Рішення від 12.06.2025 по справі 554/1247/24

Дата документу 12.06.2025Справа № 554/1247/24 Провадження № 2/554/923/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12червня2025 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

Головуючого судді -Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання -Кашуби В.А.,

представника позивача адвоката Кіндяк О.І.,

представника відповідача адвоката Чирви В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),за участітретьої особиприватного нотаріусаПолтавського районногонотаріального округуРой ТетяниВолодимирівни (м.Полтава,вул.Європейська,33), третяособа :ДругаПолтавська державнанотаріальна контора(вул.Грабчака,2,м.Полтава,36021), третя особа:Приватний нотаріусМатвеєнко ВікторіяОлексіївна,адреса:вул.Небесної Сотні,буд.12,Полтавська обл.,м.Полтава,36000,третя особа:Приватний нотаріусШимка ОльгаМиколаївна,адреса:вул.Соборності,60Полтавська область,м.Полтава,3600про визнання недійсним свідоцтва та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 21 серпня 1968 року на підставі Ордера № 1795 Октябрської районної Ради депутатів трудящих м. Полтави ОСОБА_3 (батько позивача) та членам його сім`ї, дружині ОСОБА_4 (мати позивача), сину ОСОБА_1 (позивач), мати ОСОБА_5 (бабуся позивача), надано право на заселення і на прописку в квартирі, що складається з 2 (двох) кімнат та кухні по АДРЕСА_3 , жилою площею 27,61 кв.м., що знаходиться на 2-му поверсі, котра має наразі адресу: АДРЕСА_4 . В 1992 року мати позивача оформила право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Першою полтавською державною нотаріальною конторою 29.09.1992 р. реєстр № 3-6862, зареєстрованого в Полтавському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 113 під реєстровим № 15680.14 травня 2000 року мати позивача померла, про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане 15 травня 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Полтавського міськвиконкому.

У зв`язку зі смертю відкрилась спадщина на спадкове майно після померлої, а саме квартиру АДРЕСА_5 , житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_6 , автомобіль марки ГАЗ-24.

Під час життя, мати ОСОБА_4 розійшлася з його батьком та одружилася з ОСОБА_6 , змінила прізвище на « ОСОБА_7 », а тому спадкоємцями першої черги стали, рідний син (позивач) ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_6 31.01.2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , від імені котрого діяв ОСОБА_8 , укладено Угоду «про розподіл спадкового майна», відповідно до умов якої, ОСОБА_6 успадкував квартиру АДРЕСА_5 та легковий автомобіль марки ГАЗ 24, а ОСОБА_1 отримав у спадщину жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_6 та приватизовану земельну ділянку площею 0,254 га, що знаходиться на території Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області.

Угода про розподіл спадкового майна посвідчена 31 січня 2001 року державним нотаріусом Четвертої полтавської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-171. Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 виданого Виконавчим комітетом Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, актовий запис № 141 від 07 серпня 2023 року.

Далі позивач зазначає,що після смерті ОСОБА_6 він зробив прибирання у спірній квартирі і фактично через 23 роки знайшов два заповіта, що були складені ОСОБА_9 за час житття. Заповітом від 14.03.2000 року мати ОСОБА_9 заповіла сину ОСОБА_1 частину жилого будинку з частиною надвірних будівель в с. Кліщенці Чорнобаївського району Черкаської області, а також належні їй акції та цінні папери, але 17.03.2000 року ОСОБА_9 року заповіла сину ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належатиме на день смерті і на що вона матиме право. 5 серпня 2023 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Рой Т.В. із заявою про вступ в спадщину та відкрив спадкову справу № 119/2023.

Нотаріус повідомила, що заповіт котрим спадкоємець заповідав в 2018 році квартиру та автомобіль ним скасований, а тому все майно котре належить йому переходить спадкоємцям першої черги, тобто відповідачу ОСОБА_2 яка є рідною дочкою померлого.

На підставі вищевикладених обставин позивач просить визнати угоду «про розподіл спадкового майна», що укладена 31.01.2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , від імені котрого діяв ОСОБА_8 , відповідно до умов якої, ОСОБА_6 успадкував квартиру АДРЕСА_5 та легковий автомобіль марки ГАЗ 24, а ОСОБА_1 отримав у спадщину жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_6 та приватизовану земельну ділянку площею 0,254 га, що знаходиться на території Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області - недійсною. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину видане на ім`я ОСОБА_6 та відповідно скасувати державну реєстрацію нерухомого майна за цім свідоцтвом. Вважає, що спірна угода укладена ним унаслідок помилки та необізнаності на час її підписання про існування заповітів складених на його ім`я.

Представника позивач -адвокат Кіндяк О.І. позовні вимоги підтримав, прохав задовольнити.

Адвокат відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та покази свідків, викликаних у судове засідання, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено,що 21серпня 1968року напідставі Ордеру№ 1795Октябрської районноїРади депутатівтрудящих м.Полтави ОСОБА_3 (батькопозивача)та членамйого сім`ї,дружині ОСОБА_4 (матипозивача),сину ОСОБА_1 (позивач), мати ОСОБА_5 (бабуся позивача), надано право на заселення і на пропискув квартирі, що складається з 2 (двох) кімнат та кухні по АДРЕСА_3 , жилою площею 27,61 кв.м., що знаходиться на 2-му поверсі, котра має на разі адресу: АДРЕСА_4 . В 1992 року мати позивача оформила право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою полтавською державною нотаріальною конторою 29.09.1992, реєстровий № 3-6862, зареєстрованого в Полтавському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 113 під реєстровим № 15680. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача померла, про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане 15 травня 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Полтавського міськвиконкому.

У зв`язку зі смертю відкрилась спадщина на спадкове майно після померлої, а саме квартиру АДРЕСА_5 , житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_6 , автомобіль марки ГАЗ-24. Під час життя, мати ОСОБА_4 розійшлася з батьком та одружилася з ОСОБА_6 , змінила прізвище на « ОСОБА_7 », а тому спадкоємцями першої черги після її смерті стали рідний син (позивач) ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_6 .

31.01.2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , від імені котрого діяв ОСОБА_8 , укладено Угоду «про розподіл спадкового майна», відповідно до умов якої, ОСОБА_6 успадкував квартиру АДРЕСА_5 та легковий автомобіль марки ГАЗ 24, а ОСОБА_1 отримав у спадщину жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_6 та приватизовану земельну ділянку площею 0,254 га, що знаходиться на території Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області.

Угода про розподіл спадкового майна, посвідчена 31 січня 2001 року державним нотаріусом Четвертої полтавської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-171.

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 виданого Виконавчим комітетом Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, актовий запис№ 141 від 07 серпня 2023 року.

15 серпня 2023 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Рой Т.В. із заявою про вступ у спадщину. Була заведена спадкова справа № 119/2023. Але, як вбачаєтся з відповіді нотаріуса все майно, котре належало ОСОБА_6 , переходить спадкоємцям першої черги, тобто відповідачу по справі - ОСОБА_2 , яка є рідною дочкою померлого.

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_10 , допитаної в

судовому засіданні (була цивільною дружиною ОСОБА_11 ), вона прожила з ним останні 8 років, ніякого заповіту під час перебування у спірній квартирі позивач не знаходив, аналогічні свідчення надані і іншими особами, допитаними в якості свідків. Свідок - ОСОБА_12 сказала під час допиту, що ОСОБА_13 знайшов пусту папку, де зберігався заповіт Стовбера. Сам позивач міг бути допитаним в якості свідка, але не скористався цією можливістю.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернуласядосуду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що "під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)".

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Судом встановлено, що сторони договору дійшли згоди щодо всіх істотних умов правочину, підписали його, виразили свою волю на його укладення, та виконували його, а тому підстав вважати його недійсним немає.

У оспорюваному договорі міститься посилання, як на ст. 1267, так і ст.1278 ЦК України, що свідчить як про зміну розміру часток у спадщині (ст.1267), так і виділ часток в натурі (ст. 1278). В цілому договір названий «про поділ спадкового майна» і це поняття охоплює обидві вищевказані юридично значимі дії. Позивачем не доведено, що зміст договору не відповідає вимогам ст.ст.1267, 1278 ЦК України і на основі аналізу норм цивільного законодавства в суду відсутні підстави робити такий висновок.

Після укладення спірного договору позивач отримав свідоцтво про право на спадщину, таким чином вчинив дії на реальне виконання умов договору про поділ спадкового майна. Свідоцтво про право на спадщину видане саме з урахуванням умов оспорюваного договору. Покликання позивача про укладення договору внаслідок помилки (ст.229 ЦК України) не підтверджуються належними та допустимими доказами. Вказуючи на те, що оспорюваний правочин укладено із вадами волі позивач не наводить, щодо яких саме обставин, що мають істотне значення, як вів вважає, помилився. Незнання закону, небажання вникнути у текст підписаного документа, погіршення особистих відносин між сторонами не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Таким чином проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що підстав для задоволення позову немає. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину.

Негаторний позов це позов власника, який фактично володіє майном, про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні цим майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, якіллллл не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість факт видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий зі спадкоємців позбавляється права на спадщину загалом та не може оформити своє право зокрема. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. У ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити вимогу про визнання недійсним такого свідоцтва (ст. 1301).

Оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Положеннями гл. 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що зазначені у ст. 268 ЦК України як виняток.

У ч. 1 ст. 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У ч. 2 цієї статті закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, що повністю відповідає матеріалам справи. В

Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. При цьому, суд зауважує, що правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.Згідно з частиною першою статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року N 7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Так, спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України відокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.відоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно.

Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав. Як зазначено у ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як спеціального способу захисту спадкових прав, судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином.

Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином.

Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215-236 ЦК України.

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7). Визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним може лише суд.Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі N383/258/21 (провадження N 61-18173св21), «порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними».

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).а таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору про поділ спадкового майна, недійсним, а, отже, і про відсутність підстав для визнання недійсним виданого відповідачу на підставі цього договору свідоцтва про право на спадщину.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 264, 265, 280-282 ЦПК України,суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозовної заявиОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),за участітретьої особиприватного нотаріусаПолтавського районногонотаріального округуРой ТетяниВолодимирівни (м.Полтава,вул.Європейська,33), третяособа :ДругаПолтавська державнанотаріальна контора(вул.Грабчака,2,м.Полтава,36021), третя особа:Приватний нотаріусМатвеєнко ВікторіяОлексіївна,адреса:вул.Небесної Сотні,буд.12,Полтавська обл.,м.Полтава,36000,третя особа:Приватний нотаріусШимка ОльгаМиколаївна,адреса:вул.Соборності,60Полтавська область,м.Полтава,36000про визнання недійсним свідоцтва та визнання права власності - відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.273ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст.354ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до ст.355ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Полтавського апеляційного суду.

Учасники по справі:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

Третя особа: Приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Рой Тетяни Володимирівни (м. Полтава, вул. Європейська, 33)

Третя особа :Друга Полтавська державна нотаріальна контора (вул. Грабчака, 2, м. Полтава, 36021);

Третя особа: Приватний нотаріус Матвеєнко Вікторія Олексіївна, адреса: вул. Небесної Сотні, буд. 12, Полтавська обл., м. Полтава, 36000;

Третя особа: Приватний нотаріус Шимка Ольга Миколаївна, адреса: вул. Соборності, 60 Полтавська область, м. Полтава, 36000;

Повний текст рішення виготовлений 23 червня 2025 року.

Суддя М.О. Материнко