Постанова від 05.06.2025 по справі 160/20805/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20805/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року (головуючий суддя Калугіна Н.Є.)

в адміністративній справі №160/20805/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Міністерства внутрішніх справ України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національна поліція України, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 01.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національна поліція України, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, в якій просив (а.с. 1-3, 16-20):

- визнати протиправною невиплату Міністерством внутрішніх справ України ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період несвоєчасного розрахунку в сумі 1354920,8 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки несвоєчасно виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум, вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 479 570,24 грн (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та дату проведення остаточного розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України у чинній редакції, період виплати коштів за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями (184 календарних дні). Сума середнього заробітку, розрахована згідно з Порядком №100, становить 479 570,24 грн. (2606,36 грн. середньоденна заробітна плата позивача * 184 кількість днів затримки розрахунку). Розмір виплати на виконання рішення суду становив 415 952,35 грн. Дійшов висновку, що співмірною та пропорційною суму виплати є 479 570,24 грн., що визначена відповідно до Порядку №100.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача. Зазначає, що стягнувши з відповідача на користь Позивача середній заробіток, а не грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені суд визначив спосіб його дії. Вказує, що після ухвалення судом рішення, зокрема, про стягнення суми недоплаченої компенсації за невикористані дні відпустки та звернення такого рішення до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України від 2.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», а тому положення статті 117 КЗпП, яка передбачає право на отримання компенсації за затримку проведення виплат при звільненні, до таких правовідносин застосовуватись не можуть.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в поліції, та відповідно до наказу №1233 о/с від 04.08.2023, полковника поліції ОСОБА_1 (0123001) звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням).

Наказом Міністерства внутрішніх справ №1139 о/с від 07.08.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, із 07.08.2023 року.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні всіх належних сум, зокрема, грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані та додаткові оплачувані відпустки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік, позивач звернувся до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №160/27612/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ; третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національна поліція України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані та додаткові оплачувані відпустки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №160/27612/23 апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року залишено без змін.

Вказане рішення суду набрало законної сили 05.03.2024.

Відповідно до виписки по банківському рахунку позивача, 09.05.2024 позивачу перераховано суму грошові кошти за рішенням суду у справі №160/27612/23 у розмірі 415 952,35 грн.

При цьому позивачу не був виплачений середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, що на думку позивача є порушенням його прав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.07.2023, отже у цей день з ним повинен був бути проведений остаточний розрахунок, тоді як 01.08.2023 є днем початку періоду невиплати.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі №821/1226/16).

Саме в цей день, день звільнення або день виключення зі списків військової частини для військовослужбовців, роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми коштів, що належать йому.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з випискою по картковому рахунку позивача відповідач виплатив йому заборгованість за рішенням суду в сумі 415 952,35 грн.

Згідно довідки Дніпровського державного університету внутрішніх справ №512 від 13.12.2024 встановлено, що ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення за червень 2023 - 79 494,13 грн і за липень 2023 - 79 494,13 грн, кількість календарних днів у цей період становить 61 день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складало 2606,36 грн.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу.

З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та дату проведення остаточного розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Отже, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України у чинній редакції, період виплати коштів за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями (184 календарних дні).

Суд першої інстанції вказав, що сума середнього заробітку, розрахована згідно з Порядком №100, становить 479 570,24 грн. (2606,36 грн. середньоденна заробітна плата позивача * 184 кількість днів затримки розрахунку).

Розмір виплати на виконання рішення суду у справі №160/27612/23 становив 415 952,35 грн.

Верховний Суд у своїх постановах щодо аналогічних правовідносин визначив, що суди можуть застосовувати альтернативні підходи до розрахунку розміру компенсації, зокрема можуть зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням принципів пропорційності, істотності частки, співмірності тощо.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/27612/23 від 30.11.2023 року, яке набрало законної сили 05.03.2024, визнано, що протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані та додаткові оплачувані відпустки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що на виконання вказаного рішення суду, згідно виписки по банківському рахунку позивача, 09.05.2024 позивачу перераховано суму грошові кошти за рішенням суду у справі №160/27612/23 у розмірі 415 952,35 грн.

Отже, до 05.03.2024 вказана сума була спірною, натомість після набрання рішенням законної сили вказана сума перестала бути спірною.

Водночас відповідач виплатив вказану суму не неступного дня після набуття рішенням законної сили, а лише 09.05.2024, тобто більше ніж через 2 місяці.

При цьому позивачу не був виплачений середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, що на думку позивача є порушенням його прав.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції саме період з 05.03.2024 по 09.05.2024 слід враховувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний період становить 65 днів, т.т. час затримки по день фактичного розрахунку складає 65 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку становить:

2606,36 грн. середньоденна заробітна плата позивача х 65 днів затримки по день фактичного розрахунку = 169 413,40грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд визначив ряд різних підходів до вирахування суми середнього заробітку/суми компенсації за несвоєчасний розрахунок, який повинен бути виплачений особі, кожен з яких не має будь-якої наперед встановленої переваги над іншими.

Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції вважає співмірною та пропорційною суму виплати в розмірі 169 413,40грн (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 479 570,24 грн (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача частково спростовують доводи, викладені позивачем.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року змінити.

Абзац третій резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 169 413,40грн (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 05.06.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова