Постанова від 19.06.2025 по справі 320/2845/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2845/22 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області №14/32 від 04.11.2021 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади;

- зобов`язати Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га, на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 08.10.2021 (вх. №3315 від 13.10.2021);

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20 992,40 грн (судовий збір 992,40 грн та витрати на професійну правову допомогу 20 000,00 грн) за рахунок бюджетних асигнувань Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області;

- зобов`язати Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду такого звіту або в разі неподання такого звіту вирішити питання про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень - голову Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області ОСОБА_2 штраф у сумі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (99 240,00 на момент подання позову).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення відповідача є протиправним та необґрунтованим, посилаючись на те, що зазначена у спірному рішенні підстава для відмови у задоволенні клопотання суперечить наданій відповіді на адвокатський запит з приводу причин відмови у задоволенні клопотання позивача, і надана без вказівки на конкретний документ і норму чинного законодавства, які давали б підстави органу місцевого самоврядування для прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області №14/32 від 04.11.2021 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади.

Зобов`язано Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (від 08.10.2021 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіалньої громади, Фастівського району, Київської області, за підсумками розгляду якого прийняти рішення відповідно до вимог частини сьомої ст. 118 Земельного Кодексу України, з урахуванням висновків рішення суду.

Відстрочено виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Зобов`язати Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 08.10.2021 (вх. № 3315 від 13.10.2021).

Крім того, апелянт просить стягнути на її користь судових витрат у загальному розмірі 42481,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області.

Вказана апеляційна скарга обгрунтована тим, що ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає нормам міжнародного права.

На думку скаржника, суд першої інстанції обрав неефективний спосіб захисту порушеного позивачем права, хоча і зазначив, що у цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом, а також що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні та їх наявність відповідачем суду не доведена.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області з заявою (клопотанням) від 08.10.2021, у якому просив надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га, на території Гатненської територіальної громади.

До вказаного клопотання, зокрема, додано графічні матеріали з публічної кадастрової карти України, із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

За результатом розгляду вказаного клопотання Гатненською сільською радою Фастівського району Київської області VIII скликання прийнято рішення від 04.11.2021 №14/32 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », яким, з урахуванням висновків постійної комісії з питань земельних відносин, містобудування, архітектури, капітального будівництва, агропромислового комплексу, охорони навколишнього середовища та екології, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Гатненської територіальної громади, Фастівського району Київської області.

Підставою для відмови у задоволенні вказаного клопотання зазначено, що заявлена ініціатива суперечить містобудівній документації.

Листом Гатненською сільською радою Фастівського району Київської області від 25.01.2022 №02-28/124 була надана відповідь на адвокатський запит позивача, де зазначено, що заявлена у клопотанні позивача ініціатива суперечить проекту внесення змін до генерального плану села Віта - Поштова. У той же час, відповідачем не було надано позивачу генеральний план села Віта - Поштова, з посиланням на те, що заявлена позивачем земельна ділянка не входить в межі вище зазначеного Генерального плану.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірне рішення фактично не містить мотивів та підставі його прийняття, оскільки не конкретизує, яка саме містобудівна документація була покладена в основу його прийняття, що свідчить про невмотивованість спірного рішення.

У той же час, враховуючи, що оскільки зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, тому ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти за результатом такого розгляду відповідного рішення, з урахуванням висновків рішення суду.

Крім того, враховуючи існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду у зобов`язальній частині, а тому відповідно до частини третьої ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення у цій частині до усунення таких обставин.

До того ж, враховуючи, що позивачем не надно суду підтверджуючих документів того, що ним було сплачено кошти за надану правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, тому такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

У силу вимог статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

У відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті).

Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою.

При цьому, при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області з заявою (клопотанням) від 08.10.2021, у якому просив надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га, на території Гатненської територіальної громади.

До вказаного клопотання, зокрема, додано графічні матеріали з публічної кадастрової карти України, із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

За результатом розгляду вказаного клопотання Гатненською сільською радою Фастівського району Київської області VIII скликання прийнято рішення від 04.11.2021 №14/32 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », яким, з урахуванням висновків постійної комісії з питань земельних відносин, містобудування, архітектури, капітального будівництва, агропромислового комплексу, охорони навколишнього середовища та екології, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Гатненської територіальної громади, Фастівського району Київської області.

Тобто, підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва зазначено те, що заявлена ініціатива суперечить містобудівній документації.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частинами третьою та четвертою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

При цьому під містобудівною документацією, згідно зі статтею 1 цього Закону, розуміються затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Такою документацією, згідно з положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є: генеральна схема планування території України; схема планування території області; схеми планування територій районів; схеми планування території громад; генеральні плани населених пунктів; плани зонувань територій; детальні плани території.

Водночас, спірне рішення не містить інформації про те, якій саме містобудівній документації не відповідає запланована позивачем до відведення земельна ділянка.

Твердження відповідача про невідповідність бажаної позивачем земельної ділянки його цільовому (функціональному) призначенню, зазначеному у Генеральному плані с. Віта - Поштова, колегія суддів оцінює критично, оскільки воно не було покладено в основу спірного рішення.

Отже, оскільки спірне рішення фактично не містить мотивів та підставі його прийняття, оскільки не конкретизує, яка саме містобудівна документація була покладена в основу його прийняття, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 04.11.2021 №14/32, прийнятого на ХІV сесії VІII скликання, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовним розміром 0,12 га з цільовим призначенням для ведення садівництва на території Гатненської територіальної громади.

Розглядаючи позовні вимоги про зобов`язання Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га, на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 08.10.2021 (вх. №3315 від 13.10.2021), колегія суддів звертає увагу на наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

При цьому, повноваження адміністративного суду визначені у статті 245 КАС України.

Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У силу вимог частини четвертої цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, у постанові від 05 травня 2018 року у справі №826/9727/16 Верховний Суд зазначив, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд.

Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі № 818/1976/17 прийшов до висновку, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).

Враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач фактично не розглянув заяву позивача у встановленому порядку та відповідачем при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за відсутності такої перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що належним і ефективним способом повного захисту порушених прав позивача є зобов`язання Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (від 08.10.2021 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненсьної територіалньої громади, Фастівського району, Київської області, за підсумками розгляду якого прийняти рішення відповідно до вимог частини сьомої ст. 118 Земельного Кодексу України, з урахуванням висновків рішення суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 №389-VIII.

У свою чергу, Законом України від 24.03.2022 №2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Відповідно до пп. 5, 23 п. 27 «Перехідних положень» ЗК України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан. У зв`язку з цим у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак, наявні обставини, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду, тому слід відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно із частиною дев`ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. позивачем до суду першої інстанції були надані договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.03.2021, укладений з Адвокатським бюро «Олександра Дубового» та акт надання правової допомоги від 17.02.2022.

Згідно вказаного акту, сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити вартість правової допомоги, що визначена в цьому акті, протягом шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц та від 17 травня 2023 року по справі №200/12177/19-а.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Так, акт надання правової допомоги від 17.02.2022 не містить зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на вчинення кожної з визначених послуг, що, у свою чергу, унеможливлює визначити обґрунтованість заявлених до відшкодування розмір понесених позивачем витрат.

Крім того, позивачем не надано підтверджуючих документів того, що ним було сплачено кошти за надану правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., враховуючи, що такий акт наданої правової допомоги складений ще 17 лютого 2022 року, а до суду апеляційної інстанції позивач звернувся з відповідною апеляційною скаргою 07 жовтня 2024 року, тобто вже після спливу шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті (13 жовтня 2023 року).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 580/4422/21.

Враховуючи те, що позивач не довів факту понесених витрат на професійну правничу допомогу, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.01.2024 у справі № 580/4422/21.

Відтак, вимоги апелянта про необхідність стягнення на її користь судових витрат у загальному розмірі 42481,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області є безпідставними.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко