Рішення від 17.06.2025 по справі 420/13961/25

Справа № 420/13961/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+" до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області про визнання відмови протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (далі - відповідач), у якій просить суд:

визнати протиправною відмову Кодимської міської ради Подільського району Одеської області у наданні дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+" на розроблення документації (проекту) із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої під нерухомим майном, належним на праві власності ТОВ "Мічуріна+", а саме - під нежитловими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: Одеська область, Подільский район, місто Кодима, вулиця Миколи Лисенка (колишня - вулиця Тімірязєва), будинок 5, реєстраційний номер даного об`єкту нерухомого майна 1189984851225, орієнтовною площею 3,8279 га, з цільовим призначенням: 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення", та яка позначена на графічних матеріалах, а саме - викопіюванні з генерального плану м. Кодима, доданому до заяви ТОВ "Мічуріна+" від 16.10.2024 року за вих. №1610/2024, поданої до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (вхід. №4585/03-16 від 16.10.2024 року;

визнати протиправним та скасувати рішення Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 31 жовтня 2024 року за №5012-VIII "Про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ТОВ "МІЧУРІНА+", згідно із яким ТОВ "МІЧУРІНА+" відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з цільовим призначенням 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 3,8279 га,

зобов`язати Кодимську міську раду Подільського району Одеської області вчинити наступні дії з відновлення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+": надати позивачу ТОВ "Мічуріна+" дозвіл на розроблення документації (проекту) із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки комунальної власності, розташованої під нерухомим майном, належним на праві власності ТОВ "Мічуріна+", а саме - під нежитловими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: Одеська область, Подільский район, місто Кодима, вулиця Миколи Лисенка (колишня - вулиця Тімірязєва), будинок 5, реєстраційний номер даного об`єкту нерухомого майна: 1189984851225, орієнтовною площею 3,8279 га, з цільовим призначенням: 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення", та яка позначена на графічних матеріалах, а саме - викопіюванні з генерального плану м. Кодима, доданому до заяви ТОВ "Мічуріна+" від 16.10.2024 року за вих. №1610/2024, поданої до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (вхід. №4585/03-16 від 16.10.2024 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є сільгоспвиробником, власником нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Подільский район, місто Кодима, вулиця Миколи Лисенка (колишня вулиця Тімірязєва), б.5. Земельна ділянка, на якій розташоване вказане нерухоме майно, не сформована, права на дану земельну ділянку у позивача та будь-яких третіх осіб не оформлені. Кадастровий номер для цієї земельної ділянки не присвоєний; відомості про неї до Державного земельного кадастру не внесені; межі, площа, цільове призначення цієї земельної ділянки у кадастрі не визначені. 16.10.2024 ТОВ "Мічуріна+" звернулось до Кодимської міської ради із заявою, в який просило надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 3,8279 га, з цільовим призначенням: 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення", що знаходиться на території Кодимської міської територіальної громади (за межами м. Кодима, Подільський р-н, Одеська обл.). До цієї заяви позивачем, окрім визначених статтею 123 ЗК України документів, були також додані документи на підтвердження належності йому на праві власності нерухомого майна, що розташоване на цій земельній ділянці. За результатами розгляду даної заяви відповідачем було прийняте рішення від 31.10.2024 за №5012-VІІІ , яким відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ТОВ "Мічуріна+", яке було мотивоване невідповідністю вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації. Зі змісту рішення ради позивач дізнався, що підставою для його прийняття став той факт, що в заяві позивач помилково зазначив, що земельна ділянка знаходиться поза межами міста Кодима, а ні в межах, а тому відповідач вважає, що позивач невірно визначив місце розташування земельної ділянки. Також відповідач у рішенні вказав, що відповідно до генерального плану м. Кодима, актуалізованого рішенням Кодимської міської ради від 05.04.2013 року за №675-VI "Про генеральний план міста Кодима", визначена у заяві земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а тому позивач у заяві невірно зазначив цільове призначення земельної ділянки.

Таку відмову відповідача в надані дозволу на розроблення документації (проекту) із землеустрою позивач вважає безпідставною, а оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Посилання у рішенні №5012-VІІІ на ст. 186 Земельного кодексу України в якості правової підстави для відмови є неправомірним, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про погодження і затвердження документації із землеустрою, до своєї заяви таку документацію не додавав. Станом на час звернення із заявою така документація розроблена позивачем не була саме у зв`язку із відсутністю дозволу відповідача на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки. Вичерпний перелік правових підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки визначений у ч. 3 ст. 123 ЗК України. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. У даній нормі матеріального права не передбачена в якості законної підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою невідповідність нормативним актам визначеного заявником цільового призначення земельної ділянки .

Також є безпідставним посилання міської ради на те, що земельна ділянка може бути відведена виключно у якості землі промисловості. Діяльність у сфері промисловості позивач не здійснює. Використовувати власне нерухоме майно у промисловій діяльності, враховуючи його функціональне призначення, об`єктивно немає можливості. За таких умов, позивач не має навіть юридичної можливості звернутися до відповідача із проханням відвести йому дану земельну ділянку за іншим цільовим призначенням, тобто як землю промисловості, за якою він використовувати ділянку не може. Фактично, в оскаржуваному рішенні відповідач пропонує позивачу отримати в оренду землю та використовувати її з порушенням визначених законом вимог про використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, а саме - використовувати землю промисловості у якості землі сільськогосподарського призначення. Встановлюючи в оскаржуваному рішенні можливість отримання позивачем цієї земельної ділянки виключно як землі промисловості, відповідач також не враховує положення діючого законодавства, які встановлюють пріоритетність використання землі саме для цілей ведення сільськогосподарської діяльності. Позивач має право отримати у користування землю, яка необхідна йому для обслуговування та забезпечення належного функціонування вже існуючого на ній об`єкта нерухомості - нежитлових сільськогосподарських будівель, належних позивачу на праві власності. Відповідно, в рамках реалізації позивачем даного права, відповідач зобов`язаний надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою саме з цільовим призначенням "01.13 для іншого сільськогосподарського призначення".

Що стосується невірного зазначення позивачем місця розташування земельної ділянки, то позивач посилається на те, що в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути відмовлено тоді, коли зі змісту заяви та доданих до неї документів неможливо встановити, щодо якої саме земельної ділянки заявник просить надати йому такій дозвіл. Натомість, місце розташування такої земельної ділянки було визначене позивачем шляхом її позначення на викопіюванні з генерального плану м. Кодима, який має чітку прив`язку до місцевості. Отже, позивачем у заяві був чітко визначений об`єкт його майнового інтересу, - конкретна земельна ділянка, щодо відведення якої в оренду він просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Та обставина, що визначена позивачем земельна ділянка знаходиться в межах або поза межами міста Кодима, не робить місце розташування такої земельної ділянки невизначеним або визначеним невірно, а також жодним чином не впливає ані на її існуючий правовий режим, ані на вирішення питання про юридичну можливість її відведення позивачу. Більш того, інформація про те, у межах чи поза межами якого саме населеного пункту знаходиться земельна ділянка в ч. 2 ст. 123 ЗК України взагалі не визначена у якості такої, що обов`язково повинна бути зазначена у заяві, а тому, інформація про це у заяві не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Затверджені межі населеного пункту м. Кодима не можуть розглядатися у якості вимоги до заявників про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, відомості про межі міста Кодима станом на даний час до Державного земельного кадастру не внесені. Проект землеустрою щодо встановлення та зміну меж міста Кодима до Державного земельного кадастру поданий не був.

Ухвалою від 12.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В ухвалі про відкриття провадження суд витребував у відповідача: документальне обґрунтування підстав прийняття рішення від 31.10.2024 року; докази невірного визначення місця розташування земельної ділянки; докази того, що вказана в заяві позивача земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики.

28.05.2025 Кодимська міська рада надала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що міська рада правомірно вирішила відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+" у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з цільовим призначенням 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 3,8279 га, розташованої по вулиці Миколи Лисенка (Тімірязєва), будинок 5, місто Кодима, Подільський район, Одеська область. Об`єкти нерухомого майна позивача знаходяться в межах населеного пункту міста Кодима, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Кодима, розробленого ДП "ДНІПРОМІСТО" 1984, актуалізованого рішенням Кодимської міської ради від 05.04.2013 року № 675-VІ "Про генеральний план міста Кодима", та розміщені на землях промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Станом на сьогодні враховуючи викопіювання з плану зонування території м. Кодима Подільського району Одеської області затвердженого рішенням Кодимської міської ради від 28.11.2024 №5025 "Про затвердження історико-архітектурного опорного плану м. Кодима Одеської області з визначенням меж і режимів використання історичних ареалів, генерального плану та плану зонування території м. Кодима Подільського району Одеської області", спірна земельна ділянка також чітко відображена в межах населеного пункту міста Кодима. Зокрема, спірна земельна ділянка входить до В-4-зони підприємств IV класу шкідливості, тобто до зони входять території, на яких розміщуються підприємства, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно-захисних зон в радіусі 100 метрів. Зона формується підприємствами IV класу шкідливості в межах виробничих територій, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови. Підприємства необхідно розміщувати відповідно до їх функціональної спрямованості та галузевих особливостей. Також відповідач звертає увагу суду на невнесення до бюджету позивачем плати за землю, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно.

Доказів невірного визначення місця розташування земельної ділянки та доказів того, що вказана в заяві позивача земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, відповідач суду не надав.

04.06.2025 позивач направив до суду відповідь на відзив, в якій звертає увагу на те, що подана позивачем заява повністю відповідає основній меті та завданню цієї стадії оформлення прав на землю, а саме - ідентифікації земельної ділянки та визначенню об`єкту майнового інтересу заявника. Відповідач визнає, що позивач визначив місце розташування цієї земельної ділянки у доданих до заяві графічних матеріалах правильно. Визначення населеного пункту, до меж якого відноситься або не відноситься така земельна ділянка, жодного юридичного значення для вирішення питання про надання або відмову у надані такого дозволу, не має. Частина 3 статті 123 Земельного кодексу України, у якій визначені правові підстави для відмови в наданні такого дозволу, не передбачає такої підстави як неправильне визначення заявником у заяві населеного пункту, до меж якої відноситься земельна ділянка. Орган, уповноважений сформувати та надати земельну ділянку в оренду, позивачем у заяві визначений вірно. Отже, наведена позивачем у заяві інформація про населений пункт в межах якого знаходиться земельна ділянка, взагалі не може розглядатися у якості правової підстави для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою. Звертає увагу суду на те, що у відзиві на позов відповідач не визначив, яким саме вимогам містобудівної документації (із посиланням на їх конкретній пункт, частину або статтю) не відповідає визначене позивачем місце розташування земельної ділянки, не зазначив, у чому ж саме, на думку відповідача, полягає порушення цих вимог. Хоч цільове призначення земельної ділянки не впливає на вирішення питання про надання або відмову у надані такого дозвол, відповдіач не надав доказів цільового призначення земель, на яких розташована спірна ділянка.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Позивач є сільгоспвиробником, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює такі види економічної діяльності: 1.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників, 01.30. Відтворення рослин, 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід, Допоміжна діяльність у рослинництві, 01.64 Оброблення насіння для відтворення, 10.61. Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 77.31. Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, 52.10 Складське господарство, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Позивач є власником нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Подільский район, місто Кодима, вулиця Миколи Лисенка (колишня вулиця Тімірязєва), будинок 5. Нерухоме майно раніш належало Відкритому акціонерному товариству "Кодимська райсільгоспхімія" та було придбано позивачем з електронних торгів в 2017 році.

16.10.2024 ТОВ звернулось до Кодимської міської ради із заявою, у який просило надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 3,8279 га, з цільовим призначенням: 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення", що знаходиться на території Кодимської міської територіальної громади (за межами м. Кодима, Подільський р-н, Одеська обл.). До цієї заяви позивачем, окрім визначених статтею 123 ЗК України документів, були також додані документи на підтвердження належності йому на праві власності нерухомого майна, що розташоване на цій земельній ділянці.

За результатами розгляду даної заяви відповідачем прийнято рішення від 31.10.2024 за №5012-VIII "Про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ТОВ "Мічуріна+" (надалі - рішення №5012-VIII ).

Рішення про відмову у надані позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було прийняте на підставі ст. 12, п.3 ст. 122, ч. 8 ст. 186 ЗК України та обґрунтоване наступними обставинами:

-позначена у заяві позивача земельна, ділянка знаходиться у межах міста Кодима, а ні поза його межами, як помилково зазначив у своїй заяві позивач, а тому слід вважати, що позивач невірно визначив місце розташування земельної ділянки, що є законною підставою для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою;

-Відповідно до генерального плану м. Кодима, актуалізованого рішенням Кодимської міської ради від 05.04.2013 року за №675-VI "Про генеральний план міста Кодима", визначена у заяві земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а тому позивач у заяві невірно зазначив цільове призначення земельної ділянки.

Таку відмову відповідача в надані дозволу на розроблення документації (проекту) із землеустрою позивач вважає безпідставною, а оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як встановлено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 122 ЗК України також визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. ч. 1 , 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Ч. 11 т. 120 ЗК України передбачає, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування (оренду) встановлений статтею 123 ЗК України.

За правилами частини першої цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно ч. 2 ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться (як у даному випадку); визначає вимоги до змісту заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

У свою чергу, в статті 186 ЗК України, на яку послався відповідач в оскаржуваному рішенні, визначені умови погодження і затвердження документації із землеустрою. Так, згідно частини 8 цієї статі, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Позивач не звертався до відповідача із заявою про погодження і затвердження документації із землеустрою, оскільки так документація ще не виготовлена, тому зазначення даної норми ЗК Україні в рішенні №5012-VІІІ є помилковим.

Що стосується наявності правових підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки відповідно до іншої норми матеріального права - статті 123 ЗК України, то перелік таких підстав, визначених у даній нормі матеріального права, є вичерпаним, це - невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана в оскаржуваному рішенні міської ради невідповідність нормативним актам визначеного заявником цільового призначення земельної ділянки не передбачена в якості підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Цільове призначення земельної ділянки це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Осовним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Як стверджує позивач, його нерухоме майно позивача складається з: адмінбудівля, бокси, сушка, станція розвантаження, столова, сторожка, норійна вишка, блок очистки зерна, силосний корпус, навіс і автозважувальна, використовується для сільськогосподарської діяльності та належить до класу нежитлових сільськогосподарських будівель, який згідно класифікатора будівель і споруд затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573, включає зокрема будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності. Доказів того, що земля під нерухомим майном позивача має цільове призначення землі промисловості, суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 22 Кодексу, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а)сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б)несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, затвердженого Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністірв України 17.10.2012 № 1051 (із змінами та доповненнями) земельні ділянки сільськогосподарського призначення (земельні ділянки, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; земельні ділянки, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше).

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передання її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку. На етапі відведення в оренду земельної ділянки визначене заявником цільове призначення земельної ділянки не може бути підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, нормами Земельного кодексу України передбачений, зокрема, порядок зміни цільового призначення земельної ділянки в Україні, яке відбувається шляхом розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його подальшого затвердження відповідним органом.

Згідно ч. 2 ст. 20 ЗК України, щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, віднесення їх до певної категорії та виду цільового призначення здійснюється за рішенням відповідного органу. Вищенаведена ч. 1 ст. 123 ЗК України також передбачає можливість надання органами місцевого самоврядування земельної ділянки комунальної власності у користування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною її цільового призначення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Позивач був зобов`язаний зазначити в клопотання цільове призначення земельної ділянки в силу абз. 2 ч. 2 ст. 123 ЗК України. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа, (частина друга ст. 50 Закону України "Про землеустрій").

Що стосується іншої правової підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначеної в оскаржуваному рішенні, а саме - невірне зазначення позивачем місця розташування земельної ділянки (знаходиться у межах міста Кодима, а ні поза його межами, як зазначив у своїй заяві позивач), суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЗК України до заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності ще не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а спрямоване на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Головною метою даного етапу відведення земельної ділянки у користування є визначення об`єкту майнового інтересу заявника - конкретної земельної ділянки, оскільки пошук такої ділянки до повноважень органів місцевого самоврядування не віднесено. Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта.

Таким чином, відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути тоді, коли зі змісту заяви та доданих до неї документів неможливо встановити, щодо якої саме земельної ділянки заявник просить надати йому такій дозвіл.

Натомість, суд не вбачає розбіжностей у визначенні сторонами місця розташування бажаної земельної ділянки, яке має чітку прив`язку до місцевості. До того ж на ділянці розташоване нерухоме майно позивача.

Сама по собі вказівка в заяві про те, чи знаходиться така чітко визначена позивачем земельна ділянка в межах або поза межами міста Кодима, не робить місце розташування такої земельної ділянки невизначеним або визначеним невірно, а також жодним чином не впливає на вирішення питання про юридичну можливість її відведення позивачу. Також суд приймає до уваги, що відповідач не надав суду доказів того, що на сьогодні існує затверджений міською радою Генеральний план міста та затверджені межі населеного пункту м. Кодима . Відомості про межі міста Кодима станом на даний час до Державного земельного кадастру не внесені. Проект землеустрою щодо встановлення та зміну меж міста Кодима до Державного земельного кадастру поданий не був. Дана обставина підтверджуються листами Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 14.11.2024 за №ПІ-277/0-306/0/63-24 ,від 27.11.2024 за №ПІ-283/0-314/0/63-24 на листи ТОВ "Мічуріна+" .

Суд погоджується з доводами позивача, що інформація про те, у межах чи поза межами якого саме населеного пункту знаходиться земельна ділянка, в ч. 2 ст. 123 ЗК України взагалі не визначена у якості такої, що обов`язково повинна бути зазначена у заяві, а тому, інформація про це у заяві не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи, що в ч. 3 ст. 123 ЗК України йдеться про невідповідність місця розташування земельної ділянки саме вимогам містобудівної документації, підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише порушення таких вимог. Натомість, в оскаржуваному рішенні відповідач взагалі не визначив, яким саме вимогам містобудівної документації (із посиланням на їх конкретній пункт, частину або статтю) не відповідає визначене позивачем місце розташування земельної ділянки, а також не зазначив, у чому ж саме, на думку відповідача, полягає порушення цих вимог та невідповідність обраного місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

З урахуванням викладеного судом не встановлено, що подана позивачем заява не відповідає основній меті та завданню цієї стадії оформлення прав на землю, а саме - ідентифікації земельної ділянки та визначенню об`єкту майнового інтересу заявника.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбаченим законодавством підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , позивач має право отримати у користування землю, яка необхідна йому для обслуговування та забезпечення належного функціонування вже існуючого на ній об`єкта нерухомості - нежитлових сільськогосподарських будівель, належних позивачу на праві власності.

Доводи відповідача стосовно невнесення позивачем плати за землю, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, не відноситься до предмету спору.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, Кодимська міська рада Подільського району Одеської області, відмовляючи рішенням від 31.10.2024 № 5012-VІІІ товариству з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таке рішення суд визнає протиправним та скасовує. Окремо визнавати протиправною відмову Кодимської міської ради Подільського району Одеської області у наданні такого дозволу позивачу не має потреби, так як відмова оформлена тільки рішенням ради, яке суд вже визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначає, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

У межах цієї справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки зобов`язаний за конкретних фактичних обставин діяти за законом, а не на власний розсуд. Умови, за яких орган місцевого самоврядування відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. У разі, якщо такі умови відсутні, орган місцевого самоврядування повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки органу місцевого самоврядування, а саме - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у органу місцевого самоврядування в даному випадку немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

У цьому випадку зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є не втручанням у дискреційні повноваження Кодимської міської ради, а обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки були відсутні, суд дійшов висновку про те, що ефективний спосіб захисту порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив факт сплати позивачем судового збору в надмірному розмірі 6056 грн. Суд відшкодовує позивачу судовий збір в сумі 3028 грн. за рахунок відповідача, зайво сплачений судовий збір становить суму 3028 грн. і буде повернутий позивачу за його заявою.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЧУРІНА+".

Визнати протиправним та скасувати рішення Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 31 жовтня 2024 року за №5012-VIII "Про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ТОВ "МІЧУРІНА+".

Зобов`язати Кодимську міську раду Подільського району Одеської області (код за ЄДРПОУ 04527342) прийняти рішення про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+" дозволу на розроблення документації (проекту) із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки комунальної власності, розташованої під належними на праві власності ТОВ "Мічуріна+" нежитловими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: Одеська область, Подільский район, місто Кодима, вулиця Миколи Лисенка (колишня - вулиця Тімірязєва), будинок 5, орієнтовною площею 3,8279 га, з цільовим призначенням: 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення" та яка позначена на графічних матеріалах, доданих до заяви ТОВ "Мічуріна+" від 16.10.2024 року за вих. №1610/2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кодимської міської радиПодільського району Одеської області (код за ЄДРПОУ 04527342) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+" (код за ЄДРПОУ 38522124) витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА