Рішення від 19.06.2025 по справі 910/2160/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2025Справа № 910/2160/25Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/2160/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж»

до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 77569,75 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 77569,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у розмірі 1072835,10 грн та 3% річних у розмірі 11551,35 грн за період з 10.08.2023 по 18.12.2023. Втім, враховуючи, що рішення відповідачем виконане 30.07.2024, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 3% річних у розмірі 19701,02 грн за період з 19.12.2023 року по 29.07.2024 року та інфляційних втрат у розмірі 57868,73 грн за період з 10.08.2023 по 29.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12978/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яке отримано з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 13.03.2025 по справі №910/2160/25 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу Управлінню освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 13.03.2025 о 18:15 год.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2023 року між Управлінням освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» (далі - виконавець) укладено договір №107 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконати до 31.12.2023 Технічне обслуговування мереж центрального опалення, холодного водопостачання, гарячого водопостачання та каналізації, код ДК 021:2015 (CVP) 45330000-9 Водопровідні та санітарно-технічні роботи у відповідності із діючими нормативними документами (далі - послуги), а замовник - прийняти та оплатити за надані послуги їх вартість згідно з умовами даного договору, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору було надано відповідачу визначені умовами договору послуги, проте відповідач зобов`язань з оплати вартості отриманих послуг в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецмонтаж" основний борг в розмірі 1072835,10 грн, 3% річних у розмірі 11551,35 грн та судовий збір в розмірі 16265,80 грн.

Під час розгляду справи №910/19257/23, судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання визначених умовами договору послуг та факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо повної оплати отриманих послуг, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 1072835,10 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором №107 від 31.01.2023 по сплаті позивачу вартості наданих послуг у розмірі 1072835,10 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23 було виконано в повному обсязі відповідачем у липні 2024 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями від 23.07.2024 №336 на суму 11551,35 грн, №337 на суму 16265,80 грн, №338 на суму 702299,58 грн, №339 на суму 322891,01 грн, №340 на суму 1201,51 грн, №341 на суму 40743,00 грн, №342 на суму 4586,00 грн та №343 на суму 1114,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, оскільки відповідач основне зобов`язання, наявність якого встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23 виконав несвоєчасно, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 57868,73 грн за весь час прострочення, оскільки вони не були заявлені під час розгляду справи №910/19257/23 та 3% річних у розмірі 19701,02 грн, за період неохоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 у справі №910/19257/23 до моменту його фактичного виконання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості за договором №107 від 31.01.2023 виконано відповідачем у липні 2024 року, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних у межах визначеного позивачем періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Так, за приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №64 від 08 грудня 2023 року (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Сайко та Партнери» (далі - бюро), додаткової угоди №2 від 17.02.2025 до договору про надання правової допомоги, акту №2 від 21.02.2025 про надання правової допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6890/10 від 05.09.2018 на ім`я Сайко Ю.В. та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1589856 від 15.04.2024 року, виданого адвокату Сайко Ю.В. Адвокатським бюро «Сайко та Партнери».

За умовами пункту 1.4 договору про надання правової допомоги, конкретний зміст правової допомоги, що надаватиметься клієнту згідно умов цього договору, визначається сторонами в додатковій угоді до даного договору.

Гонорар - винагорода бюро за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів професійної правничої допомоги, що оплачується клієнтом на умовах і в порядку, визначеному у відповідній додатковій угоді (п. 3.1 договору про надання правової допомоги).

При цьому, п. 3.3 договору про надання правової допомоги визначено, що розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення бюро позитивного результату, якого бажає клієнт.

Пунктом 3.8 договору про надання правової допомоги визначено, що гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок бюро.

Відповідно до п. 4.1 вищевказаного договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення підпису бюро його печаткою та діє до повного виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

17.02.2025 року між клієнтом та бюро було підписано додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги (далі - додаткова угода), якою сторони визначили, що клієнту надається повний спектр професійної правничої допомоги, пов`язаної зі стягненням з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код в 37470086) нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з простроченням оплати послуг отриманих за договором №107 від 31.01.2023 та у зв`язку з цим представлення прав та законних інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді, а також перед фізичними та юридичними особами.

В розділі "розмір гонорару бюро" сторони погодили, що розмір гонорару бюро - фіксований, а саме 20000,00 грн та сплачується в безготівковому порядку на рахунок бюро, що вказаний в розділі 6 договору протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту надання правничої допомоги.

Додатковою угодою визначено, що остання є невід`ємною частиною договору про надання правничої допомоги, складена українською мовою у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної зі сторін.

21.02.2025 року між бюро та клієнтом було підписано акт №2 про надання правничої допомоги на підставі договору про надання правової допомоги від 08.12.2023, за умовами якого бюро надало, а клієнт прийняв надану правову допомогу, що полягає у наступному. Зміст правової допомоги: підготування та подача позовної заяви (з доданими до неї документами) до Господарського суду міста Києва про стягнення з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код в ЄДРПОУ 37470086) на користь Клієнта нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з простроченням оплати послуг отриманих за договором № 107 від 31.01.2023 р., що включає: ознайомлення з матеріалами наданими клієнтом; опрацювання нормативної бази і судової практики щодо формування доводів позовної заяви; здійснення розрахунку 3% річних та інфляційної складової відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України; формування додатків до позовної заяви. Представлення інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва, в тому числі але не виключно: підготування і подача до суду різного роду клопотань і заяв процесуального характеру, заяв по суті справи, участь в судових засіданнях (у разі їх призначення), моніторинг руху позовної заяви, а в подальшому і відповідної справи в Господарському суді міста Києва за даними його веб-сторінки (https://kr.arbitr.gov.ua/sud5011/) та веб-сторінки Судова влада України (https://court.gov.ua/fair/). Розмір гонорару: 20000,00 грн.

З урахуванням наданих доказів, позивач вказує про понесення витрат у розмірі 20000,00 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/2160/25 стягнення 77569,75 грн за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж».

Судом встановлено, що Сайко Юрій Васильович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6890/10 від 05.09.2018.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі № 904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 року в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року в справі № 910/429/21 та від 11.11.2022 року в справі № 909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року в справі № 922/2666/21.

В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що даний спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а предмет доказування у справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню. Разом з цим, у даному випадку, необґрунтованим є включення до відшкодування витрат на правову допомогу такої послуги як представлення інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва, зважаючи на те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і окрім позовної заяви з додатками інших заяви чи клопотань від представника позивача до суду не надходило.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 77569,75 грн задовольнити.

2. Стягнути з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (04119, м. Київ, вулиця Зоологічна, будинок 6-А; ідентифікаційний код 37470086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж» (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 126, корпус 1 літера "А"; ідентифікаційний код 30858494) 3% річних у розмірі 19701 (дев`ятнадцять тисяч сімсот одна) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 57868 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 73 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2025.

СуддяТ.В. Васильченко