Рішення від 05.06.2025 по справі 205/4230/25

05.06.2025 Єдиний унікальний номер 205/4230/25

Номер провадження: 2/205/2910/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого суддіМовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, про стягнення несплаченої матеріальної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі - Позивач)звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, про стягнення несплаченої матеріальної допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона, ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради (далі Відповідач) з 03.01.2012 року. 27.02.2025 року була звільнена за власним бажанням, однак, в день звільнення відповідач не провів повного розрахунку з нею, а саме, безпідставно не виплатив, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу 5800 грн. 00 коп. та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення 13 592 грн. 10 коп., при оформлені щорічної відпустки.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач змушена звернутися до суду та просити суд стягнути з Комунального некомерційногопідприємства «Міськадитяча клінічналікарня №6»Дніпровської міськоїради на її, ОСОБА_1 ,користь,матеріальну допомогуна оздоровленняу розміріпосадового окладуу сумі5800грн.00коп.та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у сумі 13 592 грн. 10 коп.

Представником відповідача у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилалася на ті обставини, що на підставі особистої заяви відповідно до наказу підприємства від 27.08.2024 р. № 67-к/тм, позивачу надана частина щорічної основної відпустки на 16 календарних днів за період з 15.01.2024 року по 14.01.2025 року, з 14 вересня 2024 року по 29 вересня 2024 рік. Також Відповідно до наказу підприємства від 27.08.2024 № 67-к/тм, позивачу надана частина щорічної основної відпустки на 08 календарних днів та частину щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці на 04 календарних днів, за період з 15.01.2024 року по 14.01.2025 року, з 21 листопада 2024 року по 02 грудня 2024 року.

Представник відповідачавказує,що ОСОБА_1 заяву пронадання матеріальноїдопомоги наоздоровлення підчас написаннязаяв пронадання відпусток,адміністрації лікарніне подавала. Таксамо,позивач у2024та у2025роках неподавала нарозгляд заявуадміністрації комунальногонекомерційного підприємствапро наданняматеріальної допомогина вирішення соціально побутовихпитань,а тому,вимоги щодоненадання підприємствомзазначеної матеріальноїдопомоги єбезпідставними татакими,що непідлягають задоволенню. У зв`язку із чим, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач у відкритому судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги, в наступне засідання не з`явилася, надавши суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у задоволені позову відмовити у повному обсязі, про що надала письмову заяву до суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення, виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно наказу № 16-к/тр від 08.01.2024 року, ОСОБА_1 , акушерка акушерсько гінекологічного підрозділу, з 15 січня 2024 року приступила до роботи на посаді акушерки акушерсько гінекологічного підрозділу після відпустки до догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з місячним фондом заробітної плати згідно штатного розпису з встановленим режимом повного робочого часу та оплатою праці за фактично відпрацьований час.

Судом також встановлено, що згідно наказу № 40-к/тр від 27.02.2025 року ОСОБА_1 , 27.02.2025року булозвільнено ззайманої посадина підставіст.38КЗпП України, за власним бажанням.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом № 67-к/тр від 27.08.2024 року, ОСОБА_1 , акушерці акушерсько гінекологічного підрозділу, з 14 вересня 2024 року по 29 вересня 2024 року, надано частину щорічної основної відпустки на 16 календарних днів, за період з 15.01.2024 року по 14.01.2025 року на підставі її заяви від 27.08.2024 року.

Також, матеріалами справи підтверджено, що наказом № 85-к/тр від 28.10.2024 року, ОСОБА_1 , акушерці акушерсько гінекологічного підрозділу, з 21 листопада 2024 року по 02 грудня 2024 року, надано частину щорічної основної відпустки на 08 календарних днів, та частину щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці на 04 календарних дні, за період з 15.01.2024 року по 14.01.2025 року на підставі її заяви від 28.10.2024 року.

Оскільки позивач наголошує на тому, що в даному випадку відповідач в день її звільнення не провів повного розрахунку з нею, а саме, безпідставно не виплатив, матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, при оформлені щорічної відпустки, а відповідач, не заперечуючи таку обставину, стверджує про відсутність підстав для виплати означених сум, суд доходить висновку, що між сторонами виник спір який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В даному випадку, судом встановлено, а сторонами визнана та обставина, що при звільнені позивачеві з боку роботодавця не було виплачено матеріальну допомогуна оздоровленняу розміріпосадового окладуу сумі5800грн.00коп.та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у сумі 13 592 грн. 10 коп.

Щодо спору стосовно не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу у сумі 5800 грн. 00 коп., суд вказує на наступне.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідностатті 45 Конституції Україникожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВРустановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Зокрема,ст. 2 Закону України «Про відпустки»встановлює беззастережно право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

За загальним правилом матеріальна допомога на оздоровлення є соціальною грошовою виплатою працівникам при наданні щорічної відпустки (або її частини) за відповідний робочий рік (ст.10 та 12 Закону України «Про відпустки») і надається один раз на рік.

Виплата медпрацівникам матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки в розмірі посадового окладу також врегульована постановою КМУ від 11.05.2011 № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Відповідно до вказаної постанови з 01 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки.

Тобто те що матеріальна допомога на оздоровлення, має бути виплачена позивачу при звільненні, суд вважає безпідставним, оскільки вона надається разом із щорічною основною відпусткою, з моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік.

Законодавством передбачено, що при звільненні працівника роботодавець можевиплатити матеріальнудопомогу наоздоровлення лишеу випадку,якщо передзвільненням працівникунадана відпустказ наступнимзвільненням (стаття 3Закону України «Про відпустки»).

Тобто, нормами чинного законодавства не передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за минулі роки після звільнення працівника.

В даному випадку, судом встановлено, що позивачу не надавалась відпустка з наступним звільненням.

Більш того, під час розгляду справи по сут , позивачем не доведена обставина навіть звернення до відповідача у 2024 році із відповідною заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період часу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Комунального некомерційногопідприємства «Міськадитяча клінічналікарня №6»Дніпровської міськоїради на користь ОСОБА_1 , матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, суд виходить із наступного.

Згідно з Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної підтримки України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 року № 308/519, керівники мають право надавати працівникам матеріальну допомогу, у сумі не більше один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Також, за загальним правилом матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань при звільненні без висловлення волевиявлення працівника на отримання такої суми може бути виплачена, якщо це передбачено колективним договором, трудовим договором або внутрішніми положеннями підприємства.

В даному випадку матеріали справи не містять локальних нормативних актів відповідача, які б передбачали обов`язковість такої виплати в момент звільнення працівника.

Так само, нормами чинного законодавства не передбачена виплата матеріальної допомоги на вирішеннясоціально побутових питань за минулі роки після звільнення працівника.

Окрім цього, позивачем знов не було надано до суду достатніх, допустимих та належних доказів того, що вона, ОСОБА_1 , під час роботи на Комунальному некомерційномупідприємстві «Міськадитяча клінічналікарня №6»Дніпровської міськоїради зверталася із заявою до адміністрації підприємства про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік та 2025 рік, і їй в цьому було відмовлено.

Суд із цього приводу вказує, що Частина другастатті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач достатніми, належними та допустимими доказами не довела звернення до відповідача із відповідними заявами про виплати відповідної матеріальної допомоги у строки, що визначені чиним законодавством, зокрема у період оформлення відпусток у 2024 році, тому, відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями12,13,76,77,82,83,89,141,247,258,263-265,279 ЦПК Українисуд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, буд. 68, код ЄДРПОУ 01985127), про стягнення несплаченої матеріальної допомоги, - відмовити.

2.Судові витрати по справі віднести за рахунок позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Мовчан Д.В.