Постанова від 17.06.2025 по справі 916/1915/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1915/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: С.В. Лисевич

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА»

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 (суддя Т.Г. Пінтеліна, м.Одеса, повний текст складено 13.02.2025)

у справі №916/1915/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА»

про стягнення 702526,16 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» про стягнення 702526,16 грн неустойки, що складається з штрафу в розмірі 380064,78 грн та пені у розмірі 322461,38 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідачем, як постачальником, у визначені укладеним між сторонами договором поставки №ВТМ 76-ком від 15.03.2023 строки не виконано свого договірного зобов`язання в частині поставки всього обсягу товару згідно замовлень позивача, що згідно із пунктами 10.10. і 10.11. договору стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» неустойку в розмірі 702526,16 грн, а також 8430,31 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі, оскільки позивачем доведено порушення відповідачем строків поставки товару за укладеним між сторонами договором поставки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у даній справі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій та пені, що перевищують 17576,05 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення проігнорував низку доводів апелянта стосовно того, що:

-всупереч доводам позовної заяви деякі замовлення, на які посилається позивач, в дійсності позивачем не було надіслано відповідачу, а саме: від 17.04.2023 №УПЧМ0010073, від 01.05.2023 № УПЧМ0011654, №УПЧМ0012317, від 15.05.2023, від 10.10.2023 №УПЧМ0025410, від 15.11.2023 №УПЧМ0028883, від 21.11.2023 № УПЧМ0029954;

-окремі замовлення позивача відповідач відхилив (від 03.06.2023 №УПЧМ0014250, від 12.06.2023 №УПЧМ0014692, від 12.06.2023 №УПЧМ0014700, від 24.07.2023 №УПЧМ0017945, від 25.07.2023 №УПЧМ0018337, від 24.10.2023 №УПЧМ0027248, від 15.11.2023 №УПЧМ0028883);

-інші замовлення відповідач прийняв до виконання на умові вчинення поставок частинами напротязі календарного місяця, про що повідомив позивача відповідно до умов договору;

-два замовлення (від 05.12.2023 №УПМЧ0031163 та від 10.10.2023 №25402) було прийнято до виконання частково.

За доводами скаржника, суд відхилив доводи відповідача про відсутність доказів надсилання позивачем деяких замовлень, опираючись на власні припущення про те, що такі замовлення надсилались.

Так, висновки суду про те, що документ «звіт про автовідправку» відображає фактичне направлення файлів системою замовлень позивача та є доказом, що дає об`єктивне уявлення про відправлення замовлень протягом всього періоду дії договору, є безпідставним, оскільки наданий позивачем звіт про автовідправку є по суті роздруківкою таблиці, про яку невідомо, ким та при яких обставинах вона складалась та що саме вона відображає. Зі змісту звіту про автовідправку неможливо визначити дійсний зміст електронних листів, що надсилались, їх вкладень тощо, та встановити факти їх відправлення на зазначену адресу електронної пошти отримувача. Також не є доведеним, що перелічені в таблиці замовлення відповідають саме тим файлам, що додано до позовної заяви у форматі .XSL, і що саме ці файли надсилалися апелянту. При цьому відносно замовлень від 17.04.2023 №УПЧМ0010076, від 01.05.2023 №УПЧМ0011654, від 15.05.2023 №УПЧМ0012317, від 10.10.2023 № УПЧМ0025410, від 15.11.2023 №УПЧМ0028883 скріншотів надано не було.

Відтак, апелянт зауважив на тому, що в матеріалах справи немає доказів надсилання позивачем замовлень певного змісту на адресу відповідача, крім того, звернув увагу на відсутність в матеріалах справи доказів незгоди позивача із запропонованою апелянтом зміною строків та обсягів виконання певних замовлень, що фактично було узгоджено відповідно до пункту 2.8. договору шляхом направлення відповідних електронних листів, які додано до відзиву на позов.

Також відповідач зазначив, що, дійсно, він у видаткових накладних не вказував номери замовлень, на виконання яких робиться поставка, проте це було обумовлено погодженою позивачем пропозицією щодо поставок товару частинами. Водночас є припущенням посилання суду на те, що позивач кожну поставку зараховував як таку, що виконує замовлення, виконання якого було призначено на день фактичної поставки. Причому посилання суду на те, що видаткова накладна №211 від 05.06.2023 (за якою виконувалися замовлення від 15.05.2023 №УПМ0012340, від 15.05.2023 №УПМ0012394 та від 29.05.2023 №УПМ0013884) та видаткова накладна №288 від 19.07.2023 (якою виконувалися замовлення від 14.06.2023 №УПМ000014901, від 26.06.2023 №УПМ0016292 та від 26.06.2023 №УПМ0016304) були сформовані після спливу строку виконання замовлень, суперечить змісту електронних листів, якими відповідач повідомляв позивача про зміну строків поставок. При цьому скаржник наголосив на тому, що всі поставки вчинялись в межах строку, узгодженого згідно із пунктом 2.8. договору.

Крім того, відповідач зазначив, що надані ним копії видаткових і товарно-транспортних накладних, на які він посилався у відзиві на позов, стосуються виключно поставок за замовленнями, які відносяться до предмету цієї справи, а тому є необґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що долученими до відзиву копіями видаткових і товарно-транспортних накладних доводиться виконання зовсім інших замовлень (які були виконані повністю, стягнення неустойки за невиконання яких не є предметом розгляду в цій справі).

Скаржник звернув увагу на те, що наявними в матеріалах справи доказами не спростовано твердження відповідача про відсутність прогнозу закупівель, який позивач, як замовник, мав надавати на узгодження апелянту письмово у довільній формі на квартал до 15 (п`ятнадцятого) числа останнього місяця попереднього кварталу, як передбачено пунктом 2.1., 2.2. договору.

Стосовно висновків суду про те, що деякі замовлення надсилалися позивачем з порушенням графіку, встановленого договором, проте такі дії не суперечили умовам договору, скаржник зазначив, що всі замовлення, які стосуються предмету спору, надсилалися позивачем з порушенням графіку, але суд першої інстанції не звернув увагу на те, що електронним листуванням узгоджувалися замовлення позивача, які він робив поза графіком поставки. Причому строк їх виконання в кожному конкретному випадку визначався не саме в ті дні, які вказувалися в таких замовленнях, що доводиться електронними листами, за якими відбувалось відповідне узгодження. Крім цього, відповідач узгоджені замовлення виконував не частково, а повністю, в узгоджених обсягах та строки, і ніколи не заперечував правомірність таких замовлень позивача та не припускався суперечливої поведінки.

Також, як вказував скаржник, в оскаржуваному рішенні суд зазначив, що враховує, що у відзиві на позовну заяву відповідач не повідомляв про часткове визнання позовних вимог та не надавав своїх контррозрахунків заборгованості перед позивачем, проте апелянт не визнає позовні вимоги та вважає їх необґрунтованими, а розрахунки надав у дебатах виключно для доведення невідповідності розрахунків позивача дійсним обставинам поставок.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, погоджуючись з мотивами оскаржуваного рішення суду, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, позивач зазначив, що місцевий господарський суд прийняв до уваги як доводи позивача, так і доводи відповідача, та комплексно дослідив обставини справи, зробивши правильні висновки з урахуванням того, що:

-відповідно до пункту 2.7. договору замовлення вважається прийнятим постачальником з дати та часу підтвердження його отримання постачальником шляхом відповіді на електронну пошту замовника, зазначену у додатку №3, протягом двох годин з часу отримання замовлення; в іншому випадку замовлення вважається прийнятим постачальником;

-всі замовлення, невиконання яких є предметом спору в цій справі, були надіслані апелянту, що підтверджується звітом про автовідправку, а відправлення деяких замовлень додатково підтверджується ще й скріншотами з електронної пошти. Скріншот з електронної пошти про направлення відповідачу замовлення від 21.11.2023 №УПЧМ0029954 є беззаперечним доказом направлення такого замовлення, що спростовує доводи апелянта про ненадсилання замовлень. Звіт про автовідправку є таблицею, що сформована з автоматизованої системи документообігу покупця, і відображає дійсні обставини надсилання замовлень апелянту;

-неприйняття (відхилення) замовлень апелянтом не звільняє його від відповідальності за непоставку товару за такими замовленнями, оскільки: (а) виконання вимог пункту 2.8. договору (повідомлення про неможливість виконання замовлення) могло бути вчинено не пізніше ніж через 8 (вісім) робочих годин після отримання такого замовлення письмово по електронній пошті (додаток №3) та з повідомленням замовника про неможливість виконання замовлення в повному об`ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання і вказівною на дату поставки, чого дотримано не було; (б) виконання вимог пункту 2.8. договору (повідомлення про неможливість виконання замовлення) звільняє постачальника лише від відповідальності, передбаченої пунктом 10.14. договору (сплата штрафу 5000,00 грн), а не від відповідальності, передбаченої пунктами 10.10. і 10.11. договору, на підставі яких була нарахована неустойка, що є предметом розгляду в цій справі;

-вчинення поставок частинами та прийняття на виконання замовлень частково не передбачено умовами договору. Кожне окреме замовлення і є частиною загального обсягу товару, який апелянт був зобов`язаний поставити за договором. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність доказів надсилання позивачем деяких замовлень, не опираючись на власні припущення про те, що такі замовлення надсилались, а з огляду на те, що відповідач вводив суд в оману щодо ненадсилання таких замовлень, і за умов коли надсилання деяких з оспорюваних замовлень було доведено позивачем належними доказами (скріншотом з електронної пошти). Дійсно, позивач не надав суду скріншоти надсилання всіх замовлень, але це сталося лише тому, що більшість з цих електронних листів не збереглося через сплив великої кількості часу.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 21.02.2025 за вх.№788/25.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025.

21.02.2025 відділом документообігу (канцелярією) Південно-західного апеляційного господарського суду складено акт про те, що під час реєстрації апеляційної скарги б/н від 21.02.2025 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24, надісланої через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА», не виявилося вказаних у додатку документів, а саме: квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1915/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

04.03.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24 залишено без руху.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24. Встановлено позивачу строк до 07.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2025 об 11:00 год.

07.04.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№788/25/Д2 від 08.04.2025).

Між тим, враховуючи, що з 05.05.2025 по 09.05.2025 суддя-учасник колегії С.В. Таран перебуватиме у відпустці відповідно до наказу в.о. голови суду від 30.04.2025 №114-в, з 02.05.2025 по 12.05.2025 суддя-учасник колегії К.В. Богатир перебуватиме у відрядженні відповідно до наказу в.о. голови суду від 30.04.2025 №113-в, що унеможливить розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні, призначеному на 06.05.2025, ухвалою суду від 01.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/1915/24 відбудеться 19.05.2025 о 12:00 год.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду у судовому засіданні 19.05.2025 оголошено перерву до 17.06.2025 о 10:30 год.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 19.05.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Цією ж ухвалою суду повідомлено позивача про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.

У судових засіданнях, які за клопотанням скаржника проводилися в режимі відеоконференції, указаний представник надав усні пояснення, відповідно до яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судових засіданнях участі не брав, при цьому подавав заяви (вх.№788/25/Д3 від 16.05.2025, вх.№788/25/Д4 від 16.06.2025) про розгляд справи без його участі.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.

Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

15.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ», як замовником, укладено договір №ВТМ 76-ком (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов`язується поставляти товар, що відповідає «Паспорту Товарів ВТМ», який є невід`ємним додатком №10 до цього договору, під торговим знаком у визначеній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною для подальшого продажу замовником, а замовник зобов`язаний приймати та оплачувати поставлений товар.

Згідно із пунктом 1.2. договору замовник у відповідності з цим договором надає постачальнику, як виробнику товару, невиключне право виробляти, упаковувати та маркувати погоджені із замовником товари під його торговим знаком.

У пункті 1.7. договору сторони погодили, що право власності на товар переходить до замовника з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання замовником. Дата підписання сторонами видаткової накладної є датою прийому-передачі товару замовнику.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що поставка товару постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до прийнятих постачальником замовлень замовника та узгодженого сторонами прогнозу закупівель. Сторони домовилися, що прогноз закупівель надається замовником письмово у довільній формі на квартал до 15 (п`ятнадцятого) числа останнього місяця попереднього кварталу та узгоджується сторонами. Постачальник зобов`язується приймати від замовника замовлення на поставку товару та здійснювати його поставку за адресами, в кількості та на дату, вказані у замовленні, власними силами і засобами (в т.ч. транспортом) за та свій рахунок.

У пункті 2.3. договору визначено, що день (дні) тижня, періодичність та час поставки товару погоджуються сторонами у графіку поставок, що є невід`ємним додатком до цього договору (додаток №2).

Замовлення замовника, форма якого погоджена сторонами у додатку №4, що є невід`ємною частиною цього договору, оформлюється на підставі даних специфікації та графіку поставок, і надсилається постачальнику виключно на електронну пошту, вказану в додатку №3 до цього договору (пункт 2.5. договору).

Замовлення надсилається кожного понеділка не пізніше ніж за 48 (сорок вісім) годин до передбаченого замовником моменту поставки товару згідно графіку поставки. За письмовим погодженням сторін замовлення може бути узгоджене та сформоване поза графіком поставки (пункт 2.6. договору).

Замовлення вважається прийнятим постачальником з дати та часу підтвердження його отримання постачальником шляхом відповіді на електронну пошту замовника, зазначену у додатку №3, протягом двох годин з часу отримання замовлення. В іншому випадку замовлення вважається прийнятим постачальником (пункт 2.7. договору).

У разі неможливості виконання замовлення, постачальник зобов`язується не пізніше ніж через 8 (вісім) робочих годин після отримання такого замовлення письмово по електронній пошті (додаток №3) повідомити замовника про неможливість виконання замовлення в повному об`ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання та вказати дату поставки (пункт 2.8. договору).

Про конкретну поставку товару постачальник зобов`язаний повідомити замовника не пізніше ніж за 24 (двадцять чотири) години до прибуття товару в пункт поставки способом, передбаченим для надсилання замовлень згідно з пунктом 2.5. цього договору. Разом з цим, постачальник направляє замовнику видаткову накладну в форматі «excel», згідно з якою замовник звіряє відповідність підготовленої до відправки партії товару замовленню (в частині номенклатури (асортименту) та кількості товару) та специфікації (в частині ціни товару) (пункт 2.9. договору).

У випадку виникнення обставин, що унеможливлюють виробництво та постачання товару постачальником, останній зобов`язаний негайно, не пізніше ніж протягом 1 (одного) робочого дня, у письмовій формі на електронну пошту (додаток №3) повідомити замовника про виникнення таких обставин та орієнтовні строки відновлення виробництва та постачання товарів (пункт 2.10. договору).

Згідно із пунктом 2.11. договору зобов`язання постачальника з постачання товару вважаються виконаними з моменту передачі товару, який відповідає вимогам якості та іншим умовам цього договору, у повному обсязі (за кількістю) відповідно до прийнятого замовлення та передачі повного пакету належним чином оформлених товаросупроводжувальних документів відповідно до умов цього договору та діючого законодавства.

Відповідно до пункту 2.12. договору постачальник зобов`язується забезпечити безперервний контроль за неухильним і своєчасним отриманням та виконанням замовлень. При цьому постачальник приймає на себе усі ризики, пов`язані з діями (бездіяльністю) його працівників (представників/уповноважених осіб), які призвели до неналежного (у т.ч. несвоєчасного) виконання замовлення.

Положеннями пункту 2.13. договору передбачено, що у випадку порушення постачальником строку поставки згідно замовлення (поставки після спливу погодженого строку), замовник має право стягнути пеню та штраф згідно пунктів 10.10., 10.11., 10.15. цього договору.

Так, відповідно до пункту 10.10. договору при порушенні терміну поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення, від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання протягом усього періоду прострочення. 10.11.

Пунктом 10.11. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2023 до договору №ВТМ 76-ком від 15.03.2023) передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару більше ніж на 3 (три) календарні дні, ніж це передбачено даним договором або замовленням, постачальник сплачує замовнику, додатково, штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого товару, але не менше ніж 5000,00 грн.

Як вказував позивач, протягом періоду з 15.03.2023 по 31.12.2023 (включно) за договором позивачем (замовником) замовлено у відповідача (постачальника) товар на загальну суму 4883712,00 грн, а за вказаний період відповідачем поставлено товар на загальну суму 2672912,32 грн, отже, не поставлено товару на суму 2210799,68 грн.

Позивач зазначав, що всупереч вищевикладеним умовам договору і нормам чинного законодавства, постачальником лише частково виконані взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару замовнику за договором, а саме, не в повному обсязі поставлено товар згідно замовлень, зокрема:

-замовленням від 17.04.2023 №УПЧМ0010073 було замовлено товар на суму 85524,60 грн; товар мав бути поставлений 25.04.2023, проте відповідачем було поставлено товар на суму 15955,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №213 від 05.06.2023; сума непоставленого товару становить 69569,40 грн;

-замовленням від 01.05.2023 №УПЧМ0011574 було замовлено товар на суму 141990,00 грн; товар мав бути поставлений 09.05.2023, проте 09.05.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 88398,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №162 від 08.05.2023; сума непоставленого товару становить 49639,60грн;

-замовленням від 01.05.2023 №УПЧМ0011654 було замовлено товар на суму 41106,00 грн; товар мав бути поставлений 03.05.2023, проте, 03.05.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 32922,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №140 від 01.05.2023; сума непоставленого товару становить 8184,00 грн;

-замовленням від 12.05.2023 №УПЧМ0012317 було замовлено товар на суму 28800,00 грн; товар мав бути поставлений 15.05.2023, проте 15.05.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 19200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №174 від 15.05.2023; сума непоставленого товару становить 9600,00 грн;

-замовленням від 15.05.2023 №УПЧМ0012340 було замовлено товар на суму 117481,20 грн; товар мав бути поставлений 23.05.2023, проте 23.05.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 110314,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №189 від 22.05.2023; сума непоставленого товару становить 7166,40 грн;

-замовленням від 15.05.2023 №УПЧМ0012394 було замовлено товар на суму 7466,40грн; товар мав бути поставлений 23.05.2023, проте 23.05.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 7300,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №190 від 22.05.2023; сума непоставленого товару становить 166,40 грн;

-замовленням від 29.05.2023 №УПЧМ0013884 було замовлено товар на суму 174663,60 грн; товар мав бути поставлений 06.06.2023, проте 06.06.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 157194,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №211 від 05.06.2023; сума непоставленого товару становить 17469,00 грн;

-замовленням від 29.05.2023 №УПЧМ0013933 було замовлено товар на суму 32076,60 грн; товар мав бути поставлений 06.06.2023, проте 06.06.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 15955,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №213 від 06.2023; сума непоставленого товару становить 16121,40 грн;

-замовленням від 03.06.2023 №УПЧМ0014250 було замовлено товар на суму 585,60 грн; товар мав бути поставлений 06.06.2023, проте 06.06.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 585,60 грн;

-замовленням від 12.06.2023 №УПЧМ0014692 було замовлено товар на суму 87184,20 грн; товар мав бути поставлений 20.06.2023, проте 20.06.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 24723,60 грн, що підтверджується видатковими накладними №221 від 12.06.2023 та №219 від 12.06.2023; сума непоставленого товару становить 62460,60 грн;

-замовленням від 12.06.2023 №УПЧМ0014700 було замовлено товар на суму 170207,40 грн; товар мав бути поставлений 20.06.2023, проте 20.06.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 62685,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №220 від 12.06.2023; сума непоставленого товару становить 107521,80 грн;

-замовленням від 14.06.2023 №УПЧМ0014901 було замовлено товар на суму 64997,40 грн; товар мав бути поставлений 20.06.2023, проте 20.06.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 58240,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №234 від 19.06.2023; сума непоставленого товару становить 6756,60 грн;

-замовленням від 26.06.2023 №УПЧМ0016292 було замовлено товар на суму 240628,80 грн; товар мав бути поставлений 04.07.2023, проте 04.07.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 234397,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №260 від 03.07.2023; сума непоставленого товару становить 6231,60 грн;

-замовленням від 26.06.2023 №УПЧМ0016304 було замовлено товар на суму 58410,00 грн; товар мав бути поставлений 04.07.2023, проте 04.07.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 58410,00 грн;

-замовленням від 24.07.2023 №УПЧМ0017945 було замовлено товар на суму 298428,60 грн; товар мав бути поставлений 25.07.2023, проте 25.07.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 46534,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №290 від 24.07.2023; сума непоставленого товару становить 251893,80 грн;

-замовленням від 25.07.2023 №УПЧМ0018337 було замовлено товар на суму 243577,80 грн; товар мав бути поставлений 25.07.2023, проте 25.07.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 243577,80 грн;

-замовленням від 07.08.2023 № №УПЧМ0019659 було замовлено товар на суму 185414,40 грн; товар мав бути поставлений 13.08.2023, проте 13.08.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 170400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №318 від 07.08.2023; сума непоставленого товару становить 15014,40 грн;

-замовленням від 16.08.2023 №УПЧМ0020224 було замовлено товар на суму 167473,80 грн; товар мав бути поставлений 26.08.2023, проте 26.08.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 157058,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №339 від 23.08.2023 та актом розбіжностей від 23.08.2023; сума непоставленого товару становить 10415,40 грн;

-замовленням від 12.09.2023 №УПЧМ0022773 було замовлено товар на суму 196410,00 грн; товар мав бути поставлений 23.09.2023, проте 23.09.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 195830,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №394 від 20.09.2023 та актом розбіжностей від 20.09.2023; сума непоставленого товару становить 579,60 грн;

-замовленням від 26.09.2023 №УПЧМ0024573 було замовлено товар на суму 127285,20 грн; товар мав бути поставлений 07.10.2023, проте 07.10.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 115208,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №416 від 04.10.2023; сума непоставленого товару становить 12076,80 грн;

-замовленням від 10.10.2023 №УПЧМ0025402 було замовлено товар на суму 224365,20 грн; товар мав бути поставлений 21.10.2023, проте 21.10.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 224365,20 грн;

-замовленням від 10.10.2023 №УПЧМ0025410 було замовлено товар на суму 194040,00 грн; товар мав бути поставлений 21.10.2023, проте 21.10.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 194040,00 грн;

-замовленням від 24.10.2023 №УПЧМ0027248 було замовлено товар на суму 268939,20 грн; товар мав бути поставлений 04.11.2023, проте 04.11.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 268939,20 грн;

-замовленням від 15.11.2023 №УПЧМ0028883 було замовлено товар на суму 255212,40 грн; товар мав бути поставлений 18.11.2023, проте 18.11.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 52647,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №509 від 15.11.2023; сума непоставленого товару становить 202564,80 грн;

-замовленням від 21.11.2023 №УПЧМ0029954 було замовлено товар на суму 281353,20 грн; товар мав бути поставлений 02.12.2023, проте 02.12.2023 відповідачем зовсім не було поставлено товар, що замовлявся вказаним замовленням; сума непоставленого товару становить 281353,20 грн;

-замовленням від 05.12.2023 №УПЧМ0031163 було замовлено товар на суму 232035,60 грн; товар мав бути поставлений 16.12.2023, проте 16.12.2023 відповідачем було поставлено товар на суму 145939,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №538 від 06.12.2023; сума непоставленого товару становить 86096,40 грн.

В якості направлення замовлень позивачем надано звіт про автовідправку.

Замовник звернувся до постачальника з претензією №1 про сплату неустойки за порушення умов договору поставки (вих. №19/02-24-2 від 19.02.2024) в сумі 714982,59 грн (копія претензії та докази її відправлення додаються). Вказана претензія постачальником отримана 28.02.2024 (трекінг відправлення додається), проте відповідь на цю претензію позивачем так і не отримано.

Посилаючись на наведені вище обставини щодо невиконання відповідачем свого договірного зобов`язання в частині поставки обумовленого замовленнями товару та умови договору, позивач просив стягнути неустойку за невиконання договірних зобов`язань у сумі 702526,16 грн, нараховану станом 09.04.2023, що складається зі штрафу в розмірі 380064,78грн та пені у розмірі 322461,38 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2024 зобов`язано позивача надати суду для огляду у судовому засіданні оригінали документів, доданих до позову, а саме: замовлень позивача відповідачу, звіту про автовідправку, видаткові накладні і акти розбіжностей.

На виконання ухвали суду, клопотанням від 29.10.2024 № 29/10/24-1 позивачем надано оригінали наступних документів: видаткову накладну №417 від 04.10.2023, товарно-транспортну накладну №Р417 від 04.10.2023, видаткову накладну №416 від 04.10.2023, товарно-транспортну накладну №Р416 від 04.10.2023, видаткову накладну №509 від 15.11.2023, видаткову накладну №538 від 06.12.2023, товарно-транспортну накладну №Р538 від 06.12.2023.

Крім того, на підтвердження відсутності безпосередньо у Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» оригіналів видаткових накладних і актів розбіжностей, копії яких були додані позивачем до матеріалів справи, клопотанням від 29.10.2024 №29/10/24-1 надано суду копію протоколу обшуку від 03.10.2023 та копію клопотання №17/10/24-1 від 17.10.2024 про надання тимчасово вилучених оригіналів документів (з доказами відправлення).

На підтвердження дійсності копій видаткових накладних з актами розбіжностей, які були додані позивачем до позову, надано суду податкові накладні (з квитанціями про реєстрацію податкових накладних або з протоколами про рух документу), що були сформовані сторонами.

Відповідач, відхиляючи посилання позивача у позові на часткову поставку товару, наполягав на повному виконанні наступних замовлень:

-від 01.05.23 №УПЧМ0011574 виконано згідно видаткових накладних №162 від 08.05.2023, №172 від 15.05.2023;

-від 15.05.2023 №УПЧМ0012340 - виконано згідно видаткових накладних №189 від 22.05.2023, №211 від 05.06.2023, №219 від 12.06.2023;

-від 15.05.2023 №УПЧМ0012394 - виконано згідно видаткових накладних №190 від 22.05.2023, №211 від 05.06.2023;

-від 29.05.2023 №УПЧМ0013884 - виконано згідно видаткових накладних №211 від 05.06.2023, №212 05.06.2023, №234 від 19.06.2023, №260 від 03.07.2023;

-від 29.05.2023 №УПЧМ0013933 - виконано згідно видаткових накладних №213 від 05.06.2023, №221 від 12.06.2023, №234 від 19.06.2023;

-від 14.06.2023 №УПЧМ0014901 - виконано згідно видаткових накладних №260 від 03.07.2023, №288 від 19.07.2023;

-від 26.06.2023 №УПЧМ0016292 - виконано згідно видаткових накладних №260 від 03.07.2023, №288 від 19.07.2023, №290 від 24.07.2023, №318 від 07.08.2023;

-від 26.06.2023 №УПЧМ0016304 - виконано згідно видаткових накладних №276 від 10.07.2023, №288 від 19.07.2023;

-від 07.08.2023 №УПЧМ0019659 - виконано згідно видаткових накладних №318 від 07.08.2023, №339 від 23.08.2023, №364 від 06.09.2023;

-від 16.08.2023 №УПЧМ0020224 - виконано згідно видаткових накладних №339 від 23.08.2023, №364 від 06.09.2023;

-від 12.09.2023 №УПЧМ0022773 - виконано згідно видаткових накладних №394 від 20.09.2023, №416 від 04.10.2023;

-від 26.09.2023 №УПЧМ0024573 - виконано згідно видаткової накладної №416 від 04.10.2023;

-від 10.10.2023 №УПЧМ0025402 - виконано згідно видаткової накладної №509 від 15.11.2023;

-від 05.12.2023 №УПЧМ0031163 - виконано згідно видаткової накладної №538 від 06.12.2023.

При цьому відповідач наголошував на безпідставності вказівок позивача виключно на одну видаткову накладну щодо кожного замовлення, як на підтвердження обсягу здійснених за ним поставок товару, адже, як зазначав відповідач, поставки за кожним замовленням завжди здійснювались декількома окремими партіями, що не суперечить умовам договору, причому в окремих випадках партії поставлялись товарні позиції з різних замовлень (як правило, коли виконувались різні замовлення позивача, які він робив в одну дату, або якщо між цими замовленнями була різниця в один день).

Також відповідач стверджував про те, що:

-всупереч доводам позовної заяви деякі замовлення, на які посилається позивач, в дійсності позивачем не було надіслано відповідачу, а саме: від 17.04.2023 №УПЧМ0010073, від 01.05.2023 № УПЧМ0011654, №УПЧМ0012317, від 15.05.2023, від 10.10.2023 №УПЧМ0025410, від 15.11.2023 №УПЧМ0028883, від 21.11.2023 № УПЧМ0029954;

-окремі замовлення позивача відповідач відхилив (від 03.06.2023 №УПЧМ0014250, від 12.06.2023 №УПЧМ0014692, від 12.06.2023 №УПЧМ0014700, від 24.07.2023 №УПЧМ0017945, від 25.07.2023 №УПЧМ0018337, від 24.10.2023 №УПЧМ0027248, від 15.11.2023 №УПЧМ0028883);

-інші замовлення відповідач прийняв до виконання на умові вчинення поставок частинами напротязі календарного місяця, про що повідомив позивача відповідно до умов договору;

-два замовлення (від 05.12.2023 №УПМЧ0031163 та від 10.10.2023 №25402) було прийнято до виконання частково.

Позиція суду першої інстанції

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

При визначені правової природи договору суд враховує його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет.

Колегія суддів вбачає, що за своєю правовою природою договір №ВТМ 76-ком від 15.03.2023 є договором поставки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суть спору в цій справі зводиться до обставин неналежного виконання відповідачем замовлень позивача за договором.

Так, позивач наполягає на тому, що ним було зроблено відповідачу низку замовлень (перелік яких наведено вище по тесту цієї постанови), які відповідач прийняв до виконання, але поставки за якими останній не здійснив або здійснив частково та/чи з порушенням встановленого строку, через що у позивача виникло право на стягнення неустойки.

Зі свого боку, відповідач стверджує, що всупереч доводам позовної заяви деякі замовлення, на які посилається позивач, в дійсності позивачем не було надіслано відповідачу, окремі замовлення позивача відповідач відхилив, а інші замовлення прийняв до виконання на умовах здійснення поставок частинами протягом календарного місяця, про що повідомив позивача відповідно до умов договору; два замовлення було прийнято на виконання частково.

У контексті наведеного, ключовою обставиною, яка підлягає встановленню для вирішення спору, є обставина надсилання позивачем зроблених ним замовлень відповідачу.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, керуючись законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Колегія суддів зазначає, що у пункті 2.5. договору сторони узгодили, що замовлення замовника надсилається постачальнику виключно на електронну пошту, вказану в додатку №3 до цього договору, з огляду на що апеляційний суд виснує, що позивач має надати суду електронні докази направлення відповідних замовлень з електронної пошти позивача на електронну пошту відповідача.

Згідно з частиною першою статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд зазначив, що враховуючи вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 виснувала, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, як вказала Велика Палата Верховного Суду, слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Водночас, за матеріалами цієї справи, позивач підтверджує направлення спірних замовлень відповідачу звітом про автовідправку, який, як зазначає позивач, є таблицею, що сформована з автоматизованої системи документообігу покупця, і відображає дійсні обставини надсилання замовлень апелянту.

Дослідивши наданий позивачем звіт про автовідправку, колегія суддів встановила, що вказаний документ є лише роздруківкою таблиці, складеною позивачем, та яка містить такі графи: замовлення постачальнику (зазначено номер та дату замовлення); отримувач (зазначено контакту особу та електронну пошту); дата відправлення; статус листа (всі рядки заповнені з відміткою «відправлене»).

Однак жодних доказів, які б підтверджували направлення зазначених у цій таблиці відповідних замовлень з електронної пошти позивача на електронну пошту відповідача позивачем не надано, при цьому зі змісту звіту про автовідправку неможливо встановити факт відправлення замовлень на адресу електронної пошти отримувача.

Натомість всупереч статтям 76, 96 Господарського процесуального кодексу України та без урахування висновків, викладених Верховним Судом у згаданих постановах, суд першої інстанції помилково розцінив наданий позивачем звіт про автовідправку як доказ, що відображає фактичне направлення файлів системою замовлень позивача та який дає об`єктивне уявлення про відправлення замовлень протягом всього періоду дії договору, що зумовило вирішення спору за неналежним доказом та, як наслідок, призвело до помилкового висновку про доведення позивачем факту відправлення замовлень позивачем відповідачу.

З урахуванням викладеного, позивачем не доведено, що ним вчинялись замовлення відповідачу у певні дати, які визначені позивачем у позовній заяві, що позбавляє можливості визначити строки, у які відповідач мав здійснити поставку, а також встановити фактичний обсяг товару, який мав бути поставлений відповідачем на виконання замовлень покупця.

Щодо інших доводів сторін, викладених в обґрунтування своїх правових позицій по наявному спору, то апеляційний суд не вбачає підстав для надання таким оцінки, оскільки вищенаведені аргументи суду у даній постанові, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведення позивачем належними доказами факту порушення відповідачем строків та фактичної поставки товару.

Разом з тим, керуючись частиною першою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій та пені, що перевищують 17576,05 грн, дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача 17576,05 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду про задоволення позову в частині стягнення штрафу та пені, що перевищують 17576,05 грн, з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та порушення норм процесуального права, і ухвалення нового рішення про відмову у позові в цій частині.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

У зв`язку із частковим задоволенням позовної заяви, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на сторони пропорційно розміру задоволеним вимогам. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/1915/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 684 950,12 грн неустойки. У задоволенні позову в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат рішення змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункти 1, 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

« 2.Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» (65005, м.Одеса, вул. Дальницька,44, код ЄДРПОУ 43256935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, корпус 302, офіс 1, код ЄДРПОУ 44885114) неустойку в розмірі 17 576,05 грн /сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят шість грн 05 коп/ та 210,75 грн /двісті десять грн 75 коп/ судового збору за подання позовної заяви».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи в сумі 9 863,28 грн /дев`ять тисяч вісімсот шістдесят три грн 28 коп).

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повну постанову складено 23.06.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран