Ухвала від 23.06.2025 по справі 420/17386/24

Справа № 420/17386/24

У Х В А Л А

23 червня 2025 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про залишення без розгляду адміністративного позову по справі №420/17386/24,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 04.06.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.08.2003 по 30.07.2020;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.08.2003 по 30.07.2020.

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік.

Ухвалою судді від 12.06.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Вказаною ухвалою витребувано у відповідача докази.

26.06.2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, вказано, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

28.01.2025 року (вх.№ЕС/8581/25) від представника позивача до суду надійшла заява, в якій заявник просить суд позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 23.06.2025 року задоволено заяву представника позивача про залишення без розгляду позовної заяви по справі №420/17386/24 в частині позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2012 по 2019 рік залишено без розгляду.

Вирішуючи клопотання представника відповідача суд виходить з такого.

ОСОБА_1 з 15.08.2003 року по 03.07.2020 рік проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 .

У період з 03.07.2020 року по 05.03.2024 року позивач перебував на службі у НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_6 ).

Відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України №142-ОС від 05.03.2024 року капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.02.2024 №95-ОС за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Як стверджує позивач у спірний період відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.08.2003 по 30.07.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Предметом позову у справі є саме питання розміру належного до виплати грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення.

В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин на момент звільнення позивача не застосовувалися.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022р.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р., суд не вбачає.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про залишення без розгляду адміністративного позову по справі №420/17386/24.

Керуючись ст.ст.205, 240-245, 248, 256, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про залишення без розгляду адміністративного позову по справі №420/17386/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяО.А. Вовченко