Постанова від 29.05.2025 по справі 914/2350/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2025 р. Справа №914/2350/18 (914/3089/20)

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - Бабій М.

за участю представників учасників у справі:

від позивача Тимощук О.О. (в порядку самопредставництва);

від відповідача Камінська С.М. (адвокат);

від третьої особи ОСОБА_1 - Кравчк П.І. (адвокат)

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (особисто);

розглянувши апеляційну скаргуЛьвівської міської ради (вх. ЗАГС №01-05/1015/24), м. Львів

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 18.03.2024 (повне рішення - 21.03.2024., суддя Артимович В.М.)

про перегляд за виключними обставинами

рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021

у справі№ 914/2350/18 (914/3089/20)

за позовомЛьвівської міської ради, м. Львів

до відповідачаПриватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра, м. Львів

треті особи, які не заявляють

самостійних вимог щодо предмета

спору на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 , м. Львів

2) ОСОБА_3 , м. Львів

3) ОСОБА_4 , м. Львів

4) ОСОБА_5 , м.Львів

5) ОСОБА_6 ,

м. Львів

6) ОСОБА_7 м. Львів

7) ОСОБА_8 , м. Львів

8) ОСОБА_2 , м. Львів

треті особи, які не заявляють

самостійних вимог щодо предмета спору

на стороні відповідача:

1) Первинна профспілкова організація ПрАТ Львівськийелектроламповий завод Іскра Профспілки електротехнічної промисловості України, м. Львів

2) ОСОБА_9 , м. Львів

прозобов`язання передати будівлю гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова; скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна

у межах справи № 914/2350/18

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю Львівський завод РЕМА, м. Львів

про банкрутство Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра, м. Львів

В С Т А Н О В И В:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" (надалі - ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра") про зобов`язання передати будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади м. Львова, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 4873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 26685035 (державна реєстрація від 11.03.2009), (підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності №С-02909 від 23.05.2009); скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості загальною площею 545,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 26685203 (державна реєстрація від 11.03.2009), підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності №С-02910 від 23.02.2009 з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 позов задоволено частково; зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. "А-9" (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 залишено без змін.

04.02.2022 ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" подало заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021.

Подана заява обґрунтована тим, що задовольняючи позов Львівської міської ради про безоплатну передачу відповідачем гуртожитку в комунальну власність, Господарський суд Львівської області керувався п.п. "б" п. 1 ч. 3 ст. 14 "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Однак 20.10.2021 Конституційний Суд України у справі №3-181/2020(440/20) ухвалив рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п.п. "б" п. 1 ч. 3 ст. 14 вказаного закону про безоплатну передачу гуртожитку без згоди власника.

У рішенні Конституційний Суд України, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що в разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов`язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду. Конституційний Суд України констатував, що встановлений Верховною Радою України спосіб реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків та намагання держави мінімізувати на рівні національного законодавства певні фінансові витрати на компенсації власникам гуртожитків призвели до диспропорції між суспільно значущою метою (забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків) та юридичними механізмами, які було використано задля її досягнення.

Заявник покликався на те, що правова природа перегляду рішень за виключними обставинами полягає саме в тому, що вони переглядаються з підстав визнання неконституційними правових актів, які були чинними на день винесення рішення, але в подальшому були визнані неконституційними. Разом з цим, відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. А отже, закон не передбачає можливості Конституційного Суду України встановити ретроспективну дію свого рішення щодо визнання правового акта неконституційним.

Відтак відповідач зазначив, що з наведеного можна зробити висновок про те, що положення ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість перегляду рішення суду за виключним обставинами в зв`язку із визнанням неконституційними положення закону, який на час постановлення рішення був чинним, оскільки визнання правового акта неконституційним означає те, що даний закон не відповідає Конституції України.

Відповідач вважав, що п.п. "б" п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не відповідав Конституції України з моменту його прийняття, а не лише після того, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021.

Враховуючи наведене, ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 в частині, в якій зобов`язано ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. "А-9" (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у задоволенні заяви ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 залишено без змін.

Верховний Суд постановою від 23.11.2023 касаційну скаргу ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» задовольнив частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 скасував; справу №914/2350/18(914/3089/20) в частині розгляду заяви ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Господарський суд Львівської області рішенням від 18.03.2024 заяву ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення суду задовольнив. Рішення від 31.08.2021 скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Таке рішення суду мотивоване тим, що первинно предметом позову було зобов`язання передати гуртожиток у комунальну власність без компенсації, тобто безоплатно. Суд зазначив, що в позовній заяві не ставилось питання про компенсацію чи її часткову виплату, і жодні документи в матеріалах справи не свідчили про наявність спору щодо компенсації.

Позивач Львівська міська рада, посилалася виключно на законодавчі норми, які регламентують безоплатну передачу гуртожитків із державної у комунальну власність (зокрема, Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»). Відповідно, суд рішення від 31.08.2021 задовольнив позов саме в частині безоплатної передачі, оскільки інші способи (з компенсацією) не були предметом розгляду і не заявлялись стороною.

Оскільки, звертаючись із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» обґрунтовано зазначило, що в цьому випадку виключною обставиною є встановлена рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) неконституційність саме того положення закону (підпункту «б» п. 1 ч. ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), який було застосовано Господарським судом Львівської області при вирішенні спору по суті у даній справі, то наявні підстави для скасування рішення суду від 31.08.2021 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішенням, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ПАТ «ЛЕЗ «Іскра» відмовити повністю. Рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції у рішенні від 18.03.2024 допустив неправильне застосування норм матеріального права, не врахував обставин справи, а також позбавив територіальну громаду міста Львова можливості реалізувати право на набуття у власність гуртожитку, що суперечить публічним інтересам і Конституції України.

Вважає, що рішення суду від 31.08.2021 було ухвалене з дотриманням закону, відповідає практиці Верховного Суду та Конституції України, яка допускає вилучення майна для суспільних потреб. Передача гуртожитку у власність громади здійснюється в інтересах соціально незахищених громадян для реалізації їхнього конституційного права на житло, тому не може розглядатись як порушення прав юридичної особи.

Львівська міська рада звертає увагу, що норма підпункту «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не є самостійною підставою для припинення права власності, а є процесуальним способом передачі гуртожитків, коли власник не дає згоди на їх добровільну передачу, що має місце у цій справі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вважає, що оскаржуване рішення суду від 18.03.2024 є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального й процесуального права, а також з урахуванням правових висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини. Відтак апеляційна скарга є безпідставною і не підлягає задоволенню.

Відповідачем також зазначено, що в апеляційній скарзі міська рада лише узагальнено стверджує про порушення норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, проте не конкретизує, які саме норми було порушено та які фактичні обставини не були враховані судом. Вважає, суд дійшов правильного висновку, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада в своїх позовних вимогах вимагала передачі гуртожитку саме на безкомпенсаційній основі, а не на умовах часткової чи повної компенсації. Водночас передача майна без компенсації, на думку відповідача, суперечить Конституції України, зокрема її положенням про захист приватної власності.

Окремо відповідач наголошує, що попереднє рішення суду від 2021 року було ухвалене на підставі положень закону, які згодом визнані неконституційними, а це є підставою для перегляду рішення за виключними обставинами з метою поновлення порушеного права.

ПрАТ «Іскра» також спростовує твердження Львівської міської ради щодо відмови виконувати судове рішення від 31.08.2021, оскільки державним виконавцем були вжиті всі передбачені законом дії, а сам факт зупинення провадження не може трактуватись як свідоме ухилення від виконання рішення суду.

Покликається також на те, що реалізація державної політики у сфері забезпечення житлом не повинна здійснюватися з порушенням прав інших суб`єктів, зокрема права приватної власності. Відповідач посилається на ст.ст. 13 та 41 Конституції України, які гарантують рівність усіх форм власності, непорушність приватної власності та допустимість її примусового відчуження лише у виняткових випадках з мотивів суспільної необхідності та за умови попереднього й повного відшкодування вартості майна.

Окрім цього, звертає увагу суду, що підприємство не чинить жодних перешкод для проживання мешканців у гуртожитку та не порушує їхнього права на житло. Отже, з боку відповідача немає дій, які б свідчили про утиск інтересів мешканців чи спроби виселення.

Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до суду відзив на апеляційну скаргу, пояснення до відзиву та додаткові пояснення відповідно.

Так, відповідно до ч. 1, 4 ст. 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 42 цього Кодексу.

Судом встановлено, що до поданого відзиву та додаткових пояснень не надано доказів надсилання копії таких усім учасникам у справі, а тому в силу вимог ч. 4 ст. 170 ГПК України вони підлягають залишенню без розгляду.

Водночас пояснення до відзиву ОСОБА_10 разом із долученими до них новими доказами, а також письмові пояснення ОСОБА_1 подані поза межами встановленого строку, а тому залишаються судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Присутні у судовому засіданні учасники справи та їх представники навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги положення ст.ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.

Матеріалами справи підтверджується, що гуртожиток по АДРЕСА_1 (надалі - гуртожиток) збудований Державним підприємством "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" у 1968 році та призначений для проживання одиноких громадян на період їх роботи на підприємстві.

ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" (яке є правонаступником ВАТ "Іскра") є власником спірного гуртожитку, а також вбудованого в ньому кафе, згідно з свідоцтвами про право власності від 23.02.2009 №С-02909 та №С-02910, виданих ВАТ "Іскра" за наказом Управління комунальної власності ДЕП Львівської міської ради від 23.02.2009 №440-НЖ-С, про що здійснено відповідні записи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Під час приватизації ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" гуртожиток було приватизовано в складі цілісного майнового комплексу та включено до статутного фонду новоствореного ВАТ "Іскра".

На виконання Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", Львівська міська рада прийняла ухвалу від 07.02.2013 №2082 "Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2012-2015 роки, зі зміною передачі гуртожитків з 2012-2015 років на 2013 рік".

Згідно з пунктами 2.1, 3.4 Програми, передачі у власність територіальної громади м. Львова та приватизації мешканцями підлягають гуртожитки, які є об`єктами права державної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України. Передача гуртожитків, що є об`єктами приватної власності, у власність територіальної громади м. Львова здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства.

Додатком 1 до Програми є Перелік гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Львова у 2013-2015 роках, до якого включено гуртожиток, що належить на праві приватної власності ПАТ "Іскра".

Листами Виконавчого комітету Львівської міської ради від 12.01.2018 №34-вих-378 (адресований генеральному директору ПАТ "Іскра" М.Костіву), та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 19.11.2019 №34-вих-8247 (адресований генеральному директору ПАТ "Іскра" М. Костіву), повідомлено керівні органи ПАТ "Іскра" (правонаступником якого є ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра"), що до Львівської міської ради та районної адміністрації надходять численні звернення мешканців вказаного гуртожитку щодо передачі гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова, та було висловлено прохання відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" розглянути можливість передачі вказаного гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова на безкомпенсаційній основі.

Листом ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" від 28.12.2019 №12/1570 у відповідь на лист Сихівської районної адміністрації №434-вих-8247 від 19.11.2019 повідомило, що гуртожиток має статус гуртожитку для проживання одиноких громадян. Також у листі зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) передаються у власність територіальних громад за умови попередньої повної компенсації вартості гуртожитку або безоплатно, за умови згоди на це власника гуртожитку. Оскільки спільної згоди між ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" та територіальною громадою м. Львова не було досягнуто, вищевказаний гуртожиток перебуває у власності підприємства.

Позивач, посилаючись на приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" звернувся з позовом до ПрАТ "ЛЕЗ "Іскра" про зобов`язання останнього передати будівлю гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова.

Звертаючись із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, заявник покликався на те, що задовольняючи позов Львівської міської ради про безоплатну передачу відповідачем гуртожитку в комунальну власність Господарський суд Львівської області керувався підпунктом «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Водночас 20.10.2021 Конституційний Суд України у справі № 3-181/2020(440/20) ухвалив рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 вказаного закону про безоплатну передачу гуртожитку без згоди власника.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України врахував юридичні позиції, що є значущими для цієї справи, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою в разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов`язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду. Суд взяв до уваги, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах: «Максименко та Герасименко» проти України», «Фонд «Батьківська турбота» проти України», «Кривенький проти України», «Україна-Тюмень» проти України», «James and Others v. the United Kingdom». Конституційний Суд України констатував, що встановлений Верховною Радою України спосіб реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків та намагання держави мінімізувати на рівні національного законодавства певні фінансові витрати на компенсації власникам гуртожитків призвели до диспропорції між суспільно значущою метою (забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків) та юридичними механізмами, які було використано задля її досягнення.

Заявник покликався на те, що правова природа перегляду рішень за виключними обставинами полягає саме в тому, що вони переглядаються з підстав визнання неконституційними правових актів, які були чинними на день винесення рішення, але в подальшому були визнані неконституційними. Разом з цим, відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний суд України» Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. А, отже, закон не передбачає можливості Конституційного суду України встановити ретроспективну дію свого рішення щодо визнання правового акту неконституційним.

Заявник вказував, що з наведеного можна зробити висновок про те, що положення ч. 3 ст. 320 ГПК України передбачає можливість перегляду рішення суду за виключним обставинами в зв`язку із визнанням неконституційними положення Закону, який на час постановлення рішення був чинним. Також заявник зазначав, що визнання правового акту неконституційним означає те, що такий закон не відповідає Конституції.

Відтак підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не відповідав Конституції України з моменту його прийняття, а не лише після того, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Предметом розгляду за виключними обставинами є рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) в частині, в якій зобов`язано ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10.

У ч. 3 ст. 320 ГПК України визначено, що підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Зі змісту положень п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України вбачається, що якщо після прийняття судового рішення, яке набрало законної сили, та щодо якого подано заяву (заяви) про його перегляд за виключними обставинами, Конституційним Судом України було постановлено відповідне рішення про неконституційність закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає перегляду у зв`язку з виключними обставинами.

Отже, наявність рішення Конституційного Суду України про неконституційність окремого положення закону є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, якщо рішення суду ще не виконане. При цьому, ГПК України не містить обмежень щодо можливості такого перегляду при наявності зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2023, скасовуючи ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у цій справі, вказав, що в порушення вимог ст. ст. 86, 320 ГПК України господарські суди помилково обмежились посиланням на неможливість впливу рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття цим судом такого рішення, а також не з`ясували, на якій підставі було передано будівлю гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна) і якщо на безкомпенсаційній чи була на це згода власника (п. 73 постанови).

Також Верховний Суд зазначив, що господарські суди не з`ясували та не зазначили в судових рішеннях, на якій стадії знаходиться виконання рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021, яке заявник просить переглянути за виключними обставинами, тобто, не встановили, чи тривають правовідносини між сторонами на час подання заяви.

У п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України визначено, що перегляд судового рішення за виключними обставинами можливий, якщо рішення суду ще не виконане.

В матеріалах справи містяться відомості, що 21.02.2024 від Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконання вимог ухвали суду першої інстанції у цій справі надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 67321331 з примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2350/18(914/3089/20) про зобов`язання ПАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, 10.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідно до вказаних матеріалів виконавчого провадження рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі ще не виконано (у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів протилежного).

Отже, у цій справі наявні усі підстави для перегляду рішення Господарського суду Львівської області 31.08.2021 за виключними обставинами.

Судом першої інстанції також правомірно встановлено, що зважаючи на норми ч. 4 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків», дія цього закону поширюється і на гуртожиток по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові, що був включений до статутного капіталу ВАТ «Іскра» у процесі приватизації об`єктів нерухомості цілісного майнового комплексу ДП «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра».

Виконавчий комітет Львівської міської ради листом від 12.01.2018 № 34-вих-378 та Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради листом від 19.11.2019 № 34-вих-8247 звертались до ПАТ «Іскра» щодо можливості передачі гуртожитку на вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові у власність територіальної громади м. Львова на безкомпенсаційній основі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «Іскра» та Львівською міською радою не досягнуто згоди щодо вирішення питання передачі спірного гуртожитку до комунальної власності на безкомпенсаційній основі.

Задовольняючи заяву про перегляд рішення суду за виключними обставинами та скасовуючи його, суд першої інстанції виходив з того, що в позовній заяві будь-яким чином (прямо чи опосередковано) не вказано про компенсацію чи часткову компенсацію вартості гуртожитку, про спір між сторонами саме з такого приводу не заявлено на вирішення суду, не свідчать про таке і долучені до матеріалів справи документи та матеріали. Суд вказав, що як вбачається з тексту позовної заяви та рішення суду, позивач посилався на законодавчі норми Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» щодо безоплатної передачі гуртожитків до комунальної власності.

Отже, враховуючи те, що Львівська міська рада ні в позовній заяві, ні в подальшому (до прийняття судом рішення по суті спору) не зазначала та не просила передати спірний гуртожиток за певну компенсацію, позовна вимога, яка і була задоволена рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі, про зобов`язання відповідача передати у комунальну власність спірний гуртожиток стосувалася саме способу передачі на безкомпенсаційній основі, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог переглядаючи справу за виключними обставинами.

Зазначені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає передчасними та таким, що зроблені без врахування усіх обставин у справі.

Так, згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 3 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Саме внаслідок визнання неконституційної правової норми, яка стала підставою для постановлення першочергово рішення суду про передачу гуртожитку на безкомпенсаційній основі, виникли несприятливі обставини для позивача, який діяв добросовісно. Разом з тим, вказаним вище рішенням Конституційного Суду України не тільки визнано неконституційною означену вище норму закону, а фактично змінено умови та спосіб такої передачі з безкомпенсаційної, на компенсаційну (частково компенсаційну).

Саме ця можливість компенсаційної (частково компенсаційної) передачі дала процесуально виправдану можливість змінити позовні вимоги, які хоча і не передбачені процесуальними нормами, але в силу означених вище принципів господарського судочинства, є справедливим і законним процесуальним заходом, що є основною складовою частиною принципу Верховенства права, передбаченого ст. 11 ГПК України в сукупності із принципом процесуальної економії, передбаченого ч.4 ст. 6 КУзПБ, оскільки ця справа розглядається в межах справи про банкрутство відповідача.

Тобто, за твердженнями позивача, є невиправданим та таким що суперечитиме основним засадам господарського судочинства, передбачених п.п. 1, 10 ч.3 ст. 2 ГПК України та ч.4 ст. 6 ГПК України (верховенство права; розумність строків розгляду справи судом; процесуальна економія).

Також належить в контексті зазначеного вище також взяти до уваги, що із системного аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач покликався на підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, який включено до статутного капіталу товариства, що є власником такого гуртожитку, оскільки на цей час зазначена норма була чинною, поширювалася на спірні правовідносини і могла забезпечити поновлення (захист) прав позивача та третіх осіб у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що позивач просив передати гуртожиток у комунальну власність на безкомпенсаційній основі суд не врахував, що позивач не мав правових підстав на дату подання позову передбачити, що у подальшому вказану норму буде визнано неконституційною. Таким чином, подання позову ґрунтувалося на чинному законодавстві, що відповідало принципам правової визначеності та законності. Суд, відмовляючи у позові виключно з підстав зміни нормативного регулювання, не забезпечив ефективного захисту прав позивача, а також по суті поклав негативні наслідки змін у законодавстві на сторону, яка діяла добросовісно.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак апеляційний господарський суд вважає, що з огляду на зазначені вище обставини, беручи до уваги, що спір у цій справі розглядається в межах справи про банкрутство відповідача, з метою захисту прав сторін, до спірних правовідносин у цій справі підлягає застосуванню принцип процесуальної економії, про який опосередковоно зазначалося вище.

Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.

Сутність принципу процесуальної економії полягає в тому, що б під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

Елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства необхідно вважати:

- вимогу оперативного розгляду справи;

- вимогу економного використання процесуальних засобів судом, учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування принципу процесуальної економії у позовному провадженні в межах справи про банкрутство викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17).

Окрім цього, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у прохальній частині позовної заяви (первинні позовні вимоги), міська рада просила зобов?язати ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати спірний гуртожиток у комунальну власність без визначення способу такої передачі (безкомпенсаційна основа, частково-компенсаційна чи компенсаційна).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (у редакції, чинній станом на момент прийняття рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку за його рішенням; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

З огляду на визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» неконституційним, залишається можливою передача гуртожитку в комунальну власність на частково-компенсаційній чи компенсаційній основі.

Матеріалами справи підтверджується, що Львівська міська рада неодноразово ставила питання проведення розрахунку вартості будівлі гуртожитку відповідно до вартості на дату внесення такого гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного у процесі приватизації. Зазначене зокрема підтверджується ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.02.2024, якою у задоволенні клопотання Львівської міської ради про призначення експертизи було відмовлено.

Так, ухвалою суду першої інстанції від 23.12.2022 клопотання представника ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про призначення судової експертизи задоволено, призначено у цій справі судову експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: яка дійсна вартість нерухомого майна, а саме: будівлі літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м. по вул. Білоцерківська,10 в м. Львові?

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.12.2022 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, справу направлено до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

Зокрема у постанові від 09.03.2023 Західний апеляційний господарський суд вказав, що враховуючи чинні норми зазначеного закону, у випадку здійснення передачі у власність позивача спірного нерухомого майна на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, то розмір такої компенсації здійснюється відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів відповідних товариств з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності, але не за дійсною вартістю такого нерухомого майна.

Враховуючи зазначене, при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.05.2024 призначив по справі №914/2350/18(914/3089/20) судову оціночно - будівельну експертизу. На вирішення судової експертизи (судовим експертам) поставив таке питання: яка вартість будівлі нерухомого майна, а саме: будівлі під літ. А-9 (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873, 7 кв.м. по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львів в національній грошовій одиниці України (гривні) відповідно до вартості на дату внесення такого гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного у процесі приватизації (з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактичного підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитку у їх власності)?

Проведення судової будівельно-технічної експертизи доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

13.01.2025 до Західного апеляційного господарського суду повернулися матеріали справи №914/2350/18(914/3089/20) від експертної установи з клопотанням про надання додаткових документів для проведення експертизи та уточнення необхідних для вирішення питань.

Ухвалою від 27.02.2025 суд вніс зміни до п. 2 резолютивної частини ухвали суду від 23.05.2024 у спосіб уточненення дати, на момент якої необхідно встановити оцінку вартості об`єкта нерухомості. Вказав, що такою датою необхідно вважати 01.06.1993 та повернув матеріали справи до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для організації проведення та завершення судової оціночно - будівельної експертизи.

20.03.2025 до Західного апеляційного господарського суду повернулися матеріали справи №914/2350/18(914/3089/20) з висновком експерта про неможливість надання висновку судової оціночно-будівельної експертизи через відсутність необхідних для цього відомостей, підтверджених первинними документами ще з часвів приватизації, яка була здійснена у 1993 році по дату подання позову.

З урахуванням зазначеного, після повернення матеріалів справи саме із таким висновком судового експерта, Львівська міська рада подала до суду додаткові пояснення, в яких загалом зазначила, що у зв`язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин після постановлення судового рішення, яке набрало законної сили та зміною умов передачі гуртожитку з бенкомпенсаційної на на коммпенсаційну чи частково компенсаційну, вона змінили (фактично конкретизувала) первинні позовні вимоги про компенсаційну передачу гуртожитку.

Тому, беручи до уваги те, що розмір компенсації визначається за вартістю, за якою гуртожиток було внесено до статутного капіталу підприємства, враховуючи відсутність будь-яких документальних даних фізичного зносу (який зменшує вартість) та відсутність підтверджених відповідачем витрат на капітальний ремонт (який збільшує вартість), міська рада навела розрахунок вартості гуртожитку, беручи за основу вартість гуртожитку в карбованцях. Міська рада здійснила перерахунок цієї суми на гривні згідно офіційного курсу, а також здійснила індексацію вартості з урахуванням інфляції до 20.10.2021. Таким чином, просить зобов?язати передати гуртожиток з повною компенсацією власнику 1766,02 грн, визначивши таку ціну виходячи із такого.

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.

Згідно із ч. 4 ст. 14 вказаного вище Закону, розмір компенсації вартості гуртожитків, що передаються відповідно до цього Закону у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності. У разі наявності корпоративних прав держави у статутному капіталі таких товариств розмір компенсації визначається пропорційно до обсягу таких прав відповідно до закону. Компенсація власнику гуртожитку здійснюється у грошовій формі в національній грошовій одиниці України (гривні).

В матеріалах інвентаризаційної справи міститься копія виписки з інвентаризаційної відомості від 01.07.1994, у якій вказано вартість будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , за якою об?єкт включено до статутного фонду товариства, станом на 01.06.1993, що становить 7 308 030, 77 карбованців.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житловим прав мешканців гуртожитків», компенсація власнику гуртожитку здійснюється у грошовій формі в національній грошовій одиниці України (гривні).

Указом Президента України від 25.08.1996 року №62/96 «Про грошову реформу в Україні» постановлено: провести, починаючи з 2 вересня, в Україні грошову реформу - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка.

Українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

З урахуванням зазначеного, суд вважає обґрунтованим розрахунок вартості гуртожитку в гривнях та який становить: 7 308 030,77 карбованців / 100 000 = 73, 08 грн - вартість будівлі гуртожитку на вул. Білоцерківській у м. Львові відповідно до вартості гуртожитку, за якою його було включено до статутного капіталу товариства, створеного у процесі приватизації.

Разом з тим, Кабінетом Міністрів України від 17.07.2003 прийнято постанову №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, інфляція - зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Як правильно зазначив позивач, визначення інфляції відносно вартості гуртожитку необхідно обраховувати, починаючи з 1996 року - прийняття Указу Президента України від 25.08.1996 №762/96 «Про грошову реформу в Україні» і до моменту прийняття Конституційним Судом України рішення - 20.10.2021, яким визнано неконституційним підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Враховуючи вище викладене, вартість компенсації будівлі гуртожитку на виконання вимог ст. 14 Закону України «Про захист прав мешканців гуртожитків» становить 1766, 02 грн.

Беручи до уваги зазначене вище в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про можливість зміни оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції від 31.08.2021 в редакції мотивувальної частини цієї постанови із зміною умов передачі гуртожитку у комунальну власність на умовах повної компенсації.

При цьому, судове рішення від 18.03.2024 яким переглянуто рішення суду від 31.08.2021 і відмовлено у задоволенні позову, підлягає скасуванню.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова суду; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду.

У частинах 6-7 ст. 325 ГПК України визначено, що з набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі. Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Враховуючи те, що суд першої інстанції у рішенні від 31.08.2021дійшов висновку про передачу гуртожитку на безкомпенсаційній основі, то колегія суддів вважає за необхідне змінити його, визначивши вартість повної компенсації у сумі 1766, 02 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 281- 284, 320, 325 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2.Скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 у справі №914/2350/18 (914/3089/20). Прийняти нове рішення, яким частково задовольнити заяву Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі.

3.Змінити рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі №914/2350/18 (914/3089/20):

- викласти пункт 2 резолютивної частини у такій редакції:

«Зобов`язати Приватне акціонерне товариство Львівський електроламповий завод Іскра (79066, м. Львів, вул. Вулецька, буд. 14, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00214244) передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, будинок 10 на повній компенсаційній основі у розмірі 1 766,02 грн вартості будівлі на дату внесення такого гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного в процесі приватизації Державного підприємства «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра», розпочатої на підставі наказу Фонду державного майна України № 59-АТ від 31.12.1993».

-викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК