Постанова від 23.06.2025 по справі 260/8016/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/8016/23 пров. № А/857/20844/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача:Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 260/8016/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя у І інстанції Микуляк П.П.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі також позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також відповідач) у якому просив суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2020 року по березень 2021 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 із березня 2020 року по березень 2021 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 року відповідно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення позивач у період із березня 2020 року по березень 2021 року, перебував на грошовому забезпеченні та отримував грошове забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням у період, із березня 2020 року по березень 2021 застосовує розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. На думку позивача, при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, на основі яких визначалися та визначаються розміри інших складових грошового забезпечення у період із березня 2020 року по березень 2021 повинен застосовуватися прожитковий мінімум станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, просить позов задовольнити.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2020 року по березень 2021, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) із березня 2020 року по березень 2021 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 у період із березня 2020 року по березень 2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 року відповідно.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, немає правових підстав для обчислення грошового забезпечення з урахуванням всіх його складових за спірні періоди, враховуючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови №704 на підставі заяви позивача.

Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 05.02.2021 № 40-ОС капітана ОСОБА_2 звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01.03.2021 № 82-ОС капітана ОСОБА_2 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Позивач вважає, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплату йому грошового забезпечення, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом свого права із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність дій НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2020 року по березень 2021, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Колегія суддів при вирішенні даного спору бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме:

«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).

Натомість, як зазначалось відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2020 2021 р.

Таким чином, враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2020 року по березень 2021, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вірним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) із березня 2020 року по березень 2021 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 у період із березня 2020 року по березень 2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, надбавок та доплат нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 року відповідно.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 260/8016/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний