Рішення від 16.06.2025 по справі 583/848/25

Справа № 583/848/25

2/583/542/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.

позивачки ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Охтирської міської ради Сумської області, орган опіки та піклування Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2025 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, за яким просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня звернення з даним позовом до суду до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали однією сім`єю у м. Куп`янськ Харківської області до 2017 року. Однак відповідач залишив її та сина, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та надалі жодного інтересу до дитини не виявляв. Тому у 2017 році вони з сином переїхали до с. Богуславка Ізюмського району Харківської області, а з початком повномасштабного вторгнення переїхали у с. Бугрувате Охтирського району Сумської області. Їй відомо, що у 2020 році відповідач залишив Україну та переїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Фактично з 2017 року син перебуває на повному її утриманні. З 2022 року вона стала проживати з чоловіком ОСОБА_5 , який щиро любить її сина, вважає його своїм рідним, піклується про нього та виконує всі батьківські обов`язки. Дитина також вважає ОСОБА_5 своїм батьком. Відповідач не підтримує жодного контакту із сином, не цікавиться його життям, здоров`ям, успіхами чи потребами, не здійснює жодної фінансової допомоги на утримання сина, повністю ухиляючись від виконання своїх батьківських обов`язків, що і стало підставою для подачі даної позовної заяви.

03.03.2025 ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

25.03.2025 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області, постановленої у відповідності до ч. 5 ст. 259 ЦПК України без виходу до нарадчої кімнати, замінено третю особу службу у справах дітей Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області на орган опіки та піклування Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області.

09.04.2025 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували. При цьому позивачка зазначила, що проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу до 2017 року, а потім роз`їхалися. Близько одного року після того він спілкувався з дитиною у телефонному режимі, двічі приїздив до сина, однак матеріальної допомоги в утриманні дитини не надавав. З 2019 року ніяких стосунків з сином не підтримує. Коли ОСОБА_4 сам до нього телефонує, то він не відповідає на дзвінки, у смс повідомленнях пише, що зайнятий. Підставою для позбавлення батьківських прав відповідача стало бажання створити повноцінну сім`ю, щоб її чоловік ОСОБА_7 міг усиновити її сина ОСОБА_4 , який також прив`язався до чоловіка, називає його татом та хоче мати його прізвище.

Представниця органу опіки та піклування Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області у судовому засіданні 03.06.2025 повідомила, що комісією у складі працівників Служби у справах дітей Чернеччинської сільської ради, КУ «Центр соціальних послуг», старостою Бугруватського старостинського округу проведено обстеження житлово-побутових умов проживання малолітнього ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком якого складено відповідний акт, за яким умови проживання родини визначено задовільними, що відповідають санітарно-гігієнічним та матеріально-побутовим вимогам, придатні для виховання і розвитку дитини. При цьому малолітній ОСОБА_8 був відсутній за місцем проживання, тому представникам служби у справах дітей не вдалося з ним поспілкуватися, як не вдалося поспілкуватися і з відповідачем з метою з`ясування його позиції щодо позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_4 , оскільки відповідач не відповідає на телефонні дзвінки. За інформацією служби у справах дітей Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 14.04.2025 ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та у зв`язку з перебуванням цього населеного пункту у зоні активних бойових дій, обстеження умов проживання відповідача за адресою його реєстрації провести не вдалося за можливе. Окрім повідомленої позивачкою інформації про перебування відповідача за межами України, інші відомості про місце його перебування у органу опіки і піклування відсутні.

Від органу опіки та піклування Охтирської міської ради Сумської областінадійшла заява про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування, зважаючи, що відповідач проживає за межами України, тобто поза межами зони компетенції органу опіки і піклування Охтирської міської, при вирішенні позовних вимог покладаються на розсуд суду.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення про судове засідання на офіційному веб-сайті судової влади України, заяв про відкладення розгляду справи не надавав, правом на подання відзиву не скористався, а тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст. 128, ст. 30 ЦПК України для повідомлення відповідача про розгляд його справи, у зв`язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на позицію позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення учасників справ, покази свідка, опитавши у судовому засіданні малолітнього ОСОБА_4 з участю психолога, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 08.12.2015 виконавчим комітетом Богуславської сільської ради Борівського району Харківської області, та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 04.10.2024 Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 18, 21).

04.10.2024 позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 04.10.2024 Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 21).

Згідно з довідкою Бугруватського старостинського округу Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 24.12.2024 №02-20-237 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею зареєстровані і проживають: чоловік ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (служить в ЗСУ); донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також вбачається з акту обстеження умов проживання від 17.01.2025 (а.с. 20, 22).

З інформації, наданої Держаною прикордонною службою України вбачається, що ОСОБА_10 17.12.2017 перетнув державний кордон України з виїздом у пункті пропуску «Грушів», 22.06.2019 в`їхав до України через пункт пропуску «Ягодин» та 22.05.2021 виїхав з України через пункт пропуску «Харків».

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 7 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За приписами ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

З аналізу наведених норм права вбачається, що права батьків і дітей становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, однак права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, які повинні бути в першу чергу враховані судом, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Положеннями ст. 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В ч. 1 ст. 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав, зокрема, визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Отже, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, що має систематичний та постійних характер, та має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Таким чином, вирішення питання про позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що ОСОБА_3 від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітнього сина ОСОБА_4 свідомо самоусунувся та не бажає займатися його вихованням і піклуватися про нього.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що у жовтні 2024 року зареєстрував з позивачкою шлюб та проживає разом нею і її дітьми, зокрема, з малолітнім ОСОБА_11 . До цього перебував у шлюбі з іншою жінкою, з якою мають спільну доньку п`яти років, але зі своєю дитиною він не спілкується, участі у її вихованні не приймає, посилаючись на те, що у цьому йому чинить перешкоди колишня дружина - мати доньки. Однак прив`язався до дітей своєї дружини - позивачки по справі, вважає їх своїми дітьми, піклується про них, проявляє турботу, хоча переважно у телефонному режимі, оскільки є військовослужбовцем та за останні майже три роки дома був лише 15 днів. Також свідок повідомив, що відповідач не приймає участі у вихованні малолітнього ОСОБА_4 , майже не спілкується з ним, може один раз на рік написати якесь повідомлення дитині. Зі слів дитини батько не хоче з ним спілкуватися, має іншу родину.

Крім того, у судовому засіданні, у присутності психолога був опитаний сам малолітній ОСОБА_8 , який суду повідомив, що йому 9 років, проживає у с. Бугрувате разом з мамою, вітчимом - ОСОБА_7 , якого вважає своїм батьком та сестрою ОСОБА_12 , навчається у Бугруватській школі. Йому відомо, що його рідним батьком є ОСОБА_13 , але той покинув їх з мамою ще коли він був маленьким, зараз проживає в іншій країні, має іншу родину та не хоче з ним спілкуватися. Сам він батька майже не пам`ятає, ніколи з ним не спілкувався, до батька не телефонує, так як не має власного телефону і не бажає з ним спілкуватися, так як він покинув Україну. Мама про батька ніколи не вела з ним розмови, не говорила, що потрібно з ним налагоджувати стосунки та він має бажання щоб його татом був ОСОБА_7 і носити його прізвище. Не заперечував з приводу позбавлення його батька ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно вимог ч.ч. 1, 7 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За приписами ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За приписами абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

З наведеного вбачається, що права батьків і дітей становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, однак права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, які повинні бути в першу чергу враховані судом, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Відповідно до ч. ч.1, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Положеннями ст. 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В ч. 1 ст. 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав, зокрема, визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Отже, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, що має систематичний та постійних характер, та має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

За приписами ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.За приписами ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Таким чином, вирішення питання про позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітнього ОСОБА_14 .

Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, що відповідач має обмежене спілкування з сином, зокрема, через його перебування за межами України, що, на переконання суду, не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків з боку відповідача.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про небажання відповідача спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, натомість установлено, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами відповідач проживає окремо.

Позицію самої позивачки та покази свідка суд оцінює критично, оскільки, як з`ясовано у судовому засіданні, метою позбавлення батьківських прав відповідача є намір усиновити чоловіком позивачки її малолітнього сина. При цьому у шлюбі з ОСОБА_7 вони перебувають з 04.10.2024 та вже 26.02.2025, через чотири місяці вона звернулася до суду з таким позовом, хоча за її доводами, відповідач з 2017 року не виконує батьківських обов`язків по відношенню до їх сина, однак ні про стягнення з нього аліментів, ні про позбавлення його батьківських прав раніше вона з позовами до суду не зверталася. Крім того її чоловік ОСОБА_7 є військовослужбовцем, має малолітню доньку, з якою, як він сам повідомив, не спілкується та вихованням не займається.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим суд, заслухавши думку малолітнього ОСОБА_4 вважає, що його згода на позбавлення батьківських прав відповідача не є абсолютною для суду, оскільки така згода не буде відповідати та сприяти захисту його прав та інтересів.

Інших підстав, передбачених ст. 164 СК України, за якими мати дитини може бути позбавлена батьківських прав судом не встановлено.

Суд враховує, що доказами ухилення батьків від виконання своїх обов`язків є відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя тощо. Однак такі обставини мають доводити саме ухилення батьків від виконання своїх обов`язків, тобто умисну поведінку, спрямовану на нехтування батьківських обов`язків, а не просто свідчити про пасивну поведінку особи по відношенню до дитини.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З огляду на викладене, на переконання суду не заслуговує на увагу висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернеччинської сільської ради від 25.04.2025, оскільки він не містить належного обґрунтування доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, або відсутності для цього підстав.

Як вже зазначалося, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У справі «Мамчур проти України» (Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

З урахуванням наведених норм права, які покликані на забезпечення перш за все інтересів дитини, установлених судом обставин, відсутності належних і допустимих доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, суд доходить висновку, що поданий позивачкою позов у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 має штучний характер, а не утворенням для відповідача негативних наслідків у виді позбавлення батьківських прав і не відповідає інтересами самої дитини.

Таким чином, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також беручи до уваги, що він не вчиняв щодо дитини жорстокого поводження, не має інших аморальних характеристик, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав, оскільки інтересам дитини не слугує розірвання її зв`язку з батьком, а тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позов в частині стягнення з відповідача аліментів суд бере до уваги, що одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення СК України.

В ст. 141 СК України зазначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За приписами ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Положеннями ч. 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ч. 1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та вимог закону, з огляду на майновий стан сторін, а також те, що обов`язок по утриманню дитини покладається на обох батьків, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягувати щомісячно аліменти на утримання його малолітнього сина у визначеному позивачкою розмірі, що відповідає загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності, моральності.

При цьому, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК суд допускає негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають вирішенню відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог. Отже з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн., за позовну вимогу про стягнення аліментів, враховуючи, що позивачка при подачі такого позову звільнена від сплати судового збору. Судовий збір у розмірі 1211,20 грн., сплачений позивачкою за позовну вимогу про позбавлення батьківських, відшкодуванню не підлягає у зв`язку з відмовою у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 280-282, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 26 лютого 2025 року.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу аліментів за один місяць.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20 червня 2025 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання:АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: орган опіки та піклування Охтирської міської ради Сумської області, місцезнаходження: вул. Перемоги, 1, м. Охтирка Сумської області, код ЄДРПОУ 36467402.

Третя особа: орган опіки і піклування Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, місцезнаходження:вул. Заводська, 2, с. Чернеччина Охтирського району Сумської області, код ЄДРПОУ 45193867.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г.Яценко