Постанова від 11.06.2025 по справі 161/2682/25

Справа № 161/2682/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д. Провадження № 22-ц/802/721/25 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Місюка Р. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради про скасування наказу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, мотивує тим, що вона перебувала з КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради у трудових відносинах, працюючи на посаді лікаря-фтизіатра відділення легеневого туберкульозу.

Згідно наказу № 328/2-2-ос від 29.11.2024 її було звільнено із займаної посади з 30.11.2024, підставами припинення трудових відносин є наслідки наказу відповідача «Про зміни в організації виробництва та праці та зміну істотних умов праці» від 18.11.2024 № 142/01-02од.

Вважає, що у відповідача були відсутні зміни в організації виробництва та праці, оскільки покладений в їх основу економічний аналіз діяльності підприємства грунтувався на недостовірних даних. Відтак, у відповідача були відсутні підстави і для проведення змін істотних умов праці.

Наказ від 18.11.2024 № 142/01-02од в частині проведення відносно неї змін в організації виробництва та праці у вигляді зміни режиму роботи шляхом зміни робочого часу є незаконним.

Ураховуючи наведене, просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 18.11.2024 № 142/01-02од «Про зміни в організації виробництва та праці та зміну істотних умов праці» в частині проведення зміни істотних умов праці щодо неї.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Статями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; у випадках, встановлених законом, звертатися до суду в інтересах інших осіб. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 (провадження № 61-1350св17) вказано, що частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. На підставі викладеного суди дійшли правильних висновків, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 840/4029/18 (провадження № К/9901/12476/19) зазначено, що проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-фтизіатра відділення легеневого туберкульозу Комунального підприємства «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради.

18.11.2024 КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» видало наказ № 142/01-02од «Про зміни в організації виробництва та праці та зміну істотних умов праці», яким вирішено провести з 01 грудня 2024 року зміни в організації виробництва та праці, змінивши режим роботи шляхом зміни норми робочого часу; а також провести з 01 грудня 2024 року зміни істотних умов праці для працівників, у тому числі і відділення легеневого туберкульозу регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру, у перелік яких включено і позивача ОСОБА_1 із зазначенням «зменшення робочого часу із зайнятості на повний робочий день на зайнятість в умовах неповного робочого часу пропорційно 0,75 посади. Тижнева норма робочого часу становить 27 годин».

КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» оформило повідомлення про зміну істотних умов праці від 22.11.2024 №1242/01-09 для вручення ОСОБА_1 , яке вона, згідно акта відповідача від 29.11.2024, отримувати відмовилася, як і відмовилася ознайомитися із наказом від 18.11.2024.

Наказом відповідача від 30.11.2024 № 328/2-2-ос позивача звільнено з роботи з 30 листопада 2024 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа № 161/24005/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що встановлення наявності/відсутності зміни істотних умов праці щодо позивача ОСОБА_1 , а також наявності/відсутності зміни в організації виробництва та праці та зміни істотних умов праці у відповідача КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради входить до предмета доказування у справі за позовом про поновлення на роботі.

За таких обставин у цій справі позивачем обрано спосіб захисту, який не є належним (ефективним), у зв`язку із чим суд підставно відмовив у позові.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді