Рішення від 11.06.2025 по справі 161/9528/25

Справа № 161/9528/25

Провадження № 2-а/161/136/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі: головуючого судді Антіпової Т.А., за участю секретаря судового засідання - Семенової І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в залі суду в місті Луцьку адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

19.05.2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради серії MVA 2512344 від 02 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.02.2025 ОСОБА_1 , близько 8:30 здійснив паркування транспортного засобу (Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 ) на краю тротуару (край, що примикає до дорожньої частини) за адресою: м.Луцьк, вул. Стрілецька 31 (навпроти магазину автозапчастин «TIR MARKET», з дотриманням підпункту «в» пункту 15.10 Правил дорожнього руху, тобто зберіг відстань для проходу пішоходів більше 2 м.

01.05.2025 уповноваженою особою Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради було складене повідомлення про адміністративне правопорушення за порушення норм ПДР п.15.10. «б». та ст. 122 КУпАП.

06.05.2025 ОСОБА_1 , особисто, в приміщенні відповідача, отримав примірник постанови серії MVA № 2512344 від 02.05.2025.

Згідно постанови серії MVA № 2512344 від 02.05.2025, ОСОБА_1 , як власнику автомобіля Toyota, д. н. з. НОМЕР_1 ставиться у вину порушення п. 15.10 б Правил дорожнього руху України (далі-ПДР України) та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст 122 КУпАП, а саме: здійснення стоянки транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками.

Зазначає, що у тексті постанови серії MVA № 2512344 від 02.05.2025 зазначено, що інспектор з паркування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Головій Тетяна Василівна розглянула адміністративні матеріали щодо особи: « ОСОБА_1 », що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та місце проживання/ реєстрації/ перебування: АДРЕСА_1 . Проте, єдиним власником та користувачем авто Toyota, д. н. з. НОМЕР_1 є - ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та місце проживання/ реєстрації/ перебування - АДРЕСА_2 .

Враховуючи вищевикладене, вважає дану постанову такою, що не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, оскільки автомобіль ОСОБА_1 було припарковано із дотриманням умов, передбачених п.п. «в» п.15.10 ПДР України.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради серії MVA № 2512344 від 02.05.2025 і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2025 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк 5 днів з моменту вручення ухвали на подання відзиву на адміністративну позовну заяву (а.с. 18).

29.05.2025 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнаються та в їх задоволенні просять відмовити з огляду на їх безпідставність (а.с. 20-76). В обґрунтування відзиву представник відповідачів посилається на те, що згідно п. 15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Зупинка і стоянка транспортних засобів є невід`ємною складовою організації дорожнього руху, тому з метою зведення до мінімуму перешкод для руху усіх учасників дорожнього руху зупинку і стоянку дозволяється здійснювати у спеціально відведених місцях позначених дорожніми знаками 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» або на узбіччі.

Особливі умови для розміщення транспортних засобів на тротуарах встановлені п. 15.6 та п. 15.10 ПДР України. Згідно з п. 15.6, стоянка на тротуарах дозволяється виключно у випадках, коли місце стоянки позначене відповідними дорожніми знаками 5.42.1, 5.43 разом із табличками 7.6.2-7.6.6, які визначають умови стоянки на тротуарі.

Відповідно до п. 15.10 «б» ПДР, стоянка забороняється на тротуарах, крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками з табличками. При цьому виняток, передбачений у п. 15.10 «в» щодо можливості розміщення легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару за умови залишення не менше 2 метрів для проходу пішоходів, застосовується лише за наявності дорожніх знаків із табличками, що дозволяють стоянку на тротуарі. Інакше цей виняток не діє самостійно і не дає права на стоянку без додержання вимог п. 15.6 та 15.10 «б».

Отже, право на стоянку на тротуарі виникає лише за умови одночасного дотримання чотирьох вимог, а саме:

- наявності дорожнього знака 5.42.1 або 5.43 із відповідною табличкою 7.6.27.6.6;

- стоянки саме легкового автомобіля або мотоцикла;

- розміщення транспортного засобу на краю тротуару;

- забезпечення не менше 2 метрів для проходу пішоходів.

Як вбачається із матеріалів справи, автомобіль позивача було розміщено на тротуарі по вул. Стрілецька, 31 у місті Луцьку, без наявності дорожніх знаків та табличок, які б дозволяли таку стоянку. Цей факт підтверджується схемою організації дорожнього руху на вказаній ділянці, яка додається до цього відзиву.

Позивач здійснив паркування транспортного засобу із порушенням вищевказаних вимог, адже відсутні дорожні знаки, які б дозволяли паркування транспортного засобу в даному місці та на фото, долучених позивачем до позовної заяви, чітко видно, що автомобіль припарковано не на узбіччі тротуару. Тому позиція позивача, що його транспортний засіб припарковано відповідно до вимог пункту 15.10 «в» ПДР є такою, що не відповідає дійсності та вводить суд в оману.

Щодо оформлення постанови зазначають, що інформація, що була зазначена у постанові, а саме: « ОСОБА_1 », дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , повністю відповідає відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (ЄДРТЗ), з якого й отримуються дані для оформлення постанов (копія відомостей додаються).

Відповідно до вимог КУпАП, постанова складається на власника транспортного засобу на підставі даних, наявних у ЄДРТЗ, і суб`єкт владних повноважень не зобов`язаний перевіряти їх актуальність шляхом додаткового запиту чи звірки з іншими документами.

Більше того, сам позивач у матеріалах позову підтвердив свою приналежність до вказаного транспортного засобу Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 - та надав свідоцтво про реєстрацію, яке ідентичне записам у ЄДРТЗ. Відповідно, скарги позивача на розбіжності у по батькові або даті народження є безпідставними, оскільки він сам визнає факт своєї власності на транспортний засіб і не заперечує, що саме він є адресатом постанови.

Щодо претензій позивача до змісту постанови, зокрема, відсутності моделі транспортного засобу - зазначають, що в самій постанові чітко вказано як марку автомобіля позивача та його державний номерний знак. Крім того, зазначення марки та державного номерного знака є цілком достатнім для однозначної ідентифікації транспортного засобу, що підтверджується як даними ЄДРТЗ, так і фотоматеріалами, які долучені до постанови. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що ідентифікація транспортного засобу через фотозйомку та реєстраційні дані є належним способом доказування, а незначні неточності в оформленні документа, які не впливають на суть правопорушення, не можуть бути підставою для скасування постанови (постанова ВС від 03.06.2021 у справі №640/3441/20).

Таким чином, твердження про «формальний підхід» до оформлення постанови є безпідставними. Постанова відповідає як вимогам ст. 283 КУпАП, так і фактичним обставинам справи. Всі ключові елементи - особа власника (на підставі ЄДРТЗ), дані транспортного засобу, норма порушення, обставини події - викладені у постанові у повному обсязі.

Отже, оскаржувана постанова складена належним чином, у межах повноважень та в порядку, визначеному законом. Формальні зауваження, викладені позивачем, не впливають на її правомірність та не є підставою для її скасування.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 01 травня 2025 року о 14:14 за адресою: м. Луцьк, вул. Стрілецька, 31, інспектором з паркування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Головій Т.В. було зафіксовано порушення правил стоянки транспортного засобу Toyota з державним номерним знаком НОМЕР_2 . Зокрема, водій здійснив стоянку автомобіля на тротуарі, чим порушив пункт 15.10 «б» Правил дорожнього руху України та частину 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.33).

За наслідками вищевикладеної події інспектором з паркування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Головій Т.В. було винесено повідомлення MVA № 2512344. Повідомлено, що розгляд справи про вказане адміністративне правопорушення відбудеться 02 травня 2025 року, о 09.00 годині в місті Луцьк, вулиця Б. Хмельницького, 17, Волинської області (а.с. 33).

06.05.2025 ОСОБА_1 особисто, в приміщенні відповідача, отримав примірник постанови серії MVA № 2512344 від 02.05.2025, що не заперечується й самим позивачем по справі (а.с.2).

02 травня 2025 року інспектором з паркування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Головій Т.В. було винесено постанову MVA № 2512344 від 02 травня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП (а.с. 13).

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що фактичною підставою притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, передбаченої ст. 122 ч. 1 КУпАП є те, що 01 травня 2025 року о 14:14 за адресою: м. Луцьк, вул. Стрілецька, 31, водій транспортного засобу Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснив стоянку на пішохідному тротуарі в місці, яке не позначене відповідними дорожніми знаками з табличками, чим порушив п. 15.10 «б» Правил дорожнього руху України.

Як вбачається зі змісту заявленого позову, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що його транспортний засіб було запарковано без порушень вимог ПДР, з дотриманням вимог п. 15.10 «в».

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Параграф 15 Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 № 1306, який називається «Зупинка і стоянка» чітко регламентує, де може здійснюватися стоянка транспортних засобів.

Пункт 15.1 ПДР, який є загальною нормою параграфу 15 ПДР, передбачає, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

З аналізу змісту зазначеної правової норми висновується, що вимогами пункту 15.1 ПДР встановлено дозвіл здійснювати стоянку транспортних засобів лише у спеціально відведених місцях та на узбіччі.

Наступні пункти параграфу 15 ПДР уточнюють загальне правило пункту 15.10.

Зокрема, пунктом 15.2 ПДР передбачено, що у випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливi, вони дозволяються бiля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати iншим учасникам дорожнього руху).

Пункт 15.10 ПДР, знову ж таки, уточнюючи загальне правило п.15.1 ПДР, містить перелік конкретних місць, де стоянка заборонена.

Так, відповідно до п.п. «б», «в» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється, зокрема, на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Таким чином, виходячи зі змісту вищезазначених норм ПДР, суд приходить до висновку про те, що здійснити стоянку автомобіля на тротуарі можна за умови дотримання трьох вимог, а саме: місце стоянки має бути спеціально відведене для стоянки, зокрема, позначене відповідними дорожніми знаками; стоянка здійснюється легковим автомобілем чи мотоциклом; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

При цьому, суд наголошує, що зупинка і стоянка транспортних засобів є невід`ємною складовою організації дорожнього руху, тому з метою зведення до мінімуму перешкод для руху усіх учасників дорожнього руху зупинку і стоянку дозволяється здійснювати у спеціально відведених місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» або на узбіччі.

Згідно з п. 15.6 ПДР України стоянка всіх транспортних засобів здійснюється у місцях, позначених знаками 5.42.1, 5.43. встановленими з табличками 7.6.2-7.6.6. на тротуарі так, як позначено на табличках 7.6.2.-7.6.6.

Також слід зауважити, що таблички 7.6.2-7.6.6 поширюють дію знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» тільки на легкові автомобілі, мотоцикли і мопеди.

Приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.279-1 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Частинами 2, 4 статті 258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису).

Таким чином, положеннями КУпАП передбачено, що у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення.

Відповідно до примітки ст.14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у не оплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень статті 14-2 КУпАП, інспектором з паркування було здійснено фотофіксацію обставин порушення правил стоянки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, на яких було зафіксовано:

1) дату порушення 01.05.2025;

2) географічні координати;

3) час вчинення порушення: 14:05:12.

Фотозйомка здійснювалася за допомогою спецзасобу Samsung SM-A725F/DS, про що зазначено в постанові про накладення адміністративного стягнення (а.с. 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Нормами ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, постанови з доданими до неї матеріалами фотофіксації транспортний засіб Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований за позивачем, зафіксовано на тротуарі.

Про здійснення фотофіксації під час фіксування правопорушення зазначено в оскаржуваній постанові, а тому такі докази судом визнається належними, допустимими та достовірними.

З доданих до постанови матеріалів фотофіксації вбачається, що у місці розташування автомобіля позивача немає жодного дорожнього знаку, який дозволяє зупинку на тротуарі.

Окрім цього, з фотоматеріалів, які є додатками до оскаржуваної постанови серії № MVA№ 2512344від 02.05.2025року, та достовірність яких ОСОБА_1 не оспорювалась, вбачається, що транспортний засіб Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив стоянку не на краю тротуару. Оскільки з лівого боку вказаний транспортний засіб обмежений зоною зелених насаджень у вигляді дерев, а з правого боку частиною пішохідного тротуару, який прилягає до житлового будинку, однак не до краю проїзної частини.

Таким чином, положення п.п. «в» п. 15.10 ПДР України жодним чином не розповсюджуються на стоянку транспортного засобу Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснену 01 травня 2025 о 14.14 годин в м. Луцьк , вул. Стрілецька, 31, Волинської області, оскільки вимога щодо розміщення транспортного засобу виключно на краю тротуарів, особою, яка ним керувала, беззаперечно не дотримана.

Отже, враховуючи встановлений пунктом 15.1 ПДР дозвіл на стоянку транспортних засобів лише у спеціально відведених місцях чи на узбіччі, у сукупності з вимогами п. 15.10 ПДР, суд вважає, що стоянка автомобіля позивача на тротуарі за відсутності дорожніх знаків, які дозволяють таку стоянку, здійснена з порушенням правил стоянки.

Окрім цього, з доданих до постанови матеріалів фотофіксації вбачається, що у місці розташування автомобіля позивача, немає жодного дорожнього знаку, який дозволяє зупинку на тротуарі.

При цьому, допущені в оскаржуваній постанові помилки щодо по-батькові та дати народження позивача не можуть бути підставою для її скасування, оскільки особа позивача, як власника транспортного засобу Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , судом встановлена, а також ним не заперечується факт вчинення діяння, що було поставлено йому у провину в час ті місці, зазначених в постанові. А також, позивач сам у матеріалах позову підтвердив свою приналежність до вказаного транспортного засобу - Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 - та надав свідоцтво про реєстрацію, яке ідентичне записам у ЄДРТЗ, де власником транспортного засобу TOYOTA COROLLA зазначений « ОСОБА_1 », адрес: АДРЕСА_1 (а.с.16а).

Отже,інформація,що булазазначена упостанові,а саме:« ОСОБА_1 »,дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ,місце проживання АДРЕСА_1 ,повністю відповідаєвідомостям,що містятьсяу Єдиномудержавному реєстрітранспортних засобів(ЄДРТЗ), з якого й отримуються дані для оформлення постанов, та в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.16а, 34).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що стоянка його автомобіля здійснена відповідно до п. 15.10 «в» ПДР, оскільки вимоги до стоянки транспортних засобів врегульовані параграфом 15 ПДР, а не лише пунктом 15.10 ПДР, і повинні враховуватися у сукупності, а не вибірково, за бажанням особи, яка здійснює стоянку.

Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до стаття 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини справи, а також те, що згідно ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяється у спеціально відведених місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» або на узбіччі, суд дійшов висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, а, відтак, про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн..

Відповідно до ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про адміністративне правопорушення місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова серії № MVA № 2512344 від 02.05.2025 року інспектора з паркування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Головій Т.В. підлягає залишенню без змін, а позовна заява ОСОБА_1 - підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 2, 72-77, 79, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 доДепартаменту муніципальноїварти Луцькоїміської радипро визнанняпротиправною таскасування постановипро адміністративнеправопорушення - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач:Департамент муніципальної варти Луцької міської ради (адреса: вул. Богдана Хмельницького, 17, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 39985748).

Повний текст рішення складений 17 червня 2025 року

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області Т.А. Антіпова