Ухвала від 19.06.2025 по справі 420/28886/23

УХВАЛА

19 червня 2025 року

м. Київ

справа №420/28886/23

адміністративне провадження № К/990/23682/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної державної (військової) адміністрації на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 травня 2025 року у справі №420/28886/23 за адміністративним позовом заступника керівника Суворівської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня «Одеської обласної ради», третя особа: Одеська обласна рада, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Суворівської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі - ГУ ДСНС України в Одеській області, Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради», у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» щодо утримання у неналежному технічному стані, не придатному для використання за цільовим призначенням, захисної споруди цивільного захисту за НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов`язати КНП «Одеська обласна клінічна лікарня «Одеської обласної ради» привести у належний технічний стан, придатний для використання за цільовим призначенням, захисну споруду цивільного захисту НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня "Одеської обласної ради" (код ЄДРПОУ 01998526) щодо утримання у неналежному технічному стані, непридатному для використання за цільовим призначенням, захисної споруди цивільного захисту № НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство "Одеська обласна клінічна лікарня "Одеської обласної ради" (код ЄДРПОУ 01998526) привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту № НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з метою використання її за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 травня 2025 року апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня «Одеської обласної ради» - задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року - скасовано, а провадження у справі №420/28886/23 - закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Не погоджуючись із такою постановою апеляційного суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, надіславши її 2 червня 2025 року через підсистему "Електронний Суд".

У поданій касаційній скарзі скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд дійшов наступного висновку.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов`язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 цього Кодексу.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовноїпрактики (підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Водночас, скаржник не зазначає в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Проте, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Разом з тим, Верховним Судом, зокрема, у справі №420/22304/23 розглянуто питання наявності або відсутності у заступника керівника окружної прокуратури права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС та/або обласної військової адміністрації.

У справі №420/22304/23 Верховний Суд указав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Окрім того, Верховний Суд у справі №420/22304/23 констатував, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд. Також Верховний Суд звернув увагу, що стаття 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» має вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, та повноваження на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту у цій статті відсутні, тому обласна військова адміністрація не є тією особою, якій належить право подібної вимоги.

Верховний Суд у справі №420/22304/23 сформував висновок, що законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС та обласної військової адміністрації на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, ці органи не можуть бути позивачами у цій справі.

Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник покликається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №520/16197/23, №400/10777/23, №520/16687/23 та №260/4199/22 колегія суддів відхиляє, оскільки відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

1) норми права;

2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;

3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);

4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).

Натомість, касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, що були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі, а фактично висловив незгоду із застосованою позицією та просить скасувати оскаржуване рішення суду, однак це не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

Решта доводів скаржника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.

Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної державної (військової) адміністрації на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 травня 2025 року у справі №420/28886/23 за адміністративним позовом заступника керівника Суворівської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня «Одеської обласної ради», третя особа: Одеська обласна рада, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду