Постанова від 17.06.2025 по справі 44/258-б

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2025 р. Справа№ 44/258-б (910/15426/20)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Пантелієнка В.О.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

представника прокуратури Наумової К.О.,

представника відповідача адвоката Скрипець Т.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.11.2023 (повний текст складено 20.09.2024, суддя Яковенко А.В.)

у справі №44/258-б (910/15426/20)

за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Фермерського господарства "Антонівська діброва"

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна в сумі 290 365 грн,

в межах справи №44/258-б

про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяви.

У жовтні 2020 року Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" (далі - позивач) звернулося у Господарський суд міста Києва з позовом до Фермерського господарства "Антонівська діброва" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 290 365 грн за договором оренди нерухомого майна № 134-15 від 15.11.2018 (далі - договір оренди).

Позов обґрунтований тим, що на виконання зобов`язань за Договором оренди позивач за Актом приймання-передачі основних засобів від 21.12.2018 передав відповідачу в тимчасове платне користування об`єкт оренди - нерухоме майно загальною площею 472,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська область, смт Ставище, пров. 1-й Радянський, 10. Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором оренди не виконав, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 290 365 грн за період з лютого 2019 року по серпень 2020 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №44/258-б (910/15426/20) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що підписаний сторонами акт приймання-передачі основних засобів, як доказ використання орендованого приміщення не є беззаперечним доказом користування таким приміщення, а сама суть такого доказу зводиться до документального підтвердження факту здійснення відповідних дій, однак не є єдиним доказом, який може підтверджувати або спростовувати відповідну обставину. В той же час, інших доказів на підтвердження користування орендованим приміщенням позивачем не надано.

Також суд першої інстанції зазначив, що між сторонами не укладалися будь-які договори на відшкодування витрат орендодавця за комунальні та інші послуги з утримання орендованого майна. При цьому, відповідач листом №09 від 28.11.2019 звертався до керуючого санацією ДП "Київське обласне дорожнє управління" з пропозицією достроково розірвати договір оренди.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не мав доступу до орендованих приміщень, про що повідомлялось позивачу, проте останній будь-яких дій щодо надання такого доступу або відповіді на листи відповідача не надав. Одночасно, суд вказав, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували користування відповідачем орендованим приміщенням.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 та прийняти нове рішення про задоволення позову про стягнення 290365 грн заборгованості за договором оренди державного нерухомого майна.

В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ст.ст. 2, 7, 11, 73, 74, 76-80, 86, 91, 236, 238 ГПК України), неправильне тлумачення і застосування норм матеріального права (ст.ст. 42, ч. 2 ст. 218, ст. 283, ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530, 599, 617, 625, ч. 6 ст. 762 ЦК України ЦК України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що була чинна на час укладання Договору), а викладені у оскаржуваному рішенні висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та наявним у справі доказам, зроблені без належного з`ясування, перевірки та оцінки дійсних прав і обов`язків сторін щодо предмету спору, надання юридичної оцінки усім обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги та заперечення у справі у їх сукупності. У

Позиції учасників справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить прийняти даний відзив до розгляду та ухвалити законне рішення.

Так, відповідач зазначив, що рішення Господарського суду м. Києва від 27.11.2023 у справі № 44/258-б (910/15424/20) ухвалено із повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, із правильним з`ясуванням обставин справи, підстави для його оскарження та скасування відсутні.

Так, згідно із положеннями частини 1 статті 762 ЦК України орендна плата - це плата за користування майном. Користуватися можливо лише тим майном, яке фактично передано в користування та до якого орендодавцем забезпечено орендарю доступ.

Відповідно до суті орендних правовідносин орендодавець мав обов`язок забезпечити доступ орендаря до орендованого ним майна.

Приписами ч.6 ст. 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

На переконання відповідача, сам факт не забезпечення орендодавцем доступу орендаря до орендованого майна (що є його безпосереднім прямим обов`язком при переданні майна в користування), а саме не передання ключів від орендованих приміщень, не оформлення перепусток на територію, де розміщувалось орендоване майно, засвідчує ті обставини, що орендоване майно фактично не було передано в користування орендаря та весь час перебувало в розпорядженні та користуванні позивача, відповідно, є правові підстави для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України згідно із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Дії суду під час апеляційного розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора.

В судовому засіданні 19.11.2024, 28.01.2025, 01.04.2025, 27.05.2025 оголошувалась перерва.

В судовому засіданні 17.06.2025 суд оголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2018 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди № 134-15 нерухомого майна (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 472,7 кв. м, а саме:

адміністративний корпус (частина) площею 200 кв. м, адмінбудинок 120,7 кв. м, гараж виробничий № 3 - 132,9 кв. м, паливно-заправочний пункт - 19,1 кв. м, що обліковується на балансі філії "Білоцерківське ДЕУ" Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та розташовано за адресою: Київська обл., Ставищенський р-н, смт. Ставище, пров. 1-й Радянський, буд. 10, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і становить станом на 30.09.2018 - 878894 грн, без ПДВ. (п. 1.1 договору).

Майно передається в оренду для розміщення техніки, працівників та виробничих запасів (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, який вказаний у даному договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору, згідно з Актом приймання-передачі вказаного майна за вартістю, визначеною незалежною оцінкою.

У Розділі 3 договору сторони погодили, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка визначається на підставі незалежної оцінки, із застосуванням річної орендної ставки в розмірі 15% і становить за базовий місяць розрахунку - вересень 2018 року - 11194,91 грн. (без ПДВ), крім того ПДВ - 2238,99 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих Орендодавцем розрахунків.

Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця в розмірі 100% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.

Відповідно до п. 4.2 Договору орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі надаються) та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 15 числа місяця, наступного за звітний відповідно до наданих орендодавцем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.

У пункті 4.12 договору сторони узгодили, що про припинення користування майном орендар попередньо за 1 місяць письмово повідомляє орендодавця.

Згідно з п. 4.14 договору при звільненні орендарем приміщень (орендованого майна) без письмового попередження та без оформлення акту приймання-передачі, орендар не звільняється від сплати орендної плати та інших платежів до здачі майна за актом приймання-передачі та несе повну відповідальність за можливі пошкодження майна.

Орендар зобов`язаний укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця за комунальні та інші послуги з утримання орендованого майна (якщо такі надаються) та оплату послуг, що надає Орендодавець (якщо такі надаються) або ж обумовити порядок такого відшкодування та оплати в договорі оренди (п. 4.15 договору).

За умовами розділу 6 договору орендодавець зобов`язується своєчасно передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за Актом приймання-передачі, який підписується одночасно з цим договором і є його невід`ємною частиною (п. 6.1); не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися об`єктом оренди на умовах цього договору (п. 6.2); повідомити орендаря про відмову в пролонгації договору або дострокове його розірвання письмово за 1 місяць до закінчення терміну дії договору або моменту його розірвання.

Договір укладено строком на два роки одинадцять місяців, діє з моменту його підписання сторонами по 15 жовтня 2021 року (пункт 9.1. договору).

На виконання своїх зобов`язань за договором, позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, про що сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі від 21.12.2018.

Відповідач на підставі рахунку-фактура 1/21 від 11.01.2019 здійснив оплату за договором в сумі 4955,10 грн.

В подальшому відповідач припинив вносити орендну плату, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 290365,11 грн.

Згідно акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01 жовтня 2018 року по 31 серпня 2020 року, який складений позивачем, заборгованість виникла в період з лютого 2019 року по серпень 2020 року.

Відповідач не надав докази погашення заборгованості за спірний період.

При цьому, відповідач заперечує позовні вимоги з підстав того, що він звільнений від орендної плати згідно ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, оскільки позивач фактично не передав йому в користування орендоване майно, не передав ключі, не видав перепустки. При цьому, відповідач не використовував орендоване майно, не розміщував на території орендованих приміщень техніку та виробничі запаси.

Листом № 9 від 28.11.2019, яке вручене позивачеві 04.12.2019, відповідач повідомив про те, що вважає договір оренди укладений з порушенням законодавства, а відтак і недійсним, у зв`язку з чим не використовував орендоване майно, пропонує розірвати договір оренди.

Позивач відповіді на лист відповідача не надав, пропозицію про розірвання договору не прийняв, та звернувся із даним позовом про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати.

Отже, з листа відповідача вбачається, що отримавши в користування орендоване майно за актом приймання-передачі, він не використовував його, оскільки вважав укладений між сторонами договір оренди недійсним.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження перешкоджання позивачем як орендодавцем у користуванні орендованим майном.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі основних засобів від 21.12.2018) підтверджується факт передачі позивачем та прийняття відповідачем в оренду об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презумується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.

Як було зазначено вище, у листі № 9 від 28.11.2019 відповідач повідомив позивача про те, що вважає укладений між сторонами договір оренди недійсним, оскільки укладений з порушенням законодавства, у зв`язку з чим відповідач як орендар не використовував орендоване майно та пропонує розірвати договір оренди.

Тобто, орендар не використовував орендоване майно з суб`єктивних причин, вважаючи укладений договір недійсним. При цьому, будь-яких дієвих заходів направлених на визнання договору оренди недійсним протягом строку дії договору та після повідомлення позивача про ці обставини відповідач не вживав, звернувся із відповідним позовом лише у грудні 2020 року після відкриття провадження у даній справі.

Одночасно, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин вчинення орендодавцем будь-яких дій чи бездіяльності, направлених на перешкоджання орендареві у користуванні орендованим майном.

Тобто, в даному випадку відсутні об`єктивні обставини, які стали перешкодою для використання орендованого майна відповідачем, відповідно відсутні підстави для звільнення орендаря від внесення орендної плати згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що позивач не передав йому ключі та не оформив перепустки як на обставини, які унеможливили використання орендованого майна, належить визнати не спроможними, оскільки умовами договору не передбачений відповідний обов`язок орендодавця. При цьому, відповідач не звертався до позивача із вимогою передати йому ключі та видати перепустки, не посилався на неможливість у зв`язку з їх відсутністю розпочати використовувати орендоване майно.

Колегія суддів зазначає, що укладання договору оренди та прийняття майна в оренду не обумовлює безумовний обов`язок орендодавця використовувати таке майно. Орендар набуває право на використання орендованого майна, передане йому орендодавцем, та обов`язок сплачувати орендну плату.

У пункті 4.12 договору сторони узгодили, що про припинення користування майном орендар попередньо за 1 місяць письмово повідомляє орендодавця.

Згідно з п. 4.14 договору при звільненні орендарем приміщень (орендованого майна) без письмового попередження та без оформлення акту приймання-передачі, орендар не звільняється від сплати орендної плати та інших платежів до здачі майна за актом приймання-передачі та несе повну відповідальність за можливі пошкодження майна.

Орендар повідомив орендодавця про припинення користування (про невикористання) майном лише через рік після прийняття майна в користування у листі № 9 від 28.11.2019, при цьому не вчинив дій з повернення майна орендодавцеві, відповідний акт приймання-передачі не склав та на підпис орендодавцеві не надав, відтак належить дійти висновку про наявність зобов`язання зі сплати орендної плати за весь спірний період.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції неправильно застосував ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та помилково ототожнив обставини, за які орендар не відповідає, із обставинами даного спору - невикористання орендарем майна з суб`єктивних причин та з власної волі, за відсутності доказів перешкоджання зі сторони орендодавця використовувати орендоване майно.

Крім того, слід зазначити, що відсутність доказів виставлення позивачем рахунків відповідачу про сплату орендної плати за договором також не може бути підставою для звільнення від обов`язку з оплати, оскільки рахунок на оплату товару (робіт, послуг) за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти для оплати товару (робіт, послуг), тобто має інформаційний характер.

Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 вказаного Кодексу, а тому не звільняє боржника від обов`язку здійснити відповідну оплату.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Оскільки відповідно до положень статей 11, 526, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, а умовами договору (пункт 3.2) встановлений конкретний строк виконання обов`язку зі сплати орендної плати в розмірі 100% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним (без визначення його вказівкою на певну подію чи момент пред`явлення вимоги), обов`язок орендаря оплатити користування орендованим майном не залежить від факту виставлення йому орендодавцем рахунку.

З урахуванням наведеного в сукупності, належить визнати обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі заявленій позивачем, оскільки відповідач не спростував ані розмір заборгованості, ані обов`язок здійснити орендні платежі протягом спірного періоду. При цьому, сплачена відповідачем орендна плата в сумі 4955,10 грн за грудень 2018 року не входить до складу спірної заборгованості, яка виникла за період з лютого 2019 року по серпень 2020 року, як було встановлено судом вище.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України належить прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення місцевого господарського суду у цій справі - скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Керуючись ст. 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі № 44/258-б (910/15426/20) скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Антонівська діброва" (місцезнаходження: 09401, Київська обл., Білоцерківський район, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 2 Б; ідентифікаційний код 30886495) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Світла, 3; ідентифікаційний код 33096517) заборгованість за договором оренди нерухомого майна в сумі 290365 (двісті дев`яносто тисяч триста шістдесят п`ять) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 20.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді В.О. Пантелієнко

О.М. Остапенко