Постанова від 19.06.2025 по справі 128/2924/22

Справа № 128/2924/22

Провадження № 22-ц/801/1336/2025

Провадження № 22-ц/801/1333/2025

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О.А.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 рокуСправа № 128/2924/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Вінницької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, про визнання незаконними та скасування розпорядження, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тиховського М. О. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Фанди О. А. від 26 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 квітня 2025 року,

встановив:

06 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2 ) для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради», визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року, укладений між Вінницькою районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради», визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням іншого призначення; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 64943053 від 27 вересня 2022 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, АДРЕСА_1 ; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 та перенести відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Покликалась на те, що 23 лютого 2022 року вона зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 з цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства, площею 1,85 га, розташовану на території Бохоницької сільської ради (Агрономічної об`єднаної територіальної громади (далі Агрономічної ОТГ)) Вінницького району Вінницької області.

Рішенням кадастрового реєстратора від 02 листопада 2022 року їй відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо поділу цієї земельної ділянки, тому що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 спричинить перенесення інформації про дану земельну ділянку (в тому числі і кадастрового номеру) до архівного шару Державного земельного кадастру та формування двох земельних ділянок з іншими, ніж зазначено у постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №128143818, кадастровими номерами. Така ситуація унеможливить виконання цієї постанови в частині витребування земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №399609 від 23 листопада 2007 року із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 .

Після отримання такої відмови вона зрозуміла, що існує накладка її земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 та земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 з кадастровим номером 0520680500:01:00.7:0001.

ОСОБА_1 не була стороною у цивільній справі №128/1438/18 та не була обізнана про наявність накладок чи обмежень у використанні її земельної ділянки, а тому вважала, що її право на вільне володіння та розпорядження земельною ділянко порушене наявністю вищезазначеної накладки з земельною ділянкою ФОП ОСОБА_2 .

Зазначала, що судами, під час розгляду вказаної справи, не було досліджено законність набуття у приватну власність ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001, оскільки набуття ним права власності здійснено з грубим порушенням вимог земельного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року ФОП ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, яка розташована та території Бохоницької сільської ради, АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням іншого призначення незаконно, тому що на земельній ділянці, яку він придбав без аукціону чи торгів, були відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, право власності на які було б зареєстроване за ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до виготовленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 , цільове призначення відчужуваної земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 згідно з діючим на той час українським класифікатором цільового використання (УКЦВЗ) було 3.4. іншого призначення. Третій розділ відповідно до того ж класифікатора це землі промисловості, але за Державним актом на право постійного користування землею серія ВН №1853, виданим ДП «Бохоницьке» на підставі рішення Бохоницької сільської ради народних депутатів від 20 квітня 2000 року № 10, ДП «Бохоницьке» надано у постійне користування 1451,538 га землі з цільовим призначенням для ведення дослідних цілей і ведення сільського господарства. Таким чином ФОП ОСОБА_2 було приватизував земельну ділянку, без її попереднього вилучення із земель сільськогосподарського призначення ДП «Бохоницьке». Вінницькою районною державною адміністрацією (далі Вінницька РДА) не приймалось рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки як під час її формування як об`єкта цивільного права із земель сільськогосподарського призначення у 2004 році на землі категорії 3.4 землі промисловості (іншого призначення), так і після 2007 року під час зміни цільового призначення вже з земель промисловості знову на землі сільськогосподарського призначення.

Зазначала, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 незаконно вибула із земель державної власності у приватну власність, неодноразово з порушенням земельного законодавства змінювала своє цільове призначення, а потім взагалі змінила свою конфігурацію та площу, що й призвело до накладення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 на її земельну ділянку.

Рішенням Вінницького районногосуду Вінницькоїобласті від26березня 2025року у позові відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 14 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 11680 грн 00 к. у відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що наявність накладок земельних ділянок, які мали місце до набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, з якими був обізнаний попередній власник земельної ділянки, від якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у власність, не можуть бути підставою для припинення права власності відповідача, оскільки не обмежують права позивачки, які вона набула станом на 23 лютого 2022 року. Інші доводи позивача зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі № 128/1438/18.

Додаткове рішення мотивоване тим, що оскільки у позові відмовлено, а представником відповідача ФОП ОСОБА_2 адвокатом Саюком Б. О. надано суду договір про надання правничої допомоги, розрахунок витрат на таку допомогу та платіжну інструкцію про сплату 11680 грн 00 к., то ці кошти підлягають стягненню на користь відповідача з позивачки.

В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Тиховський М. О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи, просив рішення від 26 березня 2025 року та додаткове рішення від 14 квітня 2025 року Вінницького районного суду Вінницької області скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у позові, стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір та витрати на правничу допомогу, розмір та документи на підтвердження сплати яких мав надати суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на ті ж обставини, що й у позовній заяві. Вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наявність накладок земельних ділянок, які мали місце до набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, з якими був обізнаний попередній власник земельної ділянки, від якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у власність, не можуть бути підставою для припинення права власності відповідача, тому що право власності на земельну ділянку вона набула 23 лютого 2022 року, відповідно саме з цього часу у неї виникло право оспорювати законність набуття у 2007 році земельної ділянки відповідачем ФОП ОСОБА_2 , яка частково накладається на її ділянку. Раніше ж довідатись про незаконність набуття ФОП ОСОБА_2 права власності на його земельну ділянку вона не могла.

Щодо додаткового рішення, то зазначав, що суд першої інстанції взагалі не навів мотивів відхилення його заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу ФОП ОСОБА_4 .

Представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Саюк Б. О. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Суд першоїінстанції встановив,що ОСОБА_1 23 лютого 2022 року зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 з цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства, площею 1,85 га, яка розташована на території Бохоницької сільської ради (Агрономічної ОТГ), Вінницького району Вінницької області.

ОСОБА_1 замовила у ФОП ОСОБА_5 виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у її власності, номер запису про право власності: 46863593 від 23 лютого 2022 року, з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, площею 1,8500 га, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району на дві окремі земельні ділянки площами: ділянка № НОМЕР_1 1,3880 га, № НОМЕР_2 0,4620 га.

На підставі договору № 36/22 від 07 серпня 2022 року ФОП ОСОБА_5 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Рішенням № РВ-0500158722022 від 20 вересня 2022 року державним кадастровим реєстратором Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Повторним рішенням № РВ-0500190592022 від 02 листопада 2022 року державним кадастровим реєстратором Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Як на підставу для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру реєстратор послався на те, що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 спричинить перенесення інформації про дану земельну ділянку (в тому числі і кадастрового номеру) до архівного шару Державного земельного кадастру та формування двох земельних ділянок з іншими ніж зазначено у постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №128143818, кадастровими номерами. Така ситуація унеможливить виконання цієї постанови суду в частині витребування земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 .

Відповідно до розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 72 від 27 січня 2005 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб під вирощування декоративних рослин (туї) із земель запасу Бохоницької сільської ради за межами населеного пункту АДРЕСА_1 та передано ФОП ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку площею 0,7430 га.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року ФОП ОСОБА_2 придбав у Вінницької районної державної адміністрації земельну ділянку, кадастровий номер 0520680500:01:007:0001, загальною площею 0, 7430 га, для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на території Бохоницької сільської ради, за межами населеного пункту.

В пункті 1.10 цього договору зазначено, що відповідно до інвентаризаційної справи № 724, складеної КП «Вінницьке об`єднане бюро технічної інвентаризації», розпочатої 08 серпня 2007 року, на земельній ділянці розташований фундамент літ. «Ф».

23 листопада 2007 року Управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,7430 га із цільовим призначенням: іншого призначення, яка розташована на території Бохоницької сільської ради по АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010780500187 23 листопада 2007 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 128/1438/18 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду від 31 липня 2020 року скасовано. Позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 серпня 2018 року № 2-10358/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області площею 1,85 га кадастровий номер 0520680500:01:007:0339 та передачі її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в частині площі земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року; визнано незаконним і скасовано запис в Реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку площею 1,85 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339 із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 01 грудня 2017 року в частині земельної ділянки площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року; витребувано від ОСОБА_6 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У цій постанові апеляційний суд встановив, що ФОП ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку на підставі угоди купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року набув право власності на земельну ділянку на території Бохоницької сільської ради, площею 0,7430 га, кадастровий номер 05200680500:01:007:0001 для адміністративно-виробничих потреб у межах згідно з планом, що є складовою частиною Державного акту про право власності на земельну ділянку ЯД №399609, зареєстрованого 23 листопада 2007 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

У пункті 1.7 договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до витягу з бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру серії ААА 473854, виданого Вінницькою регіональною філією ДП «Центр ДЗК» 07 листопада 2007 року, загальна площа ділянки складає 0,7430 га.

Межі земельної ділянки позивача були визначені на місцевості і закріплені межовими знаками, які передані йому на зберігання. Єдиним суміжним землекористувачем на той час було ТОВ «Струм-Агро».

Таким чином станом на час набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_3 у 2017 році земельна ділянка ФОП ОСОБА_2 була вже сформована по площі, межах, мала кадастровий номер і інформація про неї була внесена в Державний земельний кадастр, тобто являла собою об`єкт цивільних прав.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 128/1438/19 касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення; постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року без змін.

У постанові від 01 березня 2023 року у справі 3442/3663/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував:

«Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції Українита вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

Зловживання правом проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватно-правових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) з метою створення передумов для позбавлення права власності добросовісного набувача, у випадку коли існує судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про витребування майна в добросовісного набувача. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Застосування приватно-правових конструкцій для позбавлення права власності у добросовісного набувача, у випадку коли існує судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про витребування майна в добросовісного набувача, та нівелювання законної сили судового рішення по своїй суті є недобросовісним і свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом, оспорюючи законність набуття у власність ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки в 2007 році, після набуття нею у власність своєї ділянки за договором дарування від ОСОБА_6 23 лютого 2022 року.

Як правильно встановив суд першої інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 128/1438/18, зокрема витребувано від ОСОБА_6 на користь ФОП ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 1,85 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, наданої для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_2 в межах і конфігурації згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Очевидно, що метою звернення з цим позовом ОСОБА_1 є недопущення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, про витребування від ОСОБА_6 земельної ділянки на користь ФОП ОСОБА_2 , що суперечить завданню цивільного судочинства, отже є неприпустимим.

Разом з тим суд першої інстанції не звернув увагу на таке.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 та ін.).

Отже спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина перша, друга статті 152 ЗК України).

У справі, що переглядається, позивачка просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради», визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2007 року, укладений між Вінницькою районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради», визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням іншого призначення; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 64943053 від 27 вересня 2022 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 площею 0,7430 га, розташовану та території Бохоницької сільської ради, АДРЕСА_1 ; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 та перенести відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0001 до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Такі вимоги заявлені з тих підстав, що під час надання у власність ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки було порушено установлений законом порядок передачі у власність земель державної власності, порядок зміни цільового призначення земельної ділянки і конфігурації її меж, внаслідок чого виникло накладення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку, яку вона набула у власність 23 лютого 2022 року за договором дарування на площу 0,3974 га.

Велика Палати Верховного Суду неодноразово зазначала про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21, від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21, від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18).

Оскаржуване розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року № 1892 «Про продаж земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для адміністративно-виробничих потреб вирощування декоративних рослин (туї), на території Бохоницької сільської ради» вичерпало свою дію виконанням, оскільки 15 листопада 2007 року був укладений договір купівлі-продажу цієї ділянки, а 23 листопада 2007 року виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 399609.

Тому скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації не поновить порушене право або законний інтерес позивачки.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач, з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, зокрема документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).

Із 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі Закон № 3613-VI) державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За такого правового регулювання визнання незаконним та скасування розпорядження про продаж земельної ділянки не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивачки.

Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що такого способу захисту права як визнання незаконним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки не існує (ні в законі: стаття 16 ЦК України, стаття 152 ЗК України, ні в договорі).

В договірних правовідносинах існують конструкції нікчемності правочину (частини друга статті 15 ЦК України), його оспорюваності (недійсності) (пункт 2 частини другої статті 16, стаття 215 ЦК України), зміни, припинення правовідношення внаслідок зміни умов договору, його розірвання, визнання договору / зобов`язання за договором припиненим (пункти 6, 7 частини другої статті 16, статті 526 531, 537 545, 559, 568, 593, 651 654 ЦК України).

Незалежно від складу учасників приватно-правового договору, зокрема якщо його стороною є держава в особі відповідного органу державного управління або територіальна громада в особі її органу місцевого самоврядування визнати його незаконним та скасувати в судовому порядку неможливо, тому що наслідків такого визнання ні закон, ні договір не визначає, а тому така вимога не встановлює, не змінює і не припиняє права і обов`язки учасників правочину.

Оскільки суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про відмову у позові, але не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до правовідносин сторін, то рішення необхідно змінити у його мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд виходить із того, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ФОП ОСОБА_2 адвокатом Саюком Б. О. надано суду договір про надання правничої допомоги, розрахунок витрат на правничу допомогу від 28 квітня 2025 року, акт надання послуг № 20 від 28 березня 2025 року, платіжну інструкцію № 345 від 28 березня 2025 року на суму 11 680 грн 00 к.

З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката Саюка Б. О. визначався погодинно і становив 2336 грн (80 % процентів прожиткового мінімуму для працездатної особи) за годину роботи. Всього адвокатом витрачено 5 годин роботи (3 на складання відзиву на позовну заяву і 2 на участь в судових засіданнях), відповідно загальна сума гонорару склала 11680грн 00 к. і була сплачена адвокату ФОП ОСОБА_2 .

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ФОП ОСОБА_2 адвокатом Саюком Ю. О. надані відповідні письмові докази, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки цієї суми витрат.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції клопотання представника позивачки адвоката Тиховського М. О. про зменшення витрат на правничу допомогу апеляційний суд відхиляє, тому що частина шоста статті 137 покладає обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Як на підставу для зменшення витрат на правничу допомогу адвоката Саюка Ю. Б. адвокат Тиховський М. О. посилався на те, що позиція відповідача не змінювалась впродовж розгляду справи судом.

Проте сума гонорару, визначена у договорі про надання правничої допомоги, впродовж розгляду справи судом не змінювалась, зокрема й у зв`язку із необхідністю зміни правової позиції відповідача.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни додаткового рішення від 14 квітня 2025 року у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тиховського М. О. задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, додаткове рішення цього ж суду від 14 квітня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547.

Відповідач: Вінницька районна державна адміністрація, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 17, код ЄДРПОУ 04050975.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області, вул. Мічуріна, 12, код ЄДРПОУ 04525998.

(Повний текст судового рішення виготовлено 23 червня 2025 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало