Рішення від 19.06.2025 по справі 915/497/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року Справа № 915/497/25

м.Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Державного підприємства Миколаївський морський торговельний порт,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Нікморсервіс Ніколаєв,

про: стягнення 549545,14 грн,-

в с т а н о в и в:

Державне підприємство Миколаївський морський торговельний порт звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нікморсервіс Ніколаєв 549545,14 грн заборгованості по договору №9-А від 08.06.2010 про встановлення права земельного сервітуту за період з вересня 2022 року по грудень 2024 року.

Ухвалою суду від 02.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.

Ухвала суду направлялась відповідачу до його електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та 03.04.2025 отримана останнім.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.

Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі Бараона проти Португалії 1987 року Суд відзначив: Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів. Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.

Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

08.06.20100 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», як землекористувачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв», як сервітуарієм, було укладено договір №9-А про встановлення права земельного сервітуту (далі Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, в редакції додаткової угоди №15 від 04.01.2024 до такого договору, земельний сервітут загальною площею 0,0435 кв.м встановлюється щодо надання права проходу та проїзду по території землекористувача.

Згідно п.5.1.1 Договору, оплата у розмірі 100% вартості плати за користування земельним сервітутом здійснюється шляхом перерахування сервітуарієм коштів на поточний рахунок землекористувача на підставі акту наданих послуг згідно виставленого рахунку щомісячно до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

На виконання умов Договору позивачем оформлені, підписані та надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку рахунки та акти наданих послуг за період з вересня 2022 року по грудень 2024 року на загальну суму 549545,14 грн.

Акти наданих послуг за період з вересня по грудень 2022 року відповідачем підписані та скріплені печаткою без жодних зауважень. Акти наданих послуг за період з січня 2023 року по грудень 2024 року відповідачем не підписані.

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що останній не надав мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за період з січня 2023 року по грудень 2024 року та не висловив жодних заперечень щодо факту користування земельним сервітутом у вказаний період, що вказує на їх безспірність.

Крім того, позивач направив засобами поштового зв`язку на адресу відповідача претензію №06/171 від 06.02.2025, в якій вимагав погасити заборгованість по Договору за спірний період.

Позивач вказує, а відповідачем не спростовано, що така претензія зі сторони відповідача залишена без відповіді та без задоволення, сума заборгованості за спірний період не погашена, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений Договір, який передбачає встановлення сервітуту.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.395 ЦК України, одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та у спосіб, що встановлені законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст.402 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3 ст.402 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ст.404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Отже, обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.

За приписами ст.526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п.5.1.1 Договору, оплата у розмірі 100% вартості плати за користування земельним сервітутом здійснюється шляхом перерахування сервітуарієм коштів на поточний рахунок землекористувача на підставі акту наданих послуг згідно виставленого рахунку щомісячно до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Як зазначалося вище, на виконання умов Договору позивачем оформлені, підписані та надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку рахунки та акти наданих послуг за період з вересня 2022 року по грудень 2024 року на загальну суму 549545,14 грн.

Акти наданих послуг за період з вересня по грудень 2022 року відповідачем підписані та скріплені печаткою без жодних зауважень. Акти наданих послуг за період з січня 2023 року по грудень 2024 року відповідачем не підписані.

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що останній не надав мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за період з січня 2023 року по грудень 2024 року та не висловив жодних заперечень щодо факту користування земельним сервітутом у вказаний період, що вказує на їх безспірність.

При цьому судом враховується, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), а має лише констатувати факт відмови від підписання останнього за відсутності належних підстав для цього.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за Договором за період з січня 2023 року по грудень 2024 року, зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту користування об`єктом сервітуту у вказаний період, вартості такого користування тощо.

З огляду на викладене, суд зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання вищенаведених актів наданих послуг за Договором.

При цьому будь-яких заперечень щодо виставлених рахунків та направленої претензії відповідач позивачу не висловив, таких доказів останній суду не надав.

Отже, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови Договору, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати сервітуту за період з вересня 2022 року по грудень 2024 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, перевіривши обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення 549545,14 грн основного боргу в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нікморсервіс Ніколаєв (01133, м.Київ, вул.Алмазова Генерала, буд.18/7, інше «літ.В»; ідент.код 32655926) на користь Державного підприємства Миколаївський морський торговельний порт (54020, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14; ідент.код 01125608) 549545,14 грн основного боргу та 6594,54 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.В.Мавродієва