Постанова від 17.06.2025 по справі 456/5692/23

Справа № 456/5692/23 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л.

Провадження № 22-ц/811/961/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Провадження № 22-ц/811/977/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю позивачачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , представника відповідачки ОСОБА_4 , представника відповідача Моршинської міської ради Більської Л.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року в складі судді Бучківської В.Л. в справі за позовом ОСОБА_1 до Моршинської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання нечинними рішень та скасування права власності на земельну ділянку, -

встановив:

У листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Моршинської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання нечинними рішень та скасування права власності на земельну ділянку, просилаусунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 шляхом визнання нечинними:

рішення сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 в частині затвердження детальних планів території по АДРЕСА_1 ;

рішення XXVІІ сесії Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 »;

скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності №29874068 від 10.01.2019.

Також просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь 3 073,60 грн. судових витрат, з яких: 1 073,60 грн. - судовий збір та 2 000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу).

В обгрунтування позову покликається на те, що разом з третьою особою ОСОБА_5 є співвласниками одного житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 . Їй належить половина такого (1/3 на підставі договору дарування від 04.07.2002 та 1/6 на підставі договору дарування від 01.09.2007).Друга половина цього будинку належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 01.07.1985.

Відповідачка ОСОБА_3 є дочкою третьої особи ОСОБА_5 та власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 згідно договору дарування та вже тепер є власником земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.Їїз ОСОБА_5 житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 690 кв.м. Земельна ділянка площею 90 кв.м. виділена ОСОБА_5 за рахунок земельного фонду тоді селищної ради для облаштування проїзду до їхнього будинку згідно з рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради №132 від 27.11.1983, а земельна ділянка площею 600 кв.м. закріплена за будинком згідно з рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради №141 від 18.12.1984. Цячастина земельної ділянки вилучена з земельної ділянки сусіднього будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яке на той час належало батьку її матері та ОСОБА_5 , її дідусю.

Земельна ділянка площею 690 кв.м. є у її та ОСОБА_5 користуванні, у власність їм не передавалась. Огорожі між їхньою земельною ділянкою та приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_3 немає.У червні 2023 року при вирішенні в суді питання встановлення порядку користування їхньою з ОСОБА_5 земельною ділянкою встановлено, що площа земельної ділянки їх будинку в АДРЕСА_1 , вже складає 0.0572 га, а не 0.0690 га, оскільки такий розмір земельних ділянок визначений детальним планом територій, затверджений рішенням сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 № 436 «Про затвердження детальних планів території по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 ».Крім того, з АДРЕСА_1 до земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 по їхній ще не поділеній з ОСОБА_5 земельній ділянці проходить рух транспорту і пішоходів згідно схеми організації руху, що зменшує площу їхньої земельної ділянки.

Незважаючи на існування між нею, позивачем, та батьком відповідача ОСОБА_3 багаторічного спору щодо поділу будинку та земельної ділянки, не дочекавшись результату поділуXXVІІсесія Моршинська міської ради Львівської області своїм рішенням №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 » передала їй у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0.0900га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на цю земельну ділянку. У користуванні ОСОБА_3 не було земельної ділянки площею 0.09 га для обслуговування будинку в АДРЕСА_1 .Реєстрація права власності ОСОБА_3 проведена згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності від 10.01.2019.

При цьому, межі земельної ділянки ОСОБА_3 не встановлювались та не погоджувалися з суміжними землекористувачами. В приватизовану земельну ділянку ОСОБА_3 ввійшла частина земельної ділянки, що є у її та ОСОБА_5 користуванні.Про те, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки вона дізналася лише в червні 2023 рокупід час розгляду цивільної справи у спорі з ОСОБА_5 . У 2017 році зверталася із заявою до міського голови щоб питання приватизації спірних земельних ділянок не вирішувалося, оскільки є судовий спір і міська рада своїм листом від 10.05.2017 запевнила її, що без погодження з нею, як сусіднім землекористувачем, питання приватизації не буде вирішуватись, тому перебіг позовної давності починається з червня 2023 року.Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішеннямСтрийського міськрайонногосуду Львівськоїобласті від19лютого 2025рокуу задоволені позову ОСОБА_1 до Моршинської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокодастру у Львівській області про визнання нечинними рішень та скасування права власності на земельну ділянку відмовлено.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року в задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Моршинської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокодастру у Львівській області про визнання нечинними рішень та скасування права власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 , а ухвалу суду ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі на рішення ОСОБА_1 зазначає, що таке є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

На думку апелянтки, суд не взяв до уваги рішення органу місцевого самоврядування, якими виділено для користування їй з ОСОБА_5 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, зокрема, рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради № 141 від 18.12.1984 та рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради № 132 від 27.11.1983.

До приватизації ОСОБА_3 за її з ОСОБА_5 будинком обліковувалася земельна ділянка площею 690 кв.м., яка у власність їм не передавалася.

Огорожі між їхньою земельною ділянкою та приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_3 немає, частина приватизованої земельної ділянки ОСОБА_3 , досі у її користуванні, обробляє її та на такій розташовані її грядки та клумби.

Вважає неправильним висновок суду про те, що у неї відсутнє право на захист законних очікувань щодо оформлення права власності на частину спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 раніше вчинила юридично значимі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно.

Зазначає, що ще з 2008 року розпочався спір між нею та батьком ОСОБА_3 ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою їх будинку, відтак вона значно раніше ніж ОСОБА_3 була зацікавлена у приватизації земельної ділянки свого будинку, але через судовий спір, не могла цього зробити.

Оскільки у 2017 році ОСОБА_3 підняла питання приватизації своєї земельної ділянки, звернулася до Моршинської міської ради із заявою про призупинення процесу, оскільки межі їх з ОСОБА_5 земельної ділянки та земельної ділянки ОСОБА_3 не визначені, на що міська рада запевнила, що без погодження із сусднім землекористувачем, питання приватизації не буде вирішуватися.

При цьому, у подальшому встановлено, що площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 складає 0,0572 га, а не 0,0690 га., тобто не дочекавшись судового рішення Моршинська міська рада ухвалила оспорювані рішення від 29.08.2017 № 436 та від 19.04.2018 № 604.

Крім цього, з центральної вулиці Шевченка м. Моршин до земельної ділянки ОСОБА_3 по її неподіленій земельній ділянці з ОСОБА_5 має проходити рух транспорту і пішоходів, що ще зменшує земельну ділянку будинковолодіння та спростовує висновок, що оспорювані рішення не порушують її права.

Вважає, що суд не відреагував належно на проект землеустрою, виготовлений ОСОБА_3 при приватизації, відсутність викопіювання з кадастрової карти, дописування прізвища з помилкою та не зазначення сусіднього землекористувача.

Акт узгодження і встановлення меж земельної ділянки теж є неналежним доказом, оскільки у такому не зазначено меж земельної ділянки, яка передається у власність, суміжних землекористувачів.

Зазначає, що Моршинська міська рада, у межах своєї компетенції могла передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, однак лише ту, яка перебуває у її користуванні, а не земельну ділянку, яка є у спільному з ОСОБА_5 користуванні та служить для обслуговування будинку.

Просить скасувати Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду від 27 лютого 2025 року відповідачка ОСОБА_3 зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального та матеріального закону, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Зазначає, що позивачка у справі не подала заперечень з приводу судових витрат, а твердження суду про те, що нею не подано Акт приймання-передачі наданих послуг не відповідає дійсності по своїй суті.

Зокрема, суд не звернув увагу на те, що розрахунок процесуальних витрат, де повно описані види виконаних робіт адвокатом з розміром оплати, є одночасно і актом виконаних робіт.

Вважає, що розрахунок судових витрат був наданий суду, тому суд мав всі необхідні документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу з належниим оформленням.

Покликається на судову практику.

Просить скасувати ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути судові витрати за апеляційний розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року задовольнити частково, виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування.

Що стосується позовних вимог про усунення перешкоду користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 шляхом визнання нечинним рішення сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 в частині затвердження детальних планів території по АДРЕСА_1 , то суд вказав, що громадські слухання оскаржуваного детального плану території проводилось, рішення про його затвердження прийняте відповідачем з врахуванням громадської думки з цього питання і в подальшому на підставі цього детального плану затверджено проект землеустрою відповідачки ОСОБА_3 , тому підстави длявизнання нечинним рішення сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 в частині затвердження детальних планів території по АДРЕСА_1 , відсутні.

Щодо вимог про усунення перешкоду користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 шляхом визнання нечиннимрішення XXVІІ сесії Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 » та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності №29874068 від 10.01.2019, суд вказав, що позивачка не надала будь яких документів, які б засвідчували право користування земельною ділянкою площею 600 кв.м., як і не надала доказів відведення земельної ділянки в натурі, тому у неї відсутні підстави стверджувати про право користування земельною ділянкою площею, зазначеною у рішенні виконавчого комітету Моршинської селищної ради №141 від 18.12.1984.

Також, покликаючись на норми матеріального права, суд звернув увагу на те, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Таким чином, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу, при цьому, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки, тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проекту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат.

Відтак, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустроює стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Встановивши, що формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проекту землеустрою ОСОБА_3 (стаття 79-1 ЗК України, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Моршинська міська рада відповідно до наданих їй повноважень ухвалила рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та передала земельну ділянку у власність ОСОБА_3 .

З врахуванням зазначеного у позивачки відсутнє право на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності саме на частину спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 раніше за позивачку вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчила розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, за її заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, ухвалено рішення про затверджено проекту землеустрою за нею.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог провизнання нечиннимрішення XXVІІ сесії Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 » та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності №29874068 від 10.01.2019.

При вирішенні спору місцевий суд врахував правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 243/8040/17 у постанові від 26.10.2022 у справі № 158/1788/20.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи в задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд вказав, що відповідачкою, всупереч вимогам процесуального закону та висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц, не долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі наданих послуг.

Враховуючи спірні правовідносини, матеріали справи, дослідженні судом докази, судова колегія не в повному об`ємі погоджується з такими висновками місцевого суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Враховуючи наведене, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом першоїінстанції з витягу з реєстру територіальної громади №2023/000802595 від 21.01.2023 та копії паспорта № НОМЕР_1 встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7-8).

Згідно із договором дарування житлового будинку від 04.07.2002, посвідченим державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., укладеним між ОСОБА_6 (даритель) та ОСОБА_1 , даритель подарувала, а обдарована прийняла в дар 1/3 частину житлового будинку разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розміщений на земельній ділянці площею 600 кв.м. (т. 1 а.с. 9).

З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14995261 від 21.06.2007 вбачається, що будинок по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності в розмірі 1/3 частки належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування (т. 1 а.с. 10).

У подальшому, згідно договору дарування частини будинку від 20.09.2007, який посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., (дарувальник) ОСОБА_6 подарувала, а (обдарована) ОСОБА_1 прийняла в дар 1/6 частину житлового будинку разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розміщений на земельній ділянці площею 600 кв.м. (т. 1 а.с. 11).

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 .

Інша половина цього будинку належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 01.07.1985.

В свою чергу, відповідачка ОСОБА_3 є одноосібним власником будинку на АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 13.04.2007 (т. 1 а.с. 54).

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як співвласники, а також ОСОБА_3 є власниками сусідніх житлових будинків.

Згідно із рішенням ВК Моршинської селищної ради Народних депутатів Львівської області №132 від 27.11.1983 «Про відвід земельної ділянки гр. ОСОБА_5 », ОСОБА_5 відведено 90 кв.м. земельної площі за рахунок земельного фонду селищної Ради та влаштування проїзду до будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13).

При цьому, відповідно до рішення ВК Моршинської селищної ради Народних депутатів Львівської області №141 від 18.12.1984 «Про закріплення ділянки за будинком АДРЕСА_1 за будинком громадян ОСОБА_5 і ОСОБА_6 закріплено 600 кв.м. земельної площі по АДРЕСА_1 за рахунок вилучення земельної площі будинковолодіння гр. ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.14).

26.04.2017 ОСОБА_1 звернулася до міського голови м. Моршин Львівської області та просила зупинити вирішення питання процесу передачі в приватну власність земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (т. 1 а.с.18).

З відповіді виконавчого комітету Моршинської міської ради Львівської області від 10.05.2017 № 252/06.28, яка адресована ОСОБА_1 вбачається, що при затвердженні технічної документації для передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку обов`язково погоджується межі земельної ділянки всіма суміжними землекористувачами. Також повідомлено, що технічна документація для передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 на сесію Моршинської міської ради не подавалась (т. 1 а.с. 17).

Із листа Моршинської міської ради від 07.07.2023 №121 вбачається, що детальним планом території, затвердженим рішенням сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 «Про затвердження детальних планів території по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 », визначена площа земельної ділянки 0,0572 га під житловим будинком по АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 19-22).

Рішенням ХХVІІ сесії VII демократичного скликання Моршинської міської ради Львівської області № 604 від 19.04.2018 «Про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 » затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 » розроблений Стрийським міськрайонним виробничим відділом Львівської регіональної філії Центру ДЗК та передано ОСОБА_3 безоплатно y власність земельну ділянку (кадастровий номер 4610700000:01:002:0034) площею га 0,0900 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 23).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Ресстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №352011429 від 26.10.2023 вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 4610700000:01:002:0034 площею 0,09 га на підставі рішення Моршинської міської рада від 19.04.2018 належить ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 24).

Так, з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1 вбачається, що такий було виготовлено на замовлення ОСОБА_3 Стрийським міськрайонним виробничим відділом Львівської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 49-58).

Зокрема, згідно із актом узгодження і встановлення меж земельної ділянки, на підставі звернення гр. ОСОБА_3 комісією, утвореною розпорядженням міського голови м.Моршина №76 від 11.12.2017 в складі: Головатого Р.Я. голови комісії, депутат міської ради; Воєводи М.В. - заступник голови комісії, секретаря ради; Косило А.І. секретаря комісії, заступника начальника відділу архітектури та містобудування; Гульчій І.А. начальника юридичного відділу; Федоренка В.І. - члена комісії, депутата міської ради; ОСОБА_8 члена комісії, депутата міської ради; ОСОБА_9 - члена комісії, депутата міської ради; ОСОБА_10 члена комісії, депутата міської ради; ОСОБА_11 - члена комісії, депутата міської ради; ОСОБА_12 - члена комісії, депутата міської ради, 20 березня 2018 року проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що один з суміжних землекористувачів ОСОБА_1 відмовилась погоджувати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки, яка передається у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_3 здійснюється для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно рішення Моршинської міської ради, наявний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України, комісією погоджено межі земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,0900 га.

ОСОБА_1 під час обстеження земельної ділянки була відсутня та повідомила в телефонному режимі, що відмовляється від погодження меж земельної ділянки, у зв`язку з тим, що триває судовий розгляд питання розподілу житлового будинку по АДРЕСА_1 , який розташований на суміжній земельній ділянці (т. 1 а.с. 59).

В свою чергу, з Архівного витягу Протоколу засідання виконавчого комітету Моршинської селищної ради депутатів трудящих Львівської області №12 від 10.06.1975, слідує, що виконком затвердив пред`явлені Стрийським бюро технічної інвентаризації матеріали обміру земель забудованого кварталу № 21 загальною площею 65593 кв. м.; Зареєстрував за землекористувачем забудованого кварталу № 21 присадибні ділянки по нормі загальною площею 34497 кв. м. Виявлені лишки площею 24081 кв. м. залишити в користуванні землекористувача до виникнення потреби в них. По земельних ділянках площею 7015 кв. м. від реєстрації утриматись до пред`явлення землекористувачем відповідних документів; Затвердити установлену при обмірі конфігурацію присадибних ділянок в яких відсутні лишки земельної ділянки /конфігурацію ділянок, в яких є лишки площі, встановлювати органам по справах будівництва і архітектури при вилученні лишків.

Відповідно до даних землекористувачів по кварталу АДРЕСА_4 , площа ділянки по фактичному обміру складає 2101 кв.м., зареєстровано за землекористувачем 910 кв.м., залишені лишки у користуванні до потреби 1191 кв.м. (т. 1 а.с. 93).

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 про затвердження детального плану території для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.120 зворот).

Відповідно до рішення №436 від 23.08.2017 «Про затвердження детальних планів території по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 », затверджено детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.120).

З детального плану території для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 вбачається, що такий виготовлено на замовлення виконавчого комітету Моршинської міської ради Приватним підприємством «Ардім (т. 1 а.с.121 зворот-125).

Звертаючись ізпозовними вимогамипозивачка ОСОБА_1 фактично своїдоводи зводитьдо того,що незважаючи на існування між нею та батьком відповідачки ОСОБА_3 багаторічного спору щодо поділу будинку та земельної ділянки, не дочекавшись результату поділу,Моршинська міська рада Львівської області своїм рішенням №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 » передала відповідачці у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0.0900га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови. При цьому, земельна ділянка площею 690 кв.м., є у її та ОСОБА_5 користуванні та у власність їм не передавалась, огорожі між їхньою земельною ділянкою та приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_3 немає.При вирішенні питання встановлення порядку користування їх з ОСОБА_5 земельною ділянкою встановлено, що площа земельної ділянки їх будинку в АДРЕСА_1 , вже складає 0.0572 га, а не 0.690 га, оскільки такий розмір земельних ділянок визначений детальним планом територій затверджений рішенням сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 № 436 «Про затвердження детальних планів території по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 ».Крім того з АДРЕСА_1 до земельної ділянки відповідачки ОСОБА_3 по їхній ще не поділеній з ОСОБА_5 земельній ділянці проходить рух транспорту і пішоходів згідно схеми організації руху, що зменшує площу їхньої земельної ділянки.У користуванні ОСОБА_3 не було земельної ділянки площею 0.09 га для обслуговування будинку в АДРЕСА_1 , межі земельної ділянки ОСОБА_3 не встановлювались та не погоджувалися з суміжними землекористувачами, вважає, що у приватизовану земельну ділянку ОСОБА_3 ввійшла частина земельної ділянки, що є у її та ОСОБА_5 користуванні.Просить скасувати рішення Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 та №604 від 19.04.2018, а також реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Стаття 41 Конституції України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із ст.79ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно.

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Разом із тим відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За статтею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

До найпоширеніших способів захисту права власності належать віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Зокрема, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Такий спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення(пункт 52).

Інші (протилежні) висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності до негаторних позовів відсутні, тому сформована єдина позиція з цього питання.

Відповідно до ч. 2ст. 90 ЗК Українипорушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права та судової практики дає підстави для чіткого висновку про те, що судовому захисту підлягають лише порушені права власників, зокрема земельних ділянок.

Іншими словами позивач має довести суду факт своєї правомочності щодо відповідного об`єкта спірних правовідносин та наявність перешкод, як то невизнання, оспорення чи порушення відповідних суб`єктивних прав зі сторони відповідача.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).

Зважаючи на те, що вимоги про визнання нечинним рішення Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 » до певної міри перебувають у залежності від законності затвердженого детального плану АДРЕСА_1 , колегія суддів важає за доцільне розпочати перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо позовних вимог про скасування рішення сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 в частині затвердження детальних планів території на АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно із ст.76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Як передбачено частиною восьмою статті 19 Закону України "Прорегулювання містобудівної діяльності" детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування.

Частинами четвертою - шостою статті 19 Закону "Про регулювання містобудівноїдіяльності" передбачено, що детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4)містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;11)межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Згідно із ч. 1ст. 19 вказаного Законудетальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин (ст. 17 Закону).

Громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому законодавством порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється (ч. 1-2 ст. 21 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Як встановлено судом, спірний детальний план території був розглянутий на громадських слуханнях, розміщений на веб-сайті органу місцевого самоврядування та в загальнодоступному місці в приміщенні міської ради.

Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що підстави длявизнання нечинним рішення сесії Моршинської міської ради від 29.08.2017 №436 в частині затвердження детальних планів території по АДРЕСА_1 , відсутні.

Окремо колегія суддів взертає увагу на те, що у ч. 3ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»встановлена пряма заборона на передачу (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цьогоЗакону.

Відповідно до норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН 2.3-5-2001 «Вулиці та дороги населених пунктів» таЗакону України «Про регулювання містобудівної діяльності»до земельних ділянок переданих у власність ставляться вимоги щодо наявності доріг та/або проїздів до житлових будинків.

У цьому контексті, колегія суддів у котре зазначає, що оскільки власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки зійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК України, при цьому, вулиці населених пунктів є дорогами місцевого значення і призначені для задоволення потреб населення, будь хто із територіальної громади має право на захист у спосіб усунення перешкод у користуванні дорогою місцевого значення.

Як самостійно зазначає позивачка, з АДРЕСА_1 до земельної ділянки відповідачки ОСОБА_3 , по їхній ще не поділеній з ОСОБА_5 земельній ділянці, тобто земельній ділянці біля будинку АДРЕСА_1 , проходить рух транспорту і пішоходів згідно схеми організації руху, яким, зокрема, ОСОБА_3 слідуючи встановленим обставинам справи, має право користуватися.

Що стосується позовних вимог про усунення перешкоду користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 , шляхом визнання нечиннимрішення XXVІІ сесії Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 » та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності №29874068 від 10.01.2019, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із ст. 189 ЗК України та ст. 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Зокрема, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно із пунктом «в» частини третьої ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 9 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 186-1 ЗК України розробникпроекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст.79-1 ЗК Укораїни).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Так, спеціальним законом, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є ЗУ «Про землеустрій».

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити об`єкт відведення.

Окрім цього, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Як на підставу для задоволення позовних вимог у цій частині, позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що їїз ОСОБА_5 житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 690 кв.м., оскільки земельна ділянка площею 90 кв.м. виділена ОСОБА_5 за рахунок земельного фонду тоді селищної ради для облаштування проїзду до їхнього будинку згідно з рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради №132 від 27.11.1983, а земельна ділянка площею 600 кв.м. закріплена за будинком згідно з рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради №141 від 18.12.1984, цяземельної ділянки вилучена з земельної ділянки сусіднього будинковолодіння на АДРЕСА_1 , яке на той час належало батьку її матері та ОСОБА_5 , тобто її дідусю, відтак земельна ділянка площею 690 кв.м. є у її та ОСОБА_5 користуванні та у власність їм не передавалась, при цьому, отримавши у власність земельну ділянку площею 0.09 га для обслуговування будинку в АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , не погоджуючи та не встановлюючи меж із суміжними землекористувачами, отримала частину земельної ділянки, що є у її та ОСОБА_5 користуванні.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначеноЗаконом України від 7 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до ст. 1 цього Законудержавна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Положенням ч. 2 ст. 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Разом з цим, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вжитому у пункті 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що відповідає правовій позиції відображені у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21.

Частиною п`ятою статті 20 ЗК УРСР (1970 року) було передбачено, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами у земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 20 ЗК УРСР відповідно до основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року в справі № 702/1026/18, вказав на необхідність врахування вказаних положень у подібних правовідносинах, зазначивши, що документами, які підтверджують право землекористування, є записи про розміри земельної ділянки у земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільських рад.

Подібного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 25 квітня 2018 року в справі № 718/567/15-ц, вказавши, щозаписи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів).

1 січня 2002 року набрав чинностіЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з ч. 1 ст. 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другійстатті 92 цього Кодексу. Фізичні особи до вказаного переліку не належали.

У пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» цього Кодексу передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005визнано неконституційним п. 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 рокущодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. У рішенні суду зазначено, що немає підстав визнавати неконституційноюст. 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміну «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем, який заЗК України від 25 жовтня 2001 рокуне є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 5 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених уст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокупідстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених уст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Поряд з цим, позивачка ОСОБА_1 , як особа, яка звернулася за захистом своїх прав, чи третя особа ОСОБА_5 , які у цілому є користувачами земельної ділянки на АДРЕСА_1 , не виготовили технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки площею 690 кв.м. (0,0690 га), розташованої за зазначеною вище адресою, для подальшої ідентифікації вказаної земельної ділянки, зокрема, присвоєння кадастрового номера та проведення державної реєстрації права користування зазначеною земельною ділянкою з метою приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, що слідуючи вимогам закону є обов`язком суб`єкта права користування.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду жодного із вище перелічених документів, які б засвідчували її право користування земельною ділянкою, як і не надала доказів відведення земельної ділянки в натурі, що свідчить про передчасність стверджувати про право користування земельною ділянкою площею, зазначеною у рішенні виконавчого комітету Моршинської селищної ради № 141 від 18.12.1984, тому твердження про те, що земельна ділянка може бути передана у власність лише їй, є помилковим та суб`єктивним трактуванням нею норм матеріального права.

З врахуванням наведеного, покликання позивачки на те, що площа земельної ділянки їхнього будинку в АДРЕСА_1 складає 0,0572 га, а не 0,0690 га, при цьому, по їхній ще не поділеній з ОСОБА_5 земельній ділянці проходить рух транспорту і пішоходів згідно схеми організації руху, що ще зменшує площу їхньої земельної ділянки, як підстава позовних вимог у цій частині, не заслуговує на увагу.

При цьому, на підвтердежння доводів позивачки про, зокрема, захоплення, набуттям у власність земельної ділянки відповідачкою, земельної ділянки площею 90 кв.м., належних доказів цього суду не представлено, ні в апеляційній скарзі ні під час розгляду справи у першій інстанції, позивачка не ставила питання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи на предмет наявності чи відсутності перетину відповідних земельних ділянок.

Як зазначалося вище, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустроює стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Встановивши, що формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проекту землеустрою ОСОБА_3 , Моршинська міська рада у межах повноважень затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та передала земельну ділянку у власність останньої.

Враховуючи наведене, підстави для задоволення позовних вимог провизнання нечиннимрішення XXVІІ сесії Моршинської міської ради Львівської області №604 від 19.04.2018 «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 », як і вимоги про скасування реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610700000:01:002:0034 площею 0,0900 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності №29874068 від 10.01.2019, яка слідуючи судовій практиці, не є ефективним способом захисту, однак у спірних правовідносинах є похідною, відсутні.

У цьому контексті цілком виправданим буде врахування позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 29.09.2020 справа № 688/2908/16-ц згідно з якими, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі.

Таким чином, колегією суддів не встановлено права позивачки на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності (корситування) на земельну ділянку, оскільки дійсно ОСОБА_3 раніше за неї вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на земельну ділянку.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі, про що зазначено вище.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 700/316/20-ц констатовано, що надання дозволів на виготовлення проєкту землеустрою на одну і ту ж ділянку декільком особам цілком правомірне, а у разі спору захищатиметься право тієї особи, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка. Якщо ж ділянка вже була сформована раніше, то захисту підлягатиме право особи, яка раніше звернулась до органу розпорядження землею із проханням затвердити належним чином розроблену та погоджену документацію із землеустрою.

Також колегія суддів зазначає, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18), у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18).

Таким чином, відсутність в Акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки підпису ОСОБА_1 не може стати підставою для відмови органом Держгеокадастру у затвердженні проекту відведення земельної ділянки та не може призводити до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, що спростовує відповідні доводи позивачки у цій частині.

Більше того, технічна документація із землеустрою сама по собі є лише сукупністю текстових та графічних матеріалів, не є правовстановлюючим документом і не створює юридичних наслідків та не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого виду судочинства, що відповідає релевантній та усталеній судовій практиці, зокрема подібними є висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, в якій однією з вимог було визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивачки в результаті набуття права власності відповідачкою на відповідну земельну ділянку, яка виділена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд належних на праві власності відповідачці та перебуває у її користуванні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення по суті спору відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

В свою чергу, відповідачка ОСОБА_13 оскаржує ухвалу місцевого суду, якою відмовлено в задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Колегія суддів виходить з того, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.п. 1, 2 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема , у разі відмови в позові - на позивача (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, колегія суддів констатує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI(далі - Закон№ 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно достатті 19 Закону5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частиною 5ст. 137 ЦПК Українивстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 137 ЦПК України).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші обставини. Гонорар має бути розумним та врахований витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, про що зазначено вище.

Зокрема, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що ще 25 вересня 2024 року та 25 лютого 2025 року відповідачка ОСОБА_3 подала до суду заяви про стягнення витрат на правову допомогу, просила стягнути з позивачки ОСОБА_1 на її користь 8400,00 грн. та 2400,00 грн., а разом 10800,00 грн.

Так, інтереси відповідачки ОСОБА_3 представляв адвокат Дуткевич М.В., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 42, ордером серії АТ №1049441 від 15.12.2023.

В свою чергу, до заяви від 25.02.2025 долучено розрахунок процесуальних витрат, з якого слідує, що виїзд адвоката на судові засідання сторони оцінили у 2400,00 грн. (3х800,00 грн), також долучено квитанцію до прибуткового касового ордера № 9 про сплату такої суми.

Також у матеріалах справи наявний інший розрахунок процесуальних витрат на суму 8400,00 грн. та квитанція до прибуткового каового ордеру № 64, як докази сплати такого (т. 1 а.с. 233 - 234).

Фактично основу таких витрат становлять витрати на доїзд адвоката у судові засідання, при цьому, такі не є витратами на правову допомогу, у розумінні процесуального закону.

Крім цього, такі жодним чином не підтверджені та, зокрема, різняться із розміром таких витрат, які відповідачка просить стягнути за апеляційну інстанцію (т. 2 а.с. 50).

В свою чергу, Акт приймання-передачі наданих послуг у матеріалах спарви відсутній, а розрахунок процесуальних витрат не є тотожним такому документу, як про це зазначає сторона відповідача.

Разом з цим, згідно розрахунку процесуальних витрат, який поданий до суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_3 узгодила з адвокатом Дуткевичем М.В. вартість послуги з консультації у розмірі 400,00 грн. та складання відзиву на позов 800,00 грн. і такий, на переконання колегії суддів, має бути прийнятий до уваги.

Зокрема,враховуючи усіобставини спірнихправовідносин усукупності,результат розглядусправи,складність таважливість такоїдля сторін,реально потраченийадвокатом час,колегія суддіввважає,що заявупро розподілсудових витратнеобхідно задовольнитичастковота стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , 1200,00 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, які будуть достатніми та відповідатимуть обставинам спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково, скасувавши оскаржувану нею ухвалу та частково задовольнити заяву про розподіл судових витрат у справі.

Не може залишитися поза увагою колегії суддів і те, що суд першої інстанції помилився із формою судового рішення, яке необхідно було ухвалити за наслідками розгляду відповідної заяви, оскільки недоведеність вимог заяви про стягнення судових витрат на правову допомогу не виключає обов`язку ухвалити у справі додаткове рішення.

09.06.2026 на адресу апеляційного суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_3 про стягнення на її користь судових витрат на правничу допомогу при виїзді авдката ОСОБА_4 із м. Болехова Івано-Франківської області до м. Львова та участі у розгляді апеляційної скарги позивачки. До заяви додано розрахунок процесуальних витрат і одночасно, як акт виконаних робіт, а також квитанцію до прибуткового касового ордера № 31 на суму 2600,00 грн.

Зважаючи на те, що колегія суддів прийшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року без змін, заява відповідачки ОСОБА_3 про стягнення на її користь судових витрат, понесених нею на стадії апеляційного перегляду судового рішення, на переший погляд є підставною.

Разом з цим, надаючи оцінку поданій заяві та вирішуючи питання стягнення судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, колегія суддів враховує наведені вище норми матеріального та процесуального права, які регулюють відповідне питання.

Зокрема, колегія вчергове наголошує, що витрати на доїзд адвоката у судові засідання, не є витратами на правову допомогу, у розумінні процесуального закону.

Крім цього, належних доказів таких витрат, відповідачка не надала.

В свою чергу, враховуючи наявні у матеріалах справи належні докази представництва адвокатом Дуткевичем М.В. інтересів відповідачки ОСОБА_3 та його участь у двох судових засіданнях апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що буде розумним та справедливим задовольнити частково заяву ОСОБА_3 та стягнути з позивачки на її користь 1500,00 грн. витрат на правову допомогу, яка надана відповідачці її адвокатом у межах представництва інтересів.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року скасувати.

Заяву відповідачки ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок.

В іншій частині заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення.

Заяву ОСОБА_3 про стягнення судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок., врешті вимоги заяви залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 18 червня 2025 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк