Ухвала від 23.06.2025 по справі 922/1704/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

23 червня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1704/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши заяву позивача - ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" про забезпечення позову (вх. № 14585/25 від 19.06.2025) у справі № 922/1704/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (01033, м.Київ, вул. Жилянська, буд. 43, код ЄДРПОУ 35912126)

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕК ДАЙМОНД» (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд. 49, код ЄДРПОУ 39152435);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ» (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд. 49, код ЄДРПОУ 41470092)

про солідарне стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 10086-SME-FL від 29.06.2021 у сумі 495 357,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» звернувся до Господарського суду Харківської області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС з позовною заявою до відповідача 1 - ТОВ «БЛЕК ДАЙМОНД» та відповідача 2 - ТОВ «ХВК «ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ», в якій просить суд стягнути з відповідачів, як солідарних боржників, на користь позивача заборгованість за договором фінансового лізингу № 10086-SME-FL від 29.06.2021 у сумі 495 357,52 грн, а також просить стягнути з відповідачів судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5944,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «БЛЕК ДАЙМОНД» (Лізингоодержувачем) своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу № 10086-SME-FL від 29.06.2021 (з урахуванням додаткових угод до зазначеного договору) в частині сплати лізингових платежів за передане йому ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» (Лізингодавцем) в платне володіння та користування майно, що є об`єктом лізингу, а саме: зернозбиральний комбайн «ACROS-595 plus», б/в, 2017 р.в., зав. № R0ACR595018506 одна одиниця; жатка 7,0 м уніфікована Ш ЄГР, 2017 р.в., зав. № R0PS0700019603, б.в. одна одиниця; жатка прямого зрізу для прибирання соняшника Серія RS-900DM, 2021 р.в., зав. № С9021001, б.в. одна одиниця, а також обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «ХВК «ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ» (Поручителем своїх зобов`язань за договором поруки № 9888-10549/GA від 31.05.2024, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань відповідача 1 за вказаним договором фінансового лізингу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі № 922/1704/25, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзивів на позов та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзивів для подання до суду відповідей на відзиви та встановлено відповідачам 5-денний строк з дня отримання відповідей на відзиви для подання до суду заперечень на відповіді на відзиви.

19.06.2025 за вх. № 14585/25 позивач - ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу 1 - ТОВ "БЛЕК ДАЙМОНД" та відповідачу 2 - ТОВ "ХВК "ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ" й знаходяться на всіх рахунках зазначених товариств в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачам, у межах суми позову.

Вказану заяву позивач обгрунтовує з посиланням на те, що статутні капітали відповідача 1 та відповідача 2 є неспівмірно малими, порівняно з сумою позовних вимог, а саме: 100 000,00 грн та 161 000,00 грн проти заборгованості за даним позовом (495 357,52 грн), тобто, як зазначає позивач у заяві про забезпечення позову, статутний капітал відповідачів становить всього 10% від ціни позову. Також у заяві позивач посилається на те, що відповідачі взагалі не мають нерухомого майна, за допомогою якого можливо ефективно задовольнити його позовні вимоги. Проте жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у заяві, позивачем суду не надано.

23.06.2025 за вх. № 14709/25 відповідач 1 - ТОВ "БЛЕК ДАЙМОНД" подав до суду додаткові пояснення щодо поданої ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» заяви про забезпечення позову, в якій відповідач 1 просить у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову

відмовити, з посиланням, зокрема на те, що вкеазана заяваа є такою, що не містить будь-яких обгрунтувань забезпечення позову та такою, яка не містить жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову, позивач не надав доказів того, що відповідачі не мають активів, достатніх для можливого задоволення позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Після відкриття провадження у справі заява про забезпечення позову подається до суду, у провадженні якого перебуває справа (п. 3 ч. 1 ст. 138 ГПК України).

Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

За приписами п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 ГПК України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Отже, як вбачається зі змісту зазначених вище норм, вжиття заходів забезпечення позову є правом (а не обов`язком) господарського суду. При цьому, суд, за наявності відповідних виняткових обставин, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Суд зауважує, що передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" вказав, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов`язаністю з позовною вимогою. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен не лише обґрунтувати причини звернення з такою заявою, а й надати суду докази існування фактичних обставин, що пов`язані з необхідністю вжиття таких заходів.

Підставами забезпечення позову є:

1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі;

2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19.

Аналіз змісту наведеного дає підстави дійти висновку, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов`язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.

Також, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, аналіз правових норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.

В свою чергу слід зазначити, що вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.

Тобто, зазначення у заяві про забезпечення позову обґрунтованості такого забезпечення та доведення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення є обов`язковим.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 вказала, зокрема на те, що:

«Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову» (п. 19);

«Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення» (п. 21);

«у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування» (п. 23).

Разом з тим, обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі № 911/2930/17.

Частиною 4 статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 911/1530/19).

Піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Дослідивши заяву про вжиття заходів забезпечення позову суд дійшов висновку, що позивачем не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачам й знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також накладення арешту на майно, яке належить відповідачам, у межах суми позову) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З тексту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач в обґрунтування необхідності вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову посилається лише на свої припущення щодо ймовірності невиконання відповідачами рішення суду, зокрема з підстав неспівмірно малих порівняно з сумою позовних вимог розмірів статутних капіталів відповідачів та з підстав відсутності у відповідачів нерухомого майна.

При цьому будь-яких доказів співмірності прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту заявником до заяви не надано.

Так, у заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що статутні капітали відповідача 1 та відповідача 2 є неспівмірно малими, порівняно з сумою позовних вимог, оскільки, як помилково вважає позивач, статутний капітал відповідачів становить всього 10% від ціни позову. Будь-яких доказів на підтвердження зазначених доводів позивачем до заяви не надано, хоча і вказано у заяві, що «Витяг з ЄДР щодо Відповідача додається.».

Разом з тим, предметом даного спору є стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 у солідарному порядку грошових коштів у загальному розмірі 495357,52 грн.

Проте, як було встановлено судом, відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статутні капітали відповідача 1 - ТОВ «БЛЕК ДАЙМОНД» та відповідача 2 - ТОВ «ХВК «ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ» відповідно становлять 100000,00 грн, тобто 20,19% від суми позову, та 161269,00 грн, тобто 32,56% від суми позову, а разом сума їх статутних капіталів становить майже 53% від заборгованості перед позивачем у даній справі, що підтверджується наявними у справі Витягами з вказаного Реєстру. Отже доводи позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Стосовно доводів заявника щодо відсутності у відповідача 1 - ТОВ «БЛЕК ДАЙМОНД» та відповідача 2 - ТОВ «ХВК «ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ» нерухомого майна суд зазначає, що всупереч вимог чинного законодавства, позивачем взагалі не доведено вказані доводи жодним належним та допустимим доказом, зокрема, витягами з Єдиного державного реєстру нерухомого майна відповідачів.

Окрім цього, заявником не надано конкретної інформації щодо рахунків відповідачів.

Також позивачем не обґрунтовано доцільності вжиття запропонованих ним для застосування одночасно двох заходів забезпечення позову (арешту на кошти та на майно відповідачів).

Відповідно до правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (на яку посилається позивач у своїй заяві про забезпечення позову), накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше в повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам ч. 4 ст. 137 ГПК України стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

У вказаній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, надаючи правову оцінку доводам та доказам сторін, роз`яснює стандарт доказування у вказаній категорії справ, однак не зазначає про звільнення заявників від доказування, від подання доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує вжиття заходів забезпечення позову, а навпаки, прямо зазначає про застосування ч. 3 ст. 13 ГПК України, якою передбачено обов`язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, посилання позивача в цій частині на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 є помилковими та відхиляються судом.

Суд також наголошує на тому, що наявність обставин, з якими позивач пов`язує необхідність накладення арешту на кошти та майно відповідача, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідачів на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом, зокрема, накладення арешту на майно відповідачів.

На підставі зазначеного, з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також враховуючи відсутність належних доказів співмірності прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю коштів та майна, на яке вимагається накладення арешту, та приймаючи до уваги принципи розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову,

Відповідно до приписів ч.ч. 6, 8 ст.140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73-74, 77, 79-80, 136-137, 140, 232-235 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача - ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" про забезпечення позову (вх. № 14585/25 від 19.06.2025) у справі № 922/1704/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 254-257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.

Ухвалу складено і підписано 23.06.2025.

СуддяН.А. Новікова