Постанова від 18.06.2025 по справі 520/8921/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 520/8921/17Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю.,

при секретарі судового засідання: Просяник В.М.,

за участю представників:

від ОСОБА_1 Приміч Д.В.,

від Автогаражного кооперативу "Шкільний" Нечепуренко І.О.,

від ОСОБА_2 участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 12.03.2025,

у справі №520/8921/17

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Автогаражного кооперативу "Шкільний"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2

про визнання недійсним та скасування рішення, повернення майна

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Автогаражного кооперативу "Шкільний", в якому у редакції заяви про зміну позовних вимог б/н від 20.11.2021 (вх.№67883 від 06.12.2021) просив стягнути з відповідача на користь позивача вартість побудованого гаражу № НОМЕР_1 , який розташований в Автогаражному кооперативі "Шкільний" за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 126/1, у розмірі 121360 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.10.2022 у справі №520/8921/17 позов задоволено; стягнуто з Автогаражного кооперативу "Шкільний" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 121360 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14.02.2023 частково задоволено апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу "Шкільний"; скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №520/8921/17; закрито провадження у даній справі та роз`яснено ОСОБА_1 , що остання підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В подальшому ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.02.2024 вирішено на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 передати справу №520/8921/17 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Нікітенка С.В. від 16.09.2024 прийнято справу №520/8921/17 до свого провадження.

18.04.2024 до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява б/н від 05.04.2024 (вх.№15918/24 від 18.04.2024), в якій позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів Автогаражного кооперативу "Шкільний", яке оформлено постановою від 26.12.2016, в частині виключення позивача зі складу членів відповідача, а також повернути гараж № НОМЕР_1 , який розташований на території Автогаражного кооперативу "Шкільний", у володіння та користування позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача у зв`язку з незаконним виключенням останнього зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" на підставі оскаржуваного рішення загальних зборів відповідача без повернення ОСОБА_1 належного йому гаража.

Вищенаведену уточнену позовну заяву ОСОБА_1 місцевий господарський суд розцінив як заяву про зміну предмета позову, прийняв її до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №520/8921/17 (суддя Нікітенко С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване правомірністю виключення ОСОБА_1 зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" та недоведеністю позивачем факту належності йому спірного гаража на праві власності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №520/8921/17 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Зокрема, скаржник наголошує на порушенні його прав у зв`язку з неповідомленням останнього у встановленому порядку про проведення загальних зборів Автогаражного кооперативу "Шкільний", на яких було вирішено питання про припинення членства позивача у вказаній юридичній особі без повернення йому спірного гаража. Крім того, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом безпідставно досліджувалося питання наявності/відсутності у позивача заборгованості зі сплати членських внесків, яке не входить до предмету доказування у цьому спорі, оскільки відповідна обставина не була визначена ОСОБА_1 в якості підстави позову.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 10.05.2025 (вх.№1262/25/Д4 від 12.05.2025) Автогаражний кооператив "Шкільний" просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №520/8921/17 залишити без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що при формулюванні позовних вимог ОСОБА_1 вказано неправильну дату оскаржуваного рішення загальних зборів ("26.12.2016" замість належної дати "25.12.2016"), а також на те, що Автогаражним кооперативом "Шкільний" вжито всіх належних та необхідних заходів для повідомлення позивача про загальні збори, на яких було прийнято рішення про виключення останнього. Водночас відповідач звертає увагу на те, що при вступі до складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" позивач не робив жодних пайових внесків, у зв`язку з чим твердження останнього про наявність у нього права на повернення майна у зв`язку з припиненням членства у кооперативі є безпідставними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В. від 28.04.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 13.05.2025.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 призначено справу №520/8921/17 до розгляду на 04.06.2025 о 13:00.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у судовому засіданні у справі №520/8921/17 було оголошено перерву до 13:00 год 18.06.2025.

У судовому засіданні 18.06.2025 представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу; представник Автогаражного кооперативу "Шкільний" висловив заперечення проти її задоволення; ОСОБА_2 участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.5 а.с.79-81).

ОСОБА_2 своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_1 у період з 1989 року по 25.12.2016 був членом Автогаражного кооперативу "Шкільний" та користувачем гаражу № НОМЕР_1 , який розташований на території вказаного кооперативу.

Згідно з пунктами 1.1, 1.4, 1.6 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" у редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного позивачем рішення зборів (далі статут Автогаражного кооперативу "Шкільний"), даний кооператив є добровільним об`єднанням громадян його членів, створеним для розміщення та охорони власних транспортних засобів, на засадах самоврядування, які добровільно об`єдналися на основі членства. Кооператив є юридичною особою. За типом кооператив є обслуговуючим.

Відповідно до пункту 1.3 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" члени кооперативу зобов`язані виконувати вимоги вказаного статуту, який розроблений і затверджений рішенням загальних зборів членів кооперативу.

Перелік видів діяльності кооперативу: створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження діяльності кооперативу; координація спільної діяльності членів кооперативу по збереженню приватного транспорту, експлуатації та обслуговуванню гаражу-боксу на закріпленій території; забезпечення належного обслуговування та утримання території, розвитку суспільства (пункт 2.2 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний").

В силу пунктів 4.1-4.5 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок у порядку та розмірах, визначених загальними зборами членів кооперативу. Рішення правління чи голови правління кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство. Членство в кооперативі припиняється, зокрема, у разі несплати внесків протягом 3 років. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

У пункті 5.1 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" вказано, що основними правами членів кооперативу є: участь в діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах; користуватися послугами кооперативу тощо.

Положеннями пункту 5.2 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" визначено, що основними обов`язками членів кооперативу є, зокрема, додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата членських внесків у строк, визначений рішенням загальних зборів.

За умовами пунктів 7.1, 7.2 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" члени кооперативу можуть брати участь у діяльності кооперативу як своєю трудовою діяльністю, так і шляхом внесення майна або коштів. Форми та порядок прийняття участі у діяльності кооперативу членами кооперативу визначаються на загальних зборах кооперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу або збори уповноважених. До компетенції загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) належить, зокрема, затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу (пункти 8.1, 8.2 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний").

Згідно з пунктами 8.3, 8.4 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою правління кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік. Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення. Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не меншу третини його членів, спостережної ради та ревізійної комісії (ревізора). Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою правління) кооперативу скликання позачергових загальних зборів, вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів.

Відповідно до пункту 8.5 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" у разі, коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу. За наявності в кооперативі 75 та більше членів замість загальних зборів членів кооперативу можуть скликатися збори уповноважених. Уповноважені обираються загальними зборами членів кооперативу строком на 4 роки.

В силу пунктів 8.6-8.9 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений має один голос і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесенні змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відкритим голосуванням.

У пунктах 9.1, 9.2 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" зазначено, що для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних.

Положеннями пунктів 10.2, 10.3 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" передбачено, що розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою або грішми, а земельної ділянки у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Згідно з доповідною запискою б/н від 21.11.2016, складеною диспетчером Автогаражного кооперативу "Шкільний" ОСОБА_3 на ім`я голови вказаного кооперативу, вказаний диспетчер відвідав адресу: АДРЕСА_1 , за якою проживає член кооперативу ОСОБА_1 , що має значу заборгованість з членських внесків, між тим двері ніхто не відчинив, у зв`язку з чим у дверях було залишено лист бухгалтера Автогаражного кооперативу "Шкільний" з вимогою прибути та погасити заборгованість.

25.12.2016 проведено збори уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", на якому прийнято рішення, оформлене постановою б/н від 25.12.2016.

Відповідно до виписки з постанови зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний" б/н від 25.12.2016 одноголосно вирішено, зокрема, за несплату членських внесків протягом 13,5 років з ІІ півріччя 2003 року включно володільця гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключити з членів Автогаражного кооперативу "Шкільний", а гараж № НОМЕР_1 запропонувати бажаючим, які погасять всю наявну заборгованість з членських внесків, сплатять оцінку та оціночну вартість даного гаражу, відремонтують його, після чого новий володілець буде прийнятий у члени Автогаражного кооперативу "Шкільний" (пункт 24 протоколу).

У постанові б/н від 25.12.2016 зазначено, що на зборах уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний" були присутні 60 з 71 уповноважених.

Згідно з доповідною запискою б/н від 27.12.2016, складеною диспетчером Автогаражного кооперативу "Шкільний" ОСОБА_3 на ім`я голови зазначеного кооперативу, в день складення цієї доповідної записки вказаний диспетчер відвідав місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , але двері не відчинили, а тому у дверях було залишено записку про виключення позивача з кооперативу на підставі рішення зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформленого постановою б/н від 25.12.2016, та необхідність прибуття для звільнення гаражу №877 від речей.

Листом №9 від 30.05.2017 Автогаражний кооператив "Шкільний" повідомив ОСОБА_1 про прийняття зборами уповноважених рішення, оформленого постановою б/н від 25.12.2016, про виключення позивача зі складу членів відповідача. Докази направлення вказаного листа відповідачем матеріали справи не містять, між тим факт його отримання позивачем не заперечується.

У матеріалах справи також містяться:

-копія поштового конверту з відбитком штемпелю органу зв`язку 09.01.2017 та зі штрихкодовим ідентифікатором №6512101680323, який повернувся відправникові Автогаражному кооперативу "Шкільний" з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та в якому одержувачем зазначено ОСОБА_1 ;

-акт вскриття гаражу № НОМЕР_1 , розташованого в Автогаражному кооперативі "Шкільний", від 25.12.2016;

-копія технічного паспорту, виготовленого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" на замовлення Автогаражного кооперативу "Шкільний" на об`єкт за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 126/1 станом на 26.08.2010;

-звіт про незалежну оцінку майна гаражу АДРЕСА_2 , складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркет" 20.03.2017 на замовлення Автогаражного кооперативу "Шкільний";

-висновок експерта №02/19 від 25.06.2021, складений судовим експертом Рапачем Костянтином Васильовичем за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2017 у цій справі.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформлене постановою б/н від 26.12.2016, в частині виключення ОСОБА_1 зі складу членів відповідача, а також про повернення гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території Автогаражного кооперативу "Шкільний", у володіння та користування позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на правомірність виключення ОСОБА_1 зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" та недоведеність позивачем факту належності йому спірного гаража на праві власності.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не повністю погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

В силу частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Наведені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, що була чинною станом на день прийняття оскаржуваного позивачем рішення зборів уповноважених; далі Закон України "Про кооперацію") основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Отже, члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Саме така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі №910/7554/18 та від 17.12.2019 №904/4887/18.

Згідно з частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про кооперацію" визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут містить відомості, зокрема, про порядок скликання загальних зборів, порядок формування, склад і компетенцію органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах.

В силу пунктів 8.1, 8.5 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу або збори уповноважених. У разі, коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу.

Колегія суддів зауважує, що у справах з позовною вимогою про визнання недійсним рішення органу управління юридичної особи, заявленою з підстав неповідомлення позивача про проведення зборів/засідання, на яких прийняте спірне рішення, судам при вирішенні питання щодо порушення прав позивача спірним рішенням необхідно з`ясувати дотримання порядку скликання, зокрема, загальних зборів, щодо належного повідомлення позивача про такі збори, яке є складовою скликання зборів, а також щодо відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту, оскільки своєчасне і належне повідомлення учасника про скликання загальних зборів, що містить вичерпну інформацію щодо проведення зборів, є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні.

Обов`язковою умовою повідомлення про скликання зборів/засідання органу управління юридичної особи є одночасна наявність у такому повідомленні інформації про дату, час, місце проведення зборів та інформації про питання, що будуть винесені на розгляд зборів (порядок денний).

Відсутність у такому повідомленні будь-якої з названих складових, як і відсутність самого повідомлення, може бути підставою для визнання недійсними рішень органу управління (пункт 2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016, постанова Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №902/495/19 тощо).

При цьому колегія суддів вбачає, що положення статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" не визначають конкретного механізму повідомлення члена кооперативу про проведення загальних зборів, а тому апеляційний господарський суд зауважує, що особа, яка скликає загальні збори учасників, повинна вжити всіх розумних заходів для повідомлення учасників про проведення цих зборів. Обраний особою, що скликає загальні збори учасників, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направлення такого повідомлення.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.05.2018 у справі №906/592/17.

У випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 05.05.2020 у справі №916/1996/19 та від 06.02.2020 у справі №906/307/19.

Крім того, апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, викладеної в постанові від 02.09.2014 у справі №5017/1221/2012, неповідомлення учасника юридичної особи про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили зі складу учасників такої юридичної особи, є безумовним порушенням його корпоративних прав.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Cуд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження повідомлення позивача про дату, час і місце проведення, а також порядок денний зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", які відбулися 25.12.2016 та на яких було прийнято оскаржуване ОСОБА_1 рішення. Не подано відповідачем і самого повідомлення, яке відображало б відомості про дату, час, місце проведення зазначених зборів, зміст порядку денного тощо.

Між тим, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що ОСОБА_1 повинен був повідомлятися відповідачем про проведення 25.12.2016 зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", на яких було прийняте оскаржуване у даній справі рішення, оскільки вплив на прийняття органом управління юридичної особи рішень не вичерпується виключно голосуванням, тим більше, що на цих зборах вирішувалось питання про права та обов`язки позивача, а саме: питання виключення останнього зі складу членів кооперативу, у зв`язку з чим оскаржуване рішення безпосередньо стосується прав позивача, адже на цих зборах ОСОБА_1 мав право щонайменше на надання своїх пояснень щодо підстав, які були покладені в основу рішення про його виключення, а тому відсутність доказів його повідомлення про проведення зазначених зборів свідчить про недобросовісну поведінку відповідача в контексті порядку проведення вказаних зборів та зумовлює доведеність позивачем факту порушення оскаржуваним рішенням його прав.

Наявна у матеріалах справи копія поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором №6512101680323, який повернувся відправникові Автогаражному кооперативу "Шкільний" з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та в якому одержувачем зазначено ОСОБА_1 , жодним чином не підтверджує повідомлення позивача про дату, час, місце проведення зборів уповноважених та зміст їхнього порядку денного, оскільки відсутність опису вкладення до цього конверту позбавляє суд можливості перевірити вміст поштового відправлення.

Посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні на те, що відповідно до наявної у матеріалах справи доповідної записки диспетчер Автогаражного кооперативу "Шкільний" ОСОБА_3 був направлений за адресою місця проживання позивача, оскільки мав намір повідомити останнього про проведення 25.12.2016 зборів уповноважених, на яких мало розглядатися питання про виключення позивача з членів кооперативу, є необґрунтованими, оскільки зміст доповідної записки б/н від 21.11.2016 свідчить про те, що вказаний диспетчер залишив у дверях лист бухгалтера Автогаражного кооперативу "Шкільний" з вимогою прибути та погасити заборгованість з членських внесків, у той час як будь-яких відомостей щодо наміру повідомити ОСОБА_1 про проведення 25.12.2016 відповідних зборів вказаний документ не містить.

Крім того, безумовною підставою для визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи у зв`язку з прямою вказівкою закону є, зокрема, прийняття таким органом рішення за відсутності кворуму.

Як зазначалося вище, положеннями пунктів 8.6, 8.7 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" передбачено, що збори уповноважених кооперативу правомочні вирішувати питання за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний уповноважений має один голос і це право не може бути передано іншій особі.

Однак, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження здійснення реєстрації учасників зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", проведених 25.12.2016 (зокрема, але не виключно: реєстру присутніх, журналу реєстрації або інших документів, які б містили підписи учасників вказаних зборів). Вказане унеможливлює перевірку присутніх на цих зборах уповноважених.

Поряд з цим, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не було подано жодного доказу, який би підтверджував набуття особами, якими було прийнято оспорюване рішення, статусу уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний" (зокрема, доказів, які б дозволяли суду встановити: ким та коли саме вказані особи були обрані; яким документом оформлено їх обрання тощо).

Враховуючи вищевикладене, у колегії суддів відсутні підстави вважати збори уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", які відбулися 25.12.2016, правомочними.

Стосовно підстав виключення позивача зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Виключення члена кооперативу з кооперативу це передбачена законом форма корпоративної відповідальності першого перед другим, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи за порушення членом кооперативу своїх обов`язків. На відміну від виходу з числа членів кооперативу, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання цього члена кооперативу та можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням учасників, членів з юридичної особи, господарським судам слід враховувати, що у рішенні загальних зборів про виключення такого члена кооперативу повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для його виключення, в чому полягає систематичність невиконання членом кооперативу його обов`язків, якими саме діями (бездіяльністю) він перешкоджає досягненню цілей кооперативу. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним за позовом такого члена кооперативу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.04.2019 у справі №923/650/17.

Зі змісту постанови зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний" б/н від 25.12.2016 вбачається, що в якості підстави для виключення ОСОБА_1 зі складу членів кооперативу вказана несплата позивачем членських внесків протягом 13,5 років з ІІ півріччя 2003 року включно.

За змістом статті 13 Закону України "Про кооперацію" членство в кооперативі припиняється у разі, зокрема, несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

Отже, членство у кооперативі може бути припинено на підставі статті 13 Закону України "Про кооперацію", зокрема, у разі підтвердження факту несплати членом кооперативу внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу, та наявності у статуті кооперативу положень про те, що наявність цієї умови є підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення з кооперативу.

У разі підтвердження існування у позивача обов`язку по сплаті членських внесків, за наявності доказів встановлення кооперативом розміру таких внесків, які мали сплачуватись у спірний період, та доведення інформації щодо розміру та порядку сплати внесків до членів кооперативу, за наявності у статуті кооперативу положень, що несплата встановлених статутом кооперативу внесків є умовою для прийняття загальними зборами рішення про припинення членства у кооперативі, невиконання позивачем обов`язку по сплати членських внесків за певний період та існування підтвердженого розміру заборгованості може бути підставою для виключення його з членів кооперативу на підставі статті 13 Закону України "Про кооперацію".

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 03.12.2024 у справі №910/10683/21 та від 11.02.2025 у cправі №916/3226/23.

В силу пункту 4.5 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний" членство в кооперативі припиняється, зокрема, у разі несплати внесків протягом 3 років.

Однак, відповідачем не доведено наявності у ОСОБА_1 у зазначений в оскаржуваному рішенні період часу обов`язку зі сплати членських внесків, оскільки у матеріалах справи відсутні та Автогаражним кооперативом "Шкільний" до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження встановлення таких внесків, їх розміру та порядку сплати, а також доказів доведення вказаної інформації про членські внески (у разі їх встановлення) до відома позивача.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності поважних та достатніх підстав для виключення ОСОБА_1 зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний" на підставі оскаржуваного позивачем рішення зборів уповноважених.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що оскаржуване у цій справі рішення органу управління відповідача передбачає виключення ОСОБА_1 зі складу членів відповідача за відсутності обґрунтованих підстав для цього, тобто безпосередньо стосується гарантованого законом права позивача на членство у зазначеній юридичній особі, Південно-західний апеляційний господарський суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформленого постановою б/н від 25.12.2016, в частині виключення позивача зі складу членів вказаного кооперативу.

При цьому колегією суддів враховується, що визнання рішення зборів уповноважених недійсним означає, що воно не породило правових наслідків з дня його прийняття, відтак додаткове його скасування законом не вимагається, адже саме по собі визнання такого рішення недійсним виступає належним та ефективним способом захисту позивача, оскільки забезпечує реальне поновлення його порушеного права (тобто відновлення стану, який існував до порушення), адже зумовлює поновлення членства ОСОБА_1 в Автогаражному кооперативі "Шкільний" без необхідності додаткового вчинення інших дій.

Сама по собі наявність описки позивача під час формулювання змісту позовних вимог при зазначенні органу управління, яким прийнято оскаржуване рішення ("загальні збори" замість "збори уповноважених"), та дати такого рішення ("26.12.2016" замість "25.12.2016"), жодним чином не спростовує процесуальної можливості задоволення в межах даної справи позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформленого постановою б/н від 25.12.2016, в частині виключення позивача зі складу членів вказаного кооперативу, оскільки колегією суддів у судових засіданнях встановлено та з матеріалів справи достеменно вбачається, що оскаржуваним є саме рішення зборів уповноважених від 25.12.2016, у той час як відмова у задоволенні позову з підстав допущення позивачем описки зумовила б надмірний формалізм, а також непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, що не відповідає принципам господарського судочинства.

Стосовно заяви Автогаражного кооперативу "Шкільний" про застосування позовної давності апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Встановлений пунктом 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України річний строк позовної давності поширюється виключно на рішення загальних зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, у той час як для оскарження рішень загальних зборів (зборів уповноважених) кооперативів застосовується загальний строк тривалістю три роки.

Аналогічна правова позиція судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 14.09.2022 у справі №909/298/21.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржуване позивачем рішення зборів уповноважених було прийнято 25.12.2016, апеляційний господарський суд зазначає про звернення ОСОБА_1 з позовом у даній справі в межах строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про повернення гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території Автогаражного кооперативу "Шкільний", у володіння та користування позивача суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За умовами статті 21 Закону України "Про кооперацію" у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки у натурі.

Наведеному положенню закону відповідають пункти 9.2, 10.2, 10.3 статуту Автогаражного кооперативу "Шкільний", згідно з якими джерелами формування майна кооперативу є вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою або грішми, а земельної ділянки у натурі.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до суду першої інстанції не подано ні належних у розумінні процесуального закону доказів набуття ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований на території Автогаражного кооперативу "Шкільний", ні доказів внесення позивачем вказаного гаражу до пайового фонду Автогаражного кооперативу "Шкільний".

Відтак позивачем не наведено правових підстав для повернення йому спірного гаражу № НОМЕР_1 , натомість, враховуючи поновлення членства ОСОБА_1 у кооперативі внаслідок визнання недійсним рішення зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформленого постановою б/н від 25.12.2016, в частині виключення позивача зі складу членів вказаного кооперативу, корпоративні права ОСОБА_1 стосовно реалізації його прав, як члена кооперативу, захищені у передбачений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про повернення гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території Автогаражного кооперативу "Шкільний", у володіння та користування ОСОБА_1 .

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №520/8921/17 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №520/8921/17 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу "Шкільний" задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення зборів уповноважених Автогаражного кооперативу "Шкільний", оформлене постановою б/н від 25.12.2016, в частині виключення ОСОБА_1 зі складу членів Автогаражного кооперативу "Шкільний".

Стягнути з Автогаражного кооперативу "Шкільний" на користь ОСОБА_1 3028 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Автогаражного кооперативу "Шкільний" на користь ОСОБА_1 4542 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя К.В. Богатир