Постанова від 10.06.2025 по справі 910/4052/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"10" червня 2025 р. Справа№ 910/4052/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 (повне рішення складено 14.03.2025)

у справі №910/4052/22 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд»

про стягнення 58 460 727, 72 грн,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Орімі України» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 58 460 727,72 грн, з яких: сума простроченого боргу за поставлений товар у період з 31.01.2018 по 02.02.2022 у розмірі 53 452 048,34 грн; неустойки (пені) у розмірі 1 937 633,27 грн, 3% річних у розмірі 264 222,72 грн, інфляційних витрат у розмірі 2 806 823,39 грн та 868 350,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №2829/1528 від 01.04.2009, з урахуванням Договорів про зміну сторони у зобов`язанні від 01.10.2009, від 07.11.2016, від 27.12.2017, Додаткових угод від 02.10.2009, від 01.04.2016, від 09.03.2021, в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованості у розмірі 53 452 048,34 грн.

Господарський суд міста Києва протокольно 13.12.2022 задовольнив клопотання позивача про зміну назви з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орімі України» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд».

Господарський суд міста Києва рішенням від 13.12.2022, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 26.09.2023 у справі №910/4052/22, позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 53 452 048,34 грн заборгованості, 1 784 998,44 грн пені, 2 806 823,39 грн інфляційних втрат, 264 222,72 грн 3 % річних та 866 082,83 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову суд першої інстанції відмовив. Верховний Суд постановою від 05.12.2023 у справі №910/4052/22 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/4052/22 скасував; справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/4052/22 стало те, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки обставинам щодо наявності у позивача зв`язків з фізичними та юридичними особами - резидентами рф. Крім того, суди дійшли передчасного висновку про поставку товару на загальну суму 610 952 048,34 грн, оскільки видаткові та товарно-транспортні накладні, надані позивачем, не містять дати та номеру правочину, за яким здійснювались господарські операції. Судами не встановлено наявність/відсутність інших правочинів між сторонами, за умовами яких вони могли здійснювати подібні господарські операції, Специфікацій та Замовлень, як це передбачено умовами Договору поставки.

Під час нового розгляду судом першої інстанції задоволено клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи. На вирішення експерту поставлено наступні питання: Чи підтверджується документально постачання товарів за договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних у кількості 1594 на суму 610 952 048,34 грн. та їх відповідність замовленням відповідача? Чи підтверджується документально проведення відповідачем розрахунків за договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно - транспортних накладних у кількості 1594 на суму 557 500 000,00 грн? Чи відповідає умовам договору поставки №2829/1528 від 01.04.2009 та підтверджується документально доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар в період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно за яким сума простроченої заборгованості складає 53 452 048,34 грн? Згідно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 19.12.2024 №4650/4651/24-72 експертом надані наступні відповіді. По першому питанню: за сукупністю наданих на дослідження документів, підтверджується постачання ТОВ «Орімі Україна» товарів на адресу ТОВ «Сільпо-Фуд» за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на загальну суму 610 952 048,34 грн. По другому питанню: згідно наданих на дослідження документів, підтверджується проведення ТОВ «Сільпо-Фуд» розрахунків за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на суму 557 500 000,00 грн. По третьому питанню: за результатами проведеного дослідження, доданий ТОВ «Орімі Україна» до позовної заяви розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар в період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно, за яким сума простроченої заборгованості складає 53 452 048,34 грн відповідає умовам Договору поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на загальну суму 610 952 048,34 грн та підтверджується документально.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем поставки товару за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009. При цьому суд першої інстанції не прийняв висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 19.12.2024 №4650/4651/24-72 в якості доказу. Крім того, судом першої інстанції встановлено факт відсутності обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції» до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю; стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за поставлений товар у розмірі 53 452 048,34 грн, неустойку (пеню) в розмірі 1 937 633,27 грн, 3% річних у розмірі 264 222,72 грн, суми втрат від інфляції у розмірі 2 806 823,39 грн, всього стягнути 58 460 727,72 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не доведення позивачем поставки товару саме за спірним Договором; відсутність оформлених у встановленому законодавством порядку відповідних накладних; проігнорував наявність в матеріалах справи специфікацій та Замовлень до Договору, які ідентифікують здійснення позивачем поставки товару відповідачу; рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні та наданні неналежної оцінки судом Висновку експертів від 19.12.2024 №4650/4651/24-72. Водночас позивач погоджується із висновком суду першої інстанції про встановлення факту відсутності обмежувальних заходів відносно позивача, передбачених Законом України «Про санкції».

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22; розгляд апеляційної скарги призначив на 29.04.2025 о 12 год. 30 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4052/22. Матеріали справи №910/4052/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.04.2025.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на правильний висновок суду першої інстанції стосовно недоведеності позивачем поставки товару відповідачу за спірним Договором, оскільки надані позивачем докази оформлені з порушенням умов пункту 4.2 Договору, акт звірки взаєморозрахунків не може бути належним та допустимим доказом підтвердження заборгованості за відсутності первинних документів. Також відповідач зазначає, що позивач підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 Постанови №187, оскільки позивач є особою, пов`язаною з країною-агресором - його кінцевим бенефіціарним власником з часткою в статутному капіталі понад 10% є громадянин російської федерації ОСОБА_1 (незаконно замінений на іншого громадянина російської федерації ОСОБА_2 ), а учасником був громадянин російської федерації ОСОБА_3 . Позивач є кредитором, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи Постановою №187 у вигляді заборони на виконання грошових та інших зобов`язань на його користь. Відповідно, виконання зобов`язань за Договором поставки на користь позивача тимчасово обмежене, так само як і право вимоги позивача. Позивач безпосередньо не є особою, стосовно якої встановлені санкції на підставі Закону України «Про санкції», однак персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи згідно цього закону накладені на пов`язану з позивачем особу - громадянина російської федерації ОСОБА_4 .

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач зазначив попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу - 450 000,00 грн.

29.04.2025 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про оголошення перерви та витребування інформації - результат розгляду справи №910/3475/23 за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 29.04.2025 суд апеляційної інстанції оголосив перерву та зобов`язав позивача надати для огляду рішення суду у справі №910/3475/23.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції позивачем 01.05.2025 надано для огляду рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/3475/23, прийнятого у заритому судовому засіданні.

20.05.2025 позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» заперечення на клопотання відповідача про оголошення перерви та витребування інформації - результат розгляду справи №910/3475/23 за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 20.05.2025 представнику позивача повернуто рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/3475/23.

20.05.2025 представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №910/4052/22 до вирішення справи №910/3475/23.

Суд апеляційної інстанції протокольно 20.05.2025 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення у зв`язку із відсутністю підстав, що унеможливлює розгляд даної справи до вирішення справи №910/3475/23.

У судовому засіданні 29.04.2025 оголошено перерву у розгляді справи №910/4052/22 до 02.06.2025 до 12 год. 00 хв.

02.06.2025 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» клопотання про виклик експерта, оскільки відповідач наполягає на тому, що висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 19.12.2024 №4650/4651/24-72 є неналежним.

02.06.2025 суд апеляційної інстанції протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик експертів, оскільки згідно частини 5 статті 98 ГПК України це право суду викликати судового експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

10.06.2025 у судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 у справі №910/4052/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.06.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 у справі №910/4052/22 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.04.2009 між ТОВ «Орімі Трейд ЛТД» (Постачальник) та ЗАТ «Фоззі» (Покупець) укладено Договір поставки №2829/1528 (далі за текстом - Договір) (т.1 а.с. 71-76), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Товар відповідно до умов Договору.

Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами Договору у Специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною Договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується у Замовленні, узгодженому Сторонами у встановленому цим Договором порядку (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.5 Договору асортимент і ціна товару, що поставляється за Договором, відображаються у Специфікації. У погоджену сторонами ціну входять усі витрати, що несе Постачальник при поставці товару. Специфікація може бути змінена винятково за попереднім узгодженням Сторін відповідно до умов пункту 2.3 Договору.

Ціна товару, що вказана в накладних, які надаються Постачальником Покупцю разом із партією товару, повинна відповідати Специфікації.

Обов`язковою умовою для оплати поставленого за Договором Товару є наявність у Покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені статтею 4 Договору. При відсутності одного з зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, Постачальник повинен виправити помилки протягом 7-ми днів з дати поставки.

Пунктом 2.6 Договору, у редакції Додаткової угоди від 09.03.2021 (т.1, а.с. 88) сторони погодили, що оплата за товар здійснюється протягом 115 календарних днів від дня поставки товарів, за умови, що Постачальник належним чином виконав вимоги пункту 2.5 Договору. Якщо Постачальник виконав вимоги пункту 2.5 Договору пізніше 7-денного строку, передбаченого пунктом 2.5 Договору, термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання Постачальником всіх умов пункту 2.5 Договору.

За результатами кожного місяця Покупець готує акти звірки взаєморозрахунків та направляє їх Постачальникові. Постачальник повинен протягом одного тижня з моменту отримання акта звірки підписати його та надіслати Покупцю чи заявити письмові мотивовані зауваження до акта. У випадку, якщо протягом одного тижня з моменту отримання акта Постачальник не надасть Покупцеві підписаний примірник, чи не заявить письмові зауваження, акт буде вважатись визнаним і узгодженим з боку Постачальника (пункт 2.7 Договору).

Зобов`язання Постачальника по поставці Товару виникають на підставі Замовлення Покупця (надалі - Замовлення) погодженого із Постачальником за формою, встановленою у Додатку №2 до даного Договору та повинне відповідати Умовам постачання (Додаток №7 до Договору) (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.8 Договору Постачальник зобов`язується здійснити поставку партії товару на умовах DDP Інкотермс 2000 (якщо інше на передбачено додатковою угодою сторін) за адресою та в строк, вказані в Замовленні, дотримуючись «Графіку замовлення, доставки і приймання товару» (Додаток №3).

Передача товару Постачальником і його приймання Покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної тільки відповідно до погодженого Сторонами Замовлення. Покупець приймає товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у погодженому Сторонами Замовленні та Специфікації (пункт 3.8 Договору).

Постачальник буде вважатися таким, що виконав зобов`язання за поставкою, якщо він поставив товари Покупцю до місця, визначеного у Замовленні та за ціною, узгодженою в Специфікації, із усією супровідною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та за цим Договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України, Замовленню та умовам Договору (пункт 3.15 Договору).

Згідно з пунктом 3.17 Договору датою приймання партії Товару та перехід права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником Покупця.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що Постачальник повинен зазначити в усіх документах, що стосуються поставки, таку інформацію, яка також буде зазначена у Замовленні: номер замовлення; адреса магазину або розподільчого центру; дата замовлення; найменування та кількість товарів, що поставляються; найменування Постачальника; дата та № Договору.

У випадку порушення термінів оплати Товару, передбачених цим Договором, Покупець оплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми боргу за кожний день прострочення (пункт 7.2 Договору у редакції Протоколу розбіжностей від 01.04.2009 (т.1, а.с. 77-79).

Згідно з пунктом 11.1 Договору, у редакції Додаткової угоди від 02.10.2009 (т.1, а.с. 86) цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє по 31.12.2009, якщо за 20 днів до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не повідомила іншу Сторону про своє бажання припинити відносини за Договором, то дія цього Договору продовжується на кожен наступний календарний рік».

Договором від 01.10.2009 про заміну сторони у зобов`язані за Договором замінено Первісного покупця - Закрите акціонерне товариство «Фоззі» на Нового покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (т.1, а.с. 80-81).

Договором від 07.11.2016 про заміну сторони у зобов`язані за Договором замінено Первісного покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» на Нового покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (т.1, а.с. 82-83).

Договором від 27.12.2017 про заміну сторони у зобов`язані за Договором замінено Первісного постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Орімі Трейт ЛТД» на Нового постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Орімі Україна» (т.1, а.с. 82-83).

Під час нового розгляду справи, позивач виконуючи вказівки Верховного Суду у даній справі, надав суду Додаток № 2 до Договору - прайс-лист, Додаткові угоди від 31.08.2021, від 09.09.2021, від 15.09.2021, від 21.09.2021, від 23.09.2021, від 05.10.2021, від 11.10.2021, від 21.10.2021, від 26.10.2021, від 03.11.2021, від 10.11.2021, від 17.11.2021, від 23.11.2021, від 01.12.2021 до Договору, якими сторони погодили ціну товару, який замовляється у період вказаний у Додатковій угоді (т. 9, а.с. 199-210).

Також позивачем подано до суду замовлення за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року (т. 9, а.с. 211-258).

Як зазначає позивач, за період з 31.01.2018 по 02.02.2022 він поставив відповідачу на виконання умов Договору товар на загальну суму 610 952 048,34 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Проте відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався частково на суму 557 500 000,00 грн, в результаті чого за ним рахується заборгованість на суму 53 452 048,34 грн.

Позивач звертався до відповідача із претензіями №03-6000 від 06.04.2021, №03-6203 від 30.08.2021, №03-6300 від 26.10.2021, №03-6335 від 02.11.2021, №03-6471 від 18.01.2022 (т.1, а.с. 89-93).

Позивач, керуючись пунктом 7.6 Договору, у редакції протоколу узгодження розбіжностей, зупинив поставку відповідачу товару з 22.02.2022, про що повідомив його листом №03-6471 від 18.02.2022.

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати товару. Крім того, позивач нарахував відповідачу 1 937 633,27 грн пені, 264 222,72 грн 3% річних та 2 806 823,39 грн інфляційних втрат.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Згідно із статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частини 1, 6 вказаної норми).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач на підтвердження поставки товару за Договором надав суду копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (т.1 а.с. 94-320, т.2 а.с. 1-250, т.3 а.с. 1-250, т.4 а.с. 1-250, т.5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-153). На підтвердження часткової оплати товару відповідачем позивач надав виписку з банківського рахунку за період з 01.01.2018 по 30.05.2022 (т.6 а.с. 154-163).

За умовами Договору термін оплати вартості отриманого товару Покупцем у період з 01.01.2018 по 08.03.2021 складав 90 календарних днів від дати поставки, з починаючи з 09.03.2021 (укладення Додаткової угоди) - 115 календарних днів від дати поставки.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на відсутність належних та допустимих доказів, якими підтверджується поставка позивачем товару за Договором, оскільки видаткові накладні, надані позивачем не містять дату замовлення, дату та номер договору.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Вимоги до первинних документів містяться у частині 2 вказаної норми.

У пункті 10 частини 1 статті 1 названого Закону міститься термін «первинний документ», що означає документ, який містить відомості про господарську операцію.

Видаткові накладні є первинними документами в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які підтверджують вчинення певної господарської операції - поставку товару. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У справах №927/833/18 та №918/1026/20 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, у зв`язку з чим під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Наведена правова позиція є сталою у судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі №912/1414/21, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.

Тоді як відповідач ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції не заперечував факт поставки позивачем товару за Договором, так само відповідач ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції не навів та не довів суду наявності іншого договору поставки, укладеного із позивачем.

Враховуючи спірні правовідносини, значний обсяг первинної документації, Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.02.2024 у справі №910/4052/22 задовольнив клопотання відповідача, призначив судову економічну експертизу по справі № 910/4052/22, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерту суд поставив наступні питання:

- Чи підтверджується документально постачання товарів за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних у кількості 1594 на суму 610 952 048,34 грн та їх відповідність замовленням відповідача?

- Чи підтверджується документально проведення відповідачем розрахунків за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних у кількості 1594 на суму 557 500 000,00 грн?

- Чи відповідає умовам Договору поставки №2829/1528 від 01.04.2009 та підтверджується документально доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар в період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно за яким сума простроченої заборгованості складає 53 452 048,34 грн?

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Дульський проти України» зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Порядок призначення судової експертизи у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, обов`язки, права та відповідальність судового експерта, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначається Законом України «Про судову експертизу», Цивільним процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Таким чином судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому важливим моментом також є те, що судова експертиза призначається виключно для встановлення обставин справи, які стосуються предмету доказування у справі.

Отже, питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об`єктам і матеріалам, які направляються на експертизу. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16, від 24.01.2018 у справі №917/50/17. Відповідно до частин 1, 2 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За результатами проведення судової економічної експертизи судовим експертом Київського науково-дослідного інституту складено Висновок від 19.12.2024 №4650/4651/24-72, зі змісту якого вбачається наступне.

На вирішення експерту суд поставив наступні питання:

- Чи підтверджується документально постачання товарів за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних у кількості 1594 на суму 610 952 048,34 грн та їх відповідність замовленням відповідача?

- Чи підтверджується документально проведення відповідачем розрахунків за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 згідно доданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних у кількості 1594 на суму 557 500 000,00 грн?

- Чи відповідає умовам Договору поставки №2829/1528 від 01.04.2009 та підтверджується документально доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар в період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно за яким сума простроченої заборгованості складає 53 452 048,34 грн?

Враховуючи пов`язаність першого - третього питання, а також для забезпечення найбільш доцільного порядку проведення експертизи, відповідно до пункту 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.11.1998 №705/3145, дослідження за ними об`єднано.

Судовим експертом встановлено, що відповідно до даних видаткових накладних за період з 31.01.2018 по 02.02.2022 ТОВ «Орімі Україна» поставило на адресу відповідача товари на суму 641 952 049,04 грн.

На підтвердження транспортування (перевезення) товарів від ТОВ «Орімі Україна» до відповідача у матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні за відповідний період, які містять наступні дані: вантажоодержувач - ТОВ «Сільпо-Фуд», замовник та вантажовідправник - ТОВ «Орімі Україна», супровідні документи на вантаж - зазначено видаткові накладні, номер і дата яких відповідають видатковим накладним, наведеним у Додатку №1 до Висновку.

Згідно виписки по рахунку ТОВ «Орімі Україна» - НОМЕР_1 , відкритому в АБ «Райффайзен Банк», за період з 01.01.2018 по 30.05.2022, загальна сума сплачених відповідачем коштів за Договором за період з 01.01.2018 по 30.05.2022 складає 557 500 000,00 грн.

На дослідження судовому експерту додатково було надано оборотно-сальдова відомість та картка рахунку 361 ТОВ «ТС Трейд» (нова назва ТОВ «Орімі Україна») по контрагенту ТОВ «Сільпо-Фуд» за період з 01.01.2018 по 02.02.2022, відповідно до даних яких відвантажено товарів на загальну суму 610 952 048,34 грн, що відповідає даним видаткових накладних, оплачено 557 700 000,00 грн, що відповідає даним банківської виписки. Заборгованість ТОВ «Сільпо-Фуд» складає 53 452 048,34 грн.

За результатами проведеного експертом розрахунку, прострочена заборгованість ТОВ «Сільпо-Фуд» за поставлений за Договором поставки №2829/1528 від 01.04.2009 товар за період з 01.01.2018 по 02.02.2022, підтверджується у розмірі 53 452 049,04 грн.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача основний борг у розмірі 53 452 048,34 грн, тобто розбіжність складає на 0,70 грн менше.

Крім того, експертом досліджено надані Акти звірки взаємних розрахунків, оформлені ТОВ «ТС Трейд» та ТОВ «Сільпо-Фуд» за період з 01.01.2018 по 30.04.2024 за Договором №2829/1528. Згідно даних зазначеного Акта, всього поставлено товар за Договором №2829/1528 на загальну суму 613 915 028,86 грн, дата останньої поставки - 16.02.2022, сплачено коштів у розмірі 56 415 027,86 грн. відповідно до наведеної в Акті звірки інформації, сума поставленого товару за період з 03.02.2022 по 16.02.2022, який не є предметом дослідження складає 2 962 979,52 грн. отже, згідно Акта звірки взаємних розрахунків, заборгованість ТОВ «Сільпо Фуд» за товар, поставлений у період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно, складає 53 0452 048,34 грн (56 415 027,86 грн - 2 962 979,52 грн). Акт звірки містить підписи від імені сторін та скріплений відтисками їх печаток.

За результатом проведеного експертного дослідження, експерт дійшов висновків: По першому питанню: за сукупністю наданих на дослідження документів, підтверджується постачання ТОВ «Орімі Україна» товарів на адресу ТОВ «Сільпо-Фуд» за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на загальну суму 610 952 048,34 грн. По другому питанню: згідно наданих на дослідження документів, підтверджується проведення ТОВ «Сільпо-Фуд» розрахунків за Договором поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на суму 557 500 000,00 грн. По третьому питанню: за результатами проведеного дослідження, доданий ТОВ «Орімі Україна» до позовної заяви розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар в період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно, за яким сума простроченої заборгованості складає 53 452 048,34 грн відповідає умовам Договору поставки №2829/1528 від 01.01.2009 на загальну суму 610 952 048,34 грн та підтверджується документально.

Слід зазначити, що акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки судового експерта, викладені у висновку, який суд оцінює як доказ, дійшов висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача за поставлений товар за Договором на спірну суму - 53 452 048,34 грн.

Тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що експертом не були досліджені товарно-транспортні накладні, оскільки у Висновку від 19.12.2024 №4650/4651/24-72 надавалась оцінка товарно-транспортним накладним, що є супровідними документами на вантаж, які підтверджують транспортування (перевезення) товарів, та містять відомості про вантажоодержувача, замовника та вантажовідправника, та про видаткові накладні, наведені у Додатку №1 до висновку.

За статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» одним із основних документів, на підставі яких виконуються перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, в редакції чинній на дату поставки товарів, Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Отже, товарно-транспортна накладна є документом, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів та підтверджують транспортування товарів.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що експертом не було перевірено правильність повноти заповнення реквізитів усіх видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, проте питання щодо правильності повноти заповнення реквізитів первинної документації не входило у предмет експертного дослідження і не звільняє покупця від виконання зобов`язань з оплати поставленого йому товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Отже, відповідачем допущено порушення зобов`язання за Договором в частині оплати за поставлений позивачем товар.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. Договору, у редакції протоколу узгодження розбіжностей, передбачено, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим Договором, відповідач оплачує на користь позивача неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За приписами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач у розрахунку пені правильно визначив періоди прострочення з урахуванням положень частини 6 статті 232 ГК України з 30.01.2022 по 31.05.2022, проте неправильно застосував облікову ставку НБУ у розмірі 11,00%, тоді як у період з 21.01.2022 по 31.05.2022 облікова ставка НБУ становила 10,00 %.

За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 784 998,44 грн пені. Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №9910/3831/21).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 264 222,72 грн та інфляційні витрати у розмірі 2 806 823,39 грн.

Відповідач в заперечення на позов посилався на відсутність прозорої структури власності ТОВ «Орімі Україна» - попередня назва позивача та наявність зав`язків з рф.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.

В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі за текстом - Постанова №187) установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання. Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22

Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач особою щодо якої Постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції» видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема, обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно із цим Законом.

Згідно частини 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2- 21, 23- 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Таким чином, за змістом Закону України «Про санкції» та Постанови № 187 встановлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Згідно статті 5-3 Закону України «Про санкції» інформація про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції містить Державний реєстр санкцій.

Позивач надав Витяги з Державного реєстру санкцій станом на 02.02.2024 та станом на 31.01.2025, що підтверджують факт відсутності застосування до позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції».

Рішенням Правління Національного банку України № 192-рш від 19.04.2022 дозволено здійснювати видаткові операції за рахунками позивача.

Згідно абзацу 6 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 187 мораторій на виконання грошових зобов`язань не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України за рахунками яких на підставі рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.

Судом першої інстанції була витребувана у Броварської районної державної адміністрації Київської області засвідчена копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС ТРЕЙД».

З матеріалів реєстраційної справи ТОВ «ТС Трейд» судом першої інстанції правильно встановлено, що на дату запровадження мораторію Постановою № 187 - 04.03.2022 - учасниками позивача була компанія з Кіпру та російський громадянин, який проживає на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на постійне проживання.

У період з серпня 2021 року по грудень 2021 року кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «ТС Трейд» були: - громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ); - громадянка Великобританії ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ).

На цю ж дату кінцевим бенефіціарним власником позивача була громадянка Великобританії ОСОБА_1 , що підтверджується паспортом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

З 20.07.2022 кінцевими бенефіціарними власниками позивача є громадянин Німеччини ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) та громадянин України ОСОБА_9 .

Таким чином, з матеріалів даної справи судом першої інстанції правильно встановлено факти відсутності обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції» до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити частково.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу пропорційно задоволених вимог.

Позивач платіжним дорученням №ЗП026/274 від 02.04.2025 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 302 525,00 грн, тоді як, враховуючи те, що апеляційну скаргу позивач подав через підсистему «Електронний суд» мав сплатити за подання апеляційної скарги судовий збір з урахуванням коефіцієнту 0,8% для пониження відповідного розміру ставки судового збору відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягнення з відповідача на користь позивача з урахуванням коефіцієнту 0,8%.

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22).

Отже, позивач не позбавлений права звернутися до суду апеляційної інстанції із клопотанням про повернення суми надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до положень Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/4052/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (проспект Тичини, 1В, кабінет 188, м. Київ, 02152; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40720198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» (вулиця Броварська, будинок 27 А, село Требухів, Броварський район, Київська область, 07454, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30309935) 53 452 048,34 грн (п`ятдесят три мільйони чотириста п`ятдесят дві тисячі сорок вісім гривень 34 копійки) заборгованості, 1 784 998,44 грн (один мільйон сімсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 44 копійки) пені, 2 806 823,39 грн (два мільйони вісімсот шість тисяч вісімсот двадцять три гривні 39 копійки) інфляційних втрат, 264 222,72 грн (двісті шістдесят чотири тисячі двісті двадцять дві гривні 72 копійки) 3% річних та 866 092,29 грн (вісімсот шістдесят шість тисяч дев`яносто дві гривні 29 копійок) судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (проспект Тичини, 1В, кабінет 188, м. Київ, 02152; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40720198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» (вулиця Броварська, будинок 27 А, село Требухів, Броварський район, Київська область, 07454, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30309935) 1 039 310,75 грн (один мільйон тридцять дев`ять тисяч триста десять гривень 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/4052/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 19.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова