Рішення від 10.06.2025 по справі 914/344/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2025 Справа № 914/344/25

За позовною заявою: Франківської окружної прокуратури міста Львова

в інтересах держави в особі позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Новий люкс, м.Київ

про стягнення 6020486,19грн безпідставно збережених коштів за пайову участь

Суддя Ділай У.І.

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від прокуратури: Н.І.Цинайко

Від позивача: С.Р.Полійчук - представник

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2025, справу №914/344/25 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 17.02.2025 позов залишено без руху.

20.02.2025 від прокуратури до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 25.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.03.2025.

Ухвалою від 18.03.2025 підготовче засідання відкладено на 03.04.2025.

Ухвалою від 03.04.2025 продовжено строк розгляду підготовчого провадження у справі та підготовче засідання відкладено на 06.05.2025.

Ухвалою від 05.05.2025 підготовче засідання призначено на 20.05.2025.

Ухвалою від 20.05.2025 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2025.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 10.06.2025 підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням лина матеріали справи.

Відповідач в судове засідання 10.06.2025 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Конверти з ухвалами в цій справі, надіслані відповідачу на адресу, яка зазначена в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 cуд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Відповідачі протягом розгляду справи не скористалися своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

У процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Окружною прокуратурою встановлено, що всупереч вимогам містобудівного законодавства замовником ТзОВ «Новий Люкс» (надалі - відповідач) будівництва багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул.В.Навроцького,31 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель, не сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі.

Так, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №416 від 26.04.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво товариством з обмеженою відповідальністю «Новий Люкс» багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул.В.Навроцького,31 у м.Львові зі знесенням існуючих будівель. Зазначено, що замовник - ТзОВ «Новий Люкс».

Цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво площею 1,7819 га з кадастровим номером 4610136800:02:003:0067 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (пп.1.2,1.3 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:02:003:0067 перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та знаходиться з 15.03.2019 в оренді ТзОВ «Новий Люкс»

За результатами розгляду заяви замовника ТзОВ «Новий Люкс», 09.10.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові надано дозвіл ТОВ «Новий Люкс» на виконання будівельних робіт №ЛВ112192821874 на «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул. В.Навроцького, 31 зі знесенням існуючих будівель у м.Львові».

23.11.2023 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером АС01:5817-3208-1107-1198 зареєстровано Акт готовності об`єкту до експлуатації, підписаний замовником ТОВ «Новий Люкс». В п.5 Акту готовності об`єкту замовником вказано, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: жовтень 2019, закінчення робіт: листопад 2023. Також в п.6.1. Акту готовності зазначено, що загальна площа квартир у будинку становить - 12297,7 м кв. ( за результатами технічної інвентаризації). В п.12 Акту готовності вказано, що пайова участь не сплачена згідно з п.13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» 132-ІХ від 20.09.2019.

Відповідно до Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ЛВ122231124754, виданого Інспекцією ДАБК та реєстрованого в ЄДЕССБ, 27.11.2023 прийнято в експлуатацію вищевказаний об`єкт нерухомості (замовник об`єкта ТзОВ «Новий Люкс»; дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112192821874, виданий Інспекцією ДАБК у м.Львові та зареєстрований 09.10.2019). В Сертифікаті зазначено, що пайова участь не сплачувалась згідно з п.13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» 132-ІХ від 20.09.2019.

Прокуратура звернула увагу, що ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», а саме п.2 (пп.2.1.,2.2.,2.2.2.) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова. Розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно з п.2.3.1. замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта з техніко-економічними показниками. Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (п.2.4.). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (п.2.6-2.8).

Як зазначила прокуратура при прийнятті вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала ЛМР від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009 №2779 «Про внесення змін до ухвали міськради від 03.04.2008 №1697»), якою, аналогічно, було передбачено сплату замовника будівництва пайових внесків. Також втратила чинність затверджена вказаною ухвалою Методика розрахунку розміру пайового внеску замовників у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, у розділі 2 якої було визначено особливості розрахунку розміру пайового внеску при окремих видах будівництва, а саме при будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними паркінгами.

Натомість прокуратура зауважила, що ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» Методики розрахунку розміру пайового внеску при будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними паркінгами затверджено не було.

На запит окружної прокуратури про надання розрахунку пайового внеску Львівської міською радою надано розрахунок пайового внеску лише у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта, що розрахований відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України

За твердженням прокуратури ТзОВ «Новий люкс» не зверталось до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва «багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул. В. Навроцького, 31» та не подавало документи, що підтверджують вартість будівництва даного об`єкту, техніко-економічні показники об`єкта та, як наслідок, не сплатило пайовий внесок до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

На запит прокуратури департаментом економічного розвитку ЛМР здійснено розрахунок, виходячи з 12 297,70 м кв. загальної площі квартир у будинку згідно із інформацією, зазначеною замовником будівництва в Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. На дату введення об`єкта в експлуатацію показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області встановлено 21 073 грн/кв.м, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 02.11.2023 №1010 (розраховані станом на 01.10.2023). Величина пайового внеску складає: 21 073 грн * 12 297,70 кв.м. х 0,02 = 5 182 988,64 грн

Спір виник внаслідок того, що пайового внеску відповідач не оплатив всупереч нормам законодавства. Прокуратура подала до Господарського суду Львівської області позов про стягнення з відповідача 5182988,64грн безпідставно збережених коштів.

Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) прокуратура нарахувала за період з 28.11.2023 по 14.01.2025 інфляційних втрат в сумі 661 559,94 грн та 175 937,61 грн. 3 % річних.

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначила, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради на захист порушених прав територіальної громади до суду не зверталася. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання безпідставно збережених коштів, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства та призводить до значних втрат місцевого бюджету.

Разом з тим, у запитах прокуратури до позивача зазначено про наявність порушень вимог містобудівного законодавства та необхідність вжиття заходів реагування. Проте ця обставина залишились поза увагою позивача. Прокуратура вважає, що зазначені обставини свідчать про пасивну поведінку позивача щодо захисту порушених державних інтересів, як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

Відповідач відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, за наявності підстав, не вжито заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до місцевого бюджету.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано на порушення норм інвестиційного законодавства, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси територіальної громади, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.

При цьому, судом встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом, а також після подання прокурором позову, позивач не звертався до суду з позовом з аналогічним предметом.

Таким чином, дії позивача свідчать саме про пасивність його поведінки, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не зверталися.

У цій справі орган прокуратури не здійснює повноважень щодо управління майном, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, натомість просить стягнути з відповідача 5182988,64 грн пайового внеску.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" нераціональним використанням державних ресурсів.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оцінюючи підстави для звернення прокурора з даним позовом, судом проаналізовано поведінку органу місцевого самоврядування, у повноваженнях якого контроль за надходженням коштів в бюджет. Так, бездіяльність позивача призводить до неотримання прибутку територіальною громадою.

Отже, позивач знав про порушення своїх прав та не звертався до суду за захистом таких, що є підставою вважати, що ними не здійснено захисту інтересів держави.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що в цьому випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі департаменту та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачами.

Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2). За змістом зазначеної статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Рішенням виконавчого комітету від 26.04.2019 № 416 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ Новий люкс багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул. В. Навроцького, 31 зі знесенням існуючих будівель у м. Львові» затверджено містобудівні умови об`єкта будівництва на будівництво багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, автостоянкою та трансформаторною підстанцією.

09.10.2019 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ 112192821874.

Однак на момент прийняття в експлуатації спірного об`єкту відповідача (згідно з Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ЛВ122231124754 від 27.11.2023) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).

Натомість Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на наведене, Господарський суд Львівської області відзначає, що згідно з послідовними висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, викладеним у постановах від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі №914/2709/23, відсутність обов`язку після 2020 року укладення договору про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту, в зв`язку із зміною законодавства, не позбавляє відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску.

У цій справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, і вказаний спосіб захисту суд визнанає як належний.

Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об`єкту в листопаді 2023 року із отриманням сертифікату готовності об`єкта до експлуатації 27.11.2023, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.

Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва прокуратурою визначено, виходячи із Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019, а також виходячи із наявних у нього відомостей щодо загальної площі квартир, а саме, 12297,7 м кв. й на підставі опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування для житлових будинків (наказ Міністерства розвитку громад №311 від 16.12.2020).

Господарським судом встановлено, що наказом Міністерства розвитку громад та територій України №1010 від 02.11.2023 для Львівської області визначено показник опосередкованої вартості спорудження житла в розмірі 21073,00 грн за 1 кв.м загальної площі квартир у будинку.

Перевіривши поданий розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3 % річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за період з 28.11.2023 по 14.01.2025 інфляційних втрат в сумі 661 559,94 грн та 175 937,61 грн 3 % річних слід задоволити.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Люкс» (01135, Київська область, місто Київ, вулиця Павлівська,29, ідентифікаційний код 41746196) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів, площа Ринок, 1, ідентифікаційний код 34814859) 5182988,64 грн безпідставно збережені кошти, 661559,94 грн. інфляційні втрати та 175937,61 грн. 3 % річних.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Люкс» (01135, Київська область, місто Київ, вулиця Павлівська,29, ідентифікаційний код 41746196) на користь на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 72245,83 грн судового збору.

4.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 20.06.2025.

Суддя Уляна ДІЛАЙ