Рішення від 02.06.2025 по справі 175/3618/25

Справа № 175/3618/25

Провадження № 2/175/917/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

02 червня 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС», третя особа Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити реєстраційні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС», третя особа Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити реєстраційні дії, в якій просила суд ухвалити рішення, яким трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС» визнати припиненими з 31 грудня 2024 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора, за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Зобов`язати державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внести зміни до відомостей про юридичну особу ТОВ «КОРТЕКС», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «КОРТЕКС» з 31 грудня 2024 року. Стягнути з ТОВ «КОРТЕКС» на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

ОСОБА_1 просила суд слухати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити. Проти ухвалення заочного судового рішення не заперечує.

Представник Товаристваз обмеженоювідповідальністю «КОРТЕКС» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим листом відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання». Відзив на позов не подано, а тому зі згоди позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Представник Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради надала суду заяву про слухання справи за її відсутності.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС» від 02 квітня 2024 року була обрана директором Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС» з «13» квітня 2024 р.

На підставі та на виконання наказу №4-к від 12.04.2024 р. ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора ТОВ «КОРТЕКС» за сумісництвом з «13» квітня 2024 р.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» директор - як виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників та організовує виконання їхніх рішень. Тобто, загальні збори учасників здійснюють управління товариством та реалізують право уповноваженого органу товариства усунути особу від виконання обов`язків члена виконавчого органу в будь який час і з будь яких підстав.

29 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою про звільнення за власним бажанням до учасників Товариства: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відправивши вказану заяву на електронні адреси учасників (засновників), а також поштою з описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення за адресою ТОВ «КОРТЕКС» та учасників (засновників) - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який володіє часткою в статутному капіталі, яка складає 87,50 % статутного капіталу ТОВ «КОРТЕКС» та є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи - ТОВ «КОРТЕКС», що вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У заяві про звільнення ОСОБА_1 просила звільнити її з посади директора ТОВ «КОРТЕКС» за власним бажанням з 31 грудня 2024 року. Дата бажаного звільнення була обрана з урахуванням двотижневого строку, передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

До того ж, в якості додатків до заяви було направлено повідомлення про скликання Загальних зборів учасників ТОВ «КОРТЕКС», чим повідомила про скликання Загальних зборів учасників ТОВ «КОРТЕКС» 30 грудня 2024 року о 13 год 00 хв за місцезнаходженням ТОВ «КОРТЕКС» задля розгляду та вирішення наступних питань порядку денного: про звільнення з посади Директора Товариства ОСОБА_1 ; про призначення директора ТОВ «КОРТЕКС»; Про вирішення питання щодо надання повноважень на вчинення дій для державної реєстрації змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення не були вручені адресатам (повернення Відправнику Закінчення встановленого терміну зберігання) та з 06.01.2025 передані на зберігання Закінчення встановленого терміну зберігання (копія роздруківки додається).

Враховуючи викладене вище, незважаючи на відправлені ОСОБА_1 документи, 30 грудня 2024 року загальні збори учасників ТОВ «КОРТЕКС» не відбулися у зв`язку із неявкою усіх учасників Товариства, про що ОСОБА_1 складено відповідний Протокол . У зв`язку з неявкою учасників ТОВ «КОРТЕКС» на загальні збори ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Учасниками ТОВ «КОРТЕКС» було проігнороване прохання ОСОБА_1 , щодо скликання загальних зборів учасників для розгляду на них питань звільнення її з посади директора та обрання нового директора Товариства, - про скликання/проведення Загальних зборів учасників ТОВ «КОРТЕКС» ОСОБА_1 ніхто не повідомляв.

Відповідні дії для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань з боку учасників - власників ТОВ «КОРТЕКС» не були здійснені.

Позивач у своєму позові наголошує, що на даний час, учасники - власники Товариства не займаються та не опікуються своїм підприємством, ТОВ «КОРТЕКС» найманих працівників не має (крім директора ОСОБА_1 ), а також ТОВ «КОРТЕКС» не виконуються поставлені економічні завдання. На даний момент діяльність ТОВ «КОРТЕКС» не ведеться. Як наслідок, ОСОБА_1 втратила матеріальну (економічну) та будь яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді Директора в ТОВ «КОРТЕКС» та бажає змінити місце роботи й сферу діяльності. Крім того, належного зв`язку із засновниками (учасниками) ТОВ «КОРТЕКС» не має, що є перешкодою у вільному (прямому) звільненні ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням (відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю), та є причиною звернення до суду.

На думку ОСОБА_1 , учасники ТОВ «КОРТЕКС» своєю бездіяльністю, яка полягає у не розгляді та у невжитті заходів для прийняття рішення про її звільнення, в межах статутної діяльності підприємства, були порушені її трудові права.

Право ОСОБА_1 , як найманого працівника закріплене Кодексом законів про працю. Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Враховуючи вказане вище, загальні збори учасників ТОВ «КОРТЕКС» порушили право на працю ОСОБА_1 , а саме право на припинення трудових відносин, як його невід`ємну складову частину.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 Кодексу законів про працю).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КзПП й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

За змістом положень ст. 38 КзПП України, ст.29, 3О, 31, 37, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 58, 60, 62 ЗУ «Про господарські товариства» права директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчим орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов`язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на вільно обрану зайнятість. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує у сфері зайнятості, зокрема, вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Кодексу законів про працю України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України - трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Зі змісту ст. 21 КЗпП України випливає, що трудовий договір є двостороннім договором між працівником та роботодавцем, які по відношенню один до одного мають відповідні права та обов`язки. Інші суб`єкти мають право втручання у взаємовідносини цих сторін лише у випадках та в порядку передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. З ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року, у справі № 758/1861/18).

ОСОБА_1 доклала усіх зусиль задля реалізації свого права на припинення трудових відносин, - виконала вимоги КЗпП України та ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо порядку припинення трудових відносин з ініціативи працівника, однак внаслідок бездіяльності ТОВ «КОРТЕКС» - ОСОБА_1 не може припинити трудові відносини з ним та повною мірою реалізувати своє право на працю.

Уповноважений на звільнення директора орган ТОВ «КОРТЕКС» проігнорував повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення і не розглянув по суті заяву ОСОБА_1 про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків по створенню нового виконавчого органу. З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 в межах статутної діяльності Товариства, ТОВ «КОРТЕКС» були порушені трудові права ОСОБА_1 , зокрема її право бути звільненою із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд.

Судова практикаоднозначно кваліфікуєтаку ситуаціюяк порушеннявимог трудовогозаконодавства.Так,Верховний Судпід часрозгляду аналогічноїсправи уПостанові ВерховногоСуду від03.07.2019у справі№ 520/11437/16-цзазначив:«Звертаючись досуду зуказаним позовом,ОСОБА 1посилався нате,що узв`язкуз неявкоюучасника ТОВ"Укркеш"-КОВ "АлгетусХолдінгз Лімітед"на загальнізбори вінпозбавлений можливостіреалізувати передбаченечастиною першоюстатті 38КЗпП Україниправо розірватитрудовий договір,укладений наневизначений строк,попередивши проце власникаабо уповноваженийним органписьмово задва тижні.Посилаючись напередбачену статтею22КЗпП Українизаборону будь-якогопрямого абонепрямого обмеженняправ приукладенні,зміні таприпиненні трудовогодоговору,просив усудовому порядкуприпинити йоготрудові відносиниз ТОВ"Укркеш"на підставічастини першоїстатті 38КЗпП України.Судом установлено,що ТОВ"Укркеш"не виконаловимоги трудовогозаконодавства,не здійснилобудь-якихдій,спрямованих навирішення питанняпро звільненняОСОБА 1з посадидиректора товариства.Тобто існуєпорушення правапозивача наприпинення трудовихвідносин.»Таким чином,керуючись ст.ст.22та 38КЗпП України,Верховний Суддійшов висновку,що Товариствоз обмеженоювідповідальністю (роботодавець)не виконаловимоги трудовогозаконодавства,не здійснилобудь-якихдій,спрямованих на вирішення питання про звільнення особи з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача па припинення трудових відносин.

Таким чином ТОВ «КОРТЕКС» в особі його учасників своєю бездіяльністю позбавили ОСОБА_1 права вільного вибору місця, виду діяльності та роду занять, порушили її трудові права, гарантовані Конституцією та законами України.

Нормою ч. 2 ст. 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод громадянина, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них). Таке ж положення міститься і в статуті ТОВ «КОРТЕКС», а саме відповідно до п. 16.4.21. статуту до компетенції Загальних зборів учасників належить в тому числі і обрання та відкликання Директора, встановлення розміру його винагороди, затвердження умов договору (контракту) з Директором Товариства.

Відповідно до п. 19.5. статуту ТОВ «КОРТЕКС» повноваження Директора можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового директора або тимчасово виконувача обов`язків. У разі припинення повноважень Директора договір (контракт) із цією особою вважається припиненим.

Однак, враховуючи факт бездіяльності учасників ТОВ «КОРТЕКС», незважаючи на звернення та прохання Позивача, - загальні збори учасників товариства щодо розгляду питання звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства не відбулися, відповідно - ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати своє право на звільнення (як одне із складових частин права на працю). Єдиний орган, який відповідно до вказаного вище закону, повинен забезпечити реалізацію права на працю ОСОБА_1 (в тому числі права на припинення трудового договору з ініціативи працівника) - ігнорує законні вимоги ОСОБА_1 , чим порушує права останньої.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було дотримано всіх вимог чинного законодавства України щодо ініціювання процедури звільнення за власним бажанням, враховуючи як норми трудового (КЗпП України), так і корпоративного (ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») законодавства, останній не вдалося реалізувати та захистити свої трудові права, суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить ефективного способу захисту порушених прав ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Суд, розглядаючи аналогічну справу, дійшов до такого висновку (Постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц):

«Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Згідно з частиною першою статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «С.G та інші проти Болгарії», «Олександр Волков проти України»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (з рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції», «Вєренцов проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «Волчі проти Франції»).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (рішення у справах «Карт проти Туреччини», «Ефстатіу та та інші проти Греції», «Ешим проти Туреччини»).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади директора ТОВ «Укркеш». Однак, згідно зі статутом ТОВ «Укркеш» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між особою і ТОВ «Укркеш», колегія суддів вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин ОСОБА1 з ТОВ «Укркеш» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.»

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 201/13 84/16-ц) в ході вирішення схожої справи дійшов такого ж висновку щодо необхідності обрання Позивачем ефективного способу захисту: «В оцінці належності обраного способу захисту Верховний Суд врахував, що згідно зі статутом ТОВ «ПСРВО «Цветмет» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що позивач обрав неналежний, неефективний та не передбачений законом спосіб захисту порушених прав, виходячи із встановлених фактичних обставин справи. Враховуючи, що позов обґрунтовувався тим, що трудові відносини не можуть бути припинені із позивачем у зв`язку з відсутністю кворуму на загальних зборах, то зобов`язання товариства звільнити особу з посади генерального директора не призведе до поновлення порушених прав, оскільки, як визнають сторони, невирішення такого питання загальними зборами ТОВ «ПСРВО «Цветмет» зумовлене об`єктивними причинами, зокрема, відсутністю кворуму внаслідок смерті учасника товариства, якому належало 79, 17%, а також наявністю спору між спадкоємцями з приводу спадщини у вигляді частки у товаристві. Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між особою та ТОВ «ПСРВО «Цветмет», Верховний Суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між особою та ТОВ «ПСРВО «Цветмет» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.»

Відповідно до ч. 2. Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10. 2008 р. Законом України від 15 грудня 2006 р. N483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ч. 4. Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 року, при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно з частиною четвертою статті 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. За частиною шостою статті 65 ГК керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом), відповідно до закону.

Бездіяльність учасника ТОВ «КОРТЕКС» щодо проведення загальних зборів та вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 , як директора товариства, є грубим порушенням її трудових прав на звільнення та обрання іншого місця роботи на власний розсуд.

Нормою ч. 2 ст. 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод громадянина, на підставі Конституції України гарантується.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року, у справі № 758/1861/18).

Крім того, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю він розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Таким чином, ОСОБА_1 обрано спосіб захисту, який Верховний Суд вважає ефективним і таким, що не суперечить закону.

З метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики місцевий загальний суд повинен враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині першій статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Таким чином, в даній справі участь відповідного органу державної реєстрації є обов`язковою.

З огляду на викладене вище, на думку суду звернення з цією позовною заявою з позовними вимогами про встановлення факту припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «КОРТЕКС» та зобов`язання державного реєстратора вчинити реєстраційні дії забезпечить ефективний захист порушених трудових прав ОСОБА_1 . .

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно доп.3ч.1ст.20Господарського процесуальногокодексу Українигосподарські судирозглядають справиу спорах,що виникаютьу зв`язкуіз здійсненнямгосподарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Верховний Суд України у складі судді Верховного Суду України О. І. Потильчак та начальника управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України І. В. Бейцун, зробив узагальнення судової практики на тему «Практика розгляду судами корпоративних спорів» і з цього приводу вказав наступне (Лист Верховного суду України від 01.08.2007): «У результаті аналізу судової практики встановлено, що досить складним є також питання чіткого розмежування корпоративних та трудових відносин, оскільки правовідносини, що виникають між одноособовим виконавчим органом та господарським товариством, регулюються і нормами трудового права, і нормами цивільного та господарського права. Відповідно у господарських судів та загальних судів склалася неоднакова практика щодо підвідомчості (підсудності) цієї категорії справ. При вирішенні питання про підвідомчість (підсудність) аналогічних категорій спорів судам необхідно керуватися тим, що справи у трудових спорах між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства - фізичною особою і господарським товариством є підвідомчими (підсудними) загальним судам.»

Як випливає зі змісту ст. З Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Також відповідно до ч. 4 ст. 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

При вирішенні питання про те, чи є спір, який виник між вказаними особами, трудовим, судам необхідно керуватися положеннями гл. XV КЗпП "Індивідуальні трудові спори". У зв`язку з цим спори, пов`язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також тими членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку позовного провадження загальними судами як трудові спори.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України, трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КЗпП України комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються.

Враховуючи, що число працюючих у ТОВ «КОРТЕКС» менше 15 осіб, позивач з метою захисту своїх порушених прав може звернутися тільки до суду.

Частиною 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України ТОВ «КОРТЕКС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1 211 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 22, 21, 36, 38, КЗпП України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 15, 22, 46, 76, 77, 130, 141, 223, 263-266, 280, 281, 282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС», третя особа Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити реєстраційні дії задовольнити.

Трудові відносини ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРТЕКС» (Код за ЄДРПОУ: 31322627) визнати припиненими з 31 грудня 2024 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора, за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внести зміни до відомостей про юридичну особу ТОВ «КОРТЕКС» (Код за ЄДРПОУ: 31322627), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «КОРТЕКС» (Код за ЄДРПОУ: 31322627) з 31 грудня 2024 року.

Стягнути з ТОВ «КОРТЕКС» (Код за ЄДРПОУ: 31322627, місцезнаходження: 84331 Донецька область місто Краматорськ вул. Марії Приймаченко буд. №11) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Озерянська Ж.М.