Рішення від 12.06.2025 по справі 908/234/25

номер провадження справи 19/4/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2025 Справа № 908/234/25

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., при секретарі судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Адів-Трейд (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727)

про стягнення 193 201,59 грн.

представники сторін :

від позивача: Михайловський Д.С.( дов. б/н від 22.05.2024)

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява (вх. № 260/08-07/25 від 28.01.2025) Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Адів-Трейд про стягнення доходу в розмірі 193 201,59 грн., отриманого від безпідставно набутого майна за землю за період з 01.01.2019 по 10.05.2023.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 11, 16, 525, 526, 632, 629, 1212,1214 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» і обґрунтовано тим, що відповідач, без належних на те правових підстав, користувався земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 28.01.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/234/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 193 201,59 грн, вказана сума не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, тому суд ухвалив розглядати справу у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/234/25; присвоєно справі номер провадження 19/4/25, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 03.02.2025 запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Поряд з наведеним наголошено про реєстрацію електронного кабінету, в порядку ст. 6 ГПК України та надання суду інформації на підтвердження реєстрації (створення електронного кабінету) в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 03.02.2025, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позові та відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд.5, вручена відповідачу 05.02.2025.

Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 20.02.2025.

Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.

18.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду.

В обґрунтування заяви відповідач зазначив, що товариство перебуває у скрутному фінансовому стані, доходів не отримує, майно, яке розташоване на земельній ділянці наразі передано в оренду з метою отримання коштів. Також відповідач просить враховувати наступне.

Фактично, у зв`язку із введенням 24.02.2022 на території України воєнного стану, у відповідача відсутні належні грошові надходження, достатні для негайного погашення заборгованості перед позивачем, оскільки внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, перебуваючи фактично на прифронтовій території, підприємство майже не може здійснювати належним чином господарську діяльність. Введений воєнний стан та його вплив на господарську діяльність відповідача є обставинами, які впливають на виконання судового рішення у цій справі. Варто зазначити, що передбачені у статті 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на розстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи. Отже, при вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення важливим є досягнення балансу інтересів обох сторін, який передбачає з одного боку недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а з іншого - недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. У даному випадку одночасне і повне виконання рішення суду у даній справі може призвести до зупинки господарської діяльності підприємства відповідача та подальшого його банкрутства у зв`язку з неплатоспроможністю, що не сприятиме виконанню рішення.

Відповідача також просить врахувати, що надання розстрочки виконання судового рішення надасть боржнику можливість поступового погашення присуджених до стягнення сум без значного одноразового фінансового навантаження, а стягувачу - можливість реального отримання грошових коштів частинами із певним інтервалом у часі.

Відповідач звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності. Вирішуючи питання щодо заяви Відповідача про розстрочення виконання рішення у даній справі слід враховувати, що Відповідач повністю визнає позовні вимоги та не ухиляється від сплати заборгованості.

За твердженням відповідача розстрочення виконання рішення для товариства в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, а є лише намаганням Відповідача через існування певних обставин забезпечити повне виконання рішення суду, шляхом погашення заборгованості перед Позивачем у спосіб, який є найбільш реальним та можливим для Відповідача, з огляду на його фінансовий стан. В даному випадку надання Відповідачу розстрочення виконання рішення буде належним способом виконання Відповідачем рішення суду, та сприятиме погашенню заборгованості протягом визначеного судом строку. Розстрочка виконання рішення в справі не порушить майнових інтересів Позивача, а слугуватиме досягненню мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для відповідача з інтересом Позивача.

Також відповідача зазначає, що можливість розстрочення виконання судового рішення в судовому порядку в будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16).

Таким чином, враховуючи неможливість наразі виконати рішення господарського суду у даній справі, з огляду на принципи розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, відповідач просить суд враховувати баланс інтересів сторін, а також те, що розстрочення рішення суду не порушить прав Позивача та надасть змогу Відповідачу належним чином виконати рішення суду в даній справі без ризиків виникнення неплатоспроможності Відповідача та/або припинення його господарської діяльності. Рішення суду просить розстрочити на 12 місяців за графіком: до 31.03.2025 року 16 100, 14 грн., до 30.04.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.05.2025 року 16 100, 14 грн, до 30.06.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.07.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.08.2025 року 16 100, 14 грн, до 30.09.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.10.2025 року 16 100, 14 грн, до 30.11.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.12.2025 року 16 100, 14 грн, до 31.01.2026 року 16 100, 14 грн, до 28.02.2026 року 16 100, 14 грн.

Від позивача 03.03.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву відповідача про розстрочку виконання рішення, які полягають в наступному.

Позивач вказує, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів фінансового стану діяльності підприємства, зокрема (Баланс (Звіт про фінансовий стан) форми № 1 та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) тощо), які б свідчили про відсутність реальної можливості виконання рішення через відсутність необхідних коштів.

На думку позивача, виходячи із наданих документів не можливо встановити, скільки а в яких банках відкрито товариством рахунків, скільки на них розміщено коштів. Саме лише посилання на ризики настання негативних наслідків для фінансово-господарського стану відповідача при примусовому виконанні рішення є недостатнім для підтвердження наявності реальних обґрунтованих підстав для задоволення судом заяви про розстрочення виконання судового рішення.

Позивач також наголошує, що з 2015 року відповідачем не укладено з Запорізькою міською радою договір оренди земельної ділянки, та останній користується земельною ділянкою без додержання вимог земельного законодавства. При цьому, Відповідачем не надано до суду будь-яких документів, скерованих за ці роки до власника земельної ділянки з ініціюванням питання про укладення договору оренди землі.

03.04.2025 від Запорізької міської ради до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ухвали суду від 08.04.2025 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 15.04.2025 о 16 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

14.04.2025 від Запорізької міської ради надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи просить долучити копію рішення Запорізької міської ради від 17.03.2023 №139/26, копію договору оренди землі від 01.05.2023, витяг НГО.

15.04.2025 відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ухвали суду від 15.04.2025 підготовче засідання у справі було відкладено до 13.05.2025, 15.00хв.

06.05.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення до справи листа Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 29.04.2025 №3092/01/01-07/3553 яке врахувати при розгляді справи.

Представник відповідача в судове засідання 13.05.2025 не з`явився, причину неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, заяв, клопотань до суду не направив.

Ухвалою суду від 13.05.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 12.06.2025.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник Запорізької міської ради позов підтримав, просить його задовольнити.

В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.

У судовому засіданні 12.06.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Представник Запорізької міської ради в судовому засіданні 12.06.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Заслухавши представника Запорізької міської ради, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 05.12.2024 № 406744966, Товариству з обмеженою відповідальністю «АДІВ-ТРЕЙД», належить на праві власності з 19.02.2015 нерухоме майно, а саме: будівля автозаправної станції, літ.А, загальна площа -32.4 кв.м., опис об`єкта: на земельній ділянці розташовані навіс Б, замощення №1, майданчик для зберігання ПММ №1, бензозаправні колонки №№5,6, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, 5, на земельній ділянці: кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019. Реєстраційний номер 414539223101, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площа 0.0886 га, кадастровий номер 23101000000:03:030:0553, реєстраційний номер 414578023101 цільове призначення : для розташування автозаправної станції, площа 0.0414 га.

Власником земельних ділянок загальною площею 0,13 га, кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019 та 23101000000:03:030:0553, за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, 5 є Запорізька міська рада.

Згідно Витягу від 13.04.2023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, нормативна грошова оцінка даної земельних ділянок за адресою: м. Запоріжжя, вул.Оріхівське шосе, буд. 5 станови: з кадастровим номером 2310100000:03:030:0553- 706 938,82 грн, з кадастровим номером 2310100000:03:030:0019 1870 151,08 грн.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 06.09.2024 вих. № 10388/5/05-01-04-01-05 Товариство з обмеженою відповідальністю «АДІВ-ТРЕЙД» не надавало податкової звітності з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та відповідно не сплачувало податкові зобов`язання в належному обсязі.

Позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АДІВ-ТРЕЙД» в належному обсязі не сплачувало та не звітувало по платі за землю за користування земельною ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул.Оріхівське шосе, буд. 5.

Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:030:019, за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, буд. 5, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2019 до10.05.2023.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:

за 2019 рік - 44 362,73 грн;

за 2020 рік 36970,83 грн;

за 2021 рік - 44362,73 грн;

за 2022 рік 48799,00 грн;

за 2023 рік 01.01.2023 по 10.05.2023- 18706,30 грн;

Таким чином, позивач заявляє про загальний розмір недоотриманих доходів в розмірі 193 201,59 грн.

Позивач посилався на те, що відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою в наведений період, зокрема, укладення відповідного Договору оренди та державної реєстрації права оренди. Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 193 201,59 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За статтею 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Приписами статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 79 ЗК України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України «Про Державний земельний кадастр» визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі», об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

З наведеного слідує висновок, що об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Судом встановлено, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, при цьому державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Як вже зазначалося судом вище, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 05.12.2024 № 406744966, Товариству з обмеженою відповідальністю «АДІВ-ТРЕЙД», належить на праві власності з 19.02.2015 нерухоме майно, а саме: будівля автозаправної станції, літ.А, загальна площа -32.4 кв.м., опис об`єкта: на земельній ділянці розташовані навіс Б, замощення №1, майданчик для зберігання ПММ №1, бензозаправні колонки №№5,6, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, 5, на земельній ділянці: кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019, реєстраційний номер 414539223101, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площа 0.0886 га, кадастровий номер: 23101000000:03:030:0553, реєстраційний номер 414578023101 цільове призначення : для розташування автозаправної станції, площа 0.0414 га.

Судом встановлено, що Договір оренди землі між сторонами у період з 01.01.20219 по 01.05.2023 не укладався.

01.05.2023 Запорізькою міською радою та ТОВ «АДІВ-ТРЕЙ» укладено договір оренди землі № 202303000100016, за умовами якого орендодавець, надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування автозаправної станції, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул.Оріхівське шосе,5, загальна площа земельної ділянки 0,1300 га. Державна реєстрація договору оренди здійснена 11.05.2023, згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що в порушення ст. 125 ЗК України, ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» користувалось спірною земельною ділянкою без документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою в період з 01.01.2019 по 11.05.2023.

Використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Позивач, мотивуючи заявлені позовні вимоги, посилається на положення статей 1212 - 1214 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення 193 201,59 грн, зауважує, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення Договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом пункту 4 частини 3 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.

За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

При цьому на відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, з моменту набуття у власність нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:03:030:0019 та номером 2310100000:03:030:0553, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд.5, у відповідача виник обов`язок укласти Договір оренди спірної земельної ділянки та зареєструвати на підставі нього право оренди землі, оскільки на цій земельній ділянці розташований належний відповідачу на праві власності об`єкт нерухомості.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного Договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком підставно очікував.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

За таких обставин, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку у не зареєстровано, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Згідно зі ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У спірних правовідносинах неотриманні Запорізькою міською радою кошти від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття «майно, на яке особа цілком виправдано очікувала», право на яке підлягає захисту.

Також поняття майна, як грошових коштів, які особа очікувала отримати та, відповідно, набула права на судовий захист, розкривається в рішенні Європейського суду з прав людини «Кечко проти України».

Відповідно до вимог ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно з п. 14.1.54 ст. 14 Податкового кодексу України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у т.ч. від будь-яких видів їх діяльності на території України, визнається доходом підприємства.

До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов`язання, згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 Дохід, затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153.

Разом з цим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відносяться суми нарахованих податків.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

За приписами п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків належить у т.ч. податок на майно.

Згідно ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів с нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

В свою чергу п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Також слід зазначити, що базою оподаткування, відповідно до статті 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПК.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель», для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

Як вже зазначалося раніше, за приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Рішенням Запорізької міської ради № 26 від 28.11.2018 було встановлено розмір орендної плати за землю. Зазначеним рішенням було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).

Відповідно до додатку до вказаного рішення річний розмір орендної плати за земельні ділянки, надані для розташування автозаправних станцій, становить 6 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

З наведеного слідує, що Запорізька міська рада в межах наділених повноважень, у відповідності до законодавства України, затвердила та встановила податок, та збори на користування землями міста Запоріжжя.

Запорізька міська рада, формуючи розрахунок, встановила та розрахувала відсоток нормативної грошової оцінки землі, та розрахувала у відповідності до вищевказаних рішень суму завданих збитків, які Запорізька міська рада понесла від безпідставно набутого майна ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД».

Як вже було зазначено вище, згідно Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13.04.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки 2310100000:03:030:0019, за користування якою зроблено розрахунок, складає 1807151,08 грн.

Згідно з ст. 289 Податкового Кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативно грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв) з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до даних офіційного сайту Державної податкової служби України державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання ст.289 ПК України, листом від 12.01.2024 № 6-28-0.222-600/2-24 поінформувала про значення коефіцієнтів індексації нормативно-грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2023 роки.

Так, коефіцієнти індексації нормативно-грошової оцінки земель і земельних ділянок складали: за 2017 рік 1,0; за 2018 рік 1,0; за 2019 рік 1,0; за 2020 рік- 1,0; за 2021 рік- 1,1; за 2022 рік 1,15; за 2023 рік- 1,051.

Значення коефіцієнта за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов`язання на наступник рік.

Згідно вказаного вище розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), становить 193201,59 грн, зокрема:

за 2019 рік 44362,73 грн;

за 2020 рік 36970,83 грн;

за 2021 рік - 44362,73 грн;

за 2022 рік 48799,00 грн;

за 2023 рік за період з 01.01.2023 по 10.05.2023 18706,30 грн;

Відповідачем контррозрахунку розміру доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, заявленого позивачем до стягнення, суду не надано.

В заяві про надання розстрочки виконання рішення суду ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» зазначило, що повністю визнає позовні вимоги та не ухиляється від сплати заборгованості.

Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в заявлений позивачем спосіб, шляхом стягнення з ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у вигляді несплаченої орендної плати не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як фактичний добросовісний землекористувач.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом з тим, для кондиційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набутті (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вказана правова позиція місцевого господарського суду відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 357/8975/20 викладено правові висновки про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18) на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними. Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.

Проте, перевіривши розрахунок позивача, суд враховує наступне:

У постанові Верховного Суду від 25.02.25 у справі №908/929/24 в подібних правовідносинах наведено такі правові висновки з приводу застосування норм Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану:

41. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану, який набрав чинності 17 березня 2022 року, внесено зміни до пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, зокрема вказаний пункт доповнено підпунктом 69.14 відповідно до якого тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

42. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

43. Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно, який набрав чинності 06 травня 2023 року, внесено зміни до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, зокрема абзац перший вказаного пункту встановлював наступне:

За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

44. Аналіз підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України в редакції чинній з 06 травня 2023 року свідчить про те, що тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, не нараховується та не сплачується плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб (схожий за змістом висновок щодо попередньої редакції пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №620/5747/23).

45. Постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (в подальшому - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Вказана постанова набрала чинності 25.12.2022.

46. На підставі вищевказаної постанови, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004…..

48. Відповідно до вказаного Переліку вся територія Запорізького району (код UA23060000000070350) станом на момент набрання чинності Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX, а також подання відповідачем уточнюючої податкової декларації віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022.

49. При цьому, Верховний Суд наголошує, що у пункті 2.3 вказаного Переліку по коду UA23060000000070350 не міститься виключень щодо територіальних громад Запорізького району, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що Запорізька територіальна громада не входить до території Запорізького району є необґрунтованим.

50. Окрім того, з огляду на наведене вище законодавче врегулювання порядку звільнення від сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, зокрема, наявності затвердженого переліку відповідних територій, безпідставними також є висновки суду апеляційної інстанції щодо самостійного дослідження обставин проведення чи непроведення активних бойових дій на території міста Запоріжжя.

51. З огляду на вказане вище правове регулювання, положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, Суд вказує на те, що Товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташована в місті Запоріжжя.

Враховуючи вищевикладену позицію Верховного Суду з приводу застосування правового регулювання за положенням підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, і вважає, що у 2022 році відповідачем мало бути сплачено 16262,18 грн плати за землю, а саме: за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (річна сума орендної плати 97573,10 :12*2 = 16 262,18 грн).

У той же час як відповідач сплатив у 2022 році 48774,10 грн плати за землю, тому залишок переплати у розмірі 32511,92 грн має бути врахованим в оплату інших періодів.

Підсумовуючи наведене, правильною сумою заборгованості відповідача, яка підлягає стягненню в судовому порядку, є 160 689,67грн.

У задоволенні вимог про стягнення суми неотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) у розмірі 29 511,92 грн слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відповідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).

Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця стаття не вимагає. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Заявником до свої заяви подано лише копію договору оренди від 19.06.2023 та копію акту приймання-передачі до договору оренди від 19.06.2023.

Заявник не надає доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення без його розстрочки, не подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (зокрема, але не виключно, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності, баланс підприємств,Звіт про фінансовий стан, Звіт про фінансові результати, тощо).

За наведеною вище нормою, ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, проаналізувавши наведені у заяві про розстрочку виконання рішення господарського суду мотиви, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, введення та продовження режиму воєнного стану, суд дійшов висновку, що боржником не доведено наявність у нього виняткового випадку, тобто, обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, як підстави для розстрочки виконання судового рішення по даній справі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, заява ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» про розстрочку виконання даного рішення суду строком на 1 рік не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АДІВ-ТРЕЙД (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження) дохід, отриманий від безпідставнонабутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023, в розмірі 160 689 (сто шістдесят тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 67 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АДІВ-ТРЕЙД (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, р/р № UA058201720344270024000034816, отрмувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 02140892, банк: Державна Казначейська служба України м. Київ) судовий збір у розмірі 2 014 (дві тисячі чотирнадцять) грн 76 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. У задоволенні заяви ТОВ «АДІВ-ТРЕЙД» про розстрочку виконання рішення відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 20.06.2025.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.