Рішення від 17.06.2025 по справі 905/1257/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.06.2025р. Справа №905/1257/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., за участю секретаря судового засідання Полукарова Д.Е., розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро (78200, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Коломия, вул. Петлюри С., буд. 43, квартира 4; код ЄДРПОУ 25644276)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Бетонмаш (84105, Донецька область, м. Словянськ, вул. Солоділова, буд. 1, код ЄДРПОУ 00240052)

про стягнення 332 859,50 грн., з яких: 232 349,50 грн. заборгованість, 17 842,13 грн. 3% річних, 82 667,87 грн. інфляційні нарахування, -

Представники сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Бетонмаш про стягнення 332 859,50 грн., з яких: 232 349,50 грн. заборгованість, 17 842,13 грн. 3% річних, 82 667,87 грн. інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання електродвигунів № 15/14250 від 25.03.2021, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 232 349,50 грн., що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних в сумі 17 842,13 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 82 667,87 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та відкрито провадження у справі №905/1257/24.

21.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що згідно платіжних інструкцій відповідачем було сплачено на користь позивача 335 069,50 грн. за договором поставки №15/14520 від 25.03.2021, а не 232 349,50 грн., як зазначив позивач. Крім того, за твердженням відповідача, більшість платіжних інструкцій є передплатою за вказаним договором в рахунок майбутньої поставки, а надані позивачем податкові накладні №192 та №193 від 06.12.2019 є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем. На думку представника відповідача, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт здійснення господарської операції з поставки товарів. Відтак, оскільки позивачем не надано належних доказів факту настання прострочення, є неможливим встановлення правомірності його вимог в частині сплати встановленого індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми.

29.10.2024 позивач надав відповідь на відзив відповідача в якій заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що в позовній заяві були зазначені лише ті поставки товару за які відповідач здійснив попередню оплату в розмірі 50% та після отримання товару решту платежу не оплатив, тобто в позові заявлені лише ті поставки за якими рахується непогашений борг перед позивачем.

04.11.2024 відповідач надав заперечення, в яких наголошував на тому, що основними первинними документами, що підтверджують здійснення поставки, є видаткова накладна та товарно-транспортна накладна. На думку відповідача, позивач самостійно надав до суду товарно-транспортні накладні, котрі не містять підпису та печатки відповідача, що вказує на відсутність виникнення обов`язку за договором поставки у відповідача.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.01.2025 справу №905/1257/24 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду від 24.01.2025 Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області в заяві від 07.02.2025 надало інформацію, що згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних, ТОВ МНП «Промелектро» у період з березня 2021 по лютий 2022 сформовано податкові зобов`язання по контрагенту-покупцю ПрАТ «Бетонмаш» на загальну суму 567 419 грн, в т.ч. ПДВ 94569,83грн.

07.02.2025 позивачем надано заяву про долучення до матеріалів справи письмових пояснень та акту звірки взаєморозрахунків.

03.03.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 50 000грн у зв"язку з чим просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 182 349,50 грн., інфляційні нарахування в розмірі 82 667,87, 3% річних в розмірі 17 842,13 грн., сплачений судовий збір в розмірі 4 242,89 грн. та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.

Ухвалою Господарського суду від 09.04.2025 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро про зменшення позовних вимог, подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням наданої заяви.

Ухвалою суду від 14.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2025.

В судове засідання 17.06.2025 сторони не з`явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки суд надавав можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету.

Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро, (далі - позивач, постачальник), 25.03.2021 року між ним та Приватним акціонерним товариством «Бетонмаш» (далі відповідач, покупець) було укладено договір поставки №15/14520 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу електродвигуни.

Поставка товару постачальником здійснювалася партіями, після отримання замовлення по електронній пошті від покупця та отримання часткової передоплати за товар, який є предметом поставки.

Позивач зазначає, що Договір поставки №15/14520 від 25.03.2021 надати до суду він не має змоги, оскільки його було втрачено у зв`язку з переїздом з окупованої території (м.Нова Каховка Херсонської області) до м.Коломия Івано-Франківської області. На підтвердження вказаних обставин позивач надав довідку ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 26.01.2023.

Позивач посилається, що на виконання умов договору було поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 464 699 грн, що підтверджується наступними документами:

1)

-Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 02.11.2021р.

- Рахунок на оплату №24741 від 02.11.2021р.

- Платіжна інструкція №16974 від 16.11.2021р.

- Податкова накладна №810 від 16.11.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

-Податкова накладна №1548 від 17.11.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес - накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450470238938 від 17.11.2021р.

2)

- Рахунок на оплату №24932 від 05.11.2021р.

- Платіжна інструкція №16917 від 09.11.2021р.

- Податкова накладна №407 від 09.11.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

-Експрес-накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450466157425 від 09.11.2021р.

3)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 30.11.2021р.

- Рахунок на оплату №26330 від 30.11.2021р.

- Платіжна інструкція №4232 від 24.12.2021р.

- Податкова накладна №1216 від 24.12.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

-Експрес -накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450493585028 від 24.12.2021р.

4)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 25.11.2021р.

- Рахунок на оплату №26079 від 25.11.2021р.

- Платіжна інструкція №1189 від 25.11.2021p.

- Податкова накладна №1331 від 25.11.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Податкова накладна №1558 від 26.11.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес - накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450475333957 від 26.11.2021р.

5)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 10.12.2021р.

- Рахунок на оплату №26964 від 10.12.2021р.

- Платіжна інструкція №4231 від 24.12.2021р.

- Податкова накладна №1215 від 24.12.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес - накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450493585028 від 24.12.2021р.

6)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 13.12.2021р.

- Рахунок на оплату №27036 від 13.12.2021р.

- Платіжна інструкція №17168 від 20.12.2021р.

- Податкова накладна №963 від 20.12.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Податкова накладна №1422 від 21.12.2021р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес-накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450490940863 від 21.12.2021р.

7)

-Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 29.12.2021р., 05.01.2022p., 21.01.2022p.

-Рахунок на оплату №62 від 05.01.2022р.

- Платіжна інструкція №17242 від 13.01.2022р.

- Платіжна інструкція №4347 від 21.01.2022р.

- Податкова накладна №281 від 13.01.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Податкова накладна №718 від 21.01.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

-Товарно-транспортна накладна вантажного перевізника «SAT» №049000354 від 21.01.2022р.

8)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 11.01.2022р.

- Рахунок на оплату №201 від 11.01.2022р.

- Платіжна інструкція №17225 від 11.01.2022р.

- Податкова накладна №179 від 11.01.2022р. 3 квитанцією про її реєстрацію.

- Податкова накладна №710 від 12.01.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес - накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450502285801 від 12.01.2022р.

9)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 13.01.2022р.

- Рахунок на оплату №331 від 13.01.2022р.

- Платіжна інструкція №17266 від 17.01.2022р.

- Податкова накладна №317 від 14.01.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Експрес - накладна вантажного перевізника «Нова Пошта» №20450503379371 від 14.01.2022р.

10)

- Повідомлення про замовлення товару отримане на електронну пошту від покупця від 11.02.2022.

-Рахунок на оплату №1769 від 11.02.2022р.

-Платіжна інструкція №17394 від 11.02.2022р.

- Податкова накладна №453 від 11.02.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

- Податкова накладна №909 від 14.02.2022р. з квитанцією про її реєстрацію.

-Товарно - транспортна накладна вантажного перевізника «SAT» №049000838 від 14.02.2022р.

Позивач зазначає, що в порушення умов Договору відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару в сумі 232 349,50грн та в процесі розгляду справи 27.12.2024 оплатив ще 50 000грн. Решта суми боргу за поставлений товар сплачена не була.

Вважаючи порушеним своє право, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 182 349,50грн, інфляційних в розмірі 82 667,87грн та 3% річних в розмірі 17 842,13 грн.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у зв`язку з бойовими діями у м.Слов`янськ Донецької області майно ПрАТ «Бетонмаш» було пошкоджене, тому оригінал спірного Договору у відповідача відсутній та надати суду його примірник не виявляється можливим.

Також відповідач посилається на те, що позивачем в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передачі позивачем відповідачу товару, тобто факт здійснення господарської операції поставки товару, як і не надано жодних доказів наявності укладеного між сторонами договору поставки.

Відповідач не погоджується з сумою позовних вимог через те, що відповідно до платіжних інструкцій, згідно з Договором ним сплачено на користь позивача 335 069,50грн, що є передплатою за договором в рахунок майбутніх поставок. На підтвердження здійснених платежів на зазначену суму за Договором, відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні інструкції (Т.1 а.с. 116-133).

За думкою відповідача, наявні в матеріалах справи податкові накладні є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності заборгованості.

Відповідач зазначає, що умови розрахунку між сторонами детально визначені Договором, який регулює права та обов`язки обох сторін щодо термінів, порядку виконання фінансових зобов`язань, а отже застосування ст. 692 ЦК України неможливе до наявних правовідносин. Без наявності оригіналу Договору, який містить дані щодо термінів виконання зобов`язань, обчислення прострочення стає неможливим, тому не можливо довести чи підтвердити факт прострочення зобов`язання відповідачем.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору поставки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому слід враховувати, що згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору, відповідач направляв на електрону адресу позивача повідомлення про замовлення товару, позивач в свою чергу виставляв рахунок на оплату замовленого товару, а відповідач здійснював попередню оплату замовленого товару з зазначенням в призначені платежу номеру рахунку та Договору №15/14520 від 25.03.2021. В подальшому позивачем складалась податкова накладна, яка приймалась відповідачем та складалась квитанція про ії реєстрацію. Позивач здійснював відправлення замовленого товару на адресу відповідача у м.Слов`янськ через вантажного перевізника «Нова пошта» або «SAT», що підтверджується експрес-накладними наявними в матеріалах справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів наявності укладеного між сторонами договору поставки.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Крім того, слід враховувати, що відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі №914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Отже виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги дії відповідача з надсилання повідомлень про замовлення товару позивачу, внесення попередньої оплати за виставленими рахунками, прийняття податкових накладних, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність договірних правовідносин між сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умовами ч.2 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як встановлено, Позивач за замовленнями Відповідача, після отримання попередньої оплати від останнього, здійснював постачання товару відповідачу, шляхом відправлення товару через перевізника, що підтверджується наявними в матеріалах справи наступними експрес - накладними вантажного перевізника: №20450470238938 від 17.11.2021р., №20450466157425 від 09.11.2021р., №20450493585028 від 24.12.2021р., №20450475333957 від 26.11.2021р., №20450493585028 від 24.12.2021р., №20450490940863 від 21.12.2021р., №049000354 від 21.01.2022р., №20450502285801 від 12.01.2022р., №20450503379371 від 14.01.2022р., №049000838 від 14.02.2022р. на загальну суму 464 699грн.

Відповідачем отриманий товар було сплачено (внесення попередньої оплати) відповідно до наданих позивачем рахунків за наступними платіжними інструкціями: №16974 від 16.11.2021р. на суму 17 100грн, №16917 від 09.11.2021р. на суму 18 525грн, №4232 від 24.12.2021р. на суму 18425грн, №1189 від 25.11.2021p. на суму 7 125грн, №4231 від 24.12.2021р. на суму 18425грн, №17168 від 20.12.2021р. на суму 22 229,50грн, №17242 від 13.01.2022р. на суму 15 560грн, №4347 від 21.01.2022р. на суму 72220грн, №17225 від 11.01.2022р. на суму 14175грн, №17266 від 17.01.2022р. на суму 18690грн, №17394 від 11.02.2022р. на суму 9875грн, платіжна інструкція від 27.12.2024 на суму 50 000грн., а всього на загальну суму 282 349,50грн.

Відповідно до ст.665 ЦК у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

За приписами ст.689 Цивільного кодексу покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги посилався зокрема на те, що позивачем не надано доказів які підтверджують факт передання товару відповідачу. Проте суд с такими доводами не погоджується з огляду на те, що доказів того, що позивач відмовлявся поставляти товар на адресу відповідача або звернення відповідача до позивача з приводу не постачання товару, матеріали справи не містять. Навпаки позивачем надані експрес накладні вантажного перевізника про відправлення відповідачу замовленого товару. Доказів того, що відповідач не прийняв надісланий товар або відмовився від нього відповідачем не надано.

Відповідно до ч.8 ст.19 Господарського кодексу України усі суб`єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

У відповідності до вимог діючого законодавства позивач зареєстрував в ЄРПН податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, в податкових накладних зазначено постачальник (продавець) ТОВ «Промелектро», отримувач (покупець) ПрАТ «Бетонмаш». Згідно квитанцій про реєстрацію податкових накладних, документи доставлено до Державної податкової служби України, документи прийняті. Крім того, документи доставлено ПрАТ «Бетонмаш» про що свідчать повідомлення про доставку документа адресату.

Згідно з п. 201.1 ст. 201, п. 187.1 ст. 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст. 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 922/2417/22).

Отже, виходячи з презумпції добросовісності платника податків, яка полягає у тому, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними і повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, суд вважає, що така обставина як реєстрація зазначених вище податкових накладних, додатково підтверджує поставку товару.

Отже суд виходити з презумпції добросовісності платника податків, в даному випадку позивача, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підставі вищенаведеного, оцінивши докази надані позивачем та відповідачем суд доходить висновку, що позивачем було здійснено постачання товару на адресу відповідача на загальну суму 464 699грн, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару в розмірі 282 349,50грн у зв`язку з чим за відповідачем виникла заборгованість на суму 182 349,50грн.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначили сторони, договір, який був укладений між сторонами втрачено, тому суд вважає, що сторонами не урегулювано строк оплати отриманого відповідачем товару, то найбільш розумним та прийнятним в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено можливість виникнення обов`язку негайного виконання. Такий обов`язок випливає з припису ч.1 ст. 692 ЦК, якою визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"№ 14 від 17.12.2013).

Таким чином у відповідача виник обов`язок оплатити товар негайно, після його прийняття.

На підставі вищенаведеного суд доходить висновку, що строк оплати отриманого товару настав, а позовні вимоги про стягнення 182 349,50 грн. коштів за поставлений відповідачу товар є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню та підтверджуються матеріалами справи.

Щодо посилання відповідача на те, що оплата товару ним була здійснена на загальну суму 335 069, 50грн, то суд зазначає, що платіжні інструкції від 15.11.2021 №3993, від 18.10.2021 №3793, від 20.10.2021 № 3815, від 21.01.2022 №4348, від 24.11.2021 №1175, від 27.10.2021 №16853, від 29.11.2021 №4067 які надані в якості підтвердження оплати спірної суми, судом до уваги не приймаються, оскільки зазначені оплати здійснені в рахунок інших поставок, які не є спірними та не є предметом даного спору.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару, позивачем нараховано відповідачу 3% річних з 01.03.2022 по 20.09.2024 у загальній сумі 17 842,13грн.

Крім того, позивачем нараховано інфляційні за загальний період з 01.03.2022 по 31.08.2024 в сумі 82 667,87грн.

Суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Дана правова позиція викладена постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних ті інфляційних дійшов висновку, що позивачем методологічно та арифметично правильно здійснені розрахунки, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні у розмірі 82 667,87грн та 3% річних в сумі 17 842,13грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

За приписами п. 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На час розгляду справи позивач з клопотанням про повернення судового збору не звертався.

Згідно ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 130, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро до Приватного акціонерного товариства Бетонмаш про стягнення 182 349,50 грн. основної заборгованості, 17 842,13 грн. 3% річних, 82 667,87 грн. інфляційні нарахування, задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Бетонмаш (84105, Донецька область, м. Словянськ, вул. Солоділова, буд. 1, код ЄДРПОУ 00240052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Монтажно-Налагоджувальне підприємство Промелектро (78200, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Коломия, вул. Петлюри С., буд. 43, квартира 4; код ЄДРПОУ 25644276) суму основної заборгованості в розмірі 182 349,50 грн., 17 842,13 грн. 3% річних, 82 667,87 грн. інфляційні нарахування, 4 242,89 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 17.06.2025 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2025

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.С. Зельман