонено здійснювати фінансування на утримання комунальних закладів охорони здоров`я будь-якої форми господарювання. Тож, за наявності коштів у місцевому бюджетів можна передбачити оновлення медичного обладнання, капітальний ремонт чи реконструкцію приміщень, оплату комунальних послуг та енергоносіїв КНП тощо. Також місцеві ради можуть затвердити програму фінансової підтримки медзакладу, в якій передбачити фінансування на визначені програмою потреби.

У зв`язку із наведеним вище, відповідач вказує, що відповідно до пункту 16 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", враховуючи розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації, з метою покращення якості та доступності медичної допомоги, впровадження інноваційних методів лікування, удосконалення матеріально-технічної бази охорони здоров`я відповідно до світових стандартів, Ужгородською районною радою було прийнято: рішення 36 сесії сьомого скликання районної ради від 20.12.2019 № 601 "Про Програму розвитку та фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" на 2020 рік", рішення 37 сесії сьомого скликання районної ради від 14.02.2020 № 636 "Про внесення змін до рішення районної ради від 20.12.2019 № 601 "Про Програму розвитку та фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" на 2020 рік", рішення 38 сесії сьомого скликання районної ради від 14.04.2020 № 657 "Про внесення змін до рішення районної ради від 20.12.2019 № 601 "Про Програму розвитку та фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" на 2020 рік" рішення 2 сесії восьмого скликання районної ради від 20.12.2019 № 601 "Про Програму розвитку та фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" на 2021 рік" (далі також Програми).

Відповідач зазначає, що відповідно до прийнятих Програм, враховуючи листи Ужгородської районної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області, рекомендацій постійних комісій ради на відповідних засіданнях сесій Ужгородської районної ради було виділено кошти для реалізації завдань вище зазначених Програм шляхом прийняття відповідних рішень про затвердження районного бюджету та внесення змін до них. (копії рішень додаються).

При цьому звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

За доводами відповідача, з урахуванням положень статті 121 Бюджетного кодексу України, порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.

Щодо тверджень позивача про те, що Ужгородська районна рада була засновником Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради до 01.04.2024, відповідач звертає увагу суду, що 10.12.2021 відповідачем на 9 (позачерговій) сесії восьмого скликання Ужгородської районної ради було прийнято рішення № 198 "Про вихід зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області", відповідно до пункту 5 рішення якого Ужгородській міській раді (код ЄДРПОУ 33868924) було передано усі повноваження, права та обов`язки засновника Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області (код ЄДРПОУ 40835473), в тому числі приймати рішення щодо зміни найменування, внесення змін до статуту та затвердження його у новій редакції, внесення будь-яких змін до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вчиняти інші необхідні дії для проведення перелічених та будь-яких інших передбачених законодавством змін, що стосуються закладу.

Відповідь позивача на відзив відповідача.

Позивач зазначає, що відповідач у відзиві звертає увагу суду на те, що "...згідно норм статуту права та обов`язки керівника КНП та засновника КНП чітко розмежовані. Відповідно до пункту 7.6 статуту керівник Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені законодавством та цим статутом до компетенції засновника...".

Проте, за доводами позивача, ні статутом Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області (затвердженим рішенням 41 сесії сьомого скликання Ужгородської районної ради від 11.09.2020 № 724), ні законодавством не встановлено обов`язку позивача щодо фінансового забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку. При цьому посилається на те, що актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП за період 01.01.2020 по 31.01.2023 від 02.05.2023 № 13-07-04/03, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області встановлено, що враховуючи вимоги частини 1 статті 43 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", пункту 5 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України, частини 3 статті 7 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" фінансування видатків з Державного бюджету України здійснюється на національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення), тобто оплата праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 не може фінансуватися з Державного бюджету України.

Разом з тим, як вказує позивач, підпунктом 7.4.9 пункту 7.4 розділу 7 статуту визначено, що засновник (у спірний період відповідач) здійснює інші, визначені законодавством України заходи. При цьому законодавством України визначено, що фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством (частина 1 статті 43 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу").

При цьому позивач повторно наголошує, що саме відповідач як засновник останнього повинен був розглянути листи позивача (ініціатива внесення змін до програми та прийняття відповідного бюджетного рішення) та винести на розгляд сесії Ужгородської районної ради питання для забезпечення заходів пов`язаних з організацією військової служби, а саме: внести зміни до Програми розвитку та фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області та відповідного рішення про внесення змін до районного бюджету.

В частині спростування доводів відповідача про те, що Ужгородська районна рада як засновник не зобов`язувала, не рекомендувала та не брала участі в утворенні військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області, позивач, посилаючись на положення пунктів 1.5, 1.7 розділу 1 статуту, статті 1, 2, 6, 13, пункти 1, 2, 7-10 статті 27 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", зазначає про те, що Ужгородська районна державна адміністрація видала відповідні розпорядження маючи на те законні підстави, а позивач зобов`язаний був їх виконати, враховуючи законні підстави прийняття таких розпоряджень та статут.

Також позивач наголошує, що оскільки Ужгородська районна рада була засновником КНП до 01.04.2022 (дата зміни установчих документів № 1003241070004011809), а не до 01.04.2024, про що стверджує відповідач, а отже фінансування видатків на оплату праці членів військово-лікарської комісії до 01.04.2022 це є зобов`язання відповідача, які він не виконав, тому на думку позивача, відповідач зобов`язаній відшкодувати позивачу суму, яка зафіксована в акті ревізії як порушення з 01.01.2020 по 31.03.2022 у розмірі 393 082,13 грн.

Заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив.

В частині доводів позивача про те, що "…фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку може здійснюється за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством та те, що Бюджетний кодекс України не забороняє здійснювати фінансування на утримання комунальних закладів охорони здоров`я…" відповідач зауважує, що норми чинного законодавства України надають відповідачу тільки право, а не обов`язок щодо фінансування на утримання комунальних закладів охорони здоров`я.

У зв`язку з цим відзначає, що враховуючи зміни до Бюджетного кодексу України, внесені Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 17.09.2020 № 907-IX, відповідно до статті 89 Бюджетного кодексу України після 01.01.2021 органи місцевого самоврядування районного рівня, в тому числі Ужгородська районна рада не мають можливості фінансувати заклади охорони здоров`я, в тому числі Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради, оскільки в даній статті було виключено видатки районного бюджету, натомість така можливість надана сільським, селищним, міським територіальним громадам.

Що стосується саме оплати праці членів військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області, то відповідач посилається на лист Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня" Ужгородської районної ради Закарпатської області від 04.06.2020 № 190/2020, відповідно до якого позивач просить перерозподілити кошти та виділити їх для потреб Підприємства, в тому числі для оплати заробітної плати медичних працівників, задіяних у роботі військово-лікарської комісії саме в сумі 200 000,00 грн.

При цьому відповідач відзначає, що Ужгородська районна рада не є роботодавцем медичних працівників, задіяних у роботі членів військово-лікарської комісії, оскільки вона в межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконувала владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг КНП та справлянням на нього владного впливу у межах публічно-правових відносин.

Також відповідач посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 711/3288/17-ц від 18.05.2020 в частині того, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) органу місцевого самоврядування.

Додаткові пояснення відповідача.

У поданих суду додаткових поясненнях відповідач повторно наголошує на тому, що норми чинного законодавства України надають відповідачу тільки право, а не обов`язок щодо фінансування на утримання комунальних закладів охорони здоров`я, тобто це є дискреційні повноваження відповідача.

При цьому, посилаючись на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідач вказує на те, що дискреція не є довільною, оскільки вона завжди здійснюється відповідно до закону (права).

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до пункту 1.1 статуту Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" у новій редакції, затвердженого рішенням 41 сесії восьмого скликання Ужгородської районної ради від 11.09.2020 № 724 "Про затвердження статуту Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" у новій редакції" Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" є закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги з первинної та вторинної/спеціалізованої медичної допомоги дорослим та дітям у порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим статутом, вживає заходи з профілактики здоров`я населення та підтримання громадського здоров`я.

Пунктами 1.2-1.6 цього статуту визначено, що Підприємство створене на виконання рішення 32 сесії сьомого скликання Ужгородської районної ради від 04.07.2019 № 532 "Про реорганізацію шляхом перетворення Комунального закладу "Ужгородська районна лікарня", шляхом перетворення Комунального закладу "Ужгородська районна лікарня" (код за ЄДРПОУ 40835473) у Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області", змінивши при цьому організаційно-правову форму з комунальна організація (установа, заклад) на комунальне підприємство. Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов`язків Комунального закладу "Ужгородська районна лікарня" (код за ЄДРПОУ 40835473). Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" створене на базі спільної власності територіальних громад сіл, селища Ужгородського району. Засновником, власником та органом управління майном Підприємства є територіальні громади сіл, селища Ужгородського району в особі Ужгородської районної ради (код за ЄДРПОУ 25435880), Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.

В подальшому, 10.12.2021 Ужгородською районною радою прийнято рішення № 198 "Про вихід зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області", відповідно до пункту 1 якого вирішено передати цілісний / єдиний майновий комплекс Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород.

Також, 03.02.2022 Ужгородською міською радою прийнято рішення № 610 "Про КНП "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради", за змістом пунктів 1 5 якого вирішено:

- змінити засновника Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" (код ЄДРПОУ 40835473) шляхом виключення зі складу засновників Ужгородську районну раду (код ЄДРПОУ 25435880) та включення у склад засновників Ужгородську міську раду (код ЄДРПОУ 33868924);

- перейменувати Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" (код ЄДРПОУ 40835473) на Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473);

- змінити місцезнаходження Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) на: Україна, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 71, поштовий індекс - 88000;

- затвердити статут Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (код за ЄДРПОУ 40835473) у новій редакції.

Пунктом 5 зазначеного рішення № 610 визначено, що Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" (код ЄДРПОУ 40835473).

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу: зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи та відповідно зміна установчих документів була проведена 01.04.2022 (№ 1003241070004011809).

В подальшому, рішенням 54 сесії восьмого скликання Ужгородської міської ради від 23.05.2024 № 1760 "Про комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради" затверджено статут Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) у новій редакції згідно з додатком 1.

Таким чином, судом встановлено, що до 01.04.2022 засновником КНП була Ужгородська районна рада (відповідач у справі).

Також судом встановлено, що Західним офісом Держаудитслужби в Закарпатській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради Закарпатської області за період з 01.01.2020 по 31.01.2023, що підтверджується доданим позивачем до матеріалів справи актом ревізії № 13-07-04/03 від 02.05.2023 (далі акт ревізії № 13-07-04/03).

Так, ревізією дотримання законодавства при нарахуванні заробітної плати встановлено залучення медпрацівників поліклінічного відділення Підприємства до роботи позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , утвореної наказами головного лікаря Підприємства Голуб О.Є. (від 24.03.2020 № 51, від 23.06.2020 № 95, від 01.10.2021 № 156, від 25.02.2022 № 50, від 04.03.2022 № 56, від 23.03.2022 № 67, від 06.06.2022 № 109, від 01.09.2022 № 144, від 22.11.2022 № 192, від 02.01.2023 № 10, від 23.01.2023 № 43) на виконання розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та (від 21.02.2020 № 77, від 11.03.2020 № 99, від 01.06.2020 № 178, від 21.02.2020 №№ 9,10, від 23.12.2022 № 106), наказу Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 24.02.2022 № 225, наказу Управління охорони здоров`я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради від 11.04.2022 № 39 та розпорядження Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області від 16.11.2022 № 85 для організації медичного огляду громадян, які підлягають строковій службі, громадян, які підлягають службі під час дії військового стану, резервістів та громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних кандидатів на навчання у вищі військово-навчальні заклади, яким здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати. А саме: членам позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії, яких звільнено від виконання обов`язків за основним місцем роботи на час роботи військово-лікарської комісії.

Копії зазначених вище наказів та відповідних розпоряджень позивачем додано до матеріалів справи.

Водночас зазначеною ревізією встановлено недотримання позивачем вимоги частини 1 статті 43 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" в частині проведення оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за кошти отримані від Національної служби здоров`я України, оплата послуг яких не входить до переліку медичних послуг, визначених Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65, від 15.02.2021 № 133, від 29.12.2021 № 1440, від 27.12.2022 № 1464, та пункту 5.1.2 Колективного договору в частині проведення витрат за невідпрацьований час, оскільки їх звільнено від виконання обов`язків за основним місцем роботи на час роботи комісії, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на загальну суму 2 328 073,11 грн (за період діяльності КНП "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" з 01.01.2020 по 31.03.2022 393 082,13 грн, за період діяльності КНП "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради з 01.04.2022 по 31.01.2023 1 934 990,98 грн).

Як зазначено в акті ревізії № 13-07-04/03, вказане порушення призвело до завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) у формах звіту № 2 "Звіт про фінансові результати", що є порушенням частини 1 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996- ХІУ (із змінами) та пункту 3 розділу Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (із змінами).

Наведені в акті ревізії № 13-07-04/03 обставини щодо виявлених ревізією порушень в частині проведення Лікарнею оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за отримані (профінансовані) від Національної служби здоров`я України кошти в розмірі 393 082,13 грн за період діяльності КНП "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" з 01.01.2020 по 31.03.2022 і стали підставою для звернення Лікарні до Ужгородської районної ради як до засновника Лікарні у зазначений період із позовом про відшкодування коштів у розмірі 393 082,13 грн.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому Європейський суд справ людини у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (№ 1)" від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та / або оспорювання його прав та інтересів.

Водночас підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237 ГПК України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положення статті 14 ГПК України передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У частині 1 та пунктах 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ("da mihi factum, dabo tibi jus"). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

З урахуванням викладеного вище, суд зауважує, що при розгляді спору у цій справі передусім підлягають встановленню (1) наявність порушення цивільного права або інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, (2) яке саме право (інтерес) порушене, (3) в чому полягає порушення.

У справі, що розглядається, судом установлено, що заявляючи позовні вимоги про стягнення з Ужгородської районної ради 393 082,13 грн як відшкодування суми коштів, які всупереч положенням бюджетного законодавства КНП (позивачем) було використано на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком) саме за рахунок отриманих від НСЗУ коштів, позивач фактично посилається на допущене ним же порушення бюджетного законодавства, що зафіксовано в акті ревізії № 13-07-04/03.

Наведені обставини позивачем не заперечуються.

При цьому, під час усього розгляду справи основним доводом КНП щодо причини допущення останнім такого порушення бюджетного законодавства було посилання на обставини в частині неналежного виконання Ужгородською районною радою (як засновником КНП у вказаний вище період) обов`язку з фінансування видатків на оплату праці членів військово-лікарської комісії.

Судом враховується, що визначальним у розгляді даної справи є те, чи порушені права та інтереси позивача з підстав позову, які визначені самим позивачем, і на підставі тих доказів, які подані ним на обґрунтування своїх вимог, та чи належний спосіб захисту, обраний позивачем у заявленому ним же позові.

Водночас суд висновує, що КНП не доведено того (1) як допущені самим же позивачем порушення внаслідок нецільового використання ним профінансованих від НСЗУ коштів на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком), порушують безпосередньо права самого позивача та (2) яким чином такі права крізь призму оцінки спірних правовідносин та встановлених судом обставин можуть бути відновлені внаслідок стягнення спірної суми коштів з відповідача саме на користь КНП.

З урахуванням наведеного вище, судом також не надається оцінка обставинам щодо підстав, що могли слугувати причиною допущення позивачем порушення бюджетного законодавства, вчиненого КНП як одержувачем бюджетних коштів, оскільки така оцінка виходить за рамки розгляду спору у цій справі.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 зазначив, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Як наслідок, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

За таких обставин, відсутність порушеного права (інтересу) позивача є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові у цій справі.

Разом з тим, розглядаючи заявлений у цій справі позов КНП, у тому числі в контексті необхідності надання оцінки доводам позивача щодо його мети звернення із даним позовом, як такої, що спрямована на усунення порушень у спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне врахувати таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

За змістом правої позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у справі № 912/2385/18, суд розглядаючи справу по суті, повинен вирішити питання, чи є позивач (особа, в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині 2 статті 4 ГПК України. При цьому при вирішенні такого питання суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та оцінки конкретних фактичних обставин справи.

У справі, яка розглядається, за наслідком наданої судом оцінки акту ревізії № 13-07-04/03 у відповідній частині правовідносин, встановлено, що у спірних правовідносинах може бути порушений інтерес саме держави, який може полягати у недодержанні законодавства у сфері використання коштів програми державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, що виділяються з Державного бюджету України, здійснення заходів із забезпечення цільового та ефективного використання яких покладено на НСЗУ, у зв`язку із використанням державних коштів, спрямованих на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком).

Відповідно до статей 14, 16, 17, 18, 19 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров`я.

Фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, незаборонених законом.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров`я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування.

Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров`я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) - це програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Надавачами медичних послуг є заклади охорони здоров`я всіх форм власності та фізичні особи-підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом Національної служби здоров`я України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров`я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи, діяльності, пов`язаної з проведенням судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, та інших програм у галузі охорони здоров`я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також для підтримки державних некомерційних підприємств охорони здоров`я, зокрема, щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, оплати енергоносіїв, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації, крім випадків участі державного некомерційного підприємства в державно-приватному партнерстві, фінансування якого здійснюється відповідно до угод, визначених Законом України "Про державно-приватне партнерство".

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" програма медичних гарантій базується на таких принципах, як, зокрема, законодавче визначення умов і порядку фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій; цільове та раціональне використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що очевидним є наявність інтересів держави у правовідносинах, які складаються під час реалізації закладами охорони здоров`я своїх функцій у сфері медичного обслуговування населення.

Тобто бюджетні кошти державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення є державними коштами, розпорядником яких є Національна служба здоров`я України.

Водночас лікарні як надавачі медичних послуг населенню отримують від розпорядника зазначені кошти та мають забезпечити їх використання в межах своєї статутної діяльності, яка є некомерційною та неприбутковою, а саме: ціллю використання таких коштів відповідно до статті 5 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" має бути надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів населенню.

Отже, КНП є надавачем медичних послуг та в спірному випадку одержувачем коштів за програмою медичних гарантій у сфері медичного обслуговування населення, разом з тим не є суб`єктом владних повноважень.

Розпорядник бюджетних коштів є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, а тому є належним позивачем у справі. До таких висновків прийшов Верховний Суд, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, Верховного Суду Касаційного господарського суду від 09.08.2023 № 924/1283/21. Велика Палата Верховного Суду також визначила правомірним й стягнення незаконно сплачених бюджетних коштів до бюджету в особі його розпорядника.

Повноваження Національної служби здоров`я України визначені Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та Положенням про Національну службу здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 (зі змінами).

Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" основними функціями Уповноваженого органу є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій, виконання функцій замовника медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій; здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та підпункту 5 пункту 4 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого Кабінетом Міністрів України у постанові від 27.12.2017 № 1101, на Національну службу здоров`я України покладено обов`язок здійснювати заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми медичних гарантій, умов договорів про медичне обслуговування населення шляхом здійснення моніторингу у спосіб, передбачений у Типовій формі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №410 "Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій", а також моніторинг виконання договорів про реімбурсацію аптечними закладами.

Відповідно до пункту 14 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого Кабінетом Міністрів України у постанові від 27.12.2017 № 1101, Національна службу здоров`я України відповідно до покладених на неї завдань інформує уповноважені державні органи про виявлені порушення умов договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій і договорів про реімбурсацію та звертається до суду у випадках, передбачених законом.

Програма державних гарантій медичного обслуговування населення (далі програма медичних гарантій) відповідно до статті 2 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" це програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", програма медичних гарантій затверджуються Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Отже, законодавство у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, а саме Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та Положення про Національну службу здоров`я України, затверджене Кабінетом Міністрів України у постанові від 27.12.2017 №1101, чітко визначає Національну службу здоров`я України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, уповноважений здійснювати заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми державних гарантій медичного обслуговування населення, та звертатися до суду з метою виконання покладених на неї завдань.

Наведене вище додатково свідчить про те, що заявлений КНП позов в межах розгляду спору у цій справі № 907/835/24 передусім не спрямований на відновлення порушених інтересів держави в частині нецільового використання державних коштів, сплачених Лікарнею за рахунок виділеної державної програми.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 ГПК України.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 17.06.2025.

Суддя Д. Є. Мірошниченко