Рішення від 28.04.2025 по справі 456/1072/25

Справа № 456/1072/25

Провадження № 2/456/912/2025

РІШЕННЯ

іменем України

28 квітня 2025 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/1072/25 за позовом ОСОБА_1 до Моршинської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .

В позові зазначила, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , являється племінницею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 92 роки, про що в книзі реєстрації актів про смерть 16 березня 2020 року складено відповідний актовий запис №13.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, що посвідчений 17.11.2015 року секретарем виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Кинюк Л.А., реєстр №273, яким, на випадок смерті заповіла мені сертифікат на земельну частку (пай) серії №063264 площею 1,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 до дня смерті була непрацездатною, хворіла, потребувала стороннього догляду та допомоги, то позивач ОСОБА_1 піклувалась про неї та проживала разом з нею по день її смерті в її житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , хоча була зареєстрована за іншою адресою.

Позивач ОСОБА_1 вела господарство своєї тітки, здійснювала за нею сторонній догляд, оскільки вона в силу своїх років не могла сама себе обслуговувати, забезпечувала надання їй всієї необхідної допомоги.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) серії ЛВ №063264 площею 1,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У передбачений законом шестимісячний термін для прийняття спадщини позивач, ОСОБА_1 , до нотаріальної контори не звернулась, вважаючи, що як спадкоємець за заповітом, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини фактично прийняла спадщину.

30 січня 2025 року, позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте оскільки нею, у встановлений законом шестимісячний термін не було подано заяви про прийняття спадщини та з померлою не були разом зареєстровані, у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено та надане роз`яснення про необхідність підтвердження спільного проживання з померлою.

Таким чином, у зв`язку з цим, виникла необхідність встановити факт спільного проживання, а саме факт того, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 .

Заяви та клопотання учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 , через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи по суті за її відсутності. Одночасно у такій заяві висловлено позицію про те, що заявник просить її заяву задовольнити з підстав, що у ній викладені.

Представник відповідача Моршинської міської ради будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, відповідно до якої проти задоволення заяви не заперечив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області, в судове засідання не з`явився та не повідомив суду про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Шрамко Р.Т., від 11.03.2024 року вищевказану заяву, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання щодо розгляду справи призначено у залі судових засідань приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, на 28.04.2025 року.

28.04.2025, розгляд справи по суті відбувся за відсутності сторін.

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

Учасники справи належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначеного судового засідання по їх справі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно дост. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 1 ст. 223ЦПКУкраїни встановлено, щонеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом також задоволено заяву про розгляд справи за їх відсутності та, виходячи з положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, а також враховуючинеявку у судове засідання усіх учасників справи, суд вважав за доцільне та можливе здійснювати судовий розгляд даної справи за відсутності її учасників на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового засідання.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд дійшов такого висновку.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення Європейського Суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70).

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В силу частин 1, 2 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, а також виходячи із наведених вище норм цивільного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав заявниці за пред`явленою заявою вимогами цивільного характеру, зокрема щодо спадкування, та причетність до порушення таких її прав відповідача Моршинської міської ради Львівської області, встановив наступне.

Фактичні обставини справи та зміст правовідносин із оцінкою відповідних доказів.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що виконавчим комітетом Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області складено відповідний актовий запис №13 від 16.03.2020 року (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане 16.03.2020 року).

Після смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина на належне їй майно, що включає в себе сертифікат на земельну частку (пай) серії №063264, площею 1,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За життя ОСОБА_2 , склала заповіт, що посвідчений 17.11.2015 року секретарем виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, №273, яким заповіла належний їй сертифікат на земельну частку (пай) серії ЛВ №063264, площею 1,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 .

У передбачений законом шестимісячний термін для прийняття спадщини позивач, ОСОБА_1 , до нотаріальної контори не звернулась, вважаючи, що як спадкоємець за заповітом, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини фактично прийняла спадщину.

30 січня 2025 року, позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте оскільки нею, у встановлений законом шестимісячний термін не було подано заяви про прийняття спадщини та з померлою не були разом зареєстровані, у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено та надане роз`яснення про необхідність підтвердження спільного проживання з померлою.

Таким чином, у зв`язку з цим, виникла необхідність встановити факт спільного проживання, а саме факт того, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 1996 року на підставі рішення Стрийської районної ради від 09.04.1996 №83, ОСОБА_2 , видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №063264, розміром 1,42 га.

ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що виконавчим комітетом Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області складено відповідний актовий запис №13 від 16.03.2020 року (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане 16.03.2020 року).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт посвідчений 17.11.2015 року секретарем виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, №273, яким заповіла належний їй сертифікат на земельну частку (пай) серії ЛВ №063264, площею 1,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1

30 січня 2025 року, позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте оскільки нею, у встановлений законом шестимісячний термін не було подано заяви про прийняття спадщини та з померлою не були разом зареєстровані, у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено та надане роз`яснення про необхідність підтвердження спільного проживання з померлою.

Згідно довідки №498 від 20.08.2024, виданої виконавчим комітетом Моршинської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №13 від 16.03.2020 року) проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

До вказаних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню нормиЦивільного кодексу УкраїнитаЦивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 та ч. 3ст. 1223 ЦК Україниу разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1ст. 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

В судовому засіданні спадкоємців першої, другої та третьої черг, які б претендували на спадкове майно, не встановлено.

Відповідно до ст. 1264 у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно зіст. 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2ст. 3Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В поданій до суду заяві заявник зазначив, що до дня смерті спільно, однією сім`єю проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 , допомагала їй по господарству, здійснювала за нею догляд.

Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 23Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»роз`яснено, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

При цьому обов`язок доказування та подання доказів встановленийст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихст. 82 ЦПК України.

Окрім того, місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1ст. 29 ЦК Україниє житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями2,3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зіст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником та оцінені судом.

Висновки суду за результатами розгляду заяви.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов переконання, що заявник дійсно постійно проживала однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 до дня її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановленняданогофактунеобхідно для оформлення спадщини, так як відповідно до ст. 1264ЦК Україниправо на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Керуючись ст. 3,12,211,247,258,259,265,273,315,354,355ЦПК України,суд, -

вирішив:

Заяву задоволити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживала однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.01.2015 року по 16.03.2020 року, тобто до часу відкриття спадщини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р. Т. Шрамко