Рішення від 17.06.2025 по справі 607/3035/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2025 Справа №607/3035/25 Провадження №2/607/1976/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Тетяна Михайлівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Дмитро Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

12 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Цокало Т.М. звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ «Факторинг Партнерс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д.В. про: 1) визнання виконавчого напису №13301, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., в якому запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), яка є боржником за кредитним договором №555140692596001 від 26 лютого 2021 року, укладений з ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», код ЄДРПОУ: 39584637, адреса місце знаходження: проспект Перемоги, 26, офіс 129, м. Київ, який є стягувачем за виконавчим провадженням ВП №68264391 таким, що не підлягає виконанню; 2) стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати: судовий збір у сумі 968,96 грн та витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 9500 грн (а.с.1 30).

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 адвокат Цокало Т.М. зазначила, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, оскільки припадає у період дії воєнного стану, то подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню підлягає поновленню. Посилається на те, що виконавчий напис не містить ні оригіналу, ні копії кредитного договору №555140692596001 від 26 лютого 2021року, а відтак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. не мав права вчиняти виконавчий напис №13301 від 17 грудня 2021 року. Крім того, відсутність в матеріалах виконавчого провадження основного документу, який би підтвердив існування заборгованості, а саме: кредитного договору, унеможливлює встановити взагалі наявність самих договірних відносин між сторонами по справі так і їх зміст. За відсутності кредитного договору, нотаріус повинен був відмовити стягувачу у вчиненні нотаріальної дії. Представник позивача вказує, що нотаріус не вчинив жодної дії спрямованої на встановлення факту безспірності заборгованості, а вона є спірною. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника на користь стягувача становить 10871,60 грн, однак, позивач не погоджується із цією сумою, оскільки вона визначена невірно. Таким чином, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. мав право вчиняти виконавчий напис виключно на нотаріально посвідченій угоді, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також, право звернення стягнення на заставлене майно. Крім того, позивачу не відомо з чого саме виходив нотаріус при визначенні суми заборгованості, оскільки відсутня виписка, в якій зазначено: що це за рахунок, в якій установі він відкритий та на якій підставі, та чи має вона обов`язкові реквізити встановлені вимогам чинного законодавства. Тобто, не можливо встановити на підставі яких документів було відображено операції з надання кредиту та його повернення. Адвокат звертає увагу на те, що виконавчий напис вчинений вже після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа №826/20084/14), якою визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26 листопада 2014 року №662, тому він є незаконним та вчинений з порушенням вимог законодавства. Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу договору, посвідченого нотаріально..

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від ТОВ «Факторинг Партнерс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У якості обґрунтування автори відзиву зазначають, що ними були надані документи нотаріусу для вчинення виконавчого напису, які підтверджують безспірність заборгованості, а зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість можна вважати безспірною, оскільки позивач у своєму позові не зазначила жодної обставини, яка б свідчила про протилежне. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису додані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (а.с.112 115).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д.В. своїм правом на заперечення, що передбачене статтею178 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

12 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 адвоката Цокало Т.М. надійшла заява про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Т.М., до ТОВ «Факторинг Партнерс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д.В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання (а.с.63 75).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цокало Т.М. про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Т.М., до ТзОВ «Факторинг Партнерс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д.В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання повернуто представнику позивача разом із доданими до неї документами (а.с.102 103).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2025року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.105, 106).

Суд протокольною ухвалою від 18 березня 2025 року закрив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду по суті (а.с.125).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Цокало Т.М. не з`явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак, представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити, не заперечують проти ухвалення заочного рішення (а.с.121 123, 131 133).

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (а.с.109, 127, 138).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д.В., в судове засідання не з`явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується, зокрема, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4600313342435, №0610240805610, а також довідками про доставку електронного документу та оголошеннями про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (а.с.110, 124, 128 130, 134).

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

17 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. вчинено виконавчий напис №13301, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ«Київська торгово-інвестиційна компанія» заборгованість за договором №555140692596001 від 26 лютого 2021 року у розмірі 10221,60 грн та 600 грн за вчинення цього виконавчого напису (а.с.38, 91).

20 січня 2021 року ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» подало заяву про примусове виконання рішення до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Вариводи Д.В. (а.с.37, 90).

Постановою про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Вариводи Д.В. від 20 січня 2022 року відкрито виконавче провадження ВП №68264391 (а.с.39, 40, 92, 93).

28 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Вариводою Д.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП №68264391 (а.с.41, 42, 94, 95).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Вариводи Д.В. від 29 липня 2024 року про заміну сторони виконавчого провадження у ВП №68264391 замінено стягувача ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» на його правонаступника ТОВ «Факторинг Партнерс» (а.с.43, 44, 96, 97).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша); у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга).

Згідно зі статтею 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частина третя); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2.2. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі ЦКУкраїни). За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦКУкраїни, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»

від 02 червня 2016 року №1404-VIII). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії (див., постанову Верховного Суду від 24 грудня

2020 року, справа №754/16184/16-ц).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником (див., постанову Верховного Суду від 02 березня 2020 року, справа №754/7994/17-ц).

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.

2.3. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII (далі Закон №3425) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Частиною другою статті 87 Закону №3425 передбачено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За частиною першою статті 88 Закону №3425 нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року (справа №372/2174/22) зазначив, що безспірність заборгованості це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»); однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Боржник у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року, справа №137/1666/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа №201/11696/16-ц) зазначено, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (такий правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року; справа №6-887цс17).

2.4. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону №3425).

На підзаконному рівні особливості вчинення нотаріальних дій регламентовані у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі Порядок)

Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно з Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі Перелік), для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №662.

Зазначеною постановою були внесені зміни до розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» Переліку та доповнено його новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Відповідно до цих змін нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017року у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною (а.с. 45, 46).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017року було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

З приводу цього у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року (справа №910/10374/17) зазначено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 залишено без змін (пункт 82). Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 83). Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі №826/20084/14 (пункт 87).

Тобто, з 22 лютого 2017 року й на сьогодні, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. За таких обставин, оспорювані виконавчі написи вчинено після набрання законної сили вказаним вище судовим рішенням про скасування відповідних положень Переліку.

Так, позивач в позовній заяві посилається на те, що кредитний договір №555140692596001 від 26 лютого 2021 року, укладений між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 10871,60 грн, на який є посилання у спірному виконавчому написі, нотаріально не посвідчувався, не надавався нотаріусу для вчинення виконавчого напису, а тому поданий стягувачем для вчинення виконавчого напису договір не відповідав вимогам Переліку.

Отже, виконавчий напис нотаріуса був учинений з порушенням вимог, визначених статтями 87 та 88 Закону №3425

Такий висновок суду кореспондує з правовими позиціями, сформульованими у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (справа №158/2157/17), від 21 жовтня 2020 року (справа №172/1652/18), постанові Великої Палати Верхового Суду від 21 вересня 2021 року (справа №910/10374/17).

Згідно з частинами першою четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року, справа №404/4939/22).

Суд встановив, що вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису відбулося на підставі звернення ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» до приватного нотаріуса з недотриманням вимог Переліку. Також в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 отримувала лист-вимогу про усунення порушень за кредитним договором у розмірах, які відображені у виконавчому написі нотаріуса, які були залишені боржником без виконання. Тобто має місце порушення підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, у якому зазначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику.

Відтак, суд констатує, що нотаріус не мав належних і достатніх підстав вважати, що вимоги стягувача і борг, для стягнення якого кредитор просив вчинити виконавчий напис, є безспірними.

Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі. У цьому спорі питання заборгованості ОСОБА_1 є спірною, оскільки позивач не погоджується з самим розміром виниклого боргу шляхом звернення до суду з позовом про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у спорі є підставовими, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №13301, вчинений 17грудня 2021року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЗолотихО.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» заборгованості за кредитним договором №555140692596001 від 26 лютого 2021 року, за період з 30 березня 2021року по 11 листопада 2021 року, в сумі 10221,60 грн та 600 грн за вчинення цього виконавчого напису.

3.2.Щодо стягнення судових витрат.

3.2.1.Відповідно дочастини першої,пункту 1частини другоїстатті 141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи той факт, що позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволений в повному обсязі, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4185671487.1 від 10 лютого 2025 року (а.с.31, 76), обов`язок щодо сплати судового збору на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 (дев`яносто шість) копійок, слід покласти на відповідача ТОВ «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ: 42640371.

3.2.2. Приписами статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За частиною першою статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

від5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За статтею 30 Закону №5076: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша); порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга); при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року; так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа №751/3840/15-ц) зазначено, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (див., зокрема, пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії»/Nikolovav.Bulgaria від 25березня 1999 року (заява №31195/96).

Отже, з наведеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Позивач заявив суму витрат на правничу допомогу у розмірі 9500 грн, з якою відповідач категорично не погодився у відзиві. Відповідач аргументував свою позицію тим, що затрачений адвокатом час у такій нескладній справі не може оцінюватися у задекларовану представником позивача суму з огляду на рівень оплати праці в регіоні діяльності адвоката (а.с. 116 118).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 500 грн, на думку суду, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже, є значно завищеним.

Так, суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для надання такої консультації, вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача, оскільки справи відносно визнання виконавчих написів такими, що не підлягають до виконання є типовими. Представник позивача висловив прохання розглядати справу без його участі, а отже не затрачав час на судові засідання.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №775/9215/15-ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3 000 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 78, 81, 89, 137, 141, 223, 247, 258 268, 273 274, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Тетяна Михайлівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Дмитро Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання задовольнити.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №13301, вчинений 17 грудня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська торгово-інвестиційна компанія» заборгованості за кредитним договором №555140692596001 від 26 лютого 2021 року, за період з 30 березня 2021 року по 11 листопада 2021 року, в сумі 10221,60 грн та 600 грн за вчинення цього виконавчого напису.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»</a>, код ЄДРПОУ: 42640371, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 (дев`яносто шість) копійок.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»</a>, код ЄДРПОУ: 42640371, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

8. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 червня 2025 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»</a>, адреса місцезнаходження: вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42640371.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, адреса місцезнаходження: вул. Велика Житомирська, 16, м. Київ.

Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Варивода Дмитро Васильович, адреса місцезнаходження: вул. Живова, 32-А, м. Тернопіль, РНОКПП: НОМЕР_3 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець